Рішення

від 18.08.2023 по справі 910/15073/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.08.2023Справа № 910/15073/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цитрон Груп Лтд" (Україна, 02222, м. Київ, вул. Закревського Миколи, буд. 20, оф. 5; ідентифікаційний код: 43234424)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивна. Мережа закладів" (Україна, 04213, м. Київ, вул. Прирічна, буд. 27-Є; ідентифікаційний код: 41680743)

про стягнення 56 192,57 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Цитрон Груп Лтд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивна. Мережа закладів" (далі - відповідач) про стягнення 56192,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 12/08.20 від 01.09.2020, внаслідок чого позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 29887,00 грн пені, 24024,07 грн інфляційних втрат та 2281,50 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

01.02.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15073/22, справу визнано малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 04213, м. Київ, вул. Прирічна, буд. 27-Є.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 10.02.2023 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

21.03.2023 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду від 10.02.2023, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку не було вручене відповідачу під час доставки та за закінченням встановленого терміну зберігання повернуто за зворотною адресою.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 10.02.2023 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 13.02.2023.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Цитрон Груп Лтд" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пивна. Мережа закладів" (замовник) було укладено Договір поставки № 12/08.20 (далі - Договір), згідно з п. 2.1 якого постачальник зобов`язується поставити товар у відповідності до замовлення покупця, а покупець зобов`язується його прийняти та оплатити в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п. 4.6 Договору фактичною датою поставки є дата прийому покупцем товару в місці поставки, що відповідає даті товарної накладної, підписаної сторонами.

Пунктом 6.5 Договору визначено, що покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 5 календарних днів з дати поставки та підписання сторонами накладної.

За порушення строків здійснення оплати за товар, передбачених даним Договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення платежу (п. 7.2 Договору).

У п. 10.1 Договору визначено, що він вступає в силу з дати підписання його сторонами та діє до 01.07.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Упродовж січня - лютого 2022 року, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар відповідно до видаткових накладних № 26 від 10.01.2022 на суму 3 269,38 грн, № 27 від 10.01.2022 на суму 2 104,40 грн, № 37 від 13.01.2022 на суму 1 962,50 грн, № 44 від 14.01.2022 на суму 1 502,20 грн, № 72 від 20.01.2022 на суму 2 200,10 грн, № 92 від 25.01.2022 на суму 3 055,49 грн, № 101 від 28.01.2022 на суму 2 973,79 грн, № 126 від 03.02.2022 на суму 2 321,12 грн, № 140 від 08.02.2022 на суму 7 771,19 грн, № 141 від 08.02.2022 на суму 324,00 грн, № 172 від 14.02.2022 на суму 9 581,64 грн, № 173 від 14.02.2022 на суму 1 361,04 грн, № 177 від 15.02.2022 на суму 4 512,48 грн, № 188 від 18.02.2022 на суму 2 637,54 грн, № 194 від 18.02.2022 на суму 642,00 грн, № 198 від 19.02.2022 на суму 4 914,42 грн, № 209 від 21.02.2022 на суму 1 637,76 грн, № 210 від 21.02.2022 на суму 5 251,98 грн та № 214 від 22.02.2022 на суму 3 181,68 грн, який останній прийняв, проте власні зобов`язання з оплати товару не виконав.

Судовим наказом Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/8334/22 з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за Договором в розмірі 98 491,05 грн.

З огляду на невиконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 29 887,00 грн пені, 24 024,07 грн інфляційних втрат та 2 281,50 грн 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 61204,71 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні № 26 від 10.01.2022 на суму 3269,38 грн, № 27 від 10.01.2022 на суму 2104,40 грн, № 37 від 13.01.2022 на суму 1962,50 грн, № 44 від 14.01.2022 на суму 1502,20 грн, № 72 від 20.01.2022 на суму 2200,10 грн, № 92 від 25.01.2022 на суму 3055,49 грн, № 101 від 28.01.2022 на суму 2973,79 грн, № 126 від 03.02.2022 на суму 2321,12 грн, № 140 від 08.02.2022 на суму 7771,19 грн, № 141 від 08.02.2022 на суму 324,00 грн, № 172 від 14.02.2022 на суму 9581,64 грн, № 173 від 14.02.2022 на суму 1361,04 грн, № 177 від 15.02.2022 на суму 4512,48 грн, № 188 від 18.02.2022 на суму 2637,54 грн, № 194 від 18.02.2022 на суму 642,00 грн, № 198 від 19.02.2022 на суму 4914,42 грн, № 209 від 21.02.2022 на суму 1637,76 грн, № 210 від 21.02.2022 на суму 5251,98 грн та № 214 від 22.02.2022 на суму 3181,68 грн.

Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені видаткові накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами в пункті 6.5 Договору порядку розрахунків, зобов`язання відповідача з оплати товару мало бути виконане протягом 5 календарних днів з дня його поставки.

Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань з оплати поставленого відповідно до вищевказаних видаткових накладних товару вартістю 61 204,71 грн є таким, що настав.

Судом враховано, що судовим наказом Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/8334/22 з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за Договором в розмірі 98 491,05 грн.

Водночас різниця між сумою, стягнутою на підставі судового наказу Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 910/8334/22, та сумою заборгованості відповідача, що виникла внаслідок невиконання зобов`язань з оплати отриманого на підставі наявних в матеріалах справи видаткових накладних товару, не підтверджена належними та допустимими доказами.

За приписом ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини справи - це факти, які мають значення для вирішення спору, як-от: вчинення чи невчинення особою певної дії; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій або настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності (статті 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України) суд виснує про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. постанови Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18 та інші).

Суд відзначає, що під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті, тобто видача судового наказу про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості не є обставиною, яка звільняється від доказування при розгляді справи в порядку позовного провадження та такий судовий наказ не має заздалегідь встановленої сили (преюдиційного значення) для цієї справи.

Суд критично оцінює наявний в матеріалах справи Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 13.12.2022, оскільки, по-перше, він підписаний лише позивачем, а по-друге, він містить низку неточностей, які в сукупності не дозволяють дійти висновку про наявність у відповідача заборгованості саме в сумі 98 491,05 грн.

Суд також зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20).

З огляду на відсутність в матеріалах справи первинних документів на підтвердження наведених в Акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 13.12.2022 відомостей, суд не приймає його як належний та допустимий доказ, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, а відтак у суду відсутні підстави для висновку про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі понад установлену вище в розмірі 61 204,71 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за порушення строків здійснення оплати за товар, передбачених даним Договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення платежу.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем з оплати товару підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 7.2 Договору, визнається судом обґрунтованою.

Водночас позивачем безпідставно нараховано пеню на заборгованість, що визначена в Акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 13.12.2022 як початкове сальдо, адже така заборгованість не підтверджена жодними доказами, про що суд зазначив вище.

Також, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що позивачем не враховано положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо шестимісячного періоду нарахування пені.

З урахуванням викладеного, суд здійснив власний розрахунок пені на заборгованість відповідача в розмірі 61 204,71 грн, відповідно до якого сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 10 135,67 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

З урахуванням викладеного вище висновку суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача нарахованої на початкове сальдо неустойки, відсутні підстави для нарахування на зазначену суму й інфляційних втрат та 3% річних.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних в іншій частині, суд встановив, що розрахований позивачем розмір 3% річних не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 1 511,83 грн, а розрахований розмір інфляційних втрат містить арифметичні помилки. За підрахунком суду, розмір втрат позивача від інфляції за заявлений період склав 14 465,04 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 10 135,67 грн пені, 14 465,04 грн інфляційних втрат та 1 511,83 грн 3% річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 152,91 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 1 328,09 грн залишається за позивачем.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору № 12/22/43234424 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 22.12.2022, рахунку № 22-12 від 22.12.2022 на суму 5 000,00 грн та платіжного доручення № 358 від 23.12.2022 на суму 5 000,00 грн.

Пунктом 1.1 Договору № 12/22/43234424 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 22.12.2022 визначено, що Адвокатське бюро "Олег Зудінов та партнери" надає позивачу професійну правничу (правову) допомогу у вигляді складання процесуальних документів та представництва з питання стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із затримкою розрахунків за товари, поставлені згідно з Договором.

За умовами пунктів 4.1, 4.3 Договору № 12/22/43234424 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 22.12.2022 позивач сплачує бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 5 000,00 грн; сторони домовились, що з урахуванням способу обчислення гонорару акти прийому-передачі правової допомоги (виконаних робіт) ними не складаються, а належним підтвердженням надання передбаченої цим договором допомоги є матеріали відповідної судової справи.

Отже, наявність цього судового провадження та рішення суду про вирішення спору між сторонами є безпосереднім наслідком надання послуг за Договором № 12/22/43234424 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 22.12.2022 та свідченням надання адвокатським бюро та прийняття позивачем правничої допомоги вартістю 5 000,00 грн.

Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач, втім, клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката не подав.

Оцінивши у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в розмірі 2 323,49 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2 676,51 грн залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивна. Мережа закладів" (Україна, 04213, м. Київ, вул. Прирічна, буд. 27-Є; ідентифікаційний код: 41680743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цитрон Груп Лтд" (Україна, 02222, м. Київ, вул. Закревського Миколи, буд. 20, оф. 5; ідентифікаційний код: 43234424) пеню в розмірі 10135 (десять тисяч сто тридцять п`ять) грн 67 коп., інфляційні втрати в розмірі 14465 (чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят п`ять) грн 04 коп., 3 % річних в розмірі 1511 (одна тисяча п`ятсот одинадцять) грн 83 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн 91 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2323 (дві тисячі триста двадцять три) грн 49 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1328,09 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2676,51 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.08.2023

Суддя О.В. Нечай