Рішення

від 17.08.2023 по справі 910/8128/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2023Справа № 910/8128/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Будівельників України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саббіа»

про стягнення 531 638,12 грн

Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Будівельників України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саббіа» про стягнення 531 638,12 грн, з яких 407 801,05 грн заборгованості, 43 863,75 грн пені, 73 873,32 грн інфляційних втрат та 6 100,00 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № АБУ/280420/0068/ОМГ від 28.04.2020 частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат, просить позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 25.05.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04080, м. Київ, вул. Нижньоюрківська, буд. 45-А.

Однак, конверт з ухвалою суду був повернутий відділенням поштового зв`язку у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

28.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс Будівельників України» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Саббіа» (покупець) було укладено Договір поставки № АБУ/280420/0068/ОМГ (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставляти покупцю, а покупець вчасно приймати та оплачувати будівельні матеріали (далі - товар) відповідно до умов даного Договору. Вид, одиниця виміру, ціна, умови та строки поставки визначаються сторонами у Специфікаціях, рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, що додаються до цього Договору та є його невід`ємною частиною.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що покупець отримує товар безпосередньо на будівельному майданчику постачальника, або в іншому місці завантаження (самовивіз). Постачальник зобов`язаний передати покупцеві наступні документи: товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, сертифікат якості виробника.

Право власності на товар та ризики виникають у покупця з моменту передачі товару покупцю, що фіксується у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, та підтверджують момент передачі та отримання товару покупцем (п. 4.4 Договору).

Згідно з п. 4.7 Договору за відсутності претензій по кількості та якості, покупець зобов`язується прийняти товару відповідно до умов Договору шляхом підписання видаткових накладних, або інших документів підтверджуючих поставку товару/надання послуг (товарно-транспортних накладних, шляхових листів, нарядів тощо). У випадку якщо покупець протягом 5 робочих днів з моменту надіслання постачальником видаткових накладних не підпише видаткові накладні та/або не надасть постачальнику свої мотивовані (обґрунтовані) та документально підтверджені заперечення, видаткові накладні підписані лише постачальником, вважаються повністю погодженими обома сторонами.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата товару здійснюється протягом 14 календарних днів з дати отримання товару. Покупець зобов`язаний здійснити оплату на поточний рахунок постачальника за кожну партію товару на підставі отриманого рахунку-фактури постачальника.

У п. 6.2 Договору визначено, що в разі наявності заборгованості покупця перед постачальником щодо оплати вартості поставленого товару, незалежно від призначення платежу, зазначеного в платіжних документах покупця при перерахуванні постачальнику будь-яких платежів, такі суми зараховуються й використовуються постачальником для виконання зобов`язань покупця за цим Договором.

Згідно з п. 7.2 Договору у випадку невиконання покупцем п. 6.1 Договору, постачальник має право призупинити поставку товару до моменту повного розрахунку, крім цього, у випадку якщо постачальник все-таки передав товар покупцеві, а покупець не оплатив поставлений товар протягом 30 банківських днів від дати поставки товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 9.1 Договору).

За змістом пунктів 10.4, 10.5 Договору сторони погоджуються використовувати при здійсненні своєї діяльності електронний цифровий підпис (далі - ЕЦП). Сторони визнають будь-які документи (в тому числі видаткові накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні та акти звірки взаєморозрахунків), складені та надані будь-якою стороною іншій в електронному вигляді із застосуванням ЕЦП засобами телекомунікаційного зв`язку, як оригінали, що мають юридичну силу. Сторони визнають, що ЕЦП за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) постачальника та покупця у разі, якщо ЕЦП підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що на виконання своїх договірних зобов`язань, він відвантажив на користь відповідача товар на загальну суму 1 257 896,65 грн, який відповідач отримав, проте власні зобов`язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість в розмірі 407 801,05 грн.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 407 801,05 грн заборгованості, 43 863,75 грн пені, 73 873,32 грн інфляційних втрат та 6 100,00 грн 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару загальною вартістю 1 257 896,65 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені паперові копії електронних видаткових накладних.

За приписами частини п`ятої статті 96 Господарського процесуального кодексу України якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В силу п. 5 ч. 3 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

З огляду на те, що відповідач не заперечує факт поставки позивачем товару відповідно до наявних в матеріалах справи видаткових накладних, у суду відсутні підстави для сумніву щодо відповідності поданих паперових копій оригіналам.

Вищенаведені накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами у пункті 6.1 Договору порядку розрахунків, зобов`язання відповідача щодо оплати товару мало бути виконане протягом 14 календарних днів з дня його поставки.

Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем заборгованості в загальному розмірі 828 000,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії платіжних доручень.

Крім того, з наданого позивачем акту звірки взаємних розрахунків за період з 28.04.2020 по 30.04.2023 вбачається, що відповідачем було повернуто товар на загальну суму 44 845,60 грн.

Суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20).

Враховуючи, що вказані акти звіряння взаєморозрахунків підписані уповноваженою особою позивача і відповідач не заперечив проти наведених у них відомостей, зважаючи на відображення у них грошових зобов`язань відповідача згідно з наявними в матеріалах справи видатковими накладними, суд приймає наданий позивачем акт звіряння взаємних розрахунків в якості доказу на підтвердження руху коштів у бухгалтерському обліку сторін.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу в повному обсязі відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості визнається судом обґрунтованою в розмірі 385 051,05 грн (1 257 896,65 грн - 872 845,60 грн).

Водночас виходячи з підстав заявленого позову, відсутні підстави для стягнення заборгованості в розмірі 22 750,00 грн, з огляду на таке.

За приписами частин 1, 2 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Поряд із цим частиною третьої цієї статті передбачено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відповідно до видаткової накладної № 2967 позивач поставив, а відповідач отримав товар на суму 22 750,00 грн 22.04.2020, проте Договір, відповідно до п. 9.1, набув чинності з моменту його підписання (укладення), тобто з 28.04.2020. При цьому сторони не передбачили ретроактивної (зворотної дії в часі) Договору, а відтак положення Договору розповсюджуються виключно на правовідносини сторін, що виникли після його укладення.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що суди, надаючи оцінку предмету та підставам, визначеним позивачем у позові, повинні керуватись принципом jura novit curia («суд знає закони»), відповідно до якого суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін та з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Водночас визначаючись із характером існуючих правовідносин, суд не вправі самостійно змінювати підстави позову, оскільки відповідно до положень процесуального законодавства це є виключним правом позивача (постанова Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 367/7135/16-ц).

Оскільки підставою цього позову є неналежне виконання відповідачем умов Договору, а на поставку товару в сумі 22 750,00 грн умови Договору не розповсюджуються, з огляду на те, що така поставка відбулась до моменту його укладення, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 43 863,75 грн пені, 73 873,32 грн інфляційних втрат та 6 100,00 грн 3% річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 7.2 Договору у випадку невиконання покупцем п. 6.1 Договору, постачальник має право призупинити поставку товару до моменту повного розрахунку, крім цього, у випадку якщо постачальник все-таки передав товар покупцеві, а покупець не оплатив поставлений товар протягом 30 банківських днів від дати поставки товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Частинами 4 та 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 7.2 Договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Імператив частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що штрафні санкції нараховуються упродовж шести місяців саме від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не передбачено умовами договору.

Водночас перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що позивачем не враховано положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо шестимісячного періоду нарахування пені від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, остання поставка товару була здійснена у січні 2021 року, натомість розрахунок пені позивач здійснив з грудня 2021 року, що свідчить про безпідставність позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості, судом здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, не виходячи за заявлений позивачем період нарахування.

За підрахунком суду, обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача є 5 791,59 грн 3% річних та 56 077,17 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 385 051,05 грн заборгованості, 5 791,59 грн 3 % річних та 56 077,17 грн інфляційних втрат.

Судові витрати позивача зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 6 703,80 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 1 270,77 грн залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Саббіа» (04080, м. Київ, вул. Нижньоюрківська, буд. 45-А; ідентифікаційний код 41778165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Будівельників України» (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 17/52; ідентифікаційний код 37354345) 385 051,05 грн (триста вісімдесят п`ять тисяч п`ятдесят одну гривню 05 коп.) заборгованості, 5 791,59 грн (п`ять тисяч сімсот дев`яносто одну гривню 59 коп.) 3 % річних, 56 077,17 грн (п`ятдесят шість тисяч сімдесят сім гривень 17 коп.) інфляційних втрат та 6 703,80 грн (шість тисяч сімсот три гривні 80 коп.) судового збору.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення в повному обсязі складено 17.08.2023.

Суддя О.С. Комарова