Ухвала

від 16.08.2023 по справі 904/3202/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

16.08.2023м. ДніпроСправа № 904/3202/23

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої фірми "Сервіс", м. Дніпро

про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину стягнення 577 932,00 грн, -

Суддя Бажанова Ю.А.

Представники:

Від позивача: Недобитюк Н.В., довіреність від 20.07.23, представник

Від відповідача: Хандога В.В., ордер 02/ю-22 від 01.11.22, адвокат

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "Сервіс", у якій просить:

- визнати недійсним договір №28/11 від 27.11.2017 з додатками, укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничою фірмою "Сервіс";

- застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "Сервіс" на користь позивача грошові кошти у сумі 577 932,00 грн.

Судовий збір просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу стало відомо, що Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 54/16-р/к від 30.09.2022 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнано неправомірними дії ТОВ Виробнича фірма "Сервіс" та "Сервіс Протекшн Сістемс", які полягають в узгодженні ними своїх дій під час підготовки та участі у закупівлі за державні кошти (ідентифікатор закупівлі: ІМ2017-10-20-001564-а), що проводилось позивачем у жовтні 2017 року, було визнано порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антикорупційних узгоджувальних дій суб`єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів (п. 23 резолютивної частини рішення).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 26.07.2023.

25.07.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області від представника ТОВ Виробнича фірма "Сервіс" надійшов відзив в якому просить суд у задоволенні позову Комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої фірми "Сервіс" про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину стягнення 577 932,00 грн відмовити в повному обсязі.

У судове засідання, яке відбулося від Комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" в якості представника з`явився Недобитюк Н.В., який діє на підставі довіреності від 20.07.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023 відкладено підготовче судове засідання у справі на 16.08.2023.

15.08.2023 від Комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" до господарського суду надійшла заява про допуск до участі у справі та відповідь на відзив в якому просить суд визнати недійсним договір №28/11 від 27.11.2017 з додатками, укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничою фірмою "Сервіс"; застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "Сервіс" на користь позивача грошові кошти у сумі 577 932,00 грн.

Під час розгляду справи розглядалось питання щодо зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі №918/1043/21.

Представник позивача залишив вирішення та представник відповідача вважали за необхідне зупинити провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку про необхідність зупинення провадження у справі, з огляду на наступне.

Так, предметом розгляду даної справи, зокрема, є визнання недійсним договору №28/11 від 27.11.2017 з додатками, укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничою фірмою "Сервіс" та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "Сервіс" на користь Комунального закладу "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" Дніпровської міської ради, 577932,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу стало відомо, що Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 54/16-р/к від 30.09.2022 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнано неправомірними дії ТОВ Виробнича фірма "Сервіс" та "Сервіс Протекшн Сістемс", які полягають в узгодженні ними своїх дій під час підготовки та участі у закупівлі за державні кошти (ідентифікатор закупівлі: ІМ2017-10-20-001564-а), що проводилось позивачем у жовтні 2017 року, було визнано порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антикорупційних узгоджувальних дій суб`єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів (п. 23 резолютивної частини рішення).

Позивач зазначає, що спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 і ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Ухвалою від 13.10.2022 у справі №918/1043/21 колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду відкрила касаційне провадження за скаргою Підприємства, а ухвалою від 13.06.2023 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України

Обґрунтовуючи підстави передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС вказує на наявність виключної правової проблеми у застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 цього Кодексу та статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а також вказує необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (частина третя статті 216 ЦК України).

На думку колегії суддів КГС ВС, у цій справі існує виключна правова проблема, пов`язана із застосуванням статті 216 і частини третьої статті 228 ЦК України, які містять різні наслідки недійсності договору за умови, що Позивач у позові, посилаючись на невідповідність Договору інтересам держави і суспільства, просив застосувати наслідки недійсності договору, встановлені саме частиною першою статті 216 ЦК України.

Колегія суддів КГС ВС здійснила аналіз статей 216, 228 ЦК України та дійшла висновку про те, що стаття 203 цього Кодексу встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Водночас приписами статті 228 ЦК України визначено цивільно-правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а не підстави недійсності оспорюваного договору.

Колегія суддів вважає, що за буквального тлумачення частини третьої статті 228 ЦК України такий критерій, як умисел у однієї зі сторін чи в обох на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства (встановивши наявність умислу лише у Підприємства, суди у цій справі визнали Договір недійсним) має значення не для підстав визнання договору недійсним, а є критерієм, який застосовується для визначення наслідків недійсності зазначеного правочину.

Колегія суддів звертає увагу на те, що загальні правові наслідки недійсності договору визначені статтею 216 ЦК України, за змістом частини першої якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Водночас частина третя статті 228 ЦК України визначає інший правовий наслідок недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування якого ставиться в залежність від наявності умислу у сторін, зокрема: 1) при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного; 2) при наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

На переконання колегії суддів, закріплення в частині третій статті 216 ЦК України норми про те, що правові наслідки, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування, не може беззаперечно свідчити, що у випадку визнання договору недійсним з підстав невідповідності його інтересам держави і суспільства мають застосовуватись лише наслідки його недійсності, встановлені частиною третьою статті 228 ЦК України, якщо у позові Позивач підставою для стягнення цих коштів зазначив саме частину першу статтю 216 ЦК України, а не частину третю статті 228 цього Кодексу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на частину першу статті 208 ГК України, яка визначає наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів зазначає, що у цій справі Ліцей просив суд стягнути з Підприємства на свою користь кошти на підставі частини першої статті 216 ЦК України, а суди попередніх інстанцій, визнавши недійсним Договір, стягнули з Підприємства кошти згідно із частиною третьою статті 228 цього Кодексу. При цьому, встановивши умисел на вчинення такого правочину лише у Відповідача, суди не звернули уваги на те, що за вказаною нормою суд не лише повинен повернути Позивачу все одержане Відповідачем за Договором, а й одержане Позивачем або належне йому на відшкодування виконаного за рішенням суду стягнути в дохід держави (фактично в частині третій статті 228 ЦК України закріплено двосторонню реституцію, але на користь держави), і таке стягнення в дохід держави відбувається в силу закону, а не залежить від наявності чи відсутності заявлення такої вимоги.

Вказане вище, на думку колегії суддів, свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, незважаючи на обґрунтування Ліцеєм позову статтею 216 ЦК України, яка передбачає двосторонню реституцію, фактично застосували односторонню, пославшись на частину третю статті 228 цього Кодексу, яка теж містить норму про «двосторонню реституцію на користь держави».

Колегія суддів вважає, що наразі відсутня стала судова практика щодо застосування статті 203, частини третьої статті 228 та частини першої статті 216 ЦК України, а також частини першої статті 208 ГК України. При цьому на розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій перебуває значна кількість справ з ідентичними до цієї справи предметом і підставами позову, а також Відповідачем, зокрема: № 918/1004/21, № 918/1063/21, № 918/1064/21, № 918/1016/21, № 918/1058/21 та інші.

Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним, колегія суддів КГС ВС виходила з такого.

У згаданій вище постанові Велика Палата Верховного Суду, дійшовши висновку про нікчемність відповідного договору, замість двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, задовольнила вимогу про повернення спірних земельних ділянок до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу позивачеві, відповідач не заявив (див. пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

На думку колегії суддів КГС ВС, як у справі № 923/196/20, так і у цій справі, спірним є питання про застосування наслідків недійсності / нікчемності договору. Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини виходячи з того, чи їх недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин) чи прямо не встановлена, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, визначених законом (оспорюваний правочин). При цьому визначені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину є загальними як для нікчемних, так і для оспорюваних правочинів.

Колегія суддів посилається на те, що ЦК України визначає такі загальні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція (абзац 2 частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга вказаної статті). Ці наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

На думку колегії суддів КГС ВС, закріплена в абзаці 2 частини першої статті 216 ЦК України реституція спрямована на відновлення status quo у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які вони вчинили на його виконання. Саме тому за загальним правилом кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Таке взаємне повернення сторонами одержаного ними (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та факту недійсності правочину і забезпечує поновлення попереднього становища сторін за наслідками недійсності відповідного правочину. Таке поновлення можливе тоді, коли майно, передане за вказаним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості повернення сторонами одна одній того, що вони одержали, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони правочину зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи саме двосторонню реституцію. Стаття 216 ЦК України не передбачає односторонньої реституції.

На переконання колегії суддів, установивши недійсність Договору згідно з частиною першою статті 216 ЦК України, суд повинен не тільки зобов`язати Відповідача повернути Позивачеві майно, але й стягнути з останнього (в тому числі за рахунок бюджету) на користь Відповідача сплачені за майно кошти. Інше застосування частини першої статті 216 ЦК України не можна вважати справедливим стосовно обох його сторін.

Колегія суддів вважає, що підхід, запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, фактично нівелює інститут двосторонньої реституції, закріплений у статті 216 ЦК України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.

Фундаментальне значення цього питання, на думку колегії суддів, полягає і в тому, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними із застосуванням наслідків їх недійсності суди, дотримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, неправильно застосовуватимуть статтю 216 ЦК України та порушуватимуть права іншої сторони в отриманні того, що вона передала на виконання правочину, визнаного недійсним, що є недопустимим.

Окрім наведеного, колегія суддів КГС ВС вважає, що існує необхідність у викладенні однозначного висновку Великої Палати Верховного Суду щодо того, хто може звертатися з позовом про визнання правочину недійсним, якщо підставою його недійсності зазначається порушення інтересів держави і суспільства, - органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а в разі відсутності такого органу - прокурор, чи таке право мають й інші суб`єкти цивільних правовідносин, якщо, зокрема, обґрунтують наявність порушених прав / інтересів шляхом вчинення правочину, який порушує інтереси держави і суспільства.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 прийнято до розгляду справу № 918/1043/21 (провадження № 12-35гс23) за касаційною скаргою Приватного підприємства «Фірма «ДАН» на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 у справі за позовом Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради до Приватного підприємства "Фірма "ДАН" про визнання недійсним договору та стягнення 199 850,40 грн.

Приймаючи справу до розгляду Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що колегія суддів КГС ВС, обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновку щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, посилалась на пункт 72 зазначеної постанови, в якому вказано, зокрема, що вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором позивачеві, відповідач не заявив. Натомість висновок про те, що приписи статей 216 і 228 Цивільного кодексу України забезпечують справедливий баланс між інтересами позивача та відповідача, який вимогу про повернення сплачених коштів не заявив, міститься в останньому реченні пункту 81.2 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Наведені у пунктах 27-34 цієї ухвали підстави, які стосуються необхідності відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, є достатніми для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У такому випадку згідно з приписами пункту 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі № 904/3202/23 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі №918/1043/21.

Керуючись пунктом 7 частини 1 статті 228, статтями 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Зупинити провадження у справі №904/3202/23 за позовом Комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 7" Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої фірми "Сервіс" про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, стягнення 577 932,00 грн до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі №918/1043/21.

Ухвала набирає законної сили 16.08.2023 та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.А. Бажанова