Рішення

від 07.07.2023 по справі 521/22250/21

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 521/22250/21

Провадження 2/521/402/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 липня 2023 року м.Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі

судді - Маркарової С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гриценко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

позивач : ОСОБА_1

відповідачі : АТ «Українська залізниця»

Первинна профспілкова організація філії «Експертно-технічний центр» АТ «Українська залізниця»

предмет позову : скасування наказу, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач послалась на те, що працює інженерам 1 категорії відділу техничної діагностіки виробничого підрозділу «Одеський регіональний експертно-техничний центр» АТ «Українська залізниця»

Наказом філії «Експертно-технічний центр» АТ «Укрзалізниця» від 08.12.2021 року № 222 її відсторонено від роботи з 09.12.2021 року.

Підствою відсторонення стала відмова позивача пройти профілактичне щеплення проти COVID-19 або надати висновок лікаря про наявність протипоказань до щеплення.

Не оспорюючи свою відмову пройти профілактичне щеплення проти COVID-19 або надати висновок лікаря про наявність протипоказань до щеплення, позивач, однак, вважала наказ роботодавця про іі відсторонення від роботи є протиправним.

Так, ОСОБА_1 стверджувала, що :

- щеплення проти COVID 19 не входить до переліку обов`язкових щеплень, визначених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

- наказ МОЗ України від 01.11.2021 року за № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» істотно змінив умови її праці

- постанова КМ України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року № 1236 не є законом та не відповідає Конституції

Окрім скасування наказу про відсторонення позивач просила суд стягнути середню заробітну плати за час вимушеного прогулу, втрату частини доходів через порушення встановлених строків їх виплати.

Конкретний розмір позовних вимог в цій частині позивачем за весь за час розгляду справи не визначений.

Позивача вважала можливим його стягнення судом з часу відсторонення від роботи до часу фактичного виконання судового рішення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України № 100 від 8.02.1995 року, а втрату частини доходів через порушення встановлених строків їх виплати за період з 08.12.2021 року по день проведення виплати заробітної плати на виконання рішення суду, виходячи із нарахованої до виплати суми заробітної плати.

Позивач стверджувала також, що незаконне відсторонення від роботи призвело до моральної шкоди, яка полягає у порушенні нормального ритму життя через відсутність заробітної плати за спірний період , отриманому стресі через необхідність відновлення своїх порушених прав.

Компенсацію моральної школи позивач оцінила в сто прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Судові витрати позивач визначила як судовий збір на 2481 грн. та витрати на правничу допомогу в 27.000 грн.

Наказом роботодавця від 28.02.2022 № 38 «Про допуск до роботи працівників філії» позивача допущено до роботи з 01.03.2022 року.

Позивач в процесі розгляду справи позов підтримала.

Відповідач АТ «Українська залізниця» позов не визнало.

В обгрнутування своїх заперечень товариство послалось на те, що процедура відсторонена позивава від роботи є дотриманою, 29.11.2021 року ОСОБА_1 була повідомлена про необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

08.12.2021 року позивачу було запропоновано надати документ, що підтверджує проходження щеплення або висновок лікаря щодо наявності відповідних протипоказань.

Позивач від вказаних дій свідомо відмовилась, відповідно, наказом роботодавця від 08.12.2021 року №222 позивача було відсторонено від роботи.

Товариство вважало, що оскільки підстави для скасування спірного наказу судом відсутні, решта позовних вимог є необгрунтованою.

Первинна профспілкова організація філії «Експертно-технічний центр» АТ «Українська залізниця» процесцальним правом надання відзиву не скористалась.

Дослідивши матеріали справи, докази, на які сторони послались в обгрнутування своїх вимог та заперечнь суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав :

За ч.1 ст.4 ЦПК Україникожна особа має правов порядку,встановленому цим Кодексом, звернутися до суду зазахистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи законних інтересів.

Статтею 43Коституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею.

Разом із тим, відсторонення працівника від роботи є один із випадків передбачених законодавством призупинення трудових правовідносин, який полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та підставах встановлених законодавством за суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.

Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове їх припинення.

На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Здійснюючи відсторонення від роботи працівника роботодавець зобов`язаний діяти на підставі, у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені законом, неупереджено, дотримуватись принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення:

За загальним правилом відсторонення працівників від ротироботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

-появи на роботі у нетверезому стані;

-у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

-відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

-в інших випадках, передбачених законодавством.

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган відстороняє від роботи через видавання наказу (розпорядження) по підприємству, в якому зазначаються підстави відсторонення з посиланням на нормативні акти та період, на який працівник відсторонюється від роботи.

Працівник повинен ознайомитися з наказом під підпис, а в разі його відмови складається акт.

Запис про відсторонення до трудової книжки не вноситься.

Після закінчення терміну відсторонення від роботи працівника залежно від підстав може бути:

-допущено до роботи (у такому разі про допущення працівника до роботи окремого наказу видавати не потрібно, але якщо в наказі (розпорядженні) про відсторонення працівника від роботи не визначено строк відсторонення тоді про допуск працівника до роботи видається наказ (розпорядження);

-переведено на іншу роботу;

-звільнено.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює інженерам 1 категорії відділу техничної діагностіки виробничого підрозділу «Одеський регіональний експертно-техничний центр» АТ «Українська залізниця»

Зазначене підтвержується трудовою книжкою позивача НОМЕР_1 , наказом про прийняття на роботу № 91/ОС від 29.09.2020 року.

29.11.2021 року до відома ОСОБА_1 роботодавцем доведена необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 із наслідками відсторонення від роботи (листознайомлення з підписом позивача від 29.11.2021 року).

У встановлений роботодавцем строк на 08.12.2021 року позивач свідомо відмовилась від проходження обов`язкового проведення профілактичного щеплення та надання висновку лікаря про наявність протипоказань до щеплення.

Вказане підтвержується актом №9 від 08.12.2021 року, відомостями, зазначеними позивачем особисто у наказі про відсторонення, запереченням позивача від 09.12.2021 року, визнано ОСОБА_1 в процесі розгляду справи судом.

08.12.2021 року наказом філії «Експертно-технічний центр» АТ «Укрзалізниця» №222 позивача відсторонено від роботи до моменту усунення причин відсторонення, а саме після здійснення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або отримання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, про що робітник мала письмово повідомити безпосереднього керівника.

На час вирішення спору з 28.02.2022 року наказом № 38 «Про допуск до роботи працівників філії» на підставі наказу МОЗ України від 25.02.2022 № 380 позивача допущено до роботи з 01.03.2022 року.

Відповідно до ч. 2 статті 12 Закону України «Про захист населення під інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти відповідних інфекційних хвороб.

У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 (зі змінами відповідно до Наказу МОЗ від 01.11.2021 року №2393), дію якого зупинено 25.02.2022 року, затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, згідно якого, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, до яких, згідно статуту, який містить у відкритих джерелах, відноситься АТ «Українська залізниця» (п. 2, 6, 7 Статуту акціонерного товариства Українська залізниця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року №1094 ).

Відповідно до пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій зобовязані забезпечити, зокрема, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

За Переліком № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 підлягають усі працівники, визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595.

Так, Перелік № 2153 передбачив низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню.

Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

З матеріалів справи вбачається, що роботодавець вжив всіх заходів щодо забезпечення виконання зазначених вимог чинного законодавства.

Так, 29.11.2021 року позивач була ознайомлений зі змістом нормативних актів, якими керується АТ «Укрзалізниця» та необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відсторонення від роботи у разі відмови, ухилення від профілактичного щеплення або ненадання довідки за формою 028-І/о про протипоказання до вакцинації (лист, визнання цих обставин позивачем).

ОСОБА_1 свідомо довідку про наявність протипоказань до щеплення роботодавцю не надала, обов`язкове профілактичне щеплення не пройшла.

Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України від 09.07.1998 року № 12-рп/98 було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство».

Термін «законодавство» потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Так, під терміном «законодавство» слід розуміти не тільки систему законів, а і систему інших нормативних актів, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, - постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України.

Обов`язкова вакцинація для певних категорій працівників чітко передбачена національним законом, а саме ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 5 та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Крім того, 30.03.2020 року до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» були внесені зміни та доповнені його Прикінцеві положення, де у п. 2-3 законодавець, зокрема вказав, що тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб.

Згодом відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (де зазначено, що перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я) Міністерство охорони здоров`я України прийняло Наказ №2153 від 04.10.2021 року, яким затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

До нього увійшли, зокрема працівники об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Так, обов`язок позивача, як особи, яка працює у даній сфері, пройти профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 був чітко передбачений національним законом.

Враховуючи викладене, доводи позивача, що постанова КМ України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року № 1236 не є законом та не відповідає Конституції є штучними.

Безпідставним є і посилання позивача на незаконність вимоги вакцинації проти COVID-19 в частині того, що така вакцинація відсутня у календарі щеплення, який затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» затверджений Календар профілактичних щеплень в Україні, Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Разом із тим, наказ не регулює правовідносини, що виникли у сфері профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, оскільки стосується лише щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, про що чітко вказано у п. 1 цього Календаря профілактичних щеплень в Україні.

Більш того, у п. 2 цього Календаря вказано, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Відтак, спеціальним, підзаконним нормативним актом для спірних правовідносин, який виданий у межах компетенції Міністерством охорони здоров`я України є не Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, а Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153.

Оскільки в законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію, а фізично, навіть, якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати працівників від роботи без виплати заробітної плати.

В своїх рішеннях (наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням) ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві вцілому для захисту від розглянутих заразних хвороб.

Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

ЄСПЛ погодився, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я.

Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати втому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань.

У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений.

Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Зазначений висновок суду узгоджується із постанвою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 року у справі № 682/1692/17, за якою вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою, а принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10.03.2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20.03.2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08.02.2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

Велика ПалатаВерховного Суду в постанові від14.12.2022року посправі №130/3548/21 (провадження №61-4479св22) дійшла висновкупро правомірністьвакцінації вУкраїні, щопри розглядіподібних справсуди повиннівраховувати,що суспільніінтереси превалюютьнад особистими,однак лишетоді,коли втручанняу відповідніправа особимає об`єктивніпідстави (передбаченезаконом,переслідує легітимнумету,є нагальнонеобхідним іпропорційним такійметі),а для відсторонення працівника від роботи, слід виходити як з Переліку № 2153, так іоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Тверження позивача про те, що її функціональні обов*язки не передбачають прямого контакту з великою кількістю людей, спростовуєтеся матеріалами справи, а саме :

- посадовою інструкцією №ЕТЦ-00209 від 01.10.2020 року

- протокол опіративної наради № 3/2021 ЕТЦ РО від 16.08.2021 року

- протокол засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці № 8 від 05.11.2021 року, № 4 від 11.10.2021 року,

-актом огляду перевірки стану охорони праці ВП «Одеський регіональний експерно-технічний центр» № 1

-актом № 10 від 02.09.2021 року

-актом № 5 від 01.06.2021 року

-актом № 9 від 20.08.2021 року № 7

-актом № 6 від 02.06.2021 року,

-актом від 03.06.2021 року про проведення перевірки щодо дотримання вимог з охорони праці праціників ВП «Одеський регіональний експерно-технічний центр»

- вказівкою № ЕТЦ РО-1/37 від 02.03.2021 року щодо виконання обов`язків відповідальної з питань охорони праці

-наказом № ЕТЦ РО-1/68 від 08.09.2021 року про проведення навчання з питань охорони праці

-наказом № ЕТЦ РО-1/69 від 08.09.2021 року про проведення навчання з електробеспеки

-наказом № ЕТЦ РО-02/42 від 31.03.2021 року про створення комісії з питань охорони праці та електробеспеки

-наказом № ЕТЦ РО-02/43 від 31.03.2021 року про організацію і проведення періодичних, позачергових та попередніх медичних, наркологічних та психологичних оглядів працівниками центру

-протоколом засідання комісії з перевірки знань з питань охорог праці №1

- протоколом № 1/2021-ЕТЦ РО оперативної наради начальників ВП «Одеський регіональний експерно-технічний центр»

Так, з вище зазначених доказів вбачається що позивач була призначена відповідальною з питань охорони праці.

Обов`язки відповідального з питань охорони праці передбачають: постійне спілкування з працівниками центру з метою надання інформації щодо основних вимог законів, нормативно правових актів з питань охорони праці, контроль за дотриманням працівниками вимог законів, НПАОП, що діють в межах підприємства, щоденні перевірки стану охорони праці на робочих місцях.

До обов`язків позивача згідно з посадовою інструкцією входить видача працівникам спецодягу, спецвзуття.

ОСОБА_1 була присутня на оперативній нараді відповідача, на якій розглядалися заходи щодо протидії поширенщр короно вірусної інфекції.

Позивач як член комісії з перевірки знань, залучалась до консультативних занять під час навчання працівників з питань охорони праці та електробезпеки, відповідала за організаційне забезпечення роботи комісії.

Позивач приймала участь у перевірці знань з питань охорони праці та електробезпеки, була присутня на оперативній нараді при начальникові центру за результатами перевірки оглядової комісії, де мала контакт з присутніми співробітниками, мала контакт з представниками Держпраці в Одеській області для узгодження списків працівників, які підлягають періодичним медичним оглядам у 2022 році.

Згідно посадових обов`язків позивач щомісяця займалась формуванням реєстру рахунків центру, контактуючі з начальниками відділів.

Врахвуючи викладене, суд погоджується із доводами роботодавця, що при виконанні трудових обов`язків, маючи об`єктивну необхідність особисто контактувати з іншими людьми позивач могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця».

Безпідставними та такими, що не грунтуються на вимогах закону є і твердження позивача, що наказ МОЗ України від 01.11.2021 року за № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» є істотною зміною умови її праці, про що вона мала бути повідомлена (2-місячний строк).

Так, зміна істотних умов праці має бути зумовлена змінами в організації виробництва та праці ( п. 10 Постанови № 9, лист Мінсоцполітики від 13.04.2017 р. № 159/0/22-17).

Істотні умови праці визначають локальними документами на підприємстві (в установі, організації) - у колективному договорі, правилах внутрішнього трудового розпорядку, штатному розписі, положенні про оплату праці та ін.

Тож зміна істотних умов праці насамперед потребує внесення змін до відповідних локальних документів.

На період воєнного стану виняток стосується таких істотних умов праці, як час роботи та відпочинку. На підставі ч. 4 ст. 6 Закону № 2136 роботодавець може змінити ці умови своїм рішенням (наказом чи розпорядженням).

Зазначені обствини по справі відстуні, а відсторонення від роботи, тобто фактичне призупинення трудових відносин не є тотожним поняттю істотна зміна умов праці.

Оскільки суд не встановив протиправних дій відповідача по відсторонення позивача від роботи, решта похідних позовних задоволенню судом підлягають.

Судові витрати в порядку ст. 141 ЦПК України на користь позивача стягненню не підлягають.

Керуючись Главою 9 РозділуІІІ ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені ст.ст.354,355 ЦПК України: Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Одеського апеляційного суду.

Суддя: С.В. Маркарова

Повний текс рішення виготовлений 21.07.2023року.

07.07.23