Рішення

від 14.04.2023 по справі 160/20805/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2023 року Справа № 160/20805/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді:Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/20805/22 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.12.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2018 по 25.12.2022 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують виключенню зі списків особового складу за період з 27.06.2018 по 25.12.2022 включно.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у період з 04.09.2015 по 20.06.2018 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно до наказу від 26.06.2018 №131 його з 26.06.2018 було виключено зі списків особового складу військової частини, проте не було виплачено індексацію грошового забезпечення. У зв`язку з чим, він звернувся до суду. На виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022 у справі №200/4095/22 відповідачем 26.12.2022 виплачено частину індексації грошового забезпечення в сумі 98421,15 грн. Повідомленнями про надходження коштів підтверджується факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2018 по 25.12.2022. За таких обставин, відповідачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено індексації грошового забезпечення, яка була виплачена остаточно 26.12.2022. Позивач вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст. 117 Кодексу Законів про працю України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 відкрито провадження в адміністративній справі №160/20805/22 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

10.04.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами електронного зв`язку надійшов відзив на позовну заяву (вх. №4702/23ел), в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Наголошував на тому, що КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст. 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. При цьому, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, а проходять службу. За таких обставин, відповідач вважає, що діяв у межах та у спосіб, визначений чинним законодавством України, відтак, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 23.02.2016.

Позивач з 04.09.2015 по 20.06.2018 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.09.2015 №181 старшого лейтенанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.06.2018 №131 капітана ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

16.11.2021 позивач звернувся із заявою до військової частини НОМЕР_2 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01.03.2018 по 04.06.2018.

Листом від 22.12.2021 №2425 Військовою частиною НОМЕР_2 повідомлено позивачу, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Відповідно до роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 № 13700/з та від 08.08.2017 №78/0/66-17 механізму індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022 у справі №200/4095/22 апеляційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2022 у справі № 200/4095/22 задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2022 у справі №200/4095/22 змінено.

Абзац другий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2022 у справі №200/4095/22 викладено у наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум та за період з 01.03.2018 по 26.06.2018 (включно) відповідно до приписів абз. 3, 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078».

Абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2022 у справі № 200/4095/22 викладено у наступній редакції: «Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум та за період з 01.03.2018 по 26.06.2018 (включно) відповідно до приписів абз. 3, 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078».

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2022 у справі № 200/4095/22 залишено без змін.

26.12.2022 на виконання рішення суду у справі № 200/4095/22 Військовою частиною НОМЕР_2 перераховано на картковий рахунок позивача суму індексації грошового забезпечення в розмірі 98421,15 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2018 по 25.12.2022 включно звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом Законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Відповідно до статті 3 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору ті відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 з 26.06.2018 і лише 26.12.2022 на виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду у справі №200/4095/22 здійснено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у сумі 98421,15 грн, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 26.06.2018 (в день виключення зі списків особового складу частини), а 26.12.2022, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.

Відтак, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу не виплачена в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідно до вимог статті 117 Кодексу Законів про працю України, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу Законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, при розрахунку належної позивачу суми середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації, суд враховує таке.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц було зроблено правовий висновок, згідно з яким з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

У постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зазначив таке: «Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, враховуючи обов`язковість викладених висновків Верховного Суду щодо критеріїв зменшення розміру відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд враховує, що позивач звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, лише у серпні місяці 2022 року (справа №200/4095/22), тобто зі спливом більше трьох років після виключення його зі списків особового складу Військової частини та усіх видів забезпечення (26.06.2018).

Крім цього, відповідно до наявної в матеріалах довідки Військової частини НОМЕР_2 від 21.12.2021 №1428, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільнення, становив 25200,00 грн (квітень 2018 року 12600,00 грн, травень 2018 року 12600,00 грн). Кількість відпрацьованих днів у квітні-травні 2018 становила 61 день.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби складає 413,11 грн (25200,00 грн/61 день).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день повного фактичного розрахунку з позивачем, а саме з 27.06.2018 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 25.12.2022 (день фактичного розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення) становить 1643 дні.

Отже, сума середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені становить 678739,73 грн (413,11 грн х 1643 дні).

При цьому, суд враховує, що виплачена позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення становить 98421,15 грн., тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 1643 дні (678739,73 грн) становить 0,145 (98421,15 грн/678739,73 грн).

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивачу виплат у сумі 98417,26 грн (413,11 грн х 1643 дні х 0,145) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, становить 98417,26 грн.

Щодо способу захисту, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналізуючи наведені правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, виходячі за межі заявлених позовних вимог, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 98417,26 грн, як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період з 27.06.2018 по 25.12.2022 включно.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідачем не спростовано обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2018 по 25.12.2022 включно.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують виключенню зі списків особового складу у розмірі 98417 (дев`яносто вісім тисяч чотириста сімнадцять) грн 26 коп за період з 27.06.2018 по 25.12.2022 включно.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 14.04.2023.

Суддя О.В. Царікова