Рішення

від 07.08.2023 по справі 361/10189/21

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/10189/21

провадження № 2/361/780/23

07.08.2023

РІШЕННЯ

(Заочне)

Іменем України

07 серпня 2023 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого суддіПетришин Н.М.,за участю секретаряМищенко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дитячо-юнацької спортивної школи, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі,-

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача

У листопаді 2021 року до суду надійшла вищевказана позовна заява ОСОБА_1 . В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що вона працює в Дитячо-юнацькій спортивній школі на посаді тренера-викладача відділення плавання. Офіційно працевлаштована відповідно до наказу № 52 к/тр від 28.08.2020 р., про що зроблено запис № 25 від 01.09.2020 року в трудовій книжці серії НОМЕР_1 . 08.11.2021 року наказом № 65-к/тр її відсторонили від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2. Позивач вважає наказ про відсторонення незаконним та таким, який підлягає скасуванню судом із наступних підстав. Виключно ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень. Однак, у цьому Законі щеплення від COVID-19 не встановлено, як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч.2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. Позивач зазначає, що Законами України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності щеплення від COVID-19, а тому наказ відповідача є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку, що є правом захистом прав позивача як працівника. Крім того, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби. Ураховуючи вищевикладене, позивач просить визнати незаконним та скасувати Наказ Дитячо-юнацької спортивної школи про відсторонення її від роботи та допустити до виконання службових обов`язків, зобов`язати Дитячо-юнацьку спортивну школу виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення її від роботи.

12 липня 2022 року до суду надійшли додаткові пояснення у справі та розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по 16.05.2022 року від представника позивача ОСОБА_2 .

Заяви, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті (а.с.20).

Ухвалою суду від 06 грудня 2022 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 130/3548/21 (а.с. 72).

Ухвалою суду від 27 лютого 2023 року поновлено провадження у справі та призначено її до судового розгляду (а.с. 77).

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про місце, час та дату розгляду справи повідомлялася належним чином. Проте, подала через канцелярію суду заяву, у якій просила слухати справу у її відсутність за наявними документами у справі. Позов підтримала у повному обсязі, просила його задовольнити.

Представник відповідача Дитячо-юнацької спортивної школи у судове засідання також не з`явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, відзив не подав.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи згідно із положеннями ст. 280 ЦПК України.

Обставини справи, що встановлені судом

Із копії трудової книжки ОСОБА_1 видно, що остання 01.09.2020 року прийнята на посаду тренера-викладача відділення плавання до Управління освіти і науки Броварської міської ради Броварського району Київської області дитячо-юнацької спортивної школи.

Наказом директора Дитячо-юнацької спортивної шкоди про відсторонення від виконання професійних обов`язків працівника, який не отримав щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 08.11.2021 № 65-к/тр вбачається, що ОСОБА_1 з 08.11.2021 року відсторонено від виконання професійних обов`язків без збереження заробітної плати до моменту надання директору ДЮШС медичного висновку або документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинацій, або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводомної вакцини.

Із довідки, яка видана ОСОБА_1 від 16.11.2021 року за № 69 видно, що за травень 2021 року останній нараховано заробітна плата, в т.ч. в натуральній формі - 8079, 36 грн., за червень 2021 року - 13425,68 грн., за липень 2021 року - 8230, 58 грн., за серпень - 8412,73 грн., за вересень - 10412, 73 грн., за жовтень - 8412, 73 грн. Загальна сума доходу за період травень - жовтень 2021 року становить 56973, 81 грн., а середньомісячна заробітна плата становить 9495,64 грн.

Із копій скріншотів смс-повідомлень про зарахування заробітної плати на банківську карту ОСОБА_1 09.03.2022 року отримала 4000 грн., 30.03.2022 року - 3266,91 грн., 15.04.2022 року - 3700 грн., 28.04.2022 року - 43,55 грн., 19.05.2022 року - 1100 грн., 27.05.2022 року - 1102,09 грн., 15.06.2022 року - 3000 грн., 30.06.2022 року - 935, 54 грн.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

При зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 є незаконним та таким, що порушує її право на працю.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Однак, представник відповідача у судові засідання не з`являвся. Суду не надано будь-яких доказів зі сторони відповідача, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, так само і не надано докази того, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин суд приходить до висновку, що дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19), постанові від 01 березня 2023 року у справі № 607/20853/21 (провадження №61-7454св22).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100, відповідно до якого середньоденний заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці перед відстороненням від роботи становить 448,23 гривень та обчислюється таким чином: 10412,73 гривень (зарплата за вересень 2021 року) + 8412,73 гривень (зарплата за жовтень 2021 року) / 42 (кількість робочих днів у вересні (22) і жовтні (20) 2021 року) = 448,23 гривень.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 185/2109/18.

Так, позивач ОСОБА_1 долучила до матеріалів справи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідного до якого заборгованість невиплаченої середньої заробітної плати становить 86 059 грн., 25 коп., однак, із березня по липень 2022 року на заробітну карту ОСОБА_1 перераховано 21 104 грн., 54 коп. Отже, середній заробіток, який підлягає стягненню з Дитячо-юнацької спортивної школи на користь ОСОБА_1 за час відсторонення становить 64 954 грн., 71 коп.

Оскільки відповідач не надав відзив та не висловив ніяких заперечень щодо доводів позовний вимог та розрахунків позивача, то суд бере до уваги розрахунки позивача щодо середнього заробітку за час відсторонення.

Справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, тому суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Так, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, розмір присуджених сум при виплаті на виконання судового рішення підлягає зменшенню на суму податків та зборів, оскільки особа відшкодовує (виплачує, надає) на користь фізичної особи середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, така особа виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов`язана утримати і перерахувати податок зі суми такого доходу.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи ті обставини, що позивачем сплачений судовий збір за позовну вимогупро скасування наказу про відсторонення від роботи, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908, 00 грн.

Крім того, на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати, тому з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 180, 181, 182, 184, 191 СК України, ст. ст. 13, 76, 81, 89, 141, 273-274, 280-284, 430 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Дитячо-юнацької спортивної школи № 65-к/тр від 08.11.2021 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнути з Дитячо-юнацької спортивної школи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення в розмірі 64 954 (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні 71 копійку з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнути з Дитячо-юнацької спортивної школи на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Стягнути з Дитячо-юнацької спортивної школи у дохід держави судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікацій номер: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Дитячо-юнацька спортивна школа, код ЄДРПОУ: 23236582, адреса місцезнаходження: вул. М.Лагунової, буд. 11-Б, м. Бровари, Київська обл., 07400.

Суддя Н.М. Петришин