Рішення

від 18.08.2023 по справі 591/722/22

ЗАРІЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа № 591/722/22

Провадження № 2/591/1354/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2023 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м. Суми, Сумської області», Управління освіти і науки Сумської міської ради, 3-ї особи: директор Комунальної установи «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м.Суми, Сумської області» ОСОБА_2

про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернулась до суду з позовом до Комунальної установи «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м. Суми, Сумської області», у якому просить визнати протиправним та скасувати наказ №167/к/тр від 08.11.2021 року про відсторонення її від роботи та допустити до виконуваної нею роботи відповідно до посадових обов`язків за посадою, стягнути з відповідачів у солідарному порядку на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по день постановлення рішення суду. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона працює в Комунальній установі «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м.Суми, Сумської області». 04 листопада 2021 року їй було вручено Повідомлення №07-04/410 від 04.11.2021 року, яким доводилось до відома, що у разі ненаданням нею доказів отримання профілактичного щеплення від СОVID-19 або Довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, з 08.11.2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Наказом від 08.11.2021 року №167/к/тр вона була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати. З даним наказом вона не згодна. В обґрунтування позову зазначає, що відстороненням від роботи через відмову від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, порушено право її на працю, гарантоване Конституцією України, при цьому суперечить приписам статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», порушено порядок відсторонення особи, яка відмовилась від щеплення встановлений ч. 2 ст. 27 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а тому просить суд визнати незаконним та скасувати Наказ №167/к/тр від 08.11.2021 року Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , виданий Комунальною установою «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м.Суми, Сумської області» відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи, допустити до виконуваної нею роботи, стягнути з відповідачів у солідарному порядку на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути з відповідачів в солідарно середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 03 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 16 лютого 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

У відзиві на позовну заяву відповідач Комунальна установа «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м.Суми, Сумської області» просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. При цьому, зазначає, що 04.11.2021 року позивача повідомили про обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 та попередили, що за відсутності документа, який підтверджуватиме наявність щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595 її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». З повідомленням позивачка особисто ознайомилась 04.11.2021 року, але документ про профілактичне щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання не надала. Наказом КУ «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м. Суми, Сумської області» від 08.11.2021 року № 167/к/тр позивача відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення. З наказом позивачка особисто ознайомилась під підпис. Також позивачу було роз`яснено наслідки ненадання у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Оскільки позивачем жоден із зазначених документів відповідачу надано не було, відповідачем у повній відповідності до вимог чинного законодавства видано оскаржуваний наказ. Крім того, тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю є особливим запобіжним заходом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 25.01.2023 року зупинено провадження по справі до закінчення перегляду Верховним судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду цивільної справи № 130/3548/21.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 17.05. 2023 року провадження по справі поновлено та призначено до судового розгляду.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Бровко Р.М. в письмовій заяві поданій до суду просить суд слухати справу у його відсутність та відсутність позивачки, позов підтримує, просить суд його задоволити.

Представник відповідача: Комунальної установи «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м.Суми, Сумської області» та 3-ї особи: директор Комунальної установи «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м.Суми, Сумської області» ОСОБА_2 - адвокат Неговська І.В. просить суд слухати справу без її участі, участі відповідача та 3-ї особи. В задоволенні позову просить суд відмовити.

Суд, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 станом на 0811.2021 року працювала за сумісництвом на 0.5 ставки лаборанта та 0.5 ставки гардеробника у КУ «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м. Суми, Сумської області».

У письмовому повідомленні про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 04.11.2021 року №07-04/410 було повідомлено ОСОБА_1 про проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та запропоновано до 08.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Також роз`яснено, що якщо до цієї дати вона не надасть один із зазначених документів, 08.11.2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ.

Наказом КУ «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м. Суми, Сумської області» від 08.11.2021 року № 167/к/тр відсторонено позивача від роботи з 08.11.2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення, без збереження заробітної плати. Того ж дня ОСОБА_1 з наказом ознайомлена.

На підставі наказу КУ «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м.Суми, Сумської області» від 28.02.2022 року поновлено на роботі позивачку та проведено нарахування заробітної плати з 28.02.2022 року на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04жовтня 2021 року №2153».

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року №12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі №1-14/2020 (230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров`я" від 19.11.1992 року №2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року

№1645-III (надалі - Закон N 1645-III) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону N 1645-III протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону №1645-III передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону №1645-III).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону №1645-III).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону №1645-III).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону №1645-III).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону №1645-III).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року №90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 постанову Кабінету Міністрів України №1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком N 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону N 1645-III та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 року № 4004-XII (надалі - Закон №4004-XII ) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності Затверджено наказом МОЗ від 14.04.1995 року №66 (надалі - Інструкція № 66) .

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону №4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року №544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції №66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції №66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції №66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком №2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону №4004-XII та Інструкції №66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом №4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-III і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Зазначене погоджується з висновками виклденими в постанові постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (п. 11.1.- 1.35)

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працює в Комунальної установи «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м. Суми, Сумської області» на посаді лаборанта кабінету фізики та гардеробника, а отже входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.

04.11.2021 року письмовим повідомленням №07-04/410 Комунальної установи «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м.Суми, Сумської області» позивачку було попереджено про обов`язковість профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та запропоновано до 08.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, а також роз`яснено наслідки непроходження вакцинації у зазначений термін у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Як видно зі змісту позовної заяви та наданих суду доказів, у позивачки ОСОБА_1 , щеплення відсутнє, від його проведення вона відмовилась та не надала роботодавцю і суду доказів про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (п. 14.9.- 14.12) «зауважено, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі №3682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 (провадження №61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі №337/3087/17 (провадження №К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження №61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Судом встановлено, що станом на момент видачі оскаржуваного наказу позивачка працювала за сумісництвом на 0,5 ставки лаборанта кабінету фізики та на 0.5 ставки гардеробника.

Відповідно до посадової інструкції гардеробника, затвердженої наказом від 31.08.2021 року № 147, до обов`язків позивача входило, зокрема: -Приймати на збереження верхній одяг, головні убори та інші особисті речі; -видавати речі учням під час перерви після закінчення занять; -чергувати під час занять та забороняти проникнення сторонніх осіб під час занять; -надавати допомогу інвалідам, малолітнім особам при роздяганні і одяганні.

Дані посадові обов`язки зумовлюють постійний контакт з учнями, батьками та відвідувачами навчального закладу.

На час видачі оскаржуваного наказу до наказу КУ № 228-ОД від 22.10.2021 року з 25.10.2021 року в закладі освіти для учнів 1-4 класів ( у кількості 425 осіб) було відновлено очне навчання.

Відповідно до наказу від 15.11.2021 року №241 ОД з 15.11.2021 року по 16.11.2021 року для учнів 1-11 класів було встановлено дистанційну форму навчання, а з 17.11.2021 року для учнів 1-4 класів було відновлено очне навчання.

Наказом від 22.12.2021 року з 10.01.2022 року було відновлено очне навчання для учнів 1-11 класів (у кількості 1090 осіб), яке продовжувалося до 24.02.2022 року, що підтверджується інформаційною довідкою КУ «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м. Суми, Сумської області».

З викладеного вище випливає що, перебування невакцинованого працівника на робочому місці несло потенційну загрозу як учасникам учбового процесу (учням 1-4 класів в кількості 425 осіб), для яких було відновлено навчання так і для працівників установи, адже технічний персонал та адміністрація закладу у кількості 32 осіб працювали у звичайному режимі на своїх робочих місцях навіть під час дистанційного навчання. Встановлення дистанційної або надомної форми праці виключало б можливість виконання покладених на позивача трудових обов`язків. Отже, відсторонення від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

Доводи позовної заяви про те, що стаття 46 КЗпПУкраїни не містить такої підстави для відсторонення як відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, суд вважає необґрунтованими, тому що цією статтею передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб,якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Суд звертає увагу, за змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Відсторонення працівника від роботи це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], № № 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 року, з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а прийняті на його виконання Постанови Кабінету міністрів України, Накази МОЗ є лише способом реалізації законодавчого припису.

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

У відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд звертає увагу, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Держава, встановивши відсторонення працівників закладів шкільної освіти від виконання обов`язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Суд звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судув постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти до освітніх закладів з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновкулікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач Комунальна установа «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м.Суми, Сумської області», з метою забезпечення безпеки усіх учасників шкільного освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасовевідсторонення від роботи позивача.

Крім того, суд зауважує, що на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153» наказом відповідача від 28 лютого 2022 року допущено позивача до роботи, отже відсутні підстави про допущення позивача до роботи.

Доводи позивача про дискримінацію громадян, які не мають щеплення у порівнянні з громадянами які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 не ґрунтуються на вимогах закону та не є проявом дискримінації у розумінні пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Отже, право позивачки ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежено з огляду на потребу охорони громадського здоров`я і запобігання поширенню особливо небезпечної інфекційної хвороби COVID-19 та через ненадання ним роботодавцю одного із документів, який би підтверджував вакцинацію від COVID-19 або про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Оскільки під час розгляду справи порушень прав позивача при прийнятті оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи не встановлено, відсутні підстави для визнання неправомірним та скасування наказу № 167/к/тр від 08 листопада 2021 року Комунальної установи «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м.Суми, Сумської області».

З огляду на те, що з 28.02.2022 року позивачка допущена до виконуваної нею роботи, то підстави для задоволення вимоги в даній частині, також, відсутні.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати.

Оскільки судом не встановлено незаконного відсторонення ОСОБА_1 від роботи, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на період такого відсторонення.

З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 263-265, суд -

вирішив :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( року народження, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комунальніої установи «Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 2 ім. Д. Косаренка м. Суми, Сумської області» (Сумська область, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 76, Код ЄДРПОУ: 23049664), Упралвння освіти і науки Сумської міської ради ( м. Суми, вул. Харківська, буд. 35, Код ЄДРПОУ: 02147894) про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити за необгрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 21 серпня 2023 року.

СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО