Рішення

від 21.08.2023 по справі 504/1385/23

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/1385/23

Провадження № 2/504/1440/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2023смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Завади Ю.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, цивільну справу за позовом Громадської організації «Садівниче товариство «Меховщик» код ЄДРПОУ 37681222, в особі керівника Дідух Людмили Павлівни, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Одеської районної державної адміністрації код ЄДРПОУ 44010662, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області код ЄДРПОУ 39765871, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, про визнання неправомірним та скасування розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, правонаступником якої є Одеська районна державна адміністрація, про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки у власність, визнання неправомірним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування з власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки, встановлення порядку виконання судового рішення, вирішення питання про судові витрати, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року Громадська організація «Садівниче товариство «Меховщик» код ЄДРПОУ 37681222, в особі керівника Дідух Людмили Павлівни, ОСОБА_1 звернулись до суду із позовом до відповідачів, яким просили суд:

Визнати неправомірним та скасувати розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Одеська районна державна адміністрація) від 17.03.2010 року № 1211/А-2010, яким передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, загальною площею 0,0361 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 51122780500:01:001:0361, по АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

Визнати неправомірним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 279758 виданий на ім`я ОСОБА_4

Витребувати з власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,0361 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 51122780500:01:001:0361, по АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) у власність територіальної громади Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, титульним власником (землекористувачем) якої є СТ «Меховщик» СМ «Визирський» Визирської сільської ради Одеського району Одеської області.

Встановити порядок виконання судового рішення, що після набрання судовим рішенням законної сили це рішення є підставою для припинення державної реєстрації прав власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,0361 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 51122780500:01:001:0361, по АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

Вирішити питання судових витрат.

На обгрунтування своїх доводів заявники стверджують, що рішенням Одеської обласної ради народних депутатів № 261 від 21.04.1981 року колективу Хутрової (рос. Меховой) фабрики виділена земельна ділянка для колективного садівництва.

У відповідності до даного рішення, комітет фабрики утворив садівниче товариство, до якого увійшли працівники Хутрової фабрики. Товариство отримало назву Садівниче товариство Одеської хутрової фабрики «Меховщик».

Рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області від 08.04.1983 року № 188/1 затверджений статут садівничого товариства, зареєстровано садівниче товариство Одеської хутрової фабрики «Меховщик», дозволено товариству садоводів -любителів приступити до використання та забудови ділянок після отримання від районного архітектора відповідних документів на забудову.

У 1983 році колективу хутрової фабрики виданий державний акт Б № 031698 на право користування землею, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 23.

В 2010 році СТ «Меховщик» змінилось на юридичну особу ГО СТ «Меховщик», у зв`язку із чим зареєстровано статут юридичної особи та саму юридичну особу.

25.09.2019 року до ГО СТ «Меховщик» звернулась громадянка ОСОБА_1 із заявою про виділення їй земельних ділянок № № НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 , територія Визирської сільської ради (за межами населеного пункту).

06.10.2019 року до ГО СТ «Меховщик» звернулась громадянка ОСОБА_1 із заявою про прийняття її у члени садівничого товариства СТ «Меховщик».

16.10.2019 року відбулися загальні збори ГО СТ «Меховщик» на яких прийнято рішення про виділення земельних ділянок №№ НОМЕР_4 , НОМЕР_6 ОСОБА_1 , прийнявши ОСОБА_1 до членів ГО Садівничого Товариства «Сеховщик», що підтверджено витягом з протоколу № 15.

ОСОБА_1 видано членську книжку та всі необхідні документи для оформлення земельних ділянок у встановленому законом порядку.

Рішенням виконавчого комітету Визирської сільської ради Одеського району Одеської області від 31.03.2021 року № 63 земельним ділянкам площею 0,08 га № № НОМЕР_5 , на території ГО Садівничого товариства «Меховщик» по вул. Центральній Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, які перебувають у користуванні ОСОБА_1 присвоєно наступну адресу: АДРЕСА_3 .

Рішенням Визирської сільської ради Одеського району Одеської області від 18.08.2021 року № 480/ХІІ-VІІІ надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,08 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

В ході виготовлення технічної документації з`ясувалось, що земельна ділянка № НОМЕР_6 має кадастровий номер 5122780500:01:001:0361, і перебуває у спільній частковій власності громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 312525415 від 17.10.2022 року, № 315586669 від 19.11.2022 року.

Право власності вказаних громадян на спірну земельну ділянку оформлено на підставі свідоцтва про право на спадщину серії та номер 1809 від 17.10.2022 року, свідоцтва про право на спадщину серії та номер 2029 від 19.11.2022 року, які видані приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских Світланою Борисівною.

Вказані свідоцтва видані в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Як встановлено, ОСОБА_4 розпорядженням Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Одеська районна державна адміністрація) від 17.03.2010 року № 1211/А-2010 передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,0361 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 51122780500:01:001:0361, по АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

На підставі цього розпорядження 20.04.2011 року на ім`я ОСОБА_4 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 279758.

Підставою для виготовлення технічної документації для відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 стала довідка голови Садового товариства Визирського масива ОСОБА_5 від 26.09.2008 року про те, що ОСОБА_4 має земельну ділянку АДРЕСА_1 .

У довідці зазначено, що земельна ділянка № НОМЕР_6 виділена ОСОБА_4 рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 129/Р-3 від 20.05.1981 року, та рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної державної адміністрації від 13.08.1983 року № 389/1.

Однак, як стверджують позивачі, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 не вступала у члени СТ «Меховщик», рішення про виділення їй земельних ділянок, в тому числі АДРЕСА_1 не приймалось.

Як стверджують позивачі, відповідно до генерального плану АДРЕСА_1 з 08.04.1983 року по 21.12.2022 року не перейменовувалась та її назва залишалась незмінною.

Крім того, на думку позивачів, голова СТ Визирського масива не має ніяких юридичних повноважень на видачу довідок, які стосуються земельних ділянок СТ «Меховщик».

Таким чином, позивачі вважають, що земельна ділянка № НОМЕР_6 вибула із користування (титульної власності) ГО СТ «Меховщик» у власність ОСОБА_4 поза волею СТ.

В теперішній час земельна ділянка перебуває у власності співвідповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Журавель Інна Василівна в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила у їх задоволенні відмовити.

Зокрема, послалась на те, що ОСОБА_4 була членом СТ «Меховщик» по вул. Круговій, № НОМЕР_6, з 1983 року, з протоколу Визирського масиву від 06.09.2008 року вбачається, що ОСОБА_4 було виділено земельну ділянку № НОМЕР_6 в СТ «Меховщик», дозволено видати їй довідку на приватизацію цієї земельної ділянки.

У подальшому розпорядженням Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Одеська районна державна адміністрація) від 17.03.2010 року № 1211/А-2010 передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,0361 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 51122780500:01:001:0361, по АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

Також адвокат Журавель І.В. просила суд застосувати строк позовної давності, оскільки на її думку строк позовної давності сплив 13.05.2014 року, а саме, ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку 13.05.2011 року, а ОСОБА_1 знала про виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_4 з 25.09.2019 року, тобто строк позовної давності сплив 25.09.2022 року.

Крім того, адвокат Журавель І.В. вважала, що ані ГО «Меховщик», ані ОСОБА_1 не є належними позивачами, оскільки на думку адвоката, належним позивачем має бути саме орган місцевого самоврядування, з власності якого вибула спірна земельна ділянка.

Крім того, адвокат Журавель І.В. просила застосувати наслідки зловживання позивачами процесуальними правами. На думку адвоката існують ознаки маніпуляції автоматизованою системою документообігу суду.

У сукупності адвокат Журавель І.В. просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Голова Визирської сільської ради Одеського району Одеської області подав заяву від 22.05.2023 року про розгляд справи у свою відсутність.

У червні 22023 року представник Головного Управління держгеокадастру в Одеській області подав відзив на позовну заяву, вважав, що управління не є належним відповідачем у справі, просив з цієї підстави відмовити у позові.

Також представник управління підтвердив наявність державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4 , а після її смерті в порядку спадкування за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Представник Одеської районної державної адміністрації подав заяву про розглґд справи у свою відсутність, залишив вимоги позову на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що рішенням Одеської обласної ради народних депутатів № 261 від 21.04.1981 року колективу Хутрової (рос. Меховой) фабрики виділена земельна ділянка для колективного садівництва.

У відповідності до даного рішення, комітет фабрики утворив садівниче товариство, до якого увійшли працівники Хутрової фабрики. Товариство отримало назву Садівниче товариство Одеської хутрової фабрики «Меховщик».

Рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області від 08.04.1983 року № 188/1 затверджений статут садівничого товариства, зареєстровано садівниче товариство Одеської хутрової фабрики «Меховщик», дозволено товариству садоводів -любителів приступити до використання та забудови ділянок після отримання від районного архітектора відповідних документів на забудову.

У 1983 році колективу хутрової фабрики виданий державний акт Б № 031698 на право користування землею, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 23.

Розпорядженням Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Одеська районна державна адміністрація) від 17.03.2010 року № 1211/А-2010 ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,0361 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 51122780500:01:001:0361, по АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

На підставі цього розпорядження 20.04.2011 року на ім`я ОСОБА_4 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 279758.

Підставою для виготовлення технічної документації для відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 стала довідка голови Садового товариства Визирського масива ОСОБА_5 від 26.09.2008 року про те, що ОСОБА_4 має земельну ділянку АДРЕСА_1 .

У довідці зазначено, що земельна ділянка № НОМЕР_6 виділена ОСОБА_4 рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 129/Р-3 від 20.05.1981 року, та рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної державної адміністрації від 13.08.1983 року № 389/1.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 21.04.2023 року витребувано з районного державного архіву рішення Комінтернівського райвиконкому Одеської області від 13.08.1983 року № 389/1 (із додатками (за наявності)); протокол № 4 від 06.09.2008 року засідання правління садового товариства Визирського масиву (голова товариства ОСОБА_5 ) із додатками.

Витребувано від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Русских Світлани Борисівни завірені належним чином матеріали спадкової справи, заведеної до майна ОСОБА_4 , дата смерті якої невідома, в межах якої видані свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на земельну ділянку, загальною площею 0,0361 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 51122780500:01:001:0361, по АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №312525415 від 17.10.2022 року, № 315586669 від 19.11.2022 року.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 26.05.2023 року витребувано з Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради завірену належним чином копію рішення Одеського міськвиконкому № 129/Р-3 від 20.05.1981 року (із додатками (за наявності)) про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки АДРЕСА_1 , загальною площею, 0,04 га в СТ «Меховщик СТ Визирського масиву.

На виконання ухвали Комінтернівського районного суду Одеської області від 21.04.2023 року головним спеціалістом архівного відділу відокремленого робочого місця № 3 сектору архівної роботи Одеської районної державної адміністрації Моряк Т.І. надано суду архівну копію рішення Комінтернівського райвиконкому народних депутатів від 13.08.1983 року № 389/1 «Об утверджении Устава и регистрации садоводческого товарищества «Южанка» з додатками на 25 аркушах, а саме: клопотання генерального директора Одеського виробничного трикотажного об`єднання ім Н.К. Крупської від 13.06.1983 р., витяг з протоколу засідання профспілки ВТО ім Н.К. Крупської від 21.04.1983 р. № 43, список членів СТ «Южанка» ВТО ім. Н.К. Крупської на Визирському садівничому масиві, витяг з протоколу загальних зборів членів колективного садівництва ВТО ім. Н.К. Крупської від. 12.05.1983 р., витяг з протоколу засідання профспілки ВТО ім. Н.К. Крупської від 03.02.1983 р. № 37, Статут садівничого (виноградарського) товариства робітників та службовців ВТО ім. Н.К. Крупської.

Зі змісту витягу з протоколу засідання профспілки ВТО ім Н.К. Крупської від 21.04.1983 р. № 43 судом встановлено, що цим рішенням затверджений список членів СТ «Южанка» ВТО ім. Н.К. Крупської на Визирському садівничому масиві, всього 54 члена.

Серед списку членів СТ «Южанка» ВТО ім. Н.К. Крупської на Визирському садівничому масиві прізвища ОСОБА_4 відсутнє.

Зі змісту відповіді Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 05.06.2023 року № 894-11.1-31 судом встановлено, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 20.05.1981 року № 129/Р-3 про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки АДРЕСА_1 , загальною площею 0,04 га в СТ «Меховщик» СТ Визирського масиву, - не існує.

Згідно опису справ та журналу реєстрації рішень виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів за 1981 рік під № 129 з датою 05.03.1981 року зареєстровано рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів «О проведении месячника по улучшению санитарного состояния и благоустройства города».

В нумерації рішень дріб взагалі не використовувався.

Тобто рішення № 129/Р-3 взагалі не існує.

Засідання виконавчого комітету від 20.05.1981 року не проводилось, та рішення з датою 20.05.1981 року не приймалось.

До відповіді надано витяг з журналу реєстрації рішень на семи аркушах, який детально досліджений судом в судовому засіданні.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 07.07.2023 року задоволено клопотання адвоката Журавель І.В. про витребування доказів.

Витребувано з відомчого архіву сектору № 2 Відділу № 5 Управління надання адмінпослуг Головного управління Держгеокадастру технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_4 для ведення садівництва в СТ «Меховщик» Визирського садового масиву на території Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (земельна ділянка АДРЕСА_1 ), та всі додатки, заяви, документи, що стали підставою для формування земельної ділянки.

Витребувано з ЦНАП Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_4 для ведення садівництва в СТ «Меховщик» Визирського садового масиву на території Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (земельна ділянка АДРЕСА_1 ), та всі додатки, заяви, документи, що стали підставою для формування земельної ділянки.

Витребувано з ЦНАП Визирської сільської ради Одеського району Одеської області технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_4 для ведення садівництва в СТ «Меховщик» Визирського садового масиву на території Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (земельна ділянка АДРЕСА_1 ), та всі додатки, заяви, документи, що стали підставою для формування земельної ділянки.

Витребувано з Визирської сільської ради Одеського району Одеської області технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_4 для ведення садівництва в СТ «Меховщик» Визирського садового масиву на території Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (земельна ділянка АДРЕСА_1 ), та всі додатки, заяви, документи, що стали підставою для формування земельної ділянки.

Витребувано з Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, Архівного відділу Сектору архівної роботи відокремлене робоче місце № 3 рішення загальних зборів членів СТ Визирського садового масиву та протоколи загальних зборів членів СТ Визирського садового масиву про вступ ОСОБА_4 до членів СТ «Меховщик» з 1983 року; Списки учасників СТ «Меховщик» стосовно ОСОБА_4 станом на 2010 рік (з 1983 року по 2011 рік); Карту зони дії СТ «Меховщик» з назвами вулиць і номерами будинків; Протокол № 4 від 2609.2008 року засідання правління СТ Визирського масиву (Виписку п.2.1 від 06.09.2008 року) стосовно наділення ОСОБА_4 земельною ділянкою; Список реєстрації товариств в Комінтернівському райісполкомі Депутатів трудящих від 02.09.1982 року № 27 стосовно ОСОБА_4 та пов`язані з даним списком рішення та інші документи, які стали підставою для їх прийняття.

З наданої Головним управлінням держгеокадастру в Одеській області копії технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_4 для ведення садівництва в СТ «Меховщик» Визирського садового масиву на території Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (земельна ділянка АДРЕСА_1 ) судом встановлено, що підставою для початку процедури приватизації стала довідка голови Садового товариства Визирського масива ОСОБА_5 від 26.09.2008 року про те, що ОСОБА_4 має земельну ділянку АДРЕСА_1 . У довідці зазначено, що земельна ділянка № НОМЕР_6 виділена ОСОБА_4 рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 129/Р-3 від 20.05.1981 року, та рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної державної адміністрації від 13.08.1983 року № 389/1.

Як встановлено судом вище за текстом, рішення про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки АДРЕСА_1 не існує.

Отже, голова Визирського СМ ОСОБА_5 у виданій ним довідці, яка стала початком процедури приватизації спірної земельної ділянки, послався на рішення, які ніколи не приймались.

З представлених адвокатом Журавель І.В. членської книжки ОСОБА_4 та довідок від 1988 року на той час голови колективного садівництва ВТО ім. Н.К. Крупської не представляється можливим встановити, яку саме земельну ділянку дозволено забудувати ОСОБА_4 .

Суд встановив, що ОСОБА_4 мала членську книжку ВТО ім. Н.К. Крупської, однак відсутні будь- які докази того, що вона була членом СТ «Меховщик».

Крім того, у цих самих довідках здійснено посилання на ті самі рішення, які не приймались та не існують.

З отриманої судом відповіді від 08.08.2023 року Визирської сільської ради Одеського району Одеської області вбачається, що у сільраді відсутні рішення загальних зборів членів СТ Визирського садового масиву та протоколи загальних зборів членів СТ Визирського садового масиву про вступ ОСОБА_4 до членів СТ «Меховщик» з 1983 року; Списки учасників СТ «Меховщик» стосовно ОСОБА_4 станом на 2010 рік (з 1983 року по 2011 рік); Карту зони дії СТ «Меховщик» з назвами вулиць і номерами будинків; Протокол № 4 від 2609.2008 року засідання правління СТ Визирського масиву (Виписку п.2.1 від 06.09.2008 року) стосовно наділення ОСОБА_4 земельною ділянкою; Список реєстрації товариств в Комінтернівському райісполкомі Депутатів трудящих від 02.09.1982 року № 27 стосовно ОСОБА_4 та пов`язані з даним списком рішення та інші документи, які стали підставою для їх прийняття.

Оцінюючи право позивачів на звернення до суду із позовними вимогами, суд виходить з наступного:

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам, утворює основу принципу правової визначеності і відображена в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що визнається в Україні джерелом права (ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Так, згідно з усталеною прецедентною практикою ЄСПЛ (рішення у справах «Реквеньї проти Угорщини», «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства», «Коккінакіс проти Греції», «Бесарабська Митрополія проти Молдови») однією з вимог, що випливає зі слів «встановлений законом», є вимога передбачуваності: норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає громадянинові змогу керуватися цією нормою у своїх діях.

Поняття «легітимні (законні) очікування» розглядається як елемент верховенства права та як елемент юридичної визначеності. Водночас легітимні очікування розглядаються і як об`єкт правового захисту (охорони), що не є тотожним суб`єктивному праву або законному інтересу.

Розуміння «законних очікувань» саме як елемента юридичної визначеності втілилося в практиці Суду ЄС, який у справі Salumi наголосив, що дія (наслідки) права Співтовариства має бути чіткою і передбачуваною для тих, на кого воно поширюється.

Далі Суд послався на свої попередні рішення у справах Racke н Hauptzollamt Mainz (1979) та Hauptzollamt Landau (1979), в яких він неодноразово підкреслював важливість принципів правової визначеності і законних очікувань, а також вказав, що «принцип правової визначеності покликаний запобігати випадкам набрання чинності положеннями законодавства Співтовариства до моменту їх публікації і що така можливість є винятковою, коли це обумовлено цілями відповідного законодавства та у випадку, якщо законні очікування тих, на кого воно поширюється, належним чином забезпечені».

Принцип юридичної визначеності походить з права Німеччини, де «правові гарантії, правова безпека» є принципом, спрямованим на забезпечення чіткості змісту законодавства і який стосується, насамперед, ретроактивної дії закону.

Законні ж очікування як принцип німецького адміністративного права (захист довіри) застосовується лише в контексті дії та рішень публічної адміністрації. З огляду на це «законні очікування» та юридична визначеність не збігаються і можуть навіть протиставлятися.

Так, це стосується права вимагати захисту законних очікувань при оспорюванні актів публічної адміністрації з мотивів їх несправедливості, навіть якщо юридична визначеність при цьому не порушена.

Поняття легітимних очікувань пов`язується із застосуванням в практиці ЄСПЛ концепції автономного тлумачення.

Ця концепція є одним з інструментів захисту прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, незалежно від того, який зміст цим правам надається державами-учасницями.

Результатом застосування автономного тлумачення, яке наближене до телеологічного тлумачення, традиційного для українського правознавства та правозастосовної практики, є сформульовані ЄСПЛ так звані автономні поняття.

Одними з таких автономних понять є поняття «майно» (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) та поняття «легітимні (законні) очікування».

Так, в практиці ЄСПЛ майном визнаються, зокрема, права на речі та майно (права in rem та права in personam); існуючі володіння або фактично існуючі права власності; вимоги, борги та звернення на певне майно; економічні, комерційні, підприємницькі та професійні інтереси; дозволи та ліцензії; пенсії та соціальні виплати (за певних умов); спадкові права та правонаступництво; майно - власність юридичних осіб, асоціацій, компаній, власників акцій; права та інтереси акціонерів; інші права власників.

Автономність понять не надає змоги державам давати в національних законодавствах такі визначення, які б порушували баланс приватних та публічних інтересів. Автономність понять не повинна сприйматися як вимога уніфікації, а лише як вимога застосовувати єдині правила та принципи тлумачення, іншими словами, вона сприяє уніфікації стандартів правозастосування.

Нарешті, ЄСПЛ сприймає гнучкість в інтерпретації термінів правозастосовними органами держав- учасниць, головне, щоб вона була достатньо розумною і відповідала цілям Конвенції.

Практикою Суду ЄС та ЄСПЛ законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права

власності і саме у зв`язку із автономними поняттями майна та власності.

У своїй практиці ЄСПЛ конструкцію «законні очікування» використовував неодноразово.

Наприклад, існування заборгованості, визнаної остаточними і обов`язковими для виконання судовими рішеннями, надає особі, на користь якої таке рішення було винесене, «законне очікування», що заборгованість буде виплачено та становить «майно» такої особи у розумінні ст. 1 Протоколу № 1.

Таким чином, скасування такого рішення прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном («Брумареску проти Румунії» (п. 74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України» (п. 166).

Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм.

Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (рішення у справі «Дія-97» проти України (п. 47); «Олександр Волков проти України» (п. 143).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» зазначено: за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу.

Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може

вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів,

якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).

Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами («Копецький проти Словаччини» (п. 35).

В рішенні ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України» визначено: «заявник мав щонайменше

«законні сподівання» на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривні, і це сподівання може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Європейський суд з прав людини також констатував, що дії управління юстиції можна розцінити як такі, що звели нанівець «законні сподівання» заявника за договором і позбавили його, зокрема, умови, на яку він погодився під час укладання договору.

Таким чином, характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі:

1)їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права;

2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

25.09.2019 року до СТ «Меховщик» звернулась громадянка ОСОБА_1 із заявою про виділення їй земельних ділянок № № НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 , територія Визирської сільської ради (за межами населеного пункту).

06.10.2019 року до СТ «Меховщик» звернулась громадянка ОСОБА_1 із заявою про прийняття її у члени садівничого товариства СТ «Меховщик».

16.10.2019 року відбулися загальні збори СТ «Меховщик» на яких прийнято рішення про виділення земельних ділянок №№ НОМЕР_4 , НОМЕР_6 ОСОБА_1 , прийнявши ОСОБА_1 до членів садівничого товариства «Сеховщик», що підтверджено витягом з протоколу № 15.

ОСОБА_1 видано членську книжку та всі необхідні документи для оформлення земельних ділянок у встановленому законом порядку.

Рішенням виконавчого комітету Визирської сільської ради Одеського району Одеської області від 31.03.2021 року № 63 земельним ділянкам площею 0,08 га № № НОМЕР_5 , на території Садівничого товариства «Меховщик» по вул. Центральній Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, які перебувають у користуванні ОСОБА_1 присвоєно наступну адресу: АДРЕСА_3 .

Рішенням Визирської сільської ради Одеського району Одеської області від 18.08.2021 року № 480/ХІІ-VІІІ надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,08 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

В ході виготовлення технічної документації з`ясувалось, що земельна ділянка № НОМЕР_6 має кадастровий номер 5122780500:01:001:0361, і перебуває у спільній частковій власності громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 312525415 від 17.10.2022 року, № 315586669 від 19.11.2022 року.

Право власності вказаних громадян на спірну земельну ділянку оформлено на підставі свідоцтва про право на спадщину серії та номер 1809 від 17.10.2022 року, свідоцтва про право на спадщину серії та номер 2029 від 19.11.2022 року, які видані приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских Світланою Борисівною.

Вказані свідоцтва видані в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони.

Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом.

Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

Суд має встановити обставини, які свідчать про порушення інтересу.

Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку відповідачів.

При з`ясуванні статусу позивача як «потерпілого», суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини.

Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції.

Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.

Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого).

Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення.

Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011)

Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)

Щодо скарг, які стосуються компаній, Суд вважає, що фізична особа не може скаржитися на порушення своїх прав під час судового розгляду, стороною якого він або вона не є, навіть якщо він або вона був акціонером і (або) директором компанії, яка є стороною судового розгляду. Незважаючи на те, що в певних обставинах єдиний власник компанії може вимагати визнання його / її «жертвою» в значенні статті 34 Конвенції у випадках, коли щодо його або її компанії були вжиті оспорювані заходи, в інших випадках ігнорування правоздатності компанії може бути виправдано тільки у виняткових обставинах, зокрема, коли явно встановлено, що компанія не має можливості звернутися до Суду через органи, засновані на підставі її статуту, або (в разі ліквідації) через своїх арбітражних керуючих (Centro Europa 7 S.r.l. та Ді Стефано проти Італії [ВП], № 38433/09, п. 92, від 7 червня 2012).

Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).

Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту (Роман Захаров проти Росії [ВП], № 47143/06, пп. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004).

Заявник не може вважатися жертвою, якщо він сам особисто частково винен в стверджуваному порушенні (Паша та Еркан Ероль проти Туреччини, № 51358/99, від 12 грудня 2006).

Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)

Однак особа може заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального переслідування або в силу приналежності до категорії осіб, які ризикують безпосередньо випробувати на собі дію законодавства (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 344, від 27 квітня 2010, Мішо проти Франції [ВП], № 12323/12, пп. 51-52, від 6 грудня 2012, Сердіч та Фінчі проти Боснії та Герцеговини [ВП], №№ 27996/06 та 34836/06), п. 28, від 22 грудня 2009).

З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу: (а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; (б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обгрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; (в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); (г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом.

Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Таким чином, на думку суду, доводи ОСОБА_1 про її порушене право не виглядають абстрактними.

На думку суду, ОСОБА_1 довела суду, що будучи членом СТ «Меховщик», будучи у встановленому законом порядку наділеною спірною земельною ділянкою, має правомірні легітимні та законні очікування у подальшому на приватизацію цієї спірної земельної ділянки.

Постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 617/1432/16 (провадження № 61-17024св18) містить висновок про те, "що згідно з чинним законодавством України садове товариство може створюватися у двох організаційно-правових формах: як кооператив і як громадська організація. Від обраної організаційно-правової форми для садового товариства залежать порядок його державної реєстрації, а також порядок здійснення ним діяльності. Основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є його статут".

Відповідно до змісту статуту ВТО ім Н.К. Крупської (1983 р.) визначений порядок прийому та виключення з членів садівничого товариства, порядок закріплення за членом садівничого товариства земельної ділянки.

Згідно цього статуту правом закріплення земельних ділянок за членами СТ наділений профком товариства.

Таким чином, видані довідки за підписом Голови Ради садівничих товариств Визирського масива ОСОБА_5 не узгоджуються з правилами закріпленими Статутом товариства ВТО ім. Н.К. Крупської, оскільки він не мав жодних повноважень на видачу довідок на підтвердження членства в СТ.

Аналогічні положення закріплені в статуті СТ «Меховщик» (пізніше -ГО «Меховщик»).

Так само видані довідки за підписом Голови Ради садівничих товариств Визирського масива ОСОБА_5 не узгоджуються з правилами закріпленими Статутом Ст «Меховщик» (пізніше ГО «Меховщик»), оскільки він не мав жодних повноважень на видачу довідок на підтвердження членства в СТ.

Зокрема, земельна ділянка може бути закріплена лише за членом СТ.

На думку суду, ГО «Меховщик» має законне право на звернення до суду із даним позовом, оскільки у 1983 році колективу хутрової фабрики (правонаступником якої є ГО «Меховщик») виданий державний акт Б № 031698 на право користування землею, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 23, і це право триває до цього часу, щонайменш відносно не приватизованих земельних ділянок.

На думку суду ГО «Меховщик» має титул щодо цієї земельної ділянки, відповідн має процесуальне право на звернення до суду.

Таким чином, доводи заперечень адвоката Журавель І.В., на думку суду, в цій частині є помилковими.

Оцінюючи доводи позову щодо неправомірності набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку через недотримання процедури землеустрою суд виходить з наступного: Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом визнання незаконною процедури передачі майна у власність, загалом є предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Усталена практика Європейського Суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.82, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.86, «Щокін проти України» від 14.10.10, «Сєрков проти України» від 07.07.11, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.00, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.09, «Трегубенко проти України» від 02.11.04, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.14) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Положенням ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, і може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України 1990 року розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 6 ЗК України 1990 року, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, зокрема безплатно для ведення садівництва.

За положеннями ст.ст. 4, 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватись в колективну або приватну власність і надаватись у користування (ч. 3 ст. 4 ЗК).

Статтями 17, 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Так, передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Земельні ділянки із зазначеного за використанням переліку передавались у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення (частини 4 -6ст. 17 ЗК України 1990 року).

Згідно ст.22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Статтею 23 ЗК України від 18 грудня 1990 року передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Таким чином, у Земельному Кодексі України 1990 року законодавець визначив, що право власності на земельну ділянку виникає лише після обов`язкового настання двох умов: 1) встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі і 2) одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року (Державними актами).

Проте дію ст. 23 зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених Декретом N 15-92 від 26.12.92 року.

Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, п. 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Таким чином, рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки саме по собі не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для оформлення речового права на землю у встановленому законодавством порядку.

Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року втратив чинність з 01.01.2002 року та набрав чинності Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, відповідно у п. 7 Перехідних положень (Розділ X) якого за громадянами та юридичними особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігалися права на ці ділянки.

Положення про посвідчення державними актами права власності та користування земельними ділянками містяться також у ЗК України від 25 жовтня 2001 року.

Статті 140, 142, 143 ЗК України містять вичерпний перелік підстав припинення прав на земельну ділянку. Але зазначені норми Закону застосовуються у випадку, коли право набуто в установленому законом порядку.

Як встановлено у судовому засіданні, відсутні будь- які підтверджуючі документи про закріплення за ОСОБА_4 земельної ділянки № НОМЕР_6 у СТ ВТО ім Н.К. Крупськой.

Відсутні будь- які докази як членства ОСОБА_4 у СТ «Меховщик» (пізніше- ГО «Меховщик»), так і закріплення за нею земельної ділянки саме в СТ «Меховщик».

Як вже вище вказано та встановлено судом, підставою для початку процедури приватизації ОСОБА_4 стала довідка голови Садового товариства Визирського масива ОСОБА_5 від 26.09.2008 року про те, що ОСОБА_4 має земельну ділянку АДРЕСА_1 .

У довідці зазначено, що земельна ділянка № НОМЕР_6 виділена ОСОБА_4 рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 129/Р-3 від 20.05.1981 року, та рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної державної адміністрації від 13.08.1983 року № 389/1.

Як встановлено судом вище за текстом, рішення про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки АДРЕСА_1 не існує.

Отже, голова Визирського СМ ОСОБА_5 у виданій ним довідці, яка стала початком процедури приватизації спірної земельної ділянки, послався на рішення, які ніколи не приймались.

З представлених адвокатом Журавель І.В. членської книжки ОСОБА_4 та довідок від 1988 року на той час голови колективного садівництва ВТО ім. Н.К. Крупської не представляється можливим встановити, яку саме земельну ділянку дозволено забудувати ОСОБА_4 .

Крім того, матеріалси справи свідчать про те, що ОСОБА_4 була членом ВТО ім. Н.К. Крупської, а не СТ «Меховщик».

Посилання адвоката Журавель І.В. на положення типового статуту про можливість об`єднання садових товариств різних підприємств суд вважає власним розумінням адвокатом положень типового статуту.

Більш того відсутні докази об`єднання садових товариств, міні ділянок тощо.

Крім того, у цих самих довідках здійснено посилання на ті самі рішення, які не приймались та не існують.

Отже відсутні первинні документи (рішення) про закріплення за ОСОБА_4 саме ділянки № НОМЕР_6 в ВТО ім. Н.К. Крупськой.

Тим самим відсутні достовірні докази про закріплення за ОСОБА_4 земельної ділянки НОМЕР_6 в СТ «Меховщик».

Відповідно до генерального плану АДРЕСА_1 з 08.04.1983 року по 21.12.2022 року не перейменовувалась та її назва залишалась незмінною.

За змістом ст. 8 Закону України «Про кооперацію» статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.2,3,5,6 ст. 35 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на день момент виникнення спірних правовідносин, громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Основним цільовим призначенням таких земельних ділянок є закладення та вирощування саду (деревних та кущових плодових насаджень).

Однак частина наданої земельної ділянки для садівництва може використовуватися для будівництва та експлуатації житлового будинку і господарських будівель, необхідних для сезонного проживання громадянина та членів його сім`ї, а також для зберігання вирощеної продукції тощо.

Відповідно до ст.. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права наземлю громадянамита юридичнимиособами здійснюється шляхом передачі земельних діляноку власність або надання їх укористування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а)приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б)одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в)одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Статтею 121 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва необхідно подати до відповідного органу наступний перелік документів: клопотання про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва; копія паспорту, засвідчена власником; копія ідентифікаційного номеру; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, засвідчене заявником із вказівкою орієнтовної відстані до найближчого населеного пункту; викопіювання з генерального плану (для членів садового товариства); кадастровий план земельної ділянки, розроблений та засвідчений печаткою землевпорядної організації (подається в деяких окремих випадках); довідка про те, що громадянин є членом садового товариства (для членів садового товариства); погодження землекористувача (у разі припинення права користування земельною ділянкою, що перебуває у користуванні інших осіб), засвідчене нотаріально; оригінал документу або його належним чином засвідчена копія, який підтверджує повноваження діяти від імені заявника (у разі подання клопотання уповноваженою особою); копія паспорту уповноваженої особи; у разі подання клопотання уповноваженою особою, згода цієї особи на обробку персональних даних; правовстановлюючі документи на нерухоме майно (будинок, тощо).

Відповідно до пункту 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 № 43 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 року за № 354/3647, складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об`єднанням громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правоустановчих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.

Технічна документація землеустрою ОСОБА_4 не містить погодження СТ «Меховщик» (землекористувача) про приватизацію земельної ділянки.

Згідно із частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданої органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

В силу статті 41 Конституції України, ст. 90 ЗК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власники земельних ділянок мають право продавати, іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, самостійно господарювати на своїй землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Згідно зі ст.ст. 152, 153, 155 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими Законами України. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосуванням інших, передбачених Законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу частин першої та другої статті 78, частини першої статті 79 чинного Земельного Кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами а-г статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Підстави виникнення права на земельну ділянку та порядок оформлення речових прав на земельну ділянку передбачені ст.ст. 125 і 126 Земельного кодексу України.

Суд, враховуючи відсутність правової підстави у ОСОБА_4 на земельну ділянку № НОМЕР_6 , кадастровий номер 5122780500:01:001:0361, не можна вважати, що вона набула права на спірну земельну ділянку, яка пізніше була закріплена за ОСОБА_1 як за членом садівничого товариства у визначеному законом порядку.

Відповідачами не представлено доказів на підтвердження своїх аргументів, які б свідчили про набуття ОСОБА_4 права як члена СТ на спірну земельну ділянку.

Таким чином, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги в частині визнання неправомірним та скасування розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Одеська районна державна адміністрація) від 17.03.2010 року № 1211/А-2010, яким передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, загальною площею 0,0361 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 51122780500:01:001:0361, по АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

Також, як наслідок (похідні вимоги) на думку суду слід визнати неправомірним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 279758 виданий на ім`я ОСОБА_4 .

Як встановлено судом, земельна ділянка № НОМЕР_6 має кадастровий номер 5122780500:01:001:0361, і перебуває у спільній частковій власності громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 312525415 від 17.10.2022 року, № 315586669 від 19.11.2022 року.

Право власності вказаних громадян на спірну земельну ділянку оформлено на підставі свідоцтва про право на спадщину серії та номер 1809 від 17.10.2022 року, свідоцтва про право на спадщину серії та номер 2029 від 19.11.2022 року, які видані приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских Світланою Борисівною.

Вказані свідоцтва видані в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Отже, до цих правовідносин суд вважає необхідним застосувати положення ст.387 ЦК України - власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що вказана земельна ділянка має бути витребувана (в порядку віндикації) саме від відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та повернута у власність територіальної громади Визирської сільської ради Одеського району Одеської області.

Свою позицію в аналогічних правовідносинах висловив Верховний Суд України.

Зокрема, у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову.

В даному випадку витребування майна з володіння відповідачів відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі ст. 387 ЦК України у зв`язку з безпідставним і неправомірним заволодінням майном власника.

Норми ЦК України відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст цього Кодексу є загальнодоступним.

У відповідності до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Відповідно до частини 6 статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Що стосується заяви відповідачів про застосування строків позовної давності то вони є безпідставними, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Згідно ч.3 ст. 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Частиною 4 ст. 44 ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Судом не встановлено обставин, що позивач вчиня чи вчиняє дії, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Право на залишення позову без розгляду або повернення позову належить позивачу.

Ці дії не можна визнавати зловживанням процесуальними правами, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Крім того, цьому складу суду не було заявлено відводу ані сторонами ані учасниками справи.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ст. 267 ЦПК України).

Відповідно до правила ст. ст. 141-142 ЦПК України судовий збір в сумі 3757,60 (3220,80 грн за позовні вимоги+ 536,80 грн. за клопотання про забезпечення позову) слід стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 .

Витрати на правничу допомогу відповідачів віднести на їх рахунок.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 196-200, 353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Громадської організації «Садівниче товариство «Меховщик» код ЄДРПОУ 37681222, в особі керівника Дідух Людмили Павлівни, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Одеської районної державної адміністрації код ЄДРПОУ 44010662, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області код ЄДРПОУ 39765871, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, про визнання неправомірним та скасування розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, правонаступником якої є Одеська районна державна адміністрація, про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки у власність, визнання неправомірним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування з власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки, встановлення порядку виконання судового рішення, вирішення питання про судові витрати, - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Одеська районна державна адміністрація) від 17.03.2010 року № 1211/А-2010, яким передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, загальною площею 0,0361 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 5122780500:01:001:0361, по АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

Визнати неправомірним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 279758 виданий на ім`я ОСОБА_4

Витребувати з власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,0361 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 5122780500:01:001:0361, по АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) у власність територіальної громади Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, титульним власником (землекористувачем) якої є СТ «Меховщик» СМ «Визирський» Визирської сільської ради Одеського району Одеської області.

Встановити порядок виконання судового рішення, що після набрання судовим рішенням законної сили це рішення є підставою для припинення державної реєстрації прав власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на земельну ділянку, загальною площею 0,0361 га, цільове призначення «для ведення садівництва», кадастровий номер 5122780500:01:001:0361, по АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3757,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.К. Барвенко