Постанова

від 14.08.2023 по справі 451/1125/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 451/1125/19

провадження № 61-11347св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Радехівська міська рада Львівської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року у складі колегії суддів:Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Радехівської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Радехівської міської ради Львівської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, площею 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального житлового будинку. До заяви були додані графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. 15 вересня 2017 року Комісія з питань землекористування, архітектури, будівництва та екології, яка є дорадчим органом міської ради, надала відповідь про те, що надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення безоплатно позивачці у власність земельної ділянки площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 , неможливо. Комісія виходила з таких підстав (цитата): «Відповідно до проекту забудови АДРЕСА_1 , а саме земельної ділянки АДРЕСА_1 розробленого проектною організацією на замовлення ОСОБА_3 (Вашим чоловіком), відповідно до рішень міськвиконкому №148 від 10.06.1997 року та № 286 від 09.12.1997 року, запроектований один житловий будинок з господарськими будівлями. Дана земельна ділянка згідно рішення № 286 від 09.12.1997 року була надана безоплатно у власність ОСОБА_3 і виданий Державний акт на право приватної власності серія І-ЛВ № 069225.; В лютому місяці 2017 року в міську раду звернувся учасник АТО ОСОБА_2 для надання йому дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 і межує з присадибною ділянкою № НОМЕР_1 ».

29 вересня 2017 року відповідачем прийнято рішення № 21. В основу цього рішення покладено висновок Комісії з питань землекористування, архітектури, будівництва та екології. Цим рішенням відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 . У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулася до суду з метою оскарження незаконного рішення Радехівської міської ради Радехівського району Львівської області від 29 вересня 2017 року № 21. У результаті цього звернення в провадженні Восьмого апеляційного адміністративного суду перебуває справа № 451/1541/17 щодо визнання протиправним та скасування рішення Радехівської міської ради Львівської області від 29 вересня 2017 року № 21.

Проте Радехівська міська рада Радехівського району Львівської області, не дочекавшись вирішення спору щодо законності прийнятого нею рішення від 29 вересня 2017 року № 21, передала спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_2 . Підставою передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, площею 0,067 га, кадастровий номер 4623910100:01:003:0468, що розташована на АДРЕСА_1 , для ведення індивідуального садівництва слугувало прийняте Радехівською міською радою рішення від 19 квітня 2019 року № 21 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва». Вказане рішення безпосередньо порушує права позивачки та її правомірні очікування щодо одержання спірної земельної ділянки у її власність. Крім того, рішення Радехівської міської ради від 19 квітня 2019 року № 21 є незаконним та таким, що прийняте всупереч містобудівної документації.

На підставі зазначеного позивачка просила визнати незаконним та скасувати рішення Радехівської міської ради Львівської області від 19 квітня 2019 року № 21 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,067 га, кадастровий номер 4623910100:01:003:0468, що розташована на АДРЕСА_1 , для ведення індивідуального садівництва, та передачі її у власність ОСОБА_2 .

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Радехівської міської ради Львівської області від 19 квітня 2019 року № 21 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,067 га, кадастровий номер 4623910100:01:003:0468, що розташована на АДРЕСА_1 , для ведення індивідуального садівництва та передачі її у власність ОСОБА_2 . Стягнено з Радехівської міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 384,20 грн. Компенсовано ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 384,20 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що Радехівська міська рада не мала права відмовляти позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку із наданням дозволу на розробку проекту землеустрою на ту ж саму земельну ділянку іншій особі; Радехівська міська рада Львівської області, приймаючи рішення про передання земельної ділянки відповідачу, не врахувала та не керувалася генеральним планом та іншою містобудівною документацією м. Радехова, змінивши фактично цільове призначення землі, що не відповідає генеральному плану; затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,067 га, кадастровий номер 4623910100:01:003:0468, здійснено з порушенням вимог земельного законодавства; погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність, водночас, при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,067 га, кадастровий номер 4623910100:01:003:0468, не здійснено погодження меж із суміжними землекористувачами, що суперечить закону та створює ризики порушення прав суміжних землекористувачів. На підставі зазначеного, місцевий суд дійшов висновку, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування порушує права позивачки та прийнято не відповідно до вимог чинного законодавства, що стало підставою для задоволення позову.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року задоволено апеляційну скаргу Радехівської міської ради Львівської області. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки; вона не є суміжним землекористувачем земельної ділянки (що визнано представником позивачки у суді апеляційної інстанції); дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, наданий відповідачу ОСОБА_2 , є чинним; позивачка не навела жодних доводів щодо порушення її прав чи законних інтересів спірним рішенням.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивачка просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження зазначено неправильне застосування судом норми матеріального права, зокрема без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 463/3375/15-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі № 347/964/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 263/16221/17, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18 від 27 лютого 2020 року у справі № 120/1491/19-а, від 27 січня 2021 року у справі № 560/1334/19, від 01 лютого 2021 року у справі № 560/1282/19, від 04 березня 2021 року у справі № 811/968/18, від 10 березня 2021 року у справі № 240/82/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 540/2813/19, від 10 червня 2021 року у справі № 240/4964/18, від 15 червня 2021 року у справі № 818/1905/17, від 16 вересня 2021 року у справі № 260/18/19, від 29 листопада 2021 року у справі № 480/1910/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниця також зазначає, що вона і в заяві, і в доданих графічних матеріалах до неї вказала орієнтовне місце земельної ділянки, яке є відмінним від земельної ділянки АДРЕСА_1 , майнові права, на яку оформив її чоловік, тому відмова міської ради у наданні їй дозволу з тієї причини, що її чоловік вже скористався своїм правом одержати безоплатно у власність земельну ділянку із земель державної або комунальної власності, є необґрунтованим. Стаття 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) закріплює право всіх громадян скористатися правом одержати безоплатно у власність земельну ділянку із земель державної або комунальної власності, незалежно від того чи скористалися цим правом члени твоєї сім`ї. ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому порядку. Водночас чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

На переконання заявниці, Радехівська міська рада не мала права відмовляти їй у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою на ту ж саму земельну ділянку іншій особі, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду).

У свою чергу передача відповідачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки порушує законний інтерес позивачки на отримання земельної ділянки відповідно до статті 118 ЗК України. Цільове призначення цієї земельної ділянки згідно з Генеральним планом міста Радехова 2016 року визначено саме як територія індивідуальної житлової (садибної) забудови, садових товариств, що означає, що вона може передаватися як для індивідуальної (житлової) садибної забудови, так і для садових товариств. Передача спірної земельної ділянки ОСОБА_2 суперечить Генеральному плану міста Радехова та наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, оскільки вона може бути передана або для індивідуальної (житлової) садибної забудови, або для колективного садівництва. Якщо генеральним планом міста Радехова визначено функціональне призначення земельної ділянки або ж частини території за її цільовим призначенням як територія індивідуальної житлової (садибної) забудови та садових товариств, такі земельні ділянки чи територія населеного пункту не може бути передана для ведення індивідуального садівництва без внесення відповідних змін до генерального плану та іншої містобудівної документації. Радехівська міська рада, приймаючи рішення про передання земельної ділянки відповідачу, не врахувала та не керувалася генеральним планом та іншою містобудівною документацією м. Радехова, змінивши фактично цільове призначення землі, що не відповідає генеральному плану. Незаконне віднесення земельної ділянки до земель із цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва всупереч ЗК України, Генеральному плану та містобудівній документації м. Радехова, порушує законний інтерес та правомірні очікування ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, а саме: для будівництва індивідуального житлового будинку.

У січні 2023 року до Верховного Суду від Радехівської міської ради Львівської області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, співвідповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною.

Відзив від відповідача ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема надання належних доказів на підтвердження сплати судового збору у розмірі 1 536,80 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 451/1125/19 із Радехівського районного суду Львівської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2023 року матеріали справи № 451/1125/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційустановили, що в лютому 2017 року в Радехівську міську раду звернувся учасник АТО ОСОБА_2 для надання йому дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 і межує з присадибною ділянкою № НОМЕР_1 .

23 лютого 2017 року Радехівська міська рада прийняла рішення за № 25 «Про надання дозволу учаснику АТО ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання її у власність для ведення індивідуального садівництва», яким наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 (межує з присадибною ділянкою АДРЕСА_1 ) для ведення індивідуального садівництва, за рахунок земель запасу - рілля (не надані у власність та постійне користування). Це рішення є чинним, не оскаржувалось та не скасовано.

16 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Радехівської міської ради Львівської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, площею 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального житлового будинку. До заяви додані графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

15 вересня 2017 року Комісія з питань землекористування, архітектури, будівництва та екології, яка є дорадчим органом міської ради, надала відповідь про те, що надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення безоплатно ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_1 , неможливо. Комісія виходила із того, що відповідно до проекту забудови АДРЕСА_1 , а саме земельної ділянки АДРЕСА_1 , розробленого проектною організацією на замовлення ОСОБА_3 (чоловіка ОСОБА_1 ), відповідно до рішень міськвиконкому від 10 червня 1997 року № 148 та від 09 грудня 1997 року № 286, запроектований один житловий будинок із господарськими будівлями. Дана земельна ділянка згідно з рішенням від 09 грудня 1997 року № 286 надана безоплатно у власність ОСОБА_3 , на неї виданий державний акт на право приватної власності серія I-ЛВ № 069225.

29 вересня 2017 року відповідач прийняв рішення № 21, в основу якого покладений висновок Комісії з питань землекористування, архітектури, будівництва та екології, та відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 . Підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було те, що відповідно до проекту забудови АДРЕСА_1 , а саме земельної ділянки № НОМЕР_1 , розробленого проектною організацією на замовлення ОСОБА_3 (чоловіка ОСОБА_1 ), відповідно до рішень міськвиконкому від 10 червня 1997 року № 148 та від 09 грудня 1997 року № 286, запроектований один житловий будинок із господарськими будівлями. Дана земельна ділянка згідно з рішенням від 09 грудня 1997 року № 286 надана безоплатно у власність ОСОБА_3 , на неї виданий державний акт на право приватної власності серія I-ЛВ № 069225.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулася до суду з метою оскарження рішення Радехівської міської ради Радехівського району Львівської області від 29 вересня 2017 року № 21.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року рішення Радехівського районного суду Львівської області від 10 квітня 2019 року у справі № 451/1541/17 за адміністративним позовом ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 до Радехівської міської ради Львівської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення - скасовано, провадження у справі закрито.

Відповідно до оскаржуваного рішення 5 сесії 7 скликання Радехівської міської ради від 19 квітня 2019 року № 21 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,0815 га, кадастровий номер 4623910100:01:003:0468, для надання її безоплатно у власність громадянину ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва, код КВЦПЗ 01.05. Надано із земель комунальної власності громадянину ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянку, площею 0,0670 га, кадастровий номер 4623910100:01:003:0468, яка розташована на АДРЕСА_1 для ведення індивідуального садівництва.

Цільове призначення спірної земельної ділянки згідно з Генеральним планом міста Радехова 2016 року визначене як територія індивідуальної житлової (садибної) забудови та садових товариств.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що позивачка не є суміжним землекористувачем із ділянкою, яка передана відповідачу, що визнано її представником.

Правове регулювання

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

За змістом статті 118 ЗК України (у редакції, чинній для спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частина шоста статті 1861 ЗК України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Тобто якщо порушення своїх прав особа знаходить у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

За змістом частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Отже, вирішуючи спори та, ухвалюючи рішення про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, суд повинен встановити невідповідності Конституції або законам України оскаржуваного акта (як змістовно, так і за процедурою прийняття), а також те, що оскаржуване рішення порушує конкретні права особи, яка звернулась до суду.

Згідно з частиною першою статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до статей 1, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

За правилами частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки позивачка не є суміжним землекористувачем із ділянкою, яка передана відповідачу ОСОБА_2 , отже, питання погодження меж спірної земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) не може вплинути на її права чи інтереси.

Предметом позову є визнання незаконним та скасування рішення Радехівської міської ради від 19 квітня 2019 року № 21 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її безоплатно у власність ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва, у свою чергу рішення відповідача Радехівської міської ради від 23 лютого 2017 року № 25 про надання дозволу відповідачу ОСОБА_2 , який є учасником АТО, на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання її у власність для ведення індивідуального садівництва є чинним, ніким не оспорено, так само є чинним та не скасованим рішення відповідача Радехівської міської ради від 29 вересня 2017 року № 21 про відмову позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 , разом з тим позивачка не заявляла вимог про скасування чи визнання недійсними зазначених рішень, проте суд першої інстанції безпідставно вдався до аналізу законності рішення про відмову позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що фактично не є предметом цього спору, про що правильно зауважив суд апеляційної інстанції.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) за позовом про визнання наказу про надання у користування земельної ділянки на умовах оренди протиправним та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме щодо можливості укладення договору оренди в майбутньому та визначення певної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності у встановленому законом порядку.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема, перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Видача дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає надання згоди власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Відповідно цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. Затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою. Отже, внаслідок зазначених дій майбутніми орендарем та орендодавцем погоджується одна із умов майбутнього договору - земельна ділянка, яка стане предметом оренди. Якщо земельна ділянка сформована, то розробка проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що невиникнення договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків стосовно одна одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і їх не може бути упорядковано у вичерпний перелік. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад, з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття потрібної контрагенту інформації тощо.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Можна кваліфікувати як недобросовісну таку поведінку власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з її конкретних обставин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) звернула увагу на те, що не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

Отже, лише факт звернення особи до компетентного органу з метою реалізації нею свого права на отримання земельної ділянки не підтверджує виникнення у такої особи обґрунтованого права на звернення до суду в разі надання у власність земельної ділянки, на яку вона претендувала, іншій особі. Вирішення питання про передачу особі у власність земельної ділянки має здійснюватися із дотриманням принципів добросовісності та розумності.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) сформулювала висновок про те, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Водночас у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17 (провадження № 61-41390св18), від 09 червня 2021 року у справі № 128/1329/18 (провадження № 61-18426св19), від 13 червня 2022 року у справі № 278/2592/20 (провадження № 61-11128св21), від 30 червня 2022 року у справі № 700/305/20 (провадження № 61-4429св21) та від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20 (провадження № 61-11769св21), зроблено висновки про те, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених правових норм, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього не існує законних перешкод.

У справі, що переглядається, суди установили, що ОСОБА_2 , який до того ж є учасником АТО, звернувся до Радехівської міської ради для надання йому дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , у лютому 2017 року, а позивачка - 16 серпня 2017 року, тобто шістьма місяцями пізніше за відповідача ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 не надала до суду доказів на підтвердження того, що спірну земельну ділянку сформовано за проєктом землеустрою, виготовленим на її замовлення. Натомість спірна земельна ділянка, кадастровий номер 4623910100:01:003:0468, відповідно до оскаржуваного рішення надана ОСОБА_2 та, згідно з даними з Державного земельного кадастру, рахується за ОСОБА_2 та перебуває у його власності (відомості про що зазначено у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року у справі № 451/1541/17 в матеріалах справи: 70-72, 164-169).

Окремо колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Отже, оскільки спірну земельну ділянку сформовано на підставі проєкту землеустрою ОСОБА_2 , який до того ж є учасником АТО, тому саме він мав першочергове право на отримання цієї земельної ділянки у власність при її безоплатній передачі.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 712/1100/20 (провадження № 61-4266св22).

Твердження касаційної скарги про порушення містобудівної документації при прийнятті Радехівською міською радою рішення від 19 квітня 2019 року № 21 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її безоплатно у власність ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва, відхиляються, оскільки позивачка не довела, що це вплинуло на її права та інтереси.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом, так як зазначались стороною позивачки у позовній заяві та поясненнях до апеляційного суду, який надав їм належну правову оцінку, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Знову посилаючись на це, заявниця таким чином намагається досягти повторної оцінки доказів та нового вирішення спору на свою користь, що суперечить принципу правової визначеності, який вимагає, крім іншого, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення, воно не підлягало перегляду.

Окрім цього, Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивачки, підтверджує обґрунтованість заявлених нею позовних вимог.

Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 463/3375/15-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі № 347/964/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 263/16221/17, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18 від 27 лютого 2020 року у справі № 120/1491/19-а, від 27 січня 2021 року у справі № 560/1334/19, від 01 лютого 2021 року у справі № 560/1282/19, від 04 березня 2021 року у справі № 811/968/18, від 10 березня 2021 року у справі № 240/82/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 540/2813/19, від 10 червня 2021 року у справі № 240/4964/18, від 15 червня 2021 року у справі № 818/1905/17, від 16 вересня 2021 року у справі № 260/18/19, від 29 листопада 2021 року у справі № 480/1910/19 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив своє судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом постанови апеляційного суду, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, переоцінки доказів у справі, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням.

Оскільки апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, то немає підстав для скасування постанови апеляційного суду, який у межах своїх повноважень згідно зі статтею 374 ЦПК України правильно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак