Рішення

від 22.08.2023 по справі 323/2199/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

323/2199/21

Пр.2/336/2171/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А. за участю секретаря судового засідання Олексієнко С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення,-

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2021 року до Оріхівського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради. В позові просить стягнути з останнього на свою користь заборгованість з виплати заробітної плати та компенсації за 20 днів невикористаної відпустки, що разом становить 10 241,50 грн., також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, вирахуваному за період з 15 червня 2021 року по день ухвалення судового рішення та усі понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.09.2018 року позивача було прийнято до КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської районної ради Запорізької області на посаду завідуючого електрогосподарством, а 14.06.2021 позивача було звільнено з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України. 14 грудня 2020 року було змінено найменування комунального підприємства «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської районної ради Запорізької області на комунальне підприємство «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради, про що було вчинено відповідний запис до трудової книжки позивача. В супереч вимог законодавства, відповідачем розрахунок із ОСОБА_1 у строк, передбачений ст. 116 КЗпП України (в день звільнення), здійснено не було.

В день звільнення заборгованість перед позивачем по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку склала 21 009,09 грн., 23.07.2021 р. на картковий рахунок позивача відповідачем було перераховано 10 767,59 грн., отже, на момент звернення до суду, у КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради наявна заборгованість перед позивачем по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 10 241,50 грн. Крім того, через затримку виплати заробітної плати, позивач має право на застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України у виді стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати.

Позивач зазначає, що працював у КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради за 5 - денним графіком з двома вихідними. Отже, середньоденна заробітна плата була вирахувана, таким чином: останніми двома місяцями, що передували події звільнення - були травень та квітень 2021р. Кількість робочих днів в них склала 18 днів та 22 дні відповідно. Нарахована заробітна плата за травень-квітень 2021 року склала 13 997,18грн. Середньоденна заробітна плата складає 349,93 грн. (13 997,18грн. : 40 робочих днів).

Отже, зважаючи на невиплату позивачу заборгованості по заробітній платі на час складання позову, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за період з 15 червня 2021 року по день постановлення (ухвалення) рішення судом.

Позивач вказує на те, що невиконання роботодавцем вимог ст.116 КЗпП України є триваючим правопорушенням, тому звільнений працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог за ст. 117 цього ж Кодексу моментом припинення правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, у тому числі за рішенням суду.

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 25.08.2021 було відкрито провадження по справі та призначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 16.12.2021 закрито підготовче засідання по справі та призначено її до судового розгляду.

Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 10.05.2022 № 29/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Оріхівського районного суду Запорізької області у зв`язку із неможливістю здійснення правосуддя під час воєнного стану до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Галущенко Ю.А. від 11.05.2023 року прийнято справу до свого провадження та призначено судове засідання.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені завчасно. Також повідомлялись через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, згідно зі ст. 128 ЦПК України. В матеріалах справи наявна заява від представника позивача про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явився, заяв суду не надав, в зв`язку з чим, на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у його відсутність, на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь не виплаченої заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, суд зазначає.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом частини 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 року у справі № 910/6968/16 (607/6254/15-ц) вирішуючи спір про наявність обов`язку сплатити нараховану, але невиплачену заробітну плату, звертає увагу на зміст поняття заробітної плати, який узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Вимогами статті 116КЗпПУкраїни передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Це загальна норма, яка застосовується у даних правовідносинах.

Якщо працівник з будь-яких причин не скористався своїм правом на щорічні відпустки за кілька попередніх років, він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток згідно зі статтею 24 Закону про відпустки.

Законодавство не передбачає терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки. Не обмежується строком і право працівника підприємства вимагати виплату йому компенсації за невикористані відпустки

Відповідно до п.п. 2 Розділу ІІ, п. 7 Розділу IV Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Постанова № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.09.2018 по 14.06.2021 року працював в комунальному підприємстві «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради, яка до перейменування мала назву комунальне підприємство «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської районної ради Запорізької області, та був звільнений на підставі наказу №31 від 14.06.2021 року за власним бажанням. Дана обставина підтверджується наказом №31 від 14.06.2021 року (а.с.26), трудовою книжкою № НОМЕР_1 (а.с. 14-20), та заявою про звільнення від 14.06.2021 (а.с.27).

Відповідно до розрахунку виданому КП «Оздоровчий заклад «Зоря» сума заборгованості по заробітній платі становить та компенсації за невикористану відпустку становить 21009,09 грн. (а.с.28).

Згідно з відомістю зарахування заробітної плати на рахунки ОСОБА_1 була виплачена заробітна плаза за квітень-червень 2021 у розмірі 10767,59 грн., що також підтверджується виписками по картковому рахунку (а.с.31,70). Отже вимог чинного законодавства при звільненні позивача дотримано не було та загальна суму заборгованості, яка виникла у КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради перед позивачем, складає 10 241,50 грн.

Відповідачем було надано відомість розподілу виплат КП ОЗ Зоря №211215РВ000023619394 від 15.12.2021 сформульовану у АТ КБ «ПриватБанк», в якій зазначено, що позивачу призначена заробітна плата у розмірі 10000 грн., однак відсутнє підтвердження виплати зазначеної суми.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що невиплата належних позивачу сум була допущена не з вини відповідача, або підтвердження, що заборгованість відсутня, суду надано не було та не було зазначено джерел їх здобуття.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення на його користь сум заборгованості не виплаченої заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, що становить 10 241,50 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки в розрахунку відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.

Згідно з ст. 117 КЗпП України, в редакції яка діє на момент розгляду справи зі змінами в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно ч.ч. 3-4 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

При цьому ч.1 ст. 117 КЗпП України, яка була чинною на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом 20.08.2021, не обмежувала будь-яким строком виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відтак в силу положень ч.4 ст. 3 ЦПК України, до спірних прововідносин підлягають застосуванню положення ст.117КЗпПУкраїни в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005.

Згідно з ст.117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема,компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Вказані правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження№14-47цс21)та у постанові від 20.07.2022 р. у справі № 204/3645/20 (провадження № 61-2520св22), які суд у відповідності до ч.4ст.263ЦПКУкраїни враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки судом встановлено обґрунтованість вимог ОСОБА_1 щодо невиплати йому при звільненні заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку,то його вимога стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки в розрахунку по день звернення з заявою до суду, також є обґрунтованою.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Нарахування загальної суми середнього заробітку обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

Позивач працював у комунальному підприємстві «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради за 5 - денним графіком з двома вихідними.

Середньоденна заробітна плата (для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати) була вирахувана відповідно до ст. 27 ЗУ Про оплату праці за правилами, передбаченими розд.2 абз.3 постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р № 100, а також згідно п.32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 р.

Середньоденна заробітна плата була вирахувана, таким чином: останніми двома місяцями, що передували події звільнення - були травень та квітень 2021р. Кількість робочих днів в них склала 18 днів та 22 дні відповідно.

Нарахована загальна сума заробітної плати за травень-квітень 2021 року склала 13 997,18грн.

Середньоденна заробітна плата складає 349,93 гри. (13 997,18грн. : 40 робочих днів).

Оскільки позивач був звільнений 14 червня 2021 року, а день звільнення є останнім днем роботи, то період затримки розрахунку при звільненні рахується з 15 червня 2021 року.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що період затримки розрахунку при звільненні складає 545 днів, з огляду на те, що кількість робочих днів в період з 15 червня 2021 року по 19 липня 2023 року дорівнює: червень 2021 року 12 днів, липень 2021 22 дні, серпень 2021 року 22 дні, вересень 2021 року 22 дні, жовтень 2021 року - 21 день, листопад 2022 року - 22 дні, грудень 2021 року 23 день, січень 2022 року 19 днів, лютий 2022 року 20 днів, березень 2022 року - 22 дні, квітень 2022 року - 21 день, травень 2022 року 22 дні, червень 2022 року 22 дні, липень 2022 року 21 день, серпень 2022 року 23 дні, вересень 2022 року 22 дні, жовтень 2022 року - 21 день, листопад 2022 року - 22 дні, грудень 2022 року 21 день, січень 2023 року 22 дні, лютий 2023 року 20 днів, березень 2023 року - 23 дні, квітень 2023 року - 20 день, травень 2023 року 23 дні, червень 2023 року 22 дні, липень 2023 року 13 день.

Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням заявлених позовних вимог ОСОБА_1 становить: розмір середньоденної заробітної плати помножити на кількість днів затримки розрахунку при звільненні.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні: 349,93 грн. х 545 днів = 190711,85 грн.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 червня 2021 року по 19 липня 2023 року складає 190711,85 грн.

Однак, вирішуючи спір по суті, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, суд у відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц (14-623цс18) враховує, що метою ст.ст.116, 177 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Заразом, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Така правова позиція застосована також Верховним Судом і у справі №165/622/20 (постанова від 20 травня 2021 року).

Як підставу для зменшення суми середнього заробітку, суд враховує те, що відповідачем було здійснено часткова виплата заробітної плати на вимогу позивача та здійснено дії для подальшої виплати заборгованості, також враховує очевидну неспівмірність встановлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості.

Також суд бере до уваги те, що розгляд справи по суті був призначений на 25.02.2022 року в Оріхівському районному суду Запорізької області, однак не відбулося та подальший розгляд справи не здійснювався тривалий час, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні воєнного стану, що призвело до затягування судового розгляду.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності (цей принцип у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними із нею), беручи до уваги критерії оцінки, які сформульовані Великою Палатою Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, зважаючи на непорушність права на отримання зарплати за виконану роботу і гарантію захисту від цього порушення при звільненні працівника, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 25 000,00 грн. середнього заробітку у відшкодування затримки розрахунку при звільненні.

Щодо вимоги про стягнення судових витрат, суд дійшов до наступних висновків.

На підставі ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за невиплачену в строк заробітну плату у розмірі 908 гривень.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 141 ЦПК України, а також їх документального обґрунтування.

На підтвердження понесених судових витрат позивачем надано копії Договору про надання правової допомоги від 11.07.2021, укладеного між адвокатом Вітковою В.В. та Медведєвим А.М. (а.с. 53), ордер на надання правової допомоги (а.с. 39), акт виконаних робіт (наданих послуг) від 20.10.2021 (а.с. 56) та квитанцію від 20.10.2021 на суму 5000 грн. (а.с.57).

Отже, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

На підставі п. 1 ч. 1 ст.5ЗаконуУкраїни«Про судовийзбір» позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, а тому суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 908 гривень.

Частиною 2 статті 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» та ч.2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться в районі проведення антитерористичної операції і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст.ст.95, 116, 117, 233 КЗпП України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати та компенсації за 20 днів невикористаної відпустки, що разом становить 10 241,50 грн..

Стягнути з комунального підприємства «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради на користь ОСОБА_1 , 25000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з комунального підприємства «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради на користь держави 908 гривень судового збору.

Стягнути з комунального підприємства «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5908 грн., які складаються з витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. та судового збору у розмірі 908 грн.

Повідомити сторони про ухвалення рішення суду шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.А.Галущенко