Ухвала від 21.08.2023 по справі 300/1207/22

УХВАЛА

21 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 300/1207/22

адміністративне провадження № К/990/28304/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №300/1207/22 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 27 травня 2021 року до 07 лютого 2022 року включно, у розмірі 289305,28 грн, у зв`язку із затримкою виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року в справі №640/1934/20.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року, позов задоволено.

У поданій касаційній скарзі представник відповідача з посиланням на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.

Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.

08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.

За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що при винесенні рішення суди не врахували правові висновки щодо застосування норми статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №760/9521/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №522/13736/15, від 21 травня 2023 року у справі №461/7423/21.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.

Так, у постанові від 24 січня 2019 року у справі №760/9521/15-ц Верховний Суд указав, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде таке рішення суду оскаржуватися. При цьому, зазначене судове рішення не містить висновку про те, що за відсутності вини не можна покладати обов`язок сплати середнього заробітку на відповідача.

У справі №522/13736/15 Верховним Судом вирішувалось питання строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Зокрема, у постанові від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.У справі №303/306/17 правовідносини виникли щодо звільнений з посади директора державної організації «Комбінат «Зірка» у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а у справі №711/8446/16-ц оскаржувався наказ про звільнення позивача з посади генерального директора ДП «Златодар» відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України.

Отже, правовідносини у цій справі на наведених у касаційній скарзі справах не є подібними, що виключає можливість відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, представник відповідача посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у спірних правовідносинах.

Суд роз`яснює, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

Разом з тим, вказана скаржником норма є загальною і касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо її неправильного застосування судами попередніх інстанцій, інша мотивувальна частина касаційної скарги містить нормативно-правове регулювання обґрунтування, проте Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з контексту скарги вибирати ті норми права, із застосуванням яких не погоджується скаржник.

Крім того, ухвалами Верховного Суду від 11 липня 2023 року та від 04 серпня 2023 року касаційні скарги Офісу Генерального прокурора на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №300/1207/22 повернуті особі, яка їх подала, оскільки вони не містили обґрунтувань підстав касаційного оскарження.

Звертаючись з цією касаційною скаргою, автор касаційної скарги викладає ідентичні підстави касаційного оскарження, тим, що вже були повернуті ухвалами Верховного Суду. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно із частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).

Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України,

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №300/1207/22 повернути скаржнику.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддяМ.В. Білак