Рішення

від 17.08.2023 по справі 911/801/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2023 р. м. Київ Справа № 911/801/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуд Вілл Корп» (04201, місто Київ, вулиця Полярна, будинок 8-А, офіс 21, код: 41741230)

до

Приватного підприємства «Спецвисотбуд 2006» (08320, Київська обл., Бориспільський р-н, село Мала Олександрівка, вулиця Гагаріна, будинок 14-А, код: 34248300)

про стягнення 324629,95 гривень,

До Господарського суду Київської області 17.03.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуд Вілл Корп» (надалі по тексту ТОВ «Гуд Вілл Корп»/позивач) про стягнення з Приватного підприємства «Спецвисотбуд 2006» (надалі по тексту ПП «Спецвисотбуд 2006»/відповідач) заборгованості за договором поставки нафтопродуктів від 08.02.2018 № 080218Г у загальному розмірі 324629,95 гривень, з яких: 179190,53 гривень основна заборгованість, 78400,70 гривень пеня, 17919,05 гривень штраф, 43501,14 гривень інфляційні втрати, 5618,53 гривень 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягувана сума утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару за договором нафтопродуктів від 08.02.2018 № 080218Г, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.03.2023 позовну заяву ТОВ «Гуд Вілл Корп» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/801/23. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

На адресу суду 14.04.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, із запереченнями проти пред`явлених вимог, а 02.05.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач заперечує проти доводів відповідача наведених у відзиві.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Гуд Вілл Корп» (постачальник) та ПП «Спецвисобуд 2006» (покупець) 08.02.2018 укладено договір поставки нафтопродуктів № 080218Г (далі договір), відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти: дизельне пальне бензини А-98, А-95, А-95 Premium, А-92, газ вуглеводний скраплений, масла та інше, а покупець прийняти товар та сплатити за нього, відповідно до умов цього договору (пункт 2.1.);

- датою поставки товару вважається: при базисі постачання СРТ дата, зазначена у видатковій накладній на товар та/або в товарно-транспортній накладній на товар (підпункт 3.4.1.);

- товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості, а право власності на товар, ризики втрати та порчі товару є такими, що перейшли від постачальника до покупця з датою поставки, передбаченої п. 3.4. цього договору (пункт 3.5.);

- асортимент, кількість кожної окремої партії товару, а також його ціна попередньо узгоджуються сторонами, з подальшим відображенням в рахунку-фактурі на оплату (пункт 4.2.);

- загальна ціна договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього терміну дії даного договору. Ціна кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурі та накладних документах (пункт 4.3.);

- ціна на товар та послуги за цим договором, що відпускаються та надаються в рамках та на умовах даного договору є договірною та визначається в момент складання рахунку-фактури на оплату товару й послуг (пункт 5.1.);

- постачальник має право відвантажити покупцю товар без передплати. Сторони домовились, що у такому випадку покупець зобов`язується сплатити за поставлений товар на підставі договору протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати поставки товару, визначеної п. 3.4. договору (пункт 5.3.);

Так, на виконання укладеного сторонами договору постачальником у лютому 2022 року поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 188612,88 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані обома сторонами, а саме:

- від 05.02.2022 № 97 на суму 34896,00 гривень;

- від 08.02.2022 № 105 на суму 52344,00 гривень;

- від 08.02.2022 № 106 на суму 49028,88 гривень;

- від 22.02.2022 № 151 на суму 52344,00 гривень.

Згідно підписаного обома сторонами акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2022 по 29.08.2022, станом на 29.08.2022 підтверджено наявність у ПП «Спецвисотбуд 2006» заборгованості перед ТОВ «Гуд Вілл Корп» у розмірі 395846,75 гривень.

Сторонами договору, з метою досудового врегулювання спору, 31.08.2022 підписано «Мирову угоду», за умовами якої:

- сторони дійшли згоди, що заборгованість боржника (ПП «Спецвисотбуд 2006») перед кредитором (ТОВ «Гуд Вілл Корп») за договором № 080218Г від 08.02.2018 на момент укладення цієї мирової угоди становить 324984,35 гривень (пункт 1);

- боржник зобов`язується сплатити до 20.11.2022 суму основного боргу у розмірі 324984,35 гривень на поточний рахунок кредитора згідно наступного графіку погашення заборгованості: до 20.09.2022 108328,12 гривень; до 20.10.2022 108328,12 гривень; до 20.11.2022 108328,12 гривень остаточний розрахунок (пункт 2).

Також, обома сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків за серпень 2022 року, згідно якого станом на 31.08.2022 підтверджено наявність у ПП «Спецвисотбуд 2006» заборгованості перед ТОВ «Гуд Вілл Корп» у розмірі 324984,35 гривень.

Сторонами договору 08.09.2022 підписано додаткову угоду № 0809202220930 до договору (надалі додаткова угода), за умовами якої:

- угода укладена сторонами з метою врегулювання відносин сторін у зв`язку із наявною заборгованістю покупця перед постачальником, яка виникла внаслідок порушення покупцем вимог договору в частині взаєморозрахунків із постачальником в рамках договору (пункт 2);

- станом на дату укладання угоди, загальний розмір заборгованості покупця перед постачальником складає 269271,87 гривень. Зазначений борг за договором повністю визнається покупцем (пункт 3);

- сторонами погоджено, що сума грошових коштів, яка зазначена п. 3 цієї угоди буде сплачено в повному обсязі покупцем на поточний банківський рахунок постачальника, дотримуючись вимог договору, за наступним графіком: 150000,00 гривень не пізніше завершення банківського дня 22 вересня 2022 року; 150000,00 гривень не пізніше завершення банківського дня 30 вересня 2022 року; 95846,75 гривень не пізніше завершення банківського дня 07 жовтня 2022 року (пункт 4);

- ця угода не змінює положень договору, а виключно доповнює договір та має мету врегулювання фінансових взаємовідносин сторін (пункт 6).

Також позивач, як на підтвердження своїх вимог, посилається на акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 по 06.03.2023, який підписаний тільки з боку позивача, у якому зафіксовано факт наявності заборгованості ПП «Спецвисотбуд 2006» перед ТОВ «Гуд Вілл Корп» у розмірі 179190,53 гривень.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки АТ «ОТП Банк» від 10.03.2023 № 005-03-005-3-005-3/126-БТ ПП «Спецвисотбуд 2006» перерахувало на рахунок ТОВ «Гуд Вілл Корп» за період з 01.02.2018 по 07.03.2023 суму грошових коштів у загальному розмірі 12180741,17 гривень.

Позивач стверджує, що відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару за спірними накладними у сумі 9422,35 гривень, що, як вказує позивач, зараховано в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною від 05.02.2022 № 97.

З огляду на невиконання відповідачем покладених на нього умовами договору обов`язків по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару в повному обсязі, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 179190,53 гривень, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати.

Відповідач у відзиві на позов визнав обліковану за ним суму заборгованості лише у розмірі 108328,12 гривень, з огляду на те, що сторонами договору 31.08.2022 укладено мирову угоду до договору, згідно п. 1 якої сторонами встановлено суму заборгованості у розмірі 324984,35 гривень. Відповідач вказує, що сплата заборгованості за умовами мирової угоди мала ним здійснюватися за реквізитами позивача зазначеними у цій угоді, а тому відповідач здійснив часткове погашення суми боргу за реквізитами, що вказані позивачем у мировій угоді.

На підтвердження вказаної обставини відповідачем надано платіжні інструкції від 19.09.2022 № 4895 на суму 108328,11 гривень та від 19.10.2022 № 5044 на суму 108328,11 гривень.

Позивач заперечуючи проти доводів відповідача у відповіді на відзив зазначив, що актом звірки за період з 01.01.2018 по 06.03.2023 підтверджується сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 179190,53 гривень, що також підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по відповідачу по рахунку 361 за період з 08.02.2018 по 07.03.2023. До того ж, позивач зауважує, що підписаним обома сторонами актом звірки розрахунків за період з 01.01.2022 по 29.08.2022 сторонами підтверджено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 395846,75 гривень, остаточне погашення якої, згідно п. 4 додаткової угоди, відповідач мав здійснити до 07.10.2022.

При цьому, позивач зауважує, що загальна вартість поставленого позивачем товару на користь відповідача на підставі укладеного договору становить 12576587,92 гривень, тому заявлена до стягнення сума основного боргу виникла не за спірними видатковими накладними, а за весь період дії договору.

Також, позивач стверджує, що відповідачем не дотримано графіку сплати платежів узгодженого умовами укладеної сторонами мирової угоди, а саме до 20.11.2022 не здійснено платіж у розмірі 108328,12 гривень. Тож враховуючи умови погодженої сторонами мирової угоди, а також те, що підписавши акт звірки розрахунків за період з 01.01.2022 по 29.08.2022 та додаткову угоду від 08.09.2022, відповідач визнав суму облікованої за ним основної заборгованості, а тому, на переконання позивача, не відповідають дійсним обставинам твердження відповідача про невизнання ним боргу у сумі 179190,53 гривень.

Окрім іншого, позивач вказує на те, що долучені відповідачем до відзиву копії документів, засвідчені особою, повноваження якої належним чином не підтверджені.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару у лютому 2022 року на користь відповідача на загальну суму 188612,88 гривень.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що покупець зобов`язується сплатити за поставлений товар на підставі договору протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати поставки товару, визначеної п. 3.4. договору, яким передбачено, що датою поставки товару вважається: при базисі постачання СРТ дата, зазначена у видатковій накладній на товар та/або в товарно-транспортній накладній на товар.

Отже, строк оплати отриманого відповідачем товару, за наведеними вище видатковими накладними, є таким що настав та, відповідно, і обов`язок покупця оплатити отриманий товар.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, матеріали справи не містять доказів належного виконання покупцем свого зобов`язання по оплаті отриманого товару за вказаними вище видатковими накладними, внаслідок чого, як вказує позивач, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 179190,53 гривень.

Надавши належну юридичну оцінку доводам сторін викладених у заявах по суті справи, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач вказував на те, що загальна вартість поставленого позивачем товару на користь відповідача на підставі укладеного договору становить 12576587,92 гривень.

За змістом статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відзив повинен містити, зокрема, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Беручи до уваги, що відповідач у відзиві на позов не заперечив проти дійсності наведених позивачем у відзиві обставин щодо загальної суми поставленого позивачем товару в межах укладеного договору, то суд виходить з того, що наведені позивачем доводи в цій частині є обґрунтованими та доведенню в загальному порядку не потребують.

Так, позивач як на підтвердження наявності у відповідача заборгованості у стягуваному розмірі посилається на підписаний в односторонньому порядку Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 по 06.03.2023, у якому зафіксовано факт наявності заборгованості ПП «Спецвисотбуд 2006» перед ТОВ «Гуд Вілл Корп» у розмірі 179190,53 гривень, а також на оборотно-сальдову відомість по відповідачу по рахунку 361 за період з 08.08.2018 по 07.03.2023.

Щодо вказаних доказів, які на думку позивача додатково підтверджують суму облікованої за відповідачем заборгованості, суд зазначає, що акт звірки розрахунків підписаний тільки з боку позивача та відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акта звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17).

З огляду на наведене вище, наданий позивачем акт звірки розрахунків за період з 01.01.2018 по 06.03.2023 не може бути прийнятий судом в якості доказу, який підтверджує суму заборгованості відповідача перед позивачем у стягуваному розмірі. Поряд цим оборотно-сальдова відомість не є первинним бухгалтерським документом, а підпадає під визначення зведеного облікового документу, що складається на підставі первинних документів, тому також не може прийматися судом в якості доказів існування облікованої заборгованості.

Натомість, судом встановлено, що актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2022 по 29.08.2022, станом на 29.08.2022, обома сторонами підтверджено факт наявності у ПП «Спецвисотбуд 2006» заборгованості перед ТОВ «Гуд Вілл Корп» у розмірі 395846,75 гривень.

Водночас, з метою досудового врегулювання спору, сторонами укладалися відповідні угоди та остаточно додатковою угодою до договору від 08.09.2022, сторони дійшли згоди про те, що станом на дату укладання угоди, загальний розмір заборгованості покупця перед постачальником складає 269271,87 гривень. Зазначений борг за договором повністю визнається покупцем. Сторонами погоджено, що сума грошових коштів, яка зазначена п. 3 цієї угоди буде сплачено в повному обсязі покупцем на поточний банківський рахунок постачальника, дотримуючись вимог договору, за наступним графіком: 150000,00 гривень не пізніше завершення банківського дня 22 вересня 2022 року; 150000,00 гривень не пізніше завершення банківського дня 30 вересня 2022 року; 95846,75 гривень не пізніше завершення банківського дня 07 жовтня 2022 року (пункти 3, 4 додаткової угоди).

У статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Отже, умови додаткової угоди в контексті вимог статті 204 Цивільного кодексу України є правомірними, адже відповідачем не надано доказів розірвання укладеної сторонами додаткової угоди або визнання додаткової угоди або окремих її умов недійсними у встановленому законом порядку, а тому така угода є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків.

Суд зауважує, що хоча у пункті 3 вказаної додаткової угоди сторонами і узгоджено, що сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 269271,87 гривень, проте з огляду на зміст пункту 4 додаткової угоди сторони виходили з того, що загальна сума боргу відповідача перед позивачем становить саме 395846,75 гривень, що збігається із сумою, узгодженою сторонами в акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2022 по 29.08.2022.

Після підписання додаткової угоди відповідачем на рахунок позивача перераховано грошові кошти із посиланням на договір у загальному розмірі 216656,22 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями від 19.09.2022 № 4895 та від 19.10.2022 № 5044 кожна на суму 108328,11 гривень.

Пунктом 5.8 договору встановлено, що у разі наявності у покупця заборгованості перед постачальником за цим договором, грошові кошти, які перераховуються в рамках та на умовах цього договору першочергово спрямовуються на погашення такої заборгованості.

Враховуючи, що обома сторонами станом на 08.09.2022 у двосторонньому правочині зафіксовано суму заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 395846,75 гривень, то перераховані відповідачем грошові кошти у загальній сумі 216656,22 гривень, у відповідності до п. 5.8. договору спрямовувались на погашення заборгованості, яка обліковувалась за відповідачем.

Таким чином, сума основної заборгованості, яка заявлена позивачем до стягнення, виникла внаслідок різниці між перерахованими відповідачем за договором коштами, які на підставі умов договору першочергово спрямовувались на погашення існуючої дебіторської заборгованості.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 179190,53 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Щодо вимог про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 78400,70 гривень пені, 17919,05 гривень штрафу, 5618,53 гривень 3% річних та 43501,14 гривень інфляційних втрат, розрахованих позивачем за загальний період з 14.02.2022 по 07.03.2023, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат.

Судом встановлено, що пунктом 6.1. договору погодили, що у випадку неналежного виконання покупцем своїх зобов`язань в частині здійснення розрахунків за цим договором, зокрема порушення п.п. 5.3. та 5.6. договору, покупцем сплачується на користь постачальника пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару та/або несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до п.п. 6.2., 6.2.3. договору якщо постачальник відпустив товар покупцю у відповідності з цим договором, а останній не сплатив вартість такого товару з покупця окрім пені додатково стягується штраф у розмірі 10 відсотків від вартості відпущеного та неоплаченого товару на користь постачальника. Днем нарахування штрафу вважається 7 (сьомий) день, що йде після дня, який вказано у відповідній документації стосовно відпуску товару.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 уточнила правову позицію, викладену у справі № 911/634/19, вказавши, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Як встановлено судом умовами пункту 6.1. укладеного між сторонами договору не передбачено інших умов нарахування пені, ніж встановлено приписами ст. 232 Господарського кодексу України, тому пеня має розраховуватися з наступного дня після визначеного договором терміну оплати та до виконання грошового зобов`язання або до відповідного дня останнього місяця шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що такий є необґрунтованим, адже при нарахуванні пені за порушення відповідачем грошового зобов`язання, позивачем не взято до уваги, що початком для нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, нарахування якої обмежується строком встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, коли як позивачем здійснено нарахування пені за загальний період з 14.02.2022 по 07.03.2023.

Тож, судом здійснено власний розрахунок пені з урахуванням вірно визначеного початку та кінцевого періоду нарахування, не виходячи за межі заявлених позивачем періодів, та встановлено, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача пені становить 29691,49 гривень.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що позивачем невірно визначено момент виникнення у відповідача прострочення виконання зобов`язання за поставлений товар згідно спірних накладних.

Тому, суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням вірно визначеного початку періоду прострочення, та встановив, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат становить 5614,22 гривень, 43501,14 гривень відповідно.

Відтак, заявлені позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 5618,53 гривень 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 5614,22 гривень, а вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, підлягають задоволенню повністю у заявленому позивачем розмірі 43501,14 гривень.

Також суд погоджується, що у відповідача виник обов`язок сплатити штраф передбачений п.п. 6.2., 6.2.3. договору, тож позивачем правомірно здійснено нарахування штрафу у розмірі 17919,05 гривень.

Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та 3 % річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Суд зауважує, що решта доводів та міркувань учасників справи, викладених у заявах по суті справи, були ретельно досліджені судом та відхилені як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо необґрунтованості позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з ПП «Спецвисотбуд 2006» на користь ТОВ «Гуд Вілл Корп» 179190,53 гривень основного боргу, 29691,49 гривень пені, 17919,05 гривень штрафу, 5614,22 гривень 3% річних та 43501,14 гривень інфляційних втрат.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 4138,75 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуд Вілл Корп» задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Спецвисотбуд 2006» (08320, Київська обл., Бориспільський р-н, село Мала Олександрівка, вулиця Гагаріна, будинок 14-А, код: 34248300) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуд Вілл Корп» (04201, місто Київ, вулиця Полярна, будинок 8-А, офіс 21, код: 41741230) 179190,53 гривень основного боргу, 29691,49 гривень пені, 17919,05 гривень штрафу, 5614,22 гривень 3% річних, 43501,14 гривень інфляційних втрат та 4138,75 гривень судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2023.

Суддя Р.М. Колесник