Окрема думка

від 08.08.2023 по справі 910/5880/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Ткача І. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (провадження № 12-36гс22)

Велика Палата Верховного Суду постановою від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 залишила касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Частково не погоджуюсь із викладеним у мотивувальній та резолютивній частинах вказаної вище постанови. Керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаю окрему думку, суть якої полягає в такому.

Мотивуючи постанову від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду у пункті 37, зокрема,зазначає, що 11.11.2020 Другий апеляційний адміністративний суд у справі № 520/3528/2020 визнав протиправною та скасував постанову про застосування штрафу. Кошти, які позивач сплатив на виконання цієї постанови до бюджету як адміністративно-господарський штраф, стали такими, що знаходяться у відповідача без достатньої правової підстави.

У пункті 51 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

У пунктах 53-54 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього. Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

Отже Велика Палата Верховного Суду вважала, що у цій справі між сторонами наявні кондикційні, а не деліктні зобов`язання, і, як наслідок, грошові кошти у цій справі мають бути стягнуті на підставі статті 1212 ЦК України.

Вважаю вказану позицію Великої Палати Верховного Суду помилковою з огляду на таке.

Щодо правової природи стягнення грошових коштів, сплачених на виконання визнаної протиправною та скасованої постанови Укртрансбезпеки

Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зазначене кореспондує з положеннями частини першої статті 22 ЦК України, відповідно до яких особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої цієї ж статті збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником (аналогічний висновок викладений, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (пункт 6.14); від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 (пункт 8.49.6)).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У частині першій статті 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірних дій цього органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (аналогічна правова позиція наведена у пункті 5.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії. Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Дії (бездіяльність) Укртрансбезпеки, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, повинні бути основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки

Судами попередніх інстанцій, зокрема, встановлено, що Управління Укртрансбезпеки у Харківській області застосувало до позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн.Позивачем, на виконання постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172045 від 17.12.2019, в межах виконавчого провадження було сплачено 17 000,00 грн.

При цьому протиправність вказаної вище постанови Укртрансбезпеки була встановлена постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі № 520/3528/2020.

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172045 від 17.12.2019, визнана протиправною та скасована в результаті її оскарження в адміністративному порядку, є першопричиною вимушених витрат позивача у розмірі 17 000,00 грн, сплачених ним на виконання зазначеної постанови.

Тобто позивач поніс майнові втрати у розмірі 17 000,00 грн саме внаслідок протиправного рішення органу державної влади. Інакше кажучи, протиправні дії Укртрансбезпеки призвели до зменшення майнових благ позивача.

Отже відносини між суб`єктом господарювання (позивачем) і органом державної влади (відповідачем) виникають з юридичного факту заподіяння шкоди органом державної влади суб`єкту господарювання виданням незаконного акту індивідуальної дії (постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172045 від 17.12.2019).

Таким чином заявлені позивачем до стягнення 17 000,00 грн за своєю правовою природою є завданою йому органом державної влади шкодою. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду повинна була застосувати до спірних правовідносин положення статті 1173 ЦК України.

Крім цього вважаю, що запропонований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови загальний критерій розмежування кондикційних та деліктних зобов`язань («у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе») може унеможливити ефективний захист прав осіб у певних категоріях спорів.

Згідно з частиною другою статті 127 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.

Тобто КПК України передбачає можливість саме стягнення шкоди за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Можливість подання кондикційного позову КПК України не передбачена.

Разом з тим, у випадку якщо одна зі сторін (потерпілий) втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона (підозрюваний, обвинувачений) його набуває (наприклад внаслідок крадіжки грошових коштів) - потерпілий не буде мати можливості заявити цивільний позов у кримінальному провадженні, оскільки за наведеним Великою Палатою Верховного Суду критерієм розмежування зобов`язання між вказаними сторонами не може вважатись деліктним, а є кондикційним.

Слід звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 27 постанови від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 зазначила, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Оскільки у цій справі наявні всі елементи деліктного зобов`язання, виходячи з принципу пріоритету спеціальної норми перед загальною застосуванню підлягає стаття 1173 ЦК України.

Отже, стягнення 17 000,00 грн у цій справі мало відбуватись на підставі статті 1173 ЦК України. Застосування Великою Палатою Верховного Суду до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України є помилковим.

Висновки

Отже Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити касаційну скаргу Укртрансбезпеки частково, змінивши мотивувальні частини судових рішень та зазначивши, шо спірні грошові кошти мають бути стягнуті на підставі статті 1173 ЦК України.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/5880/21 необхідно було залишити без змін.

Суддя І. В. Ткач