Постанова
від 26.07.2023 по справі 357/8085/19
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

місто Київ

справа № 357/8085/19

провадження № 61-3948св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Приватне орендне сільськогосподарське підприємство «Сидори»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Пролісок», Фермерське господарство «Дари Ланів», державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина Марина Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2020 року, постановлене суддею Кошелем Б. І., та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.; на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року, постановлене суддею Кошелем Б. І., та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г., за заявою Фермерського господарства «Пролісок»; на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року, постановлене суддею Кошелем Б. І., та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г., за заявою ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Приватне орендне сільськогосподарське підприємство «Сидори»

(далі - ПОСП «Сидори», підприємство) у липні 2019 року звернулося з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Пролісок»

(далі - ФГ «Пролісок»), Фермерського господарства «Дари Ланів» (далі - ФГ «Дари Ланів»), державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. (далі - державний реєстратор Ілюшина М. О.), у якому з урахуванням уточнень просило:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року № 10 С, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Пролісок», щодо земельної ділянки, загальною площею 1, 425 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0041;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року № 10 С, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Дари Ланів», щодо земельної ділянки, загальною площею 1, 425 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0042;

- скасувати рішення державного реєстратора Ілюшиної М. О. від 14 грудня 2018 року, індексний номер 44602675, про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, загальною площею 1, 425 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0041, припинити право оренди ФГ «Пролісок» на цю земельну ділянку, що виникло на підставі договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року № 10 С, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Пролісок»;

- скасувати рішення державного реєстратора Ілюшиної М. О. від 14 грудня 2018 року, індексний номер 44602639, про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, загальною площею 1, 425 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0042, припинити право оренди ФГ «Дари Ланів» на цю земельну ділянку, що виникло на підставі договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року № 10 С, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Дари Ланів»;

- витребувати із незаконного володіння та користування ФГ «Пролісок» на користь ПОСП «Сидори» земельну ділянку, загальною площею 1, 425 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0041, розташовану у межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

- витребувати із незаконного володіння та користування ФГ «Дари Ланів» на користь ПОСП «Сидори» земельну ділянку, загальною площею 1, 425 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0042, розташовану у межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

- внести зміни до договору оренди землі від 05 серпня 2013 року № 5, укладеного між ОСОБА_1 та ПОСП «Сидори», виклавши його у новій редакції.

Позивач ПОСП «Сидори» обґрунтовувало пред`явлений позов тим, що 05 серпня 2013 року уклало з ОСОБА_1 договір оренди землі № 5

(далі - договір № 5), згідно з яким позивач отримав у користування земельну ділянку, загальною площею 2, 85 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0032, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована у межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (далі - спірна земельна ділянка), строком на десять років.

26 січня 2015 року державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бурімська Н. І. (далі - державний реєстратор Бурімська Н. І.) здійснила державну реєстрацію права оренди ПОСП «Сидори» згідно з договором № 5, індексний номер 18841045.

Протягом усього строку дії договору № 5 підприємство використовує спірну земельну ділянку у своїй господарській діяльності та сплачує за неї орендну плату.

ПОСП «Сидори» зазначило, що з лютого 2018 року ОСОБА_1 вчиняє дії, спрямовані на позбавлення підприємства права користування спірною земельною ділянкою.

За скаргою, поданою ОСОБА_1 та іншими особами, Міністерство юстиції України відповідно до наказу від 15 березня 2018 року № 728/5

(далі - Наказ № 728/5) скасувало рішення державного реєстратора Бурімської Н. І. про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ПОСП «Сидори».

26 листопада 2018 року приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуднік І. В. посвідчив заяву ОСОБА_1 про поділ спірної земельної ділянки на дві з кадастровими номерами 3220486000:04:011:0041 та 3220486000:04:011:0042.

У подальшому, державний реєстратор Ілюшина М. О. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, сформовані внаслідок поділу спірної земельної ділянки, за ОСОБА_1

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 уклала договори оренди земельних ділянок від 10 грудня 2018 року № 10 С, згідно з якими передала в оренду ФГ «Пролісок» земельну ділянку, кадастровий номер 3220486000:04:011:0041, а ФГ «Дари Ланів» - земельну ділянку, кадастровий номер 3220486000:04:011:0042.

14 грудня 2018 року державний реєстратор Ілюшина М. О. прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки, кадастрові номери 3220486000:04:011:0041 та 3220486000:04:011:0042, за ФГ «Пролісок» та ФГ «Дари Ланів» відповідно.

Підприємство наголошувало, що скасування Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ПОСП «Сидори» права оренди на спірну земельну ділянку не припинило це право і не вплинуло на його дійсність. Договір № 5 є дійсним, у судовому порядку не оспорювався, строк оренди не сплинув.

Поділ спірної земельної ділянки здійснений без відома та згоди позивача, без погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу, тобто з порушенням частини дванадцятої статті 186 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), відповідно цей поділ не припинив право оренди ПОСП «Сидори».

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Відповідачі ОСОБА_1 та ФГ «Пролісок» заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції

Рішенням від 04 листопада 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в позові відмовив.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що, скасувавши рішення державного реєстратора Бурімської Н. І. про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ПОСП «Сидори», Держава офіційно не визнає і не підтверджує факту набуття позивачем права оренди на спірну земельну ділянку, належну ОСОБА_1 , оскільки відомості про реєстрацію права оренди були виключені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Наказ № 728/5 є чинним, судового рішення про його скасування позивач не надав. Через неіснування державної реєстрації договору, так само як і у разі скасування незаконно проведеної державної реєстрації права оренди, договір № 5 є таким, що не набрав чинності, тому ПОСП «Сидори» не набуло прав орендаря за цим договором.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що ПОСП «Сидори» не довело, що оспорюваними договорами оренди землі порушено його права на момент реєстрації цих договорів чи на момент пред`явлення позову, враховуючи, що державна реєстрація права оренди спірної земельної ділянки за позивачем була скасована, тому права оренди в нього немає.

Додатковим рішенням від 11 листопада 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області задовольнив заяву ФГ «Пролісок» про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат та стягнув з ПОСП «Сидори» на користь ФГ «Пролісок» компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Додатковим рішенням від 11 листопада 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області задовольнив заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення відшкодування судових витрат та стягнув з ПОСП «Сидори» на користь ОСОБА_1 компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000, 00 грн.

Додаткові рішення суду першої інстанції обґрунтовувалися тим, що, ухвалюючи рішення від 04 листопада 2020 року, суд не вирішив питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суд першої інстанції, врахувавши складність справи, обсяг виконаних адвокатами робіт, час, витрачений адвокатами на виконання цих робіт, принцип розумності та справедливості, а також те, що у позові відмовлено, дійшов переконання про задоволення заяв ФГ «Пролісок» і ОСОБА_1 .

Стислий виклад змісту рішень суду апеляційної інстанції

Постановою від 03 лютого 2021 року Київський апеляційний суд залишив без змін рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що згідно з пунктом 37 договору № 5 договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Оскільки державна реєстрація речового права позивача на спірну земельну ділянку була скасована 15 березня 2018 року, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову ПОСП «Сидори».

Постановою від 03 лютого 2021 року Київський апеляційний суд змінив додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року, зменшив розмір відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих на користь ФГ «Пролісок», з 10 000, 00 грн до 5 000, 00 грн.

Постановою від 03 лютого 2021 року Київський апеляційний суд змінив додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року, зменшив розмір відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих на користь ОСОБА_1 , з 25 000, 00 грн до 10 000, 00 грн.

Постанови суду апеляційної інстанції обґрунтовувалися тим, що згідно з протоколами судових засідань представники ФГ «Пролісок» та ОСОБА_1 участі в них не брали, подали лише письмові пояснення, зазначений адвокатами в описах наданих послуг час роботи є завищеним та необґрунтованим.

Врахувавши критерій співмірності складності справи та обсягу і складності виконаних адвокатами робіт, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що зазначені ФГ «Пролісок» витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн та ОСОБА_1 - в розмірі 25 000,00 грн є завищеними.

Додатковою постановою від 09 лютого 2021 року Київський апеляційний суд вирішив питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Стягнув з ПОСП «Сидори» на користь ОСОБА_1 відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн, на користь ФГ «Пролісок» - у розмірі 6 000, 00 грн, на користь ФГ «Дари Ланів» - у розмірі 6 000, 00 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Позивач ПОСП «Сидори» у березні 2021 року засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, просило їх скасувати, ухвалити нове додаткове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення судового рішення щодо стягнення судових витрат на користь ОСОБА_1

ПОСП «Сидори» у березні 2021 року засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, просило їх скасувати, ухвалити нове додаткове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення судового рішення щодо стягнення судових витрат на користь ФГ «Пролісок».

ПОСП «Сидори» у березні 2021 року засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, просило їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга на судові рішення, ухвалені за наслідками вирішення судами спору по суті, мотивована тим, що договори оренди землі, які укладено після 01 січня 2013 року, набирають чинності з моменту їх підписання сторонами, а скасування рішення про державну реєстрацію права оренди не впливає на дійсність договору оренди землі, тому суди зробили помилкові висновки про те, що договір № 5 не набрав чинності.

Суди не врахували, що при існуванні декількох договорів найму однієї й тієї ж речі різними наймачами перевагу потрібно надати договору, який був укладений раніше. Також поза увагою судів залишилося те, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ПОСП «Сидори» не призвело до припинення права оренди. Це право порушено відповідачами та підлягає судовому захисту.

Суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 (провадження № 11-374апп18), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 392/1829/17 (провадження № 14-173цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19), від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15

(провадження № 14-737цс19), та у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 912/3294/18, від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 291/421/17

(провадження № 61-22637св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 291/422/17 (провадження № 61-29047св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 291/426/17 (провадження № 61-32794св18), від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц (провадження № 61-1122св17), від 11 травня 2018 року у справі № 902/803/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 910/21911/14, від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 28 серпня 2018 року у справі № 537/4946/13

(провадження № 61-17863св18), від 15 липня 2020 року у справі № 915/476/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19

(провадження № 61-7648св20).

Касаційні скарги на судові рішення, ухвалені за наслідками вирішення судами питання розподілу витрат на правничу допомогу, мотивовані тим, що ФГ «Пролісок» та ОСОБА_1 не дотрималися приписів частини першої статті 134 і пункту 9 частини третьої статті 178 ЦПК України, не подали до суду відзив із попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) та у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 504/2755/16-ц (провадження № 61-47991св18), від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19), від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 (провадження № 61-18394св19).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у травні та липні 2021 року подала до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, у яких просила залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також просила стягнути з позивача компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених нею в суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000, 00 грн та в суді касаційної інстанції у розмірі 10 000, 00 грн.

ФГ «Пролісок» та ФГ «Дари Ланів» у травні та липні 2021 року подали до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, у яких просили залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також просили стягнути з позивача компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу, понесені ними у суді касаційної інстанції, у розмірі по 10 000,00 грн на користь кожного з них.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 29 квітня 2021 року, з урахуванням ухвали від 24 жовтня 2022 року про виправлення описки, Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ПОСП «Сидори» на додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, ухвалені за наслідками перегляду додаткових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПОСП «Сидори» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року.

Ухвалою від 31 жовтня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Ухвалою від 09 листопада 2022 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотань ПОСП «Сидори» про розгляд справи за участю представника та про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду; задовольнив клопотання ПОСП «Сидори» про зупинення провадження; зупинив касаційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).

Ухвалою від 12 липня 2023 року Верховний Суд поновив касаційне провадження у справі.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційних скарг правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належала земельна ділянка, загальною площею 2, 85 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0032, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована у межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

05 серпня 2013 року ПОСП «Сидори» та ОСОБА_1 уклали договір оренди землі № 5, за умовами якого позивач отримав в оренду спірну земельну ділянку строком на десять років. Також в договорі погоджено розмір орендної плати та порядок, строк і форма її видачі орендодавцю.

Згідно з пунктом 37 договору оренди № 5 цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

26 січня 2015 року державний реєстратор Бурімська Н. І. на підставі договору № 5 зареєструвала право оренди ПОСП «Сидори» на спірну земельну ділянку, індексний номер 18841045.

Наказом від 15 березня 2018 року № 728/5 Міністерство юстиції України задовольнило колективну скаргу громадян, зокрема і ОСОБА_1 , та скасувало рішення про державну реєстрацію права оренди за ПОСП «Сидори» на належну ОСОБА_1 спірну земельну ділянку з тих підстав, що договори оренди скаржників, укладені з ПОСП «Сидори», зареєстровані без необхідних документів, зокрема, без підписаних власниками земельних ділянок договорів, заяв на вчинення реєстраційних дій, оплати за вчинення реєстраційних дій.

Рішенням державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Аврамченко С. С. від 15 березня 2018 року, індексний номер 40128149, скасовано державну реєстрацію іншого речового права - права оренди ПОСП «Сидори» на спірну земельну ділянку.

05 березня 2018 року ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліта-2010» (далі - ТОВ «Еліта-2010») уклали договір оренди землі № 2 строком до 05 березня 2028 року, а 15 березня 2018 року державний реєстратор Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40138692.

30 липня 2018 року ПОСП «Сидори» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання недійсним договору оренди землі від 05 березня 2018 року № 2, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Еліта-2010», скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.

04 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ «Еліта-2010» уклали договір про розірвання договору оренди землі від 05 березня 2018 року № 2.

12 грудня 2018 року державний реєстратор Ілюшина М. О. внесла відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про закриття об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки, загальною площею 2, 85 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0032, індексний номер рішення 44556567, підстава - поділ об`єкта нерухомого майна, заява про поділ земельної ділянки.

ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки, кадастровий номер 3220486000:04:011:0032, на дві окремі ділянки, площею по 1, 425 га кожна, кадастрові номери 3220486000:04:011:0041 та 3220486000:04:011:0042, що підтверджується листом Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та місті Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04 липня 2019 року № 164/121-19.

12 грудня 2018 року державний реєстратор Ілюшина М. О. ухвалила рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, сформовані внаслідок поділу спірної земельної ділянки, за ОСОБА_1

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ФГ «Дари Ланів» уклали договір оренди № 10 С щодо земельної ділянки, загальною площею 1, 4250 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0042.

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ФГ «Пролісок» уклали договір оренди № 10 С щодо земельної ділянки, загальною площею 1, 4250 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0041.

14 грудня 2018 року державний реєстратор Ілюшина М. О. ухвалила рішення про державну реєстрацію права оренди за ФГ «Дари ланів» та ФГ «Пролісок».

19 квітня 2019 року ПОСП «Сидори» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) про внесення змін до договору № 5, в якій, посилаючись на істотні зміни договору оренди, вважало, що є підстави для внесення змін в частині, що ідентифікують об`єкт оренди, а саме кадастрових номерів та площі орендованих земельних ділянок, сформованих внаслідок поділу земельної ділянки, яка спочатку була передана в оренду підприємству; документів, які підтверджують право власності орендодавця на такі земельні ділянки; нормативної грошової оцінки кожної із земельних ділянок та залежного від неї розміру орендної плати.

Оцінка юрисдикційності спору

Передусім питання, яке має з`ясувати Верховний Суд, стосується дотримання судами правил юрисдикції загальних судів, визначених

статтями 19-22 ЦПК України, оскільки порушення цих правил є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

ПОСП «Сидори» звернулося з позовом до суду про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування рішень про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування, внесення змін до договору оренди землі.

Позов пред`явлений до фізичної особи - власника спірної земельної ділянки (після поділу власника двох ділянок), юридичних осіб - нових орендарів, за якими зареєстровано право оренди землі, та державного реєстратора.

Оскільки предметом спору у справі, що переглядається, є земельні ділянки, власником яких є фізична особа як сторона договорів оренди землі (укладеного з ПОСП «Сидори» та укладених із ФГ «Пролісок» і ФГ «Дари Ланів»), предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків власника земельних ділянок.

Позовні вимоги позивача до ФГ «Пролісок» і ФГ «Дари Ланів» про витребування спірної земельної ділянки (після поділу - двох земельних ділянок) із чужого незаконного володіння та користування заявлені щодо двох новоутворених земельних ділянок, власником яких є фізична особа, яка уклала договори оренди як з ФГ «Пролісок», так і з ФГ «Дари Ланів», тому з огляду на характер спірних правовідносин цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19

(провадження № 14-65цс22).

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши спір в порядку цивільного судочинства, дотрималися правил юрисдикції загальних судів.

Право, застосоване судом

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням наведених приписів правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19) зауважено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Конструкція недійсності договору потрібна для того, щоб не допускати або припиняти порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. В основі конструкції недійсності (нікчемності та оспорюваності), як правило, перебуває порушення приписів ЦК України чи іншого закону.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі на судові рішення, ухвалені за наслідками вирішення спору по суті

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, основним питанням є те, чи порушені права та інтереси ПОСП «Сидори», право оренди якого скасоване та не відновлене, укладенням наступних договорів оренди щодо спірної земельної ділянки.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, за змістом статті 631 ЦК України момент набрання чинності договором співпадає з моментом його укладення, настання якого, за загальним правилом, пов`язується з часом досягнення сторонами згоди з приводу усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Також договір може вважатися укладеним згідно зі статтею 640 ЦК України з моменту передання майна чи вчинення певної дії, тобто пов`язується з умовами договору або його правовою природою (частина друга зазначеної статті).

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує певні правові відносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Спеціальним законом, який регулює відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору № 5) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 14 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У частинах першій та п`ятій статті 6 Закону України «Про оренду» передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтями 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

З урахуванням наведеного, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/18 (провадження № 14-338цс19).

У постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року

у справі № 6-643цс16 зроблено висновки про те, що учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду у встановленій формі. Водночас цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Також у цій постанові зроблено висновок, що, виходячи з приписів статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зробила такі висновки. З 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону України «Про оренду землі». З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою. Зареєстроване право оренди землі є речовим правом. Використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, оскільки немає правових підстав для цього.

Також у згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, а також у частині того, що право оренди виникає з моменту його державної реєстрації. Проте, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у цій постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що, виходячи з приписів статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що цей висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання - виключення із Закону України «Про оренду землі» вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладення правочину з дня його державної реєстрації.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) не відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, про те, що цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Фактично Велика Палата Верховного Суду підтримала цей висновок, зазначивши, що використання земельної ділянки є неможливим без державної реєстрації права оренди, оскільки немає правових підстав для цього.

Водночас потрібно враховувати, що за обставинами справи № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), яку переглядала Велика Палата Верховного Суду, за позивачем було зареєстроване право оренди на земельну ділянку, яке в подальшому було скасоване наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5. Судовим рішенням, що набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що внаслідок визнання незаконним і скасування цього наказу право оренди позивача за договором оренди землі є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку, оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.

Натомість у справі, що переглядається, в пункті 37 договору оренди землі від 05 серпня 2013 року № 5 сторони визначили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Верховний Суд врахував, що на момент підписання оспорюваного договору оренди у чинному на той момент законодавстві не передбачалася можливість саме його державної реєстрації, а лише державна реєстрація певного права оренди, що виникало на підставі укладеного договору. Тож Верховний Суд з метою вирішення цього спору має дати тлумачення відповідному приписів договору (щодо визначення моменту укладення договору, пов`язаного з його державною реєстрацією).

Застосовуючи правило про розумне читання умов договору, Верховний Суд керується тим, що поза очевидним та розумним сумнівом сторони у пункті 37 договору мали на увазі, що він вважатиметься укладеним саме після внесення до відповідного Державного реєстру запису про право оренди на підставі такого договору.

Верховний Суд врахував, що сторони скористалися принципом свободи договору та врегулювали взаємні відносини на власний розсуд. Тож за згодою обох сторін визначено і момент набрання договором чинності, який пов`язаний саме з певним моментом у часі - «опублічненням» цих цивільних відносин у відповідному державному реєстрі, що відповідало чинному на той час законодавству. Отже, момент набрання чинності договору оренди землі № 5 сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації речового права.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 447/2461/20 (провадження № 61-5337св22).

За обставини справи, що переглядається, право оренди земельної ділянки ПОСП «Сидори» на підставі договору оренди землі від 05 серпня 2013 року зареєстроване 26 січня 2015 року.

Проте, відповідне рішення державного реєстратора Бурімської Н. І. скасоване наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5 як таке, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства. Цього ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про скасування державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки за ПОСП «Сидори».

На час розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій зазначений наказ міністерства у встановленому законом порядку не визнаний незаконним та не скасований.

Відтак, зі скасуванням рішення державного реєстратора про реєстрацію за позивачем речового права на нерухоме майно - права оренди на спірну земельну ділянку та внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно втрачаються ті правові наслідки, які з них випливають, а саме - скасовується державна реєстрація речового права і особа відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 125 ЗК України вважається такою, що не має відповідного речового права.

Такий правовий висновок за подібних обставин викладено у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19 (провадження № 61-4931св21), від 12 травня 2022 року у справі № 357/8242/19 (провадження № 61-19580св20).

Отже, на відміну від справи № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), яку переглядала Велика Палата Верховного Суду та за обставинами якої було визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, в результаті чого право оренди первинного орендаря за договором оренди землі вважалося дійсним (тобто відновилося), у справі, яка переглядається, наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5, яким скасовано рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди позивача на спірну земельну ділянку, не визнаний незаконним та не скасований, відповідно право оренди ПОСП «Сидори» не поновлене.

Відповідно висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), потрібно застосовувати з урахуванням фактичних обставин конкретної справи. Визначальним у таких оцінках є саме дійсність (чинність) права оренди первісного орендаря, якщо такий договір датований після 01 січня 2013 року.

За умови нездійснення (неіснування) державної реєстрації права оренди, як і за умови скасування незаконно проведеної реєстрації цього права, договір оренди фактично є таким, що не набрав чинності, а особа не має (не набуває) прав орендаря за таким договором. Наявність договору оренди землі, який не набрав чинності, не свідчить про те, що його сторони набули прав та обов`язків, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні цього договору, а відтак не є перешкодою для власника земельної ділянки для її поділу, укладення та державної реєстрації іншого договору оренди землі з іншим орендарем.

Встановивши, що на час державної реєстрації права оренди земельних ділянок за ФГ «Дари Ланів» та ФГ «Пролісок» такого права у ПОСП «Сидори» не було внаслідок скасування наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5 рішення про державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки за позивачем, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про те, що права та інтереси позивача не були порушені відповідачами і відмовили у задоволенні позовних вимог з цієї підстави.

Також Верховний Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що є нерелевантними до спірних відносин висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 березня 2019 року

у справі № 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19), від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц (провадження № 14-74цс19), від 02 жовтня 2019 року

у справі № 587/2331/16-ц (провадження № 14-411цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (провадження № 14-442цс19), відповідно до яких укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою. Також нерелевантними є висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18

(провадження № 14-436цс19), згідно з якими: «Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 01 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові потрібно відмовити».

Наведені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосуються випадків, коли первинні договори оренди укладені до 01 січня 2013 року, тобто тоді, коли законодавство передбачало державну реєстрацію договору оренди, а не реєстрацію права оренди. Натомість у справі, що переглядається, первинний договір з ПОСП «Сидори» укладено 05 серпня 2013 року, тобто після 01 січня 2013 року, коли законодавство передбачало реєстрацію права оренди земельної ділянки, а не договору оренди землі, й така реєстрація речового права була скасована та не відновлена за позивачем, тому останній не має прав щодо спірної земельної ділянки.

Також Верховний Суд врахував, що позивач визначив одним з відповідачів державного реєстратора Ілюшину М. О., яка не є належним відповідачем у такій категорії справ, оскільки спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно потрібно розглядати як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у таких справах має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Проте, у касаційній скарзі на судові рішення, ухвалені за наслідками вирішення спору по суті не наведено доводів щодо вирішення судами спору до державного реєстратора як до неналежного відповідача. Підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги Верховний Суд не встановив. Додатково враховано, що наведені висновки не вплинули на правильність остаточного вирішення спору судами, які обґрунтовано відмовили ПОСП «Сидори» в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ПОСП «Сидори» посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 (провадження № 11-374апп18), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 392/1829/17 (провадження № 14-173цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19), від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), та у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 912/3294/18, від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 291/421/17 (провадження № 61-22637св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 291/422/17 (провадження № 61-29047св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 291/426/17 (провадження № 61-32794св18), від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц (провадження № 61-1122св17), від 11 травня 2018 року у справі № 902/803/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 910/21911/14, від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 15 липня 2020 року у справі № 915/476/19, від 28 серпня 2018 року у справі № 537/4946/13-ц (провадження № 61-17863св18), від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61-7648св20).

Надаючи оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зроблено висновок про те, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання необов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року

у справі № 704/1551/16-ц (провадження № 61-1122св17), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що прохання учасника правочину не здійснювати реєстрацію договору оренди земельної ділянки, волевиявлення на укладення якого він виявляв у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України. Вирішуючи спір, апеляційний суд, на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, обґрунтовано виходив з того, що на момент укладення спірного договору його сторони не допустили таких порушень правових норм, які б давали підстави для визнання договору недійсним, що свідчить про безпідставність позовних вимог у цій справі. Апеляційний суд правильно виходив із того, що згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним після досягнення сторонами усіх його істотних умов, а це відбулося 04 лютого 2015 року за життя орендодавця і за його підписом, а реєстрація договору була здійснена після його смерті, проте це не впливає на недійсність договору. Апеляційний суд правильно зазначив, що наявність чи відсутність порушень закону посадовою особою при державній реєстрації спірного договору не може свідчити про його недійсність. До того ж право позивача на земельну ділянку, яка є предметом оренди за спірним договором, посвідчено 15 грудня 2015 року (свідоцтво про право на спадщину), отже, при посвідченні спірного договору, державний реєстратор не мав можливостей встановити факт переходу права власності на орендовану земельну ділянку до спадкоємця її попереднього власника.

У постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 291/422/17 (провадження № 61-29047св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 291/426/17 (провадження № 61-32794св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 291/421/17 (провадження № 61-22637св18) зроблено висновки, що нездійснення державної реєстрації права оренди землі саме по собі не свідчить про те, що договір не укладено, як і про те, що позивач не має права оспорити договір, укладений орендодавцем з іншим орендарем. Передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив, що суди не врахували, що інтерес позивача як первинного орендаря у використанні на праві оренди спірної земельної ділянки виник раніше, ніж право та інтерес щодо цієї земельної ділянки в наступного орендаря, а відтак, позивач має право на позов. Враховуючи те, що договір оренди землі з позивачем укладено раніше, ніж новий договір оренди землі з відповідачем, суди не перевірили доводи позивача, спір по суті не вирішили.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) зазначено, що суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі договору оренди землі від 16 вересня 2010 року позивач передав спірну земельну ділянку в оренду Дочірньому сільськогосподарському підприємству «Агрокомплекс» строком на 5 років. Цим договором оренди передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Пунктом 19 передбачено, що орендар повинен здійснити державну реєстрацію договору у місячний термін. Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації. Такі умови договору відповідають статті 18 Закону України «Про оренду землі», чинній на час виникнення спірних правовідносин. З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірний правочин. Втім, проведення 04 грудня 2013 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01 січня 2013 року. Отже, оскільки Дочірнє сільськогосподарське підприємство «Агрокомплекс» не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав і, відповідно, зазначене сільськогосподарське підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі.

На відміну від справ № 704/1551/16-ц, № 291/422/17, № 291/426/17, № 291/421/17, № 696/1693/15-ц у цій справі суди встановили, що у пункті 37 договору оренди землі від 05 серпня 2013 року № 5 сторони визначили, що цей договір набирає чинності після його підписання та державної реєстрації. Чинне на час підписання цього договору законодавство передбачало здійснення реєстрації права оренди. Оскільки речове право на спірну земельну ділянку за ПОСП «Сидори» скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5, про що в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено відповідні відомості, то на час укладення оспорюваних договорів позивач не мав речового права на спірну земельну ділянку.

У касаційній скарзі ПОСП «Сидори» посилалося на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) (про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про надання згоди на реєстрацію права спільної власності), від 05 червня 2019 року у справі № 392/1829/17 (провадження № 14-173цс19) (про скасування державної реєстрації іншого речового права за додатковою угодою до договору оренди), від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 (провадження № 11-374апп18) (про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора), у постановах Верховного Суду від 11 травня 2018 року у справі № 902/803/17 (про стягнення збитків), від 28 серпня 2018 року у справі № 537/4946/13-ц (провадження № 61-17863св18) (про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на квартиру, визнання недійсним договору найму, позбавлення права користування житлом, зобов`язання усунути перешкоди в користуванні квартирою, виселення, зняття з реєстрації), від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18 (про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди землі), від 15 липня 2020 року у справі № 915/476/19 (про скасування запису про право власності на нежитловий об`єкт та зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва), від 03 квітня 2020 року у справі № 912/3294/18 та від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18 (за позовами про стягнення штрафу та пені). Втім, наведені доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки в зазначених справах іншими є предмет та підстави позовів, зміст позовних вимог і встановлені фактичні обставини, а також іншим є матеріально-правове регулювання спірних відносин, ніж у цій справі.

Висновки судів у справі, що переглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 910/21911/14, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, про те, що з урахуванням змін, внесених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягає не правочин, що посвідчує перехід права власності на майно, а безпосереднє речове право. Інші висновки, сформульовані Верховним Судом у наведеній постанові, не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки їх зроблено за відмінних фактичних обставин, та вони стосуються визнання дійсним договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень.

В інших постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, а саме постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19

(провадження № 61-7648св20) зауважено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції, яка на відміну від приписів частини другої статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, що передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, визначає на цей час правомірними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19) зазначено, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Наведені висновки Верховного Суду щодо ефективного та правомірного способу захисту не підлягають застосуванню у справі, що переглядається, оскільки судовому захисту підлягає виключно порушене, оспорюване, невизнане право чи інтерес. Втім, у цій справі суди не встановили факту порушення прав ПОСП «Сидори» та відмовили в позові саме з цієї підстави.

Тож підстава касаційного оскарження судових рішень, ухвалених за наслідками вирішення спору по суті, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася, оскільки фактичні обставини справи, що переглядається, та справ, наведених заявником у касаційній скарзі є відмінними, тому висновки Верховного Суду, що зроблені у зазначених справах, не можуть бути застосовані у цій справі.

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги усі докази, наявні у матеріалах справи, які мають значення для розгляду справи, не підтвердилися.Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, а також до вимоги здійснити переоцінку досліджених судами доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах на судові рішення, щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини друга-третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до матеріалів справи 04 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції письмові пояснення та заяву про те, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в цій справі вона подасть до суду докази понесених витрат на правничу допомогу.

На підтвердження витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу до суду надано договір про надання правової допомоги від 17 червня 2020 року; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 17 червня 2020 року; опис наданих послуг; акт приймання-передання наданих послуг від 05 листопада 2020 року; копію квитанції від 09 листопада 2020 року № 52565954 на суму 25 000, 00 грн.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 17 червня 2020 року за надання правової допомоги в суді першої інстанції клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір якого визначається за домовленістю між сторонами і складає 20 000, 00 грн. За досягнення позитивного рішення у справі клієнт сплачує адвокату додатковий гонорар у розмірі 5 000, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції врахував заперечення ПОСП «Сидори» щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, те, що представник ОСОБА_1 участі в судових засіданнях не брав, подав лише письмові пояснення, а також те, що зазначений адвокатом в описі наданих послуг витрачений час є необґрунтованим, тому розмір витрат є завищеним.

Врахувавши критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, критерій співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, суд апеляційної інстанції виснував, що з ПОСП «Сидори» на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн, а не 25 000, 00 грн, як стягнув суд першої інстанції.

Також згідно з матеріалами справи 04 листопада 2020 року ФГ «Пролісок» подало суду першої інстанції письмові пояснення та заяву про те, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в цій справі подасть докази понесених витрат на правничу допомогу.

На підтвердження витрат ФГ «Пролісок» на правничу допомогу до суду надано договір про надання правової допомоги від 30 вересня 2020 року; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 30 вересня 2020 року; опис наданих послуг; акт приймання-передання наданих послуг від 05 листопада 2020 року; копію платіжного доручення від 09 листопада 2020 року № 287 на суму 10 000, 00 грн.

Відповідно до пункту 3.1 додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 30 вересня 2020 року за надання правової допомоги в суді першої інстанції клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір якого визначається за домовленістю між сторонами і складає 10 000, 00 грн.

Апеляційний суд врахував заперечення ПОСП «Сидори» щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, те, що представник ФГ «Пролісок» участі в судових засіданнях не брав, подав лише письмові пояснення, а також те, що зазначений адвокатом в описі наданих послуг витрачений час є необґрунтованим, тому розмір витрат є завищеним.

Суд апеляційної інстанції виснував, що з ПОСП «Сидори» на користь ФГ «Пролісок підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн, а не 10 000, 00 грн як стягнув суд першої інстанції, що відповідатиме критеріям реальності, розумності та співмірності.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки вони узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), відповідно до яких при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21), про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи; при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи касаційних скарг про те, що суди безпідставно стягнули з позивача відшкодування витрат ОСОБА_1 та ФГ «Пролісок» на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, оскільки відповідачі не подавали попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вони понесли і які очікували понести у зв`язку з розглядом справи, ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником приписів статті 134 ЦПК України і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

Застосування відповідних приписів статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників. Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Враховуючи приписи частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням судових дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18 (провадження № 61-12221св20), від 20 липня 2021 року у справі № 914/2531/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19 (провадження № 61-4931св21).

Згідно з матеріалами справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 04 листопада 2020 року подала до суду письмові пояснення та заяву про те, що протягом п`яти днів буде надано докази понесених витрат на правничу допомогу, а 09 листопада 2020 року подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення з доказами понесених витрат. Також ФГ «Пролісок» 04 листопада 2020 року подало до суду письмові пояснення та заяву про те, що протягом п`яти днів буде надано докази понесених витрат на правничу допомогу, а 09 листопада 2020 року подало до суду заяву про ухвалення додаткового рішення з доказами понесених витрат. За таких обставин суди дійшли правильних висновків про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 та ФГ «Пролісок» відповідних судових витрат.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційних скарг про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) та у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 504/2755/16

(провадження № 61-47991св18), від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19), від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 (провадження № 61-18394св19), за змістом яких суди відмовили у відшкодуванні судових витрат у зв`язку з тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом із першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Водночас за обставинами справ № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19), № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19), № 551/1136/17

(провадження № 61-18394св19) позивач разом із першою заявою по суті спору не подав суду попереднього розрахунку суми судових витрат, або заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, не заявив до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат; а за обставинами справи № 504/2755/16

(провадження № 61-47991св18) заявник у належній формі до закінчення судових дебатів не подав заяву відповідно до статті 246 ЦПК України. Тобто обставини наведених справ відрізняються від обставин справи, що переглядається, в якій відповідачі подали до суду першої інстанції письмові пояснення та заяви про те, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в цій справі вони нададуть докази понесених витрат на правничу допомогу й з дотриманням цього строку подали відповідні докази.

Також Верховний Суд вже звертав увагу на те, що за змістом частини другої статті 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Тобто у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Відтак, доводи касаційних скарг про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, щодо розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Верховний Суд встановив, що рішення та додаткові рішення суду першої інстанції, а також постанови суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційних скаргах правовим висновкам Верховного Суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційні скарги потрібно залишити без задоволення, а рішення та додаткові рішення суду першої інстанції, а також постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат, понесених ПОСП «Сидори».

Також не підлягає задоволенню клопотання ОСОБА_1 , зазначене у відзиві на касаційну скаргу, про стягнення з ПОСП «Сидори» відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених нею в суді апеляційної інстанції, у розмірі 7 000, 00 грн, оскільки це питання вже вирішено додатковою постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, якою стягнуто з ПОСП «Сидори» на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 15 000, 00 грн, на користь ФГ «Пролісок» - 6 000, 00 грн та на користь ФГ «Дари Ланів» - 6 000, 00 грн.

Учасники справи не оскаржили до Верховного Суду зазначену додаткову постанову апеляційного суду. Також оскільки Верховний Суд не встановив підстав для скасування постанови апеляційного суду, ухваленої за результатами вирішення спору по суті, тому немає підстав для скасування додаткового судового рішення апеляційного суду.

Щодо клопотань відповідачів про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції

У відзивах на касаційну скаргу на судові рішення, ухвалені за наслідками вирішення спору по суті, ОСОБА_1 , ФГ «Пролісок» та ФГ «Дари Ланів» просили стягнути з ПОСП «Сидори» на їхню користь по 10 000, 00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених ними в суді касаційної інстанції.

На підтвердження понесення зазначених витрат ФГ «Пролісок» подало до Верховного Суду такі докази: договір від 21 травня 2021 року № 101, укладений ФГ «Пролісок» та Адвокатським об`єднанням «МКБ Групп»

(далі - АО «МКБ Групп»), за умовами якого адвокатське об`єднання зобов`язується надати правничу допомогу у справі № 357/8085/19, розмір гонорару становить 5 000, 00 грн, а гонорар успіху - 5 000, 00 грн; акт приймання-передання правничої допомоги від 08 липня 2021 року, згідно з яким надано правничу допомогу у виді аналізу судової практики, складання та подання відзиву на касаційну скаргу; виписку з банківського рахунка від 07 липня 2021 року № 384 про сплату ФГ «Пролісок» на користь АО «МКБ Групп» коштів у розмірі 5 000, 00 грн.

На підтвердження понесення судових витрат ФГ «Дари Ланів» подало до Верховного Суду такі докази: договір від 21 травня 2021 року № 100, укладений ФГ «Дари Ланів» та АО «МКБ Групп», за умовами якого адвокатське об`єднання зобов`язується надати правничу допомогу у справі № 357/8085/19, розмір гонорару становить 5 000, 00 грн, а гонорар успіху - 5 000, 00 грн; акт приймання-передання правничої допомоги від 08 липня 2021 року, згідно з яким надано правничу допомогу у виді аналізу судової практики, складання та подання відзиву на касаційну скаргу; виписку з банківського рахунка від 07 липня 2021 року № 383 про сплату ФГ «Дари Ланів» на користь АО «МКБ Групп» коштів у розмірі 5 000, 00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 подала до Верховного Суду такі докази: договір від 28 грудня 2020 року № 23/20, укладений між нею та адвокатом Марценюк Лесею Анатоліївною про надання правничої допомоги у справі № 357/8085/19; додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 28 грудня 2020 року, у якому зазначено, що вартість послуг адвоката в касаційному суді становить 5 000, 00 грн, гонорар успіху - 5 000, 00 грн; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 09 липня 2021 року № 4, згідно з яким надано правничу допомогу у виді складання відзиву на касаційну скаргу; товарний чек від 09 липня 2021 року № 70 про сплату 5 000, 00 грн.

ОСОБА_1 , ФГ «Пролісок» та ФГ «Дари Ланів» надіслали копії відзивів з доказами понесення витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції на адресу ПОСП «Сидори», проте позивач клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції до Верховного Суду не подав.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у правилах частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов переконання про залишення касаційних скарг ПОСП «Сидори» без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін, існують підстави для компенсації понесених відповідачами в суді касаційної інстанції витрат на правничу допомогу особою, яка подала касаційні скарги.

Верховний Суд врахував, що ПОСП «Сидори», яке подало касаційні скарги, не звернулося до Верховного Суду з клопотанням про зменшення заявлених відповідачами до відшкодування витрат на правничу допомогу, не спростувало їх розмір та не довело неспівмірність цих витрат критеріям, встановленим у частині четвертій статті 137 ЦПК України.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд зробив висновок про доведеність понесення ОСОБА_1 , ФГ «Пролісок» та ФГ «Дари Ланів» витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі по 10 000, 00 грн кожним, що є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року; додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, ухвалені за заявою Фермерського господарства «Пролісок»; додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, ухвалені за заявою ОСОБА_1 - залишити без змін.

Стягнути з Приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, в розмірі 10 000, 00 грн.

Стягнути з Приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» на користь Фермерського господарства «Пролісок» відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, в розмірі 10 000, 00 грн.

Стягнути з Приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» на користь Фермерського господарства «Дари Ланів» відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, в розмірі 10 000, 00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко

Постанова оформлена іншим суддею С. О. Погрібним.

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення26.07.2023
Оприлюднено21.08.2023
Номер документу112896594
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Судовий реєстр по справі —357/8085/19

Окрема думка від 26.07.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Постанова від 26.07.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Ухвала від 12.07.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Ухвала від 09.11.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Ухвала від 31.10.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Ухвала від 24.10.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Ухвала від 14.06.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Ухвала від 29.04.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Ухвала від 29.04.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Ухвала від 16.03.2021

Цивільне

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Кошель Б. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні