Рішення

від 17.08.2023 по справі 910/9086/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2023Справа № 910/9086/23Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Технік"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон М"

про стягнення 29777,61 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Технік" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон М" про стягнення за договором поставки від 19.02.2021 № 19201 попередньої оплати в розмірі 13672,53 грн., трьох процентів річних у розмірі 557,39 грн., інфляційних втрат у розмірі 4197,18 грн., пені в розмірі 8666,51 грн. Також позивач просив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Дана ухвала суду направлялася, зокрема, відповідачу на юридичну адресу, вручення якої підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням із відміткою про вручення. Разом із цим, у визначений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.02.2021 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки № 19201, за умовами якого постачальник зобов`язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених у даному договорі, металопрокат (далі - товар), сортамент, кількість та цінна якого вказані в рахунка-фактурах та/або специфікаціях, оформлених як додатки до даного договору, які є невід`ємними частинами.

Відповідно до пункту 3.1 договору ціна товар встановлюється за домовленістю між постачальником та покупцем, з урахуванням ПДВ і вказується у рахунках та інших супровідних документах.

У пункті 3.4 договору сторони погодили, що оплата всієї вартості товару, вказаного в рахунку, здійснюється шляхом 100 % передплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 2 банківських днів з моменту виставлення рахунку або на інших умовах, указаних у специфікаціях до даного договору.

Строк поставки товару - протягом 10 робочих днів після 100 % передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій товару узгоджуються сторонами в специфікаціях до цього договору (пункт 4.2 договору).

Згідно з пунктом 4.4 договору датою поставки товару вважається дата отримання товару покупцем або третьою особою (перевізником) на складі постачальника, вказана в видатковій накладній.

Із матеріалів справи слідує, що позивач 24.12.2021 сплатив на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 30415,20 грн. із призначенням платежу «за круг зг.рах.№ЮК-0006538 від 22.12.2021 у т.ч. ПДВ 20 % 5069,2 грн.».

У той же час, відповідач поставив позивачу товару за рахунком-фактурою від 22.12.2021 № ЮК-0006538 на суму 29259,60 грн., у т.ч. ПДВ 4876,60 грн., що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною від 13.01.2022 № РН-130101.

Також, між сторонами складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2022, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 13672,53 грн.

02.05.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією від 27.04.2023 № 49 щодо повернення передоплати в сумі 13672,53 грн.

Дана претензія вручена відповідачу 08.05.2023, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 1700004944122, однак відповіді або грошових коштів від відповідача не надійшло.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Із наданого до матеріалів справи акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2022 слідує, що позивач здійснив переплату в сумі 13672,53 грн. за поставлений товар.

Даний акт звірки взаємних розрахунків підписаний уповноваженими представниками обох сторін, зокрема, зі сторони відповідача - директором відповідача Маленко С.В., головним бухгалтером відповідача Маленко С.В.

При цьому, відповідачем не надавалися жодні заперечення проти пред`явлених позовних вимог або контррозрахунок заявленої позивачем до стягнення суми переплати.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Судом установлено, що позивач звертався до відповідача з претензією від 27.04.2023 № 49 щодо повернення передоплати в сумі 13672,53 грн., що отримана відповідачем 08.05.2023 та залишена без задоволення.

Ураховуючи викладене, оскільки сума неповернутої відповідачем передоплати складає 13672,53 грн., що підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про повернення цих коштів позивачу або поставки товару на вказану суму, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача даної суми попередньої оплати, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просив стягнути пеню в розмірі 8666,51 грн., три проценти річних у розмірі 557,39 грн. та інфляційні втрати в розмірі 4197,18 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 7.4 договору у випадку порушення строків поставки товару постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійно облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеню, за кожен день прострочення поставки.

Із наданого позивачем розрахунку пені слідує, що остання нарахована на суму переплати в розмірі 13672,53 грн. за період з 14.01.2022 до 14.07.2023 року.

Як стверджує позивач, станом на 05.11.2022 в якості попередньої оплати позивачем сплачено на рахунок відповідача 12516,93 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2022 року. Відтак, з урахуванням подальшої попередньої оплати позивача 28.12.2021 у сумі 30415,20 грн. та поставки відповідачем товару 13.01.2022 на суму 29259,60 грн., відповідачем прострочено поставку товару на суму 13672,53 грн.

Разом із цим, суд звертає увагу, що пункт 7.4 договору пов`язує можливість нарахування пені саме у випадку порушення строків поставки товару.

Згідно з пунктом 3.4 договору оплата всієї вартості товару, вказаного в рахунку, здійснюється шляхом 100 % передплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом двох банківських днів з моменту виставлення рахунку або інших умовах вказаних у специфікаціях до даного договору поставки.

У пункті 3.2 договору визначено, що загальна сума договору визначається на підставі сплачених рахунків.

Строк поставки товару - протягом 10 робочих днів після 100 % передоплати, якщо інше не передбачено в специфікаціях до договору (пункт 4.2 договору).

Із наведених умов договору слідує, що попередній оплаті відповідача передує виставлений відповідачем рахунок-фактура, в якому вказується вартість товару.

Водночас, до матеріалів справи не долучено жодних рахунків-фактур, виставлених відповідачем, на підставі яких позивачем здійснювалася попередня оплата. Також у матеріалах справи відсутня специфікація до договору, де би вказувалися інші умови оплати та поставки товару.

Таким чином, із наданих до суду матеріалів не вбачається, за якими саме рахунками-фактурами відповідач прострочив поставку товару. Суд зауважує, що встановити відповідні обставини лише на підставі даних акту звірки взаєморозрахунків не вбачається за можливе.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені на суму 13672,53 грн.

Згідно з частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Отже, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню за період після пред`явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів внаслідок прострочення ним відповідного грошового зобов`язання.

Із матеріалів справи слідує, що позивач звертався до відповідача з претензією від 27.04.2023 № 49 щодо повернення передоплати в сумі 13672,53 грн., що отримана відповідачем 08.05.2023 та залишена без задоволення.

Отже, з урахуванням частини 2 статті 530 ЦК України, прострочення з повернення такої суми коштів мало місце з 16.05.2023 року.

Відтак, здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму 13672,53 грн. за період з 16.05.2023 до 24.05.2023 (у межах визначеного позивачем періоду), суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 10,11 грн. трьох процентів річних.

Суд зауважує, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше пів місяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

У той же час, оскільки прострочення з повернення коштів у даному випадку тривало не повний місяць з 16.05.2023 до 24.05.2023, інфляційні втрати за такий період не нараховуються.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відтак, понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статі 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Технік" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон М" (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 7, оф. 26/1; ідентифікаційний код 42600606) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Технік" (17081, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Єрків, вул. Гагаріна, 18-Б; ідентифікаційний код 37311610) 13672 (тринадцять тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 53 коп. переплати, 10 (десять) грн. 11 коп. трьох процентів річних, а також 1233 (одну тисячу двісті тридцять три) грн. 28 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова