Рішення

від 07.08.2023 по справі 522/26111/21

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/26111/21

Провадження № 2/522/1166/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2023 рокуПриморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Кріцької Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданнів порядку загального позовногопровадженняцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Офіс з прав людини», третя особа ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Громадської організації «Офіс з прав людини», третя особа ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

В обґрунтування позову позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у соціальній мережі «Фейсбук» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 на сторінці Громадської організації «Офіс з прав людини» була виставлена публікація та аудіо запис із судового засідання 19.11.2021 року нібито по такій справі № 369/6850/21, на якому начебто голос адвоката Касьяненко Дмитро Леонідович та цитати фраз представника ОСОБА_3 (відповідача), адвоката (представника відповідача) ОСОБА_2 із акту від 05.01.2021 року. Позивач вказує, що Адвокат Кирплюк Дмитро Володимирович є керівником (Президентом) Громадсьої організації «Офіс з прав людини», на сторінці якої у соціальній мережі «Фейсбук» поширено про представника позивача ОСОБА_4 , недостовірну інформацію, що порушує немайнові права позивача та негативно впливає на ділову репутацію, а тому просить суд:

Зобов`язати Громадську організацію «Офіс з прав людини» визнати недостовірною

інформацію, опубліковану на сторінці ГО «Офіс з прав людини» у соціальній мережі «Фейсбук»,видалити публікацію та викласти спростування, про те, що факти викладені в публікації є вкрученими та не відповідають дійсності.

Стягнути з Відповідача - Громадської організації «Офіс з прав людини» моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 1,00 грн.

Ухвалою суду від 29 грудня 2021 року справу провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду.

28 листопада 2022 року від ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання про закриття провадження по справі.

Ухвалою суду від 30 листопада 2022 року вирішено У задоволені клопотання представника ОСОБА_2 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Офіс з прав людини», третя особа ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформаці відмовити.

Ухвалою суду від 30 листопада 2022 року вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

28 лютого 2023 року від відповідача по справі до суду надійшли Додаткові пояснення у справі.

У судове засідання призначене на 07 серпня 2023 року з`явився представник позивача ОСОБА_5 .

Під час судового засідання представник позивача наполягав на задоволенні позову. На запитання суду: «Як саме порушуються права позивача в дописі який поширив ОСОБА_6 в соціальній мережі?» представник позивача відповів, що ОСОБА_7 був адвокатом Гришка В.В. який є публічною особою, інформацію щодо їх відносин було опубліковано в соціальній мережі ОСОБА_2 , що порушило права позивача.

Суд, заслухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Позивач вказує, що інформація поширена відповідачем є такою, що порушує особисті немайнові права позивача: порочать честь, гідність та ділову репутацію, у зв`язку з чим підлягають спростуванню.

Таким чином, суд встановлює, що позивач звернувся до суду з позовом про захист гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до статей 28, 68Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно зі статтями 94, 277 ЦК України, частиною четвертою статті 32Конституції України кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Відповідно до статті 34Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибіроку

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів.

Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку, доведення до хочаб однієї особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Статтею 270ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України фізична особа, зокрема, має право на повагу до гідності та честі.

Відповідно до ст.275ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.277ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

В позові позивач вказує, що інформацію поширено про його представника ОСОБА_4 , тобто вказана інформація не стосується особисто позивача. Доказів, що вказана інформація стосується саме позивача не доведено належними доказами та не обґрунтовано.

У законодавстві робиться чітке розмежування між інформацією фактичного характеру, яка має бути доведена, й оціночними судженнями, які не підлягають доведенню і спростуванню (статті 47-1 Закону України «Про інформацію»).

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Частиною 1 статті 200ЦК України передбачено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно частини 2 статті 47-1 Закону України«Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема: критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема: гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

У пункті 19 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

За приписами ст.30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Питання про визначення ствердження як факту або оціночного судження знаходиться у сфері свободи розсуду національного суду.

Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу на необхідність розмежування твердження про факти та оціночні судження, підкреслюючи, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції (справа «Лінгенс проти Австрії», рішення від 08 липня 1986 року, п.46).

Розвиваючи ці положення у справі «Ліндон, Очаковські-Лоран та Жулі проти Франції», Європейський суд з прав людини нагадав, що для того, щоб оцінити виправданість оспорюваного висловлювання, необхідно провести різницю між твердженнями про факти і оціночні судження. У той час як реальність фактів може бути продемонстрована, правдивість оціночних суджень не може бути предметом доведення. Вимогу довести правдивість оціночного судження неможливо виконати, це порушує саме право на вільне вираження думки, яке є найважливішим елементом права, гарантованого ст.10 Конвенції. Класифікація висловлювання як твердження про факт або оціночного судження являє собою питання, яке перш за все знаходиться в рамках свободи розсуду національних органів влади, зокрема національних судів. Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, воно повинно бути підтримано достатньою фактичною підставою, за відсутності якої воно буде визнано таким, що виходить за належні рамки (справа «Ліндон, Очаковські та Жулі проти Франції», рішення від 22 жовтня 2007 року, п.55).

Так судом встановлено, що матеріали справ не містять відомостей, поширення якої саме інформації порушує права позивача, що позбавляє суд можливості перевірити чи є вказана інформація констатацією що містять фактичні дані, або є лише висловленим припущенням, що не може бути доведеним та обґрунтованим як так, що порушує честь, гідність та ділову репутацію.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу ( 2782-12 ) редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що зазначена інформація яку позивач вважає недостовірною та просить спростувати розміщена на інтернет ресурсі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно матеріалів справи Громадської організації «Офіс з прав людини» не є власником зазначеного Інтернет ресурсу.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК) ( 1618-15 ). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК ( 1618-15 ) в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Під час здійснення правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Правильне визначення складу сторін у справі є запорукою ухвалення законного і справедливого судового рішення.

При цьому пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

Якщо позов пред`явлений не всіма особами, яким належить таке право, суд не вправі залучати таких осіб до участі у справі як співпозивачів, оскільки згідно з принципом диспозитивності особа, якій належить право вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

При пред`явленні позову до не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. При цьому за клопотанням позивача у випадку неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин (наприклад під ча розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації) суд залучає його чи їх до участі у справі.

При цьому неналежна сторона у цивільному процесі це особа, стосовно якої судом встановлено, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову.

Також суд зазначає, що ОСОБА_1 звертається в інтересах адвоката Касьяненко Д.Л. Матеріалами справи не доведено, що викладені в даному позові обставини стосуються майнового чи немайнового цивільного права або інтересу ОСОБА_1 .

Аналізуючи зазначені норми права, роз`яснення Верховного Суду України та практику Європейського суду з прав людини, зазначені вище обставини справи, що мають для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, надані сторонами у справі, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст.12,13,76,77,141, 259,263,264,265,268,272,273 ЦПК України, cуддя

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Громадської організації «Офіс з прав людини», третя особа ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 17.08.2023 року.

Суддя Р. Д. Абухін

07.08.23