Постанова

від 17.08.2023 по справі 927/9/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 927/9/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача- акціонерного товариства "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" (далі - Банк, позивач, скаржник) - Левченко Ю.В. (адвокат),

відповідача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейдгруп ЛТД" (далі - Товариство, відповідач-1) - не з`явився,

відповаідача-2 - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "БІМЕКС-АГРО" (далі - ТОВ "БІМЕКС-АГРО", третя особа) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Банку

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 (головуючий - суддя Станік С.Р., судді Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.)

у справі №927/9/22

за позовом Банку

до 1) Товариства,

2) ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ТОВ "БІМЕКС-АГРО"

про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Банк звернувся до суду із позовною заявою до Товариства та ОСОБА_1 про таке:

- в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ "БІМЕКС-АГРО" за кредитним договором звернути стягнення на предмет застави -зернозбиральний комбайн, який на даний час зареєстрований за новим власником - Товариством;

- визначити спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів;

- встановити початкову ціну предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження в розмірі 458 898, грн;

- вжити заходів щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження на період до його реалізації шляхом передачі на зберігання стягувачу.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ "БІМЕКС-АГРО" взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.07.2022 у справі №927/9/22 (головуючий - суддя Сидоренко А.С.) у задоволенні позову відмовлено та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2022 у справі №927/9/22.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.07.2022 у справі №927/9/22 скасовано в частині відмови у задоволенні позову та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити з підстав, наведених у даній постанові.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Банк, посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати (частково) постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі №927/9/22, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі Банк зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму матеріального права (неправильно розтлумачив) статтю 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (далі - Закон), порушив норми процесуального права, а саме статтю 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не врахував висновки щодо застосування норми права, викладені в постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №202/26417/13-ц, з цитуванням пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Від Товариства, ОСОБА_1 та ТОВ "БІМЕКС-АГРО" відзиви на касаційну скаргу до Суду не надійшли.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій вказано, що під час вирішення спору в межах справи №927/508/20 встановлений факт укладення 14.12.2018 позивачем і третьою особою кредитного договору №141218-А (далі - Кредитний договір), належного виконання його умов Банком шляхом надання кредитних коштів та неналежного його виконання з боку ТОВ "БІМЕКС-АГРО" внаслідок чого останнє на день вирішення спору мало заборгованість по кредиту в сумі 740 793,07 грн.

6.2. Переглядаючи рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.12.2020 у справі №927/508/20 (постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021), суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо неналежного виконання ТОВ "БІМЕКС-АГРО" умов Кредитного договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними.

6.3. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції 14.12.2018 Банком (Заставодержателем) і ОСОБА_1 (Заставодавцем) підписаний текст договору застави рухомого майна №141218-ЗАВ (надалі - Договір), за умовами якого (пункти 1.1-1.6, 2.1-2.3, 2.6, 3.3, 4.1, 5.1, 6.1, 6.2, 9.7, 9.8, 9.12, 9.13):

- останній в забезпечення повного і належного виконання зобов`язань за Кредитним договором № 141218-А від 14 грудня 2018 року, а також додатковими угодами до нього, які є або будуть його невід`ємною частиною (надалі - Кредитний договір), який укладено між Заставодержателем як кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІМЕКС-АГРО" (код 38166599) як позичальником (надалі - Позичальник), передає Заставодержателю в заставу рухоме майно, зазначене в п. 2.1 цього Договору (надалі - Предмет застави), а Заставодержатель приймає його в заставу та набуває право одержати задоволення всіх своїх вимог за рахунок Предмета застави переважно перед іншими кредиторами Заставодавця;

- згідно з Договором заставою забезпечується виконання Позичальником зобов`язання, що виникло на підставі Кредитного договору або може виникнути на підставі нього у майбутньому (надалі - Зобов`язання за Кредитним договором), відповідно до якого Заставодержатель має право вимагати, а Позичальник повинен:

повернути Заставодержателю кредитні кошти (Кредит), надані в межах невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, що дорівнює 1 000 000 грн на строк до 25 березня 2020 року включно;

сплатити проценти за користування Кредитом за ставкою 22% (двадцять два процента) річних в строк та в порядку відповідно до умов Кредитного договору, в т.ч. у разі будь-якого збільшення процентів за користування Кредитом, що передбачено умовами Кредитного договору;

сплатити комісії, пені та штрафи, будь-які інші платежі (відшкодування), які мають бути сплачені (здійснені) Позичальником на користь Заставодержателя у розмірі, випадках та порядку, передбачених умовами Кредитного договору та/або цього Договору та/або чинного законодавства України;

- погашення заборгованості за Кредитним договором проводиться у строки та в порядку, передбаченими Кредитним договором;

- за рахунок Предмету застави Заставодержатель має право задовольнити свої вимоги та відшкодувати витрати в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, а саме: вимоги за Кредитним договором, що визначені на час виконання цих вимог (в т.ч. вимоги щодо дострокового виконання Зобов`язань за Кредитним договором), включаючи сплату процентів. Комісій, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цих сум, прямо передбаченого Кредитним договором, інші платежі (відшкодування), які мають бути сплачені (здійснені) Позичальником на користь Заставодержателя, відповідно до умов Кредитного договору та/або Договору та/або чинного законодавства України, нараховані та невиконані Позичальником на момент фактичного задоволення вимог;

- за рахунок Предмета застави Заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за Кредитним договором у повному обсязі або в частині вартості, отриманої від реалізації Предмету застави, визначеної на час виконання цієї вимоги на підставі оцінки Предмета застави проведеної суб`єктом оціночної діяльності, визначеним Заставодержателем, у т.ч. витрати визначені пунктами 1.4.2 та 1.4.3 Договору;

- сторони підтвердили, що вони вичерпно ознайомлені із змістом Кредитного договору та/або змістом Зобов`язання за Кредитним договором, всі умови яких їм зрозумілі, та будь-яке посилання в тексті Договору на окремі положення Кредитного договору та на нього в цілому є достатнім для включення відповідних положень Кредитного договору в Договір шляхом посилання;

- предметом застави за Договором є рухоме майно, зокрема комбайн зернозбиральний марки ЛИДА-1300 2013 р.в., заводський № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , фактичне місцезнаходження: Чернігівська обл., Менський р-н, с. Семенівка, вул. Перемоги, 9А;

- право власності Заставодавця на Предмет застави підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_4 , виданим 13.11.2018 ГУ ДПСС в Чернігівській області;

- предмет застави залишається у володінні та користуванні Заставодавця;

- невід`ємною частиною Предмету застави, на яку поширюється застава за Договором, вважаються всі наступні поліпшення Предмету застави. Предмет застави передається в заставу з усіма його приналежностями, поліпшеннями, складовими частинами, що існують на момент укладання Договору та виникнуть у майбутньому;

- застава поширюється на вищезазначене майно та всі права Заставодавця щодо цього майна;

- вартість Предмету застави вказана в Договорі на дату його підписання за домовленістю Сторін та Сторони підтверджують, що така вартість є адекватною, справедливою та ринковою вартістю Предмету застави (без ПДВ);

- сторони погодились, що ринкова вартість Предмету застави, яка встановлюється Звітом про оцінку ринкової вартості Предмету застави на момент звернення стягнення згідно з пунктом 5.1.13 Договору, є новою ринковою вартістю Предмету застави;

- право застави на Предмет застави виникає у Заставодержателя з моменту набуття чинності Договором та припиняється виконанням Кредитного договору проведеним належним чином та у повному обсязі, а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України;

- максимальний розмір вимог, що забезпечується заставою за Договором дорівнює розміру суми Кредиту згідно Кредитного договору, збільшеного на розміри процентів та пені, розрахованих за строк, що дорівнює усьому строку Кредиту, та будь-які інші платежі (відшкодування), які мають бути сплачені (здійснені) Позичальником на користь Заставодержателя відповідно до Кредитного договору, Договору та/або чинного законодавства, включаючи вимоги Заставодержателя, зазначені пунктами 1.4 та 1.5 Договору. Якщо на момент звернення стягнення на Предмет застави сума вимог Заставодержателя перевищуватиме вказаний максимальний розмір, то цей розмір підлягає збільшенню на суму вимог, які відповідно до законодавства можуть бути задоволені за рахунок Предмета застави. В заставу за Договором передаються також і права вимоги стосовно Предмету застави;

- з моменту передачі Предмету застави у заставу Заставодержателю у відповідності з цим Договором, Заставодавець не має права будь-яким чином відчужувати чи передавати у користування іншим особам Предмет застави, у т.ч., але не виключно: продавати, дарувати, обмінювати, передавати в заставу, в спільну діяльність, користування третім особам протягом всього строку дії цього Договору, а також вчиняти по відношенню до Предмету застави інші юридично значимі дії, що мають чи можуть мати наслідком припинення та/або обмеження права Заставодавця щодо володіння чи користування Предметом застави, без письмової згоди Заставодержателя;

- цим Заставодавець підтверджує, що на час підписання Договору та кожен момент дії Договору:

Предмет застави належить Заставодавцю на праві власності і може бути переданий ним у заставу за Договором без будь-яких обмежень;

Предмет застави нікому не відчужений, не обтяжений заставою на користь третіх осіб (крім випадків, визначених в Договорі), не знаходиться в спільній власності, не знаходиться в податковій заставі і не перебуває під арештом, не існує ніяких довіреностей чи доручень, за якими треті особи наділені повноваженнями від імені Заставодавця розпоряджатись тим чи іншим чином Предметом застави в цілому чи окремо будь-якою його частиною, що входить до його складу або вчиняти інші дії відносно Предмету застави. Предмет застави у спорі чи під арештом не перебуває, відносно Предмету застави не існує ніяких зареєстрованих чи незареєстрованих обтяжень на користь третіх осіб (приватних та публічних). Не існує жодного чинного або такого, що не набрало чинності, рішення суду, іншого органу щодо арешту, конфіскації, примусового стягнення активів Заставодавця, не існує жодної судової справи, яка може мати негативні для Заставодавця чи його посадових осіб наслідки та/або привести до арешту, конфіскації, примусового стягнення активів Заставодавця. Відносно Предмету застави в цілому чи окремих частин, шо входять до складу Предмету застави, не укладено жодних правочинів;

- на Предмет застави може бути звернено стягнення і Предмет застави може бути реалізовано для задоволення вимог Заставодержателя;

- Заставодержатель має право, зокрема:

у випадках та в порядку, передбачених Договором та чинним законодавством України, одержати задоволення своїх вимог за рахунок вартості Предмету застави, переважно перед іншими кредиторами;

у разі порушення Заставодавцем будь-яких умов Договору та/або обов`язків встановлених Договором та/або Позичальником будь-яких обов`язків, визначених Кредитним договором, Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання Зобов`язань за Кредитним договором, а в разі невиконання - звернути стягнення на Предмет застави;

звернути стягнення на Предмет застави згідно з Договором та законодавством України;

за рахунок Предмета застави Заставодержатель має право, на власний одноосібний вибір, задовольнити свої вимоги за Кредитним договором у повному обсязі, або в частині, що дорівнює вартості Предмету застави, визначеної на час виконання цієї вимоги на підставі оцінки Предмета застави, проведеної Заставодержателем або суб`єктом оціночної діяльності, визначеним 3аставрдержателем;

- Заставодержатель вправі звернути стягнення на Предмет застави та одержати задоволення своїх вимог з вартості Предмету застави переважно перед іншими кредиторами Заставодавця у разі, якщо в момент настання терміну виконання будь-яких Зобов`язань за Кредитним договором вони не будуть виконані у повному обсязі;

- звернення стягнення на Предмет застави здійснюється на вибір Заставодержателя за рішенням суду;

- Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до моменту повного і належного виконання Зобов`язань за Кредитним договором або припиняє свою дію з інших підстав, передбачених чинним законодавством України;

- Договір складений в 2-х оригінальних примірниках (один - для Заставодержателя, один - для Заставодавця) українською мовою, що мають однакову юридичну силу;

- Застава за Договором підлягає реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна;

- Договір застави складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою у двох примірниках, які зберігаються у Сторін і мають рівну юридичну силу.

6.4. ОСОБА_2 14.12.2018, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 надала йому свою згоду на укладення Договору, підтвердивши, при цьому, що з його умовами ознайомлена, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень немає; умови Договору погодила.

6.5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів нотаріального посвідчення Договору № 141218-ЗАВ матеріали справи не містять і сторонами дана обставина повністю визнається.

6.6. Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, 14.12.2018 15:22:51 за №17216502 реєстратором Кондратюк Наталією Сергіївною, Філія міста Києва та Київської області Державного підприємства "Національні інформаційні системи", Київська обл. зареєстровано обтяження, такого змісту:

"Стан реєстрації: Зареєстроване

Вид обтяження: приватне обтяження

Тип реєстрації: Поточна

Тип обтяження: застава рухомого майна

Документ-підстава: договір застави, серія та номер: 141218-ЗАВ, виданий: 14.12.2018, видавник: ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО"

Об`єкт обтяження: інший транспортний засіб, Комбайн, Номер об`єкта: 3023, Номер державної реєстрації: НОМЕР_3 , Комбайн зернозбиральний ЛИДА-1300 Рік випуску 2013 двигун № НОМЕР_2 Свідоцтво про реєстрацію машини Серія НОМЕР_4 Дата видачі документу 13.11.2018 Орган, що видав документ ГУ ДПСС в Чернігівській обл.

Відомості про обмеження відчуження: заборонено відчужувати

Боржник: ОСОБА_1 , код НОМЕР_5 , АДРЕСА_1

Обтяжувач: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО", код: 14352406, 01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 3, тел. 593-83-62 593-85-55

Розмір основного зобов`язання: 1000000 гривень

Строк виконання зобов`язання: 25.03.2020

Термін дії: 14.12.2023

Звернення стягнення: Не зареєстровано

Додаткові відомості: Позичальник ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БІМЕКС-АГРО" (ідентифікаційний код юридичної особи 38166599)".

6.7. Згідно з Інформацією про виконавче провадження 22.07.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним Олександром Петровичем отриманий виконавчий документ - наказ, виданий 23.06.2021 Господарським судом Чернігівської області на примусове виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі №927/508/20 та відкрито виконавче провадження (ВП №66188725).

6.8. Як зазначає позивач, саме на стадії виконавчого провадження йому стало відомо про факт відчуження відповідачем-2 Предмету застави.

6.9. Згідно з поясненнями від 30.07.2021 ОСОБА_1 з приводу виконання вищезгаданого наказу Господарського суду Чернігівської області, зокрема зернозбиральний комбайн ЛИДА-1300 заводський № 3023 вибув з його володіння.

6.10. Позивач 20.09.2021 отримав лист від 10.09.2021 №01-13-29/5126 Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області з повідомленням про те, що згідно з даними уніфікованої автоматизованої електронно-облікової системи (УАЕС) власником спірного Предмету застави значиться Товариство.

6.11. Супровідним листом від 09.12.2021 №01-13-29/7028, на відповідний запит позивача, Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області надало Банку копії документів, на підставі яких була здійснена державна реєстрація комбайну зернозбирального ЛИДА-1300, 2013 року випуску, за Товариством.

6.11.1. Так, 12.08.2020 ТОВ "Десна-Транс" (Комісіонером) та ОСОБА_1 (Комітентом) укладений договір комісії, за умовами якого товариство зобов`язалось за дорученням Комітента за винагороду здійснити одну або кілька угод з продажу спірного Предмету застави.

6.11.2. ТОВ "Десна-Транс" (Комісіонером) та товариством (Покупцем) 12.08.2020 укладений договір №21-518 купівлі-продажу транспортного засобу/складової частини що має ідентифікаційний номер, предметом якого спірне рухоме майно.

6.12. Суди попередніх інстанцій вказали, що матеріалами справи підтверджується, що в лютому 2022 року відповідач-2 звертався до Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області із запитом (від 07.02.2022 №1) щодо отримання інформації про зняття ОСОБА_1 з обліку у т.ч. і спірного рухомого майна.

6.13. За інформацією (лист від 09.02.2022 №01-13-24/733) Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області спірний Предмет застави знятий з обліку ОСОБА_1 05.12.2018.

6.14. Суд апеляційної інстанції виснував, що зернозбиральний комбайн марки ЛИДА-1300 є транспортним засобом, що підлягає державній реєстрації.

6.15. Спірні правовідносини між сторонами виникли з моменту укладення відповідного договору застави 14.12.2018, тобто, після набрання чинності 04.11.2018 та введення в дію 04.02.2019 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», і продовжують існувати після введення його в дію, що підтверджується наявними у справі доказами, зокрема відомостями з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (витяг 74631577 згідно з якими зареєстровано відповідне обтяження), не були припинені у встановленому законом порядку, а отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність факту нотаріального посвідчення договору застави в силу пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» та статті 220 Цивільного кодексу України не свідчить про його недійсність, як не спростовує права заставодержателя на звернення стягнення та не спростовує обов`язок заставодавця виконати забезпечені заставою зобов`язання.

6.16. З висновками суду першої інстанції про те, що оскільки сторони Договору не додержали вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, а тому у позивача право застави на зернозбиральний комбайн марки ЛИДА-1300 не виникло і, відповідно, таке право не продовжувало існувати після введення в дію Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" від 03.07.2018 № 2478-VIII (04.02.2019), і що свідчить про неукладеність Договору - суд апеляційної інстанції не погодився та вказав на їх помилковість.

6.17. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання ТОВ "БІМЕКС-АГРО" взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами. Оскільки виконання зобов`язань за Кредитним договором забезпечені заставою рухомого майна відповідача -2 відповідно до Договору, позивач просив звернути стягнення на один із предметів застави, зокрема на спірний комбайн.

6.18. Судом апеляційної інстанції встанволено, що на момент відчуження спірного комбайну 12.08.2020 на підставі договору №21-518, відповідне обтяження (від 14.12.2018 за №17216502) було наявне у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна і доказів його зняття матеріали справи не містять.

6.19. Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- статтею 24 Закону встановлено саме обов`язок стягувача до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, а отже, враховуючи те, що з відповідним позовом про звернення стягнення в судовому порядку на предмет забезпечувального обтяження позивач звернувся 20.12.2021, а отже, відповідний обов`язок реєстрації в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження мав бути здійснений позивачем до вказаної дати звернення до суду з позовом;

- матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-79 ГПК України, що позивачем, як стягувачем, не було виконано обов`язок, обумовлений статтею 24 Закону, у встановлений законом термін, тобто в контексті спірних правовідносин - до початку ініціювання судової процедури звернення стягнення шляхом звернення з відповідним позовом 20.12.2021;

- при цьому, доводи позивача в цій частині про те, що інших обтяжувачів, окрім Банку немає, а отже і порушення прав та інтересів інших обтяжувачів виключається, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відсутність інших обтяжувачів не спростовує обов`язок позивача вчинити обумовлені законом дії, і стаття 24 Закону визначає обов`язок стягувача вчити визначені дії, і жодних виключень стосовно невчинення вказаних дій залежно від судового або позасудового способу звернення стягнення - приписи наведеної статті не містять;

- звертаючись до суду першої інстанції з відповідним позовом, позивачем не надано доказів виконання вимог статті 24 Закону, а до матеріалів справи долучено лише витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №74631577 лише про реєстрацію відповідного обтяження, і жодних доказів у розумінні статей 76-79 ГПК України стосовно виконання позивачем обов`язку, визначеного статею 24 Закону у термін, обумовлений вказаною статтею (тобто, до початку , зокрема, судової процедури звернення стягнення, у даному випадку саме до 20.12.2021), суду першої інстанції надано не було, а невчинення позивачем обумовлених законом дій у встановлений термін свідчить про відсутність порушених прав позивача, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог до обох відповідачів з урахуванням мотивів даної постанови;

- на стадії апеляційного розгляду справи позивач 31.10.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду подав додаткові письмові пояснення по суті поданої апеляційної скарги, в яких додатково наголошував, що незважаючи на відсутність інших обтяжувачів, Банк зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 28.06.2022 №79153000, який додано до даних пояснень, і який відповідно, позивачем не надавалось суду першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення, і у вказаних письмових поясненнях не наведено жодних причин поважності неподання відповідного доказу суду першої інстанції та винятковості випадку стосовно неможливості його оформлення/подання, як не заявлено і суду апеляційної інстанції жодних клопотань стосовно поновлення строку на подання відповідного доказу. У зв`язку з наведеним, вказаний додатковий доказ не приймається судом апеляційної інстанції в силу приписів частини третьої статті 269 ГПК України.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №927/9/22 за касаційної скаргою Банку на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, покладається на скаржника.

8.4. Слід зазначити, що у касаційне провадження у даній справі відкрито за касаційною скаргою Залізниці на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8.5. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Підприємство зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму матеріального права (неправильно розтлумачив) статтю 24 Закону, порушив норми процесуального права, а саме статтю 236 ГПК України, та не врахував висновки щодо застосування норми права, викладені в постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №202/26417/13-ц.

8.14. Предметом розгляду у даній справі є звернення стягнення на предмет застави.

8.15. Предметом розгляду у справі №202/26417/13-ц є також звернення стягнення на предмет застави.

8.16. Отже, справа №202/26417/13-ц та дана справа є схожими за предметом спору (звернення стягнення на предмет застави), підставою виникнення договірних правовідносин (договір застави) та за нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин (приписи Закону), а тому є подібними у контексті змістовного критерію.

8.17. Слід зазначити, що відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, таке:

- таким чином, статтею 24 Закону встановлено саме обов`язок стягувача до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, а отже, враховуючи те, що з відповідним позовом про звернення стягнення в судовому порядку на предмет забезпечувального обтяження позивач звернувся 20.12.2021, а отже, відповідний обов`язок реєстрації в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження мав бути здійснений позивачем до вказаної дати звернення до суду з позовом;

- матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-79 ГПК України, що позивачем, як стягувачем, не було виконано обов`язок, обумовлений статтею 24 Закону, у встановлений законом термін, тобто в контексті спірних правовідносин - до початку ініціювання судової процедури звернення стягнення шляхом звернення з відповідним позовом 20.12.2021;

- при цьому, доводи позивача в цій частині про те, що інших обтяжувачів, окрім Банку, немає, а, отже, і порушення прав та інтересів інших обтяжувачів виключається, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відсутність інших обтяжувачів не спростовує обов`язок позивача вчинити обумовлені законом дії, і стаття 24 Закону визначає обов`язок стягувача вчити визначені дії, і жодних виключень стосовно невчинення вказаних дій залежно від судового або позасудового способу звернення стягнення, приписи наведеної статті не містять;

- також, звертаючись до суду першої інстанції з відповідним позовом, позивачем не було надано доказів виконання вимог статті 24 Закону, а до матеріалів справи долучено лише витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №74631577 лише про реєстрацію відповідного обтяження, і жодних доказів розумінні статей 76-79 ГПК України стосовно виконання позивачем обов`язку, визначеного статтею 24 Закону у термін, обумовлений вказаною статтею (тобто, до початку , зокрема, судової процедури звернення стягнення, у даному випадку саме до 20.12.2021), суду першої інстанції надано не було, а невчинення позивачем обумовлених законом дій у встановлений термін свідчить про відсутність порушених прав позивача, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог до обох відповідачів з урахуванням мотивів даної постанови.

8.18. Скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано норму матеріального права, а саме статтю 24 Закону "Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження", в силу приписів якої звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Особливості звернення стягнення на об`єкт права довірчої власності встановлюються законом.

8.19. Так, на думку Банку, у даному випадку необхідно було врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №202/26417/13-ц такого змісту:

"Виходячи з викладеного, правильним є висновок місцевого суду, з яким у цій частині погодився й апеляційний суд, що оскільки позивач обрав спосіб звернення стягнення за рішенням суду, а не шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса чи інший позасудовий порядок, то обов`язок зареєструвати початок процедури звернення стягнення в такому випадку виникає у обтяжувача лише після набрання чинності рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави".

8.20. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.21. Втім у силу приписів частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

8.22. Частиною першою статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.

8.23. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

8.24. Отже, в силу приписів вказаних вище норм права метою Великої Палати Верховного Суду є, зокрема, діяльність щодо забезпечення однакового застосування судами норм матеріального та процесуального права.

8.25. Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

8.26. Верховний Суд у даному випадку звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.07.2022 у справі №645/6151/15-ц, а саме такого змісту:

- "Разом з тим в матеріалах справи, що переглядається, відсутній витяг з Державного реєстру обтяжень на підтвердження реєстрації в цьому реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження для перевірки виконання вимог, передбачених частиною третьою статті 24 Закону № 1255-IV. При цьому у витязі з Державного реєстру обтяжень станом на 15 травня 2015 року (позов подано у липні 2015 року) вказано, що звернення стягнення не зареєстровано. Відповідного витягу з актуальною інформацією про реєстрацію звернення стягнення на момент подачі позову ОСОБА_3 суду не надав";

- "У матеріалах справи відсутні відомості про повідомлення позивачем інших обтяжувачів про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет застави, як того вимагає частина перша статті 25 Закону №1255-IV.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/29241/13-ц (провадження № 14-118цс18) за позовом про звернення стягнення на предмет застави, стягнення грошових коштів вказано, що оскільки позивач не виконав вимог, передбачених статтею 24 Закону №1255-ІV та не надав витягу з Державного реєстру обтяжень на підтвердження наявності чи відсутності інших обтяжувачів для перевірки виконання вимог, передбачених статтею 25 зазначеного Закону, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет застави.

Також у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18) за позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача.

Отже невстановлення судами факту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, а також факту надіслання іншим обтяжувачам повідомлення про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет застави свідчить про недотримання позивачем процедури звернення стягнення на заставлене майно та є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на заставлене майно саме з цих підстав, оскільки у протилежному випадку можуть бути порушені права інших заставодержателів і такі порушення можуть бути невідновними".

8.27. Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши те, що позивачем, як стягувачем, не було виконано обов`язок, обумовлений статтею 24 Закону, у встановлений законом термін, тобто в контексті спірних правовідносин - до початку ініціювання судової процедури звернення стягнення шляхом звернення з відповідним позовом 20.12.2021, відмовив у задоволенні позову і така відмова не суперечить та відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.07.2022 у справі №645/6151/15-ц, яка висловлена пізніше ніж правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.08.2018 у справі №202/26417/13-ц.

8.27.1. Схожа правова позиція також висловлена Великою Палатою Верховного Суду і в постанові від 24.04.2018 у справі №202/29241/13-ц.

8.28. Отже, підстава касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження.

8.29. Що ж до доводів скаржника про те, що апеляційний суд, достовірно знаючи, що Банк зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, маючи можливість перевірити цей факт, виходячи лише з формальних міркувань, фактично відмовив позивачу у доступі до правосуддя, відмовив у задоволенні позову, достовірно знаючи, що права Банку порушено, кредитні кошти не повернуто, то слід зазначити таке.

8.30. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

8.31. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

8.32. Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

8.33. У даному випадку відсутні підстави вважати, що здійснювалися перешкоди Банкові у доступі до правосуддя судом першої чи апеляційної інстанцій. Навпаки, подані Банком позов та апеляційна скарга були розглянуті судами попередніх інстанцій та за результати розгляду - прийняті відповідні судові рішення.

8.34. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що підставою для відмови у задоволенні позову є недотримання порядку, який визначено статтею 24 Закону, саме до подання позову у даній справі.

8.35. В силу приписів частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.36. Скаржник не підтвердив, що судом апеляційної інстанції були порушені норми процесуального права, зокрема, статті 236 ГПК України, та неправильно застосовані норми матеріального права, враховуючи ті обставини, на які посилався саме позивач як на підставу своїх вимог, та, зважаючи на те, що Банк зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 28.06.2022 №79153000, вже на стадії апеляційного перегляду, а не до подання відповідного позову.

8.37. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволенння позовних вимог.

8.38. Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку наданим доказам, якими обґрунтовувались вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.39. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.40. З огляду на викладене доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

8.41. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав лидини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.42. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.43. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.44. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.45. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрат

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 у справі №927/9/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос