Рішення
від 22.08.2023 по справі 168/283/23
СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 168/283/23

Провадження № 2/168/117/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2023 року смт. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської областіі в складі:

головуючого -судді Малюти А.В.,

секретаря судового засідання - Сулеви Н.С.,

за участю :

представника позивача - прокурора Романюк Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області Новосада Юрія Олександровича в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Зміст позовних вимог та позиції учасників справи

23 березня 2023 року керівник Ковельської окружної прокуратури Новосад Ю.О. звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки. Просив суд витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га та стягнути з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 2684 гривні.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор зазначив, що відповідачка набула право власності на спірну земельну ділянку незаконно. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га належать до земель лісового фонду. ГУ Держгеокадастр у Волинській області своїм наказом № 3-2123/15-16-СГ від 27 травня 2016 року затвердив проект землеустрою та передав у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0212 площею 0.9248 га для ведення особистого селянського господарства. З 01 липня 2016 року зазначена земельна ділянка перебувала у приватній власності відповідачки ОСОБА_1 .

В подальшому позивач зазначає, що, як вбачається з листа № 5-28-0.194-8080/2-22 від 30 листопада 2022 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області, адресованого Міністерству юстиції України, в результаті поділу зазначеної вище земельної ділянки відповідачки ОСОБА_1 утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га з цільовим призначенням 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, яка належать до земель лісового фонду.

Рішення про вилучення вказаної земельної ділянки із земель лісового фонду не приймалось уповноваженим органом. Крім того, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки та передання земельної ділянки із державної у приватну власність відбулась з порушенням законодавства.

Бо відповідно до рішення № 13/2 від 19 серпня 2000 року «Про передачу земель лісового фонду,які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» Волинської обласної ради надано дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду,які знаходилися у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, державним лісгоспам державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс». Згідно додатку №13 вищезазначеного рішення Волинської обласної ради Кримненська сільська рада передала 408.4 га Держоб`єднанню «Волиньліс».

Відповідно листа № 02-17/659-22 від 15 вересня 2022 року ДП «Ковельське лісове господарство» земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га згідно матеріалів лісовпорядкування 2012 року знаходиться в межах лісогосподарського призначення у кварталі 28 виділах 6,8 та 10 Любохинівського лісництва.

Накладення зазначеної земельної ділянки на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ» позивач підтвердив також листом №137 від 14 лютого 2022 року з додатками ВО «Укрдержліспроект» та актом обстеження земельних ділянок від 08 лютого 2022 року,які накладаються на держлісфонд Любохинівського лісництва ДП «Ковельське ЛГ» в 6 виділі 28 кварталу Любохинівського лісництва.

Тому позивач вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га має бути витребувана із незаконного володіння відповідачки ОСОБА_1 на користь держави.

В обґрунтування застосування строків позовної давності прокурор акцентує суд в своєму позові про те, що позивачем подано позов до суду в межах строків позовної давності. Бо, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу,який мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності почався не з дня виявлення прокурором порушень законодавства під час здійснення перевірки, в з моменту коли орган, в інтересах якого звернувся прокурор до суду, довідався або міг довідатись про порушення своїх прав. При цьому зазначив, що Волинській обласній державній адміністрації про вказані вище порушення раніше не було відомо. Оскільки при прийнятті незаконного розпорядження розпорядником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га фактично був Кабінет Міністрів України. В свою чергу Кабінет Міністрів України відповідно до листа №24077/0/2-22 від 18 листопада 2022 року повідомив прокуратуру про те, що про факт зміни цільового призначення та передачу із державної у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га йому стало відомо із запиту № 15-1455, вих. №22 від 08 листопада 2022 року. Бо рішення про передачу передачу із державної у приватну власність земельної ділянки та зміну її цільового призначення приймались без участі Кабінету Міністрів України. А про необхідність захисту прав та інтересів держави у судовому порядку прокурору стало відомо лише 15 лютого 2022 року. Оскільки саме в цей час надійшов лист № 137 від 14 лютого 2022 року ВО «Укрдержліспроект», яким підтверджено факт розміщення спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення (в межах 28 кварталу Любохинівсього лісництва).

Також позивач посилається на те, що органами державного контролю своєчасно не виявлено вказані порушення. А Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався. Земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності. Чинна на даний час редакція частини 5 статті 122 Земельного кодексу України передбачає,що обласні державні адміністрації є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії. Волинська обласна державна адміністрація проти подання прокурором в її інтересах не заперечила та не висловила ініціативи щодо звернення до суду (лист №950/01-19/2-22). Одночасно зазначила, що обмежена в коштах на сплату судових витрат (лист Волинської ОДА № 52-400, вих.-23 від 02 лютого 2023 року). Не вжиття Кабінетом Міністрів України та Волинською обласною державною адміністрацією, які є органами, уповноваженими здійснювати функції держави у відповідних правовідносинах, заходів щодо захисту порушених свої прав, є відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини 3 статті 56 ЦПК України підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Враховуючи, що органами, уповноваженими державною здійснювати функції у спірних правовідносинах не вжито заходів щодо захисту інтересів держави, що свідчить про їх бездіяльність, тому позов пред`явив прокурор. На виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Ковельська окружна прокуратура листом від 13 березня 2023 року повідомила Волинську обласну державну адміністрацію про звернення до суду в її інтересах із позовом.

Прокурор у судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі. Позовні вимоги просила задовольнити. Стягнути також судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 1342,00 грн.

Представники відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Нечай Ю.М. та адвокат Бохонкович В.Є. в судове засідання, призначене на 10.00 год. 22 серпня 2023 року не зявилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представник Волинської обласної державної (військової) адміністрації Андрущак О.М. в судове засідання не з`явилася. В матеріалах справи наявне клопотання, в якому просила позов задовольнити в повному обсязі та проводити розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України» - адвокат Багацький Є.Г. у судове засідання не з`явився. В матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у його відсутності. Окрім того, подав до суду письмові пояснення на позовну заяву, які просив прийняти як позицію ДСГП «Ліси України» стосовно предмету спору. Просив суд задовольнити позовну заяву прокурора та витребувати від ОСОБА_1 у власність держави спірну земельну ділянку.

Представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Нечай Ю.М.в судовому засіданні 29 травня 2023 року заявлений прокурором позов не визнав у повному обсязі. Надав суду відзив на позовну заяву про витребовування земельної ділянки. В якому просив у задоволенні позову керівника Ковельської окружної прокуратури відмовити повністю. Зазначив,що Ковельською окружною прокуратурою у відповідності до статті 23 Закону України вживалися заходи для встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді. Разом з тим вважає,що Волинська обласна військова адміністрація є юридичною особою та має відповідну процесуальну дієздатність для здійснення захисту в суді як інтересів самої територіальної громади, так і держави. Окрім тогопредставник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Нечай Ю.М. зазначає у відзиві, що Волинська обласна військова адміністрація ніколи не була власником спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Вважає витребовування позивачем земельної ділянки у вланість держави в такому вигляді, як воно є - незаконним. Разом з тим, мотивуючи незаконність формування спірної ділянки, не оспорює її державної реєстрації.

Адвокат Нечай Ю.М. вважає належним способам захисту у даній справі є подання відповідної позовної заяви, спрямованої на виключення відомостей про земельні ділянки «для ведення особистого селянського господарства» з Державного земельного кадастру ,скасування формування земельної ділянки та одночасне подання віндикаційного позову.Посилається на частину 4 статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та пункт 57 Порядку ведення Державного земельного кадастру,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня № 1051. Вказані законодавчі та нормативні акти вказують, що скасування державної реєстрації земельної ділянки здійснюється шляхом закриття поземельної книги.

Щодо пропуску строкі позовної давності, то представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Нечай Ю.М. стверджує, що моментом виникнення можливого порушення є час проведення інвентаризації у 2019-2020 роках. Тому подав заяву про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася без поважних причин. Повідомлялася належним чином. Жодних заяв, клопотань не подавала.

Процесуальні дії у справі

24 березня 2023 року ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті за правилами загального позовного провадження.

Призначено підготовче засідання на 10 год. 00 хв. 10 квітня 2023 року в приміщенні Старовижівського районного суду Волинської області.

Одночасно здійснено виклик відповідачки ОСОБА_1 в підготовче засідання на вищевказану дату. Копію ухвали надіслано учасникам справи.

24 березня 2023 року ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області накладено арешт на земельну ділянку прощею 0,6494 га, кадастровий номер 0725082200:02:000:0321, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2016986807250, вартістю 1 363,33 гривень, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Заборонено державним реєстраторам та іншим уповноваженим законом особам вчиняти будь-які реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, щодо земельної ділянки прощею 0,6494 га, кадастровий номер 0725082200:02:000:0321, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2016986807250, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . При подачі заяви про забезпечення позову позивачем було сплчено судовий збір в розмірі 1342,00 грн.

Ухвалою суду від 10 квітня 2023 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу на 10 год 00 хв 04 травня 2023 року.

Ухвалами суду від 04 травня 2023 року відкладено судове засідання засідання у справі на 10 год. 00 хв. 29 травня 2023 року.

Ухвалою суду від 29 травня 2023 року в задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Нечая Ю.М. про проведення судової комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою - відмовлено.

Ухвалою суду від 29 травня 2023 року у задоволенні заяви представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Нечая Ю.М. про відвід судді Малюти А.В. у справі- відмовлено.

Ухвалами суду від 07 червня 2023 року, 24 липня 2023 року судовий розгляд справи неодноразово було відкладено за клопотанням представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Нечая Ю.М.

Ухвалою суду від 24 липня 2023 року судовий розгляд справи відкладено та призначено до розгляду на 14 год. 00 хв. 02 серпня 2023 року.

Ухвалою суду від 02 серпня 2023 року судовий розгляд справи відкладено та призначено до розгляду на 12 год. 00 хв. 07 серпня 2023 року.

Ухвалою суду від 07 серпня 2023 року судовий розгляд справи відкладено та призначено до розгляду на 10 год. 00 хв. 22 серпня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що згідно рішення № 13/2 від 19 серпня 2000 року «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» Волинської обласної ради надано дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходилися у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, державним лісгоспам державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс». Згідно додатку №13 вищезазначеного рішення Волинської обласної ради Кримненська сільська рада передала 408.4 га Держоб`єднанню «Волиньліс» (а.с.47).

Накладення зазначеної земельної ділянки на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ» позивачем доведено в судовому засіданні також листом №137 від 14 лютого 2022 року з додатками ВО «Укрдержліспроект» та актом від 27 жовтня 2022 року обстеження насаджень в кварталах 19,28, які накладаються на держлісфонд Любохинівського лісництва ДП «Ковельське ЛГ» в 8,10 виділах 28 кварталу Любохинівського лісництва (а.с.52,53).

Окрім того, судом встановлено , що згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства державного підприємства «Старовижівське лісове господарство» Волинської області, Любохинівське лісництво 2013 року, затвердженого Державним агентством лісових ресурсів України (інв.№103) земельні ділянки 28 кварталу Любохинівського лісництва знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення відповідно до матеріалів лісовпорядкування (а.с.62-67).

Також в судовому засіданні встановлено, що відповідно до Плану лісонасаджень Любохинівського лісництва державного підприємства «Старовижівське лісове господарство» лісовпорядкування 2004 року земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га знаходилась в межах земель лісогосподарського призначення Любохинівського лісництва (а.с.68-69).

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га внесена до державного земельного кадастру відповідно до державного акту на право постійного користування землею, виданого Старовижівськогму держлісгоспу Волинського державного лісогосподарського об`єднання «Волиньліс» на території Кримненської сільської ради від 01 березня 1995 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №026 (серія ВЛ № 000445). Що підтверджено листом № 5-28-0.194-8080/2-22 від 30 листопада 2022 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області, адресованого Міністерству юстиції України (а.с.45).

Таким чином, заслухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, суд висновує, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га до зміни цільового призначення та передачі її із державної власності (землі лісогосподарського призначення) у приватну власність відповідачки ОСОБА_1 належала до земель лісогосподарського призначення Любохинівського лісництва.

Судом встановлено, що згідно наказу № 3-2123/15-16-СГ від 27 травня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області своїм було затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0212 площею 0.9248 га для ведення особистого селянського господарства. З 01 липня 2016 року зазначена земельна ділянка перебувала у приватній власності відповідачки ОСОБА_1 (а.с.31-36).

В судовому засіданні встановлено, що в подальшому в результаті поділу зазначеної вище земельної ділянки відповідачки ОСОБА_1 утворилася земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га з цільовим призначенням 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, яка раніше належала до земель лісового фонду. Що підтверджено листом № 5-28-0.194-8080/2-22 від 30 листопада 2022 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області, адресованого Міністерству юстиції України (а.с.45).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га з 23 січня 2020 року перебуває у приватній власності відповідачки ОСОБА_1 . А відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га дата державної реєстрації - 03 січня 2020 року. (а.с.37-40).

Судом з`ясовано, що рішення про вилучення вказаної земельної ділянки із земель лісового фонду не приймалось уповноваженим органом. Бо згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України вказано, що Кабінет Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із користування державного підприємства «Старовижівське лісове госсподарство» земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га не приймав. Про факт зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Секретаріату Кабінету Міністрів України стало лише відомо із запиту Волинської обласної прокуратури - 14 листопада 2022 року (номер вхідної реєстрації 31141/0/1-22) Відповідно і заходи щодо захисту прав та інтересів держави не вживались. (а.с.43).

Окрім того, Волинська обласна адміністрація листами від 23 листопада 2022 року № 950/01-19/2-22 та від 03 лютого 2023 року №128/01-19/2-23 повідомила про те, що заходів захисту прав та інтересів держави у зв`язку з зміною цільового призначення спірної земельної ділянки та передання земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га із державної у приватну власність ,яка відбулась з порушенням законодавства, не вживала. Бо їй не було відомо про факти неправомірного вибуття земель лісогосподарського призначення із земель лісового фонду , що перебувають у користуванні ДП «Ковельське лісове господарство» у приватну власність ОСОБА_1 як землі сільськогосподарського призначення. Окрім того, Волинська обласна адміністрація обмежена у фінансуванні, зокрема у коштах на сплату судових витрат. Та не заперечує щодо подання прокуратурою позову в інтересах держави в особі Волинської облдержадміністрації щодо витребування вказаної спірної земельної ділянки у власність держави в судовому порядку (а.с.50,76).

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права

Стосовно представництва прокурором інтересів держави

Положеннями статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Звертаючись до суду із позовом в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Волинська обласна державна (військова) адміністрація, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України»,прокурор посилався на те, що до основних повноважень Кабінету міністрів України згідно з пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» у сфері охорони навколишнього природного середовища належить здійснення в межах своїх повноважень державного управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів. Суд погоджується із доказом органів прокуратури про те, що Кабінет Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із користування державного підприємства «Старовижівське лісове госсподарство» земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га не приймав. Про факт зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Секретаріату Кабінету Міністрів України стало лише відомо із запиту Волинської обласної прокуратури - 14 листопада 2022 року (номер вхідної реєстрації 31141/0/1-22). Відповідно, і заходи щодо захисту прав та інтересів держави Кабінетом Міністрів України не вживались. (а.с.43).

Суд погоджується також із доказами прокурора про те, що чинна редакція частини 5 статті 122 земельного кодексу України на час вилучення спірної земельної ділянки із державної у приватну власність передбачала, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Таким чином, Волинська обласна державна (військова) адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії. Тому суд висновує про підставність подання позову керівником Ковельської окружної прокуратури Волинської області Новосадом Ю. О. в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації. Бо Волинська обласна адміністрація листами від 23 листопада 2022 року № 950/01-19/2-22 та від 03 лютого 2023 року №128/01-19/2-23 повідомила прокуратуру про те, що заходів захисту прав та інтересів держави у зв`язку з зміною цільового призначення спірної земельної ділянки та передання земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га із державної у приватну власність ,яка відбулась з порушенням законодавства, не вживала. Оскільки їй не було відомо про факти неправомірного вибуття земель лісогосподарського призначення із земель лісового фонду , що перебувають у користуванні ДП «Ковельське лісове господарство» у приватну власність ОСОБА_1 як землі сільськогосподарського призначення.

Окрім того, Волинська обласна адміністрація обмежена у фінансуванні, зокрема у коштах на сплату судових витрат. Та не заперечила щодо подання прокуратурою позову в інтересах держави в особі Волинської облдержадміністрації про витребування вказаної спірної земельної ділянки у власність держави в судовому порядку (а.с.50,76).

Більше того, прокурором надавався час та можливість Волинській обласній державній (військовій) адміністрації самостійно звертатися до суду за захистом інтересів держави. Так,прокурором інформовано позивача про наявні порушення вимог законодавства листом від 02 лютого 2023 року № 52-400 вих.23.(а.с.76). Однак остання не здійснила належним чином захисту інтересів держави та самостійно до суду з позовом не звернулася.

Приписи статті 131-1 Конституції України, статті 56 ЦПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наділяють прокурора повноваженнями на представництво в суді інтересів держави у виключних випадках, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;у разі відсутності такого органу.

Оскільки Волинська обласна державна (військова) адміністрація, самостійно не реалізувала своє процесуальне право на подання позову, то у відповідності до положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України маються всі підстави для підтвердження представництва прокурором інтересів держави в суді, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18 за схожих обставин. Окрім того, відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Ковельською окружною прокуратурою попередньо,до звернення до суду, повідомлено позивача про звернення із даним позовом до суду (а.с.83).

Таким чином наявні підстави для представництва інтересів держави у суді прокурором.

При наданні правової оцінки доведеності заявлених прокурором позовних вимог, суд виходить з такого.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою, шостою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Отже, за змістом наведених положень закону, вилучення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Любохинівського лісництва державного підприємства «Старовижівське лісове господарство» в межах земель лісогосподарського призначення Любохинівського лісництва , і передання у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 такої ділянки належало до повноважень Волинської обласної державної (військової) адміністрації.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В порядку статті 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно із статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Стаття 56 ЗК України визначає, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (статтею 57 ЗК України).

Згідно з частинами 1,2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Пунктом «ґ» частини 4 вказаної норми законодавства встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 5 Лісового кодексу України (далі ЛК України) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать, зокрема, лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Статтею 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

В порядку статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 27 ЛК України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин віднесено передачу у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Таким чином, суд висновує, що при набутті права власності відповідачкою ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного селянського господарства. Зміна цільового призначення спірних земельних відбулась з порушенням частини 1 статті 20 та статті 207 Земельного кодексу України, а саме - без прийняття компетентним органом відповідного рішення, за відсутності згоди спеціально уповноваженого органу у сфері лісових ресурсів, та без нарахування і сплати втрат лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для не лісогосподарських потреб.

Бо згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України вказано, що Кабінет Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із користування державного підприємства «Старовижівське лісове госсподарство» земельної ділянки з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га не приймав (а.с.43).

Положеннями статті 52 ЛК України визначено, що документація державного лісового кадастру ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах на підставі: 1) матеріалів лісовпорядкування; 2) рішень про передачу у власність, надання в постійне користування земельних лісових ділянок, їх вилучення (викуп),зміну поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; 3) актів огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів; 4) актів технічного приймання лісових культур; 5) актів переведення не вкритих лісовою рослинністю земель у вкриті лісовою рослинністю землі; 6) актів обстеження в разі зміни категорій земель у результаті господарської діяльності, стихійних явищ та інших факторів.

В силу частини 1 та частини 3 статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно із частинами 1,2 статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Закону України «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у Постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлених у постановах від 30 січня 2018 року справа №707/2192/15-ц, від 19 вересня 2018 року справа № 362/6014/16-ц.

Пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу УІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Отже, рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише Кабінет Міністрів України, відповідно до положень статей 122, 149 Земельного кодексу України.

А на момент відведення спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га накладалася на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ». Про що позивачем доведено в судовому засіданні листом №137 від 14 лютого 2022 року з додатками ВО «Укрдержліспроект» та актом від 27 жовтня 2022 року обстеження насаджень в кварталах 19,28. Було встановлено, що спірна земельна ділянка накладається на держлісфонд Любохинівського лісництва ДП «Ковельське ЛГ» в 8,10 виділах 28 кварталу Любохинівського лісництва (а.с.52,53).

Заперечення щодо позову представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Нечая Ю.М. суд відхиляє повністю, оскільки вони спростовуються доказами позивача та матеріалами справи. Бо згідно зі статтею 7 ЛК ліси, розташовані в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК у державній власності перебувають усі ліси, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається й реалізується державою в особі Кабінету Міністрів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За статтею 13 ЗК, до повноважень Кабміну в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом. Передання у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабміну у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК з послідуючими змінами). Земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності. Чинна як на момент зміни цільового призначення спірної земельної ділянки так і на на даний час редакція частини 5 статті 122 Земельного кодексу України передбачає,що обласні державні адміністрації є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

А планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є доказами приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.

За змістом пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент момент зміни цільового призначення спірної земельної ділянки) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Таким чином, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент зміни цільового призначення спірної земельної ділянки).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року № 6-212 цс 14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224 цс 14, від 23 грудня 2015 року № 6-377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц.

Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, на які позивач посилався в судовому засіданні.

Посилання представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Нечая Ю.М. на судову практику суд відхиляє, оскільки вони не стосуються як матеріалів даної справи так і даного позову.

Отже, за змістом наведених положень закону, вилучення спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ», і передання у приватну власність такої ділянки відповідачці ОСОБА_1 належало до повноважень Волинської обласної державної (військової) адміністрації як розпорядника земель лісогосподарського призначення.

Встановивши, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га відноситься до земель державного лісового фонду та була передана у власність відповідачки ОСОБА_1 без її законного вилучення в належного користувача - ДП «Старовижівське ЛГ», з порушенням передбаченої законодавством процедури зміни її цільового призначення, без погодження органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища та без проведення обов`язкової державної експертизи проекту землеустрою, суд висновує про підставність позовних вимог керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області. Бо вилучення спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні державного лісового фонду ДП «Старовижівське ЛГ», і передання у приватну власність такої ділянки у власність відповідачки ОСОБА_1 належало до повноважень Волинської обласної державної (військової) адміністрації як розпорядника земель лісогосподарського призначення за погодженням Кабінету Міністрів України. Чого не було зроблено.

Щодо позовної вимоги про витребовування земельної ділянки як належного способу захисту, то суд зазначає таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звернено увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Уразі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77). Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80). Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У цій справі - не тільки прокурора, Волинської обласної державної (військової) адміністрації, Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства«Ліси України», але й відповідачки ОСОБА_1 .

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Судом встановлено, що при набутті права власності відповідачкою ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0725082200:02:000:0321 площею 0.6424 га змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного селянського господарства. Зміна цільового призначення спірних земельних відбулась з порушенням частини 1 статті 20 та статті 207 Земельного кодексу України, а саме - без прийняття компетентним органом відповідного рішення, за відсутності згоди спеціально уповноваженого органу у сфері лісових ресурсів, та без нарахування і сплати втрат лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для не лісогосподарських потреб.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі - відповідачці ОСОБА_1 переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення. Що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідачки ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки у власності.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлена можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження цієї ділянки, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

За таких обставин, витребування земельної ділянки у відповідачки ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право власності. Бо за таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури Волинської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння фізичних осіб є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.12.2015 року у справі №6-2510цс15, яка згідно вимог частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Також варто зауважити, що Стокгольмська Декларація, прийнята у 1972 році на Конференції Організації Об`єднаних Націй з навколишнього довкілля сформулювала принцип про те, що «Людина має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь». «Збереження і покращення якості оточуючого людину середовища є важливою проблемою, яка впливає на добробут народів та економічний розвиток усіх держав світу, це вираз волі народів усього світу і обов`язок урядів усіх держав».

Орхуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, була погоджена Європейською економічною комісією ООН у 1998 році. Конвенція ратифікована у 40 країнах та Євросоюзом. Цей міжнародний договір визнає право «кожної людини нинішнього та прийдешніх поколінь на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту».

За таких обставин, суд вважає, що позов прокуратури Волинської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті Першого протоколу.

Суд також не бере до уваги твердження представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Нечая Ю.М. про те, що належним способам захисту у даній справі є подання відповідної позовної заяви, спрямованої на виключення відомостей про земельні ділянки «для ведення особистого селянського господарства» з Державного земельного кадастру ,скасування формування земельної ділянки та одночасне подання віндикаційного позову.

Бо власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Щодо обґрунтування застосування позовної давності, то суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною 2 статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

На прокуратуру відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. І лише у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

Верховний Суд України в рішенні від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 зазначив, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 22 травня 2018 року справа № 469/1203/15-ц вказала на те, що прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Здійснивши аналіз наведених правових норм, вказала на те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

У позовній заяві прокурор зазначив, що про порушення вимог чинного законодавства при передачу у власність спірної земельної ділянки йому стало відомо лише 15 лютого 2022року. Оскільки в цей момент надійшов лист ВО «Укрдержліспроект» №137 від 14 лютого 2022 року з додатками та акт від 27 жовтня 2022 року обстеження насаджень в кварталах 19,28. Було встановлено, що спірна земельна ділянка накладається на держлісфонд Любохинівського лісництва ДП «Ковельське ЛГ» в 8,10 виділах 28 кварталу Любохинівського лісництва (а.с.52,53). Доказів зворотного матеріали справи не містять та відповідачами не надано. Доводи відповідачки ОСОБА_1 про те, що перебіг строку позовної давності починається з часу прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення, - є необґрунтованими, суперечать наведеним позиціям Верховного Суду.

Суд також не бере до уваги твердження представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Нечая Ю.М. про те, що моментом виникнення можливого порушення є час проведення інвентаризації у 2019-2020 роках. Тому суд відхиляє заяву про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності за безпідставністю через її необґрунтованість та супереченню наведеним позиціям Верховного Суду.

В судовому засіданні встановлено, що Волинська обласна адміністрація листами від 23 листопада 2022 року № 950/01-19/2-22 та від 03 лютого 2023 року №128/01-19/2-23 повідомила про те, що їй не було відомо про факти неправомірного вибуття земель лісогосподарського призначення із земель лісового фонду, що перебувають у користуванні ДП «Ковельське лісове господарство» у приватну власність ОСОБА_1 як землі сільськогосподарського призначення. Доказів того, що позивачу раніше було, чи могло бути відомо про вказане порушення його права, матеріали справи не містять. Слід зазначити, що при прийнятті незаконного розпорядження щодо передачі землі лісогосподарського призначення із державної у приватну власність розпорядником земельної ділянки фактично був Кабінет Міністрів України.Про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок вибуття земельних ділянок із державної власності КМУ відомо не було до 15 листопада 2022 року. Бо про факт зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Секретаріату Кабінету Міністрів України стало лише відомо із запиту Волинської обласної прокуратури - 14 листопада 2022 року (номер вхідної реєстрації 31141/0/1-22) (а.с.43).Оскільки таке вибуття відбувалось без його участі, погодження у випадках, передбачених законодавством, на вилучення спірних ділянок не надавалось. Крім того, інформація про виведення землі із складу земель лісогосподарського призначення та їх передачу у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено та не повідомлено, у зв`язку з чим Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався.

Інших можливостей працівникам КМУ щодо виявлення порушених прав чим ті, які були досліджені в судовому засіданні, суду не надано і не встановлено.

Крім того, суду не надано доказів щодо повноважень КМУ здійснювати контроль у сфері земельних відносин та наявності повноважень щодо витребування та отримання інформації щодо ухвалень рішень з земельних питань, місця їх розташування тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк позовної давності позивачами та прокурором не пропущений, оскільки КМУ про факт таких порушень стало відомо 14 листопада 2022 року , а від так позов підлягає до задоволення, а підстав для застосування строку позовної давності в судовому засіданні не встановлено. А сам по собі факт реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за фізичною особою, не доводить пропуск строку позовної давності без поважних причин, оскільки в даній справі достовірно встановлено, що розпорядження землею відбулося не уповноваженим органом без відома володільця землі, який має право сподіватись, що у правовій державі, його власністю, ні хто крім нього не може розпорядитись. Таким чином, суд встановив, що порушене право позивача підлягає захисту.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представники, на виконання вимог частини першої статті 81 ЦПК України, не надали суду жодних доказів, які б спростовували позов. Докази, що спростовують висновки суду, станом на час розгляду справи відсутні.

З огляду на викладене, враховуючи обґрунтованість та підставність позовних вимог, право позивача підлягає захисту у спосіб визначений у позовній заяві, тому позов необхідно задовольнити повністю.

Розподіл судових витрат

В порядку статті 141 ЦПК України, з відповідачки ОСОБА_1 на користь Волинської обласної прокуратури підлягають стягненню 2684,00 грн. сплаченого позивачем судового збору за подання позову та 1342,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову.

Щодо застосованих заходів забезпечення позову, то суд зазначає таке.

Тобто, за заявою прокурора судом вжито заходи забезпечення позову і, виходячи із характеру спірних правовідносин між сторонами, суд вважає, що підстав для скасування таких заходів на час ухвалення цього рішення немає.

Разом з тим, суду слід роз`яснити учасникам справи, що відповідно до положень частин 7, 8 статті 158 ЦПК України заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 30, 48, 49, 52, 56, 57, 76-81, 89, 133, 141, 209, 223, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280, 354, 355 ЦПК України,

відповідно до статей 5, 8, 12, 27, 52, 57, 103 Лісового Кодексу України,

статей 1, 3, 19, 20, 55, 56, 84 Земельного Кодексу України,

статей 15, 16, 20, 256, 257, 261, 267, 317, 319, 321, 328, 387, 388 Цивільного Кодексу України,

статті 23 Закону України «Про прокуратуру»,

суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву керівника Ковельської окружної прокуратури Новосада Юрія Олександровича в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, - задовольнити повністю.

Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку прощею 0,6494 га, кадастровий номер 0725082200:02:000:0321, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2016986807250, вартістю 1363,33 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід Волинської обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні та 1 342,00 (одна тисяча триста сорок дві) гривні судового збору за подання зави про забезпечення позову. А всього стягнути з ОСОБА_1 в дохід Волинської обласної прокуратури 4 026,00 ( чотири тисячі двадцять шість) гривень судового збору.

Реквізити для сплати: р/р № НОМЕР_1 , МФО 820172, ЄДРПОУ 02909915.

Заходи забезпечення позову відповідно до ухвали від 24 березня 2023 року про накладення арешту на земельну ділянку прощею 0,6494 га, кадастровий номер 0725082200:02:000:0321, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2016986807250, вартістю 1 363,33 гривень, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 - залишити до повного виконання судового рішення.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до положень частин 7, 8 статті 158 ЦПК України заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст виготовлено в нарадчій кімнаті о 14.00 год. 22 серпня 2023 року.

Орган, який звернувся до суду в інтересах держави: Ковельська окружна прокуратура, місцезнаходження: вул. Шевченка, 7, м. Ковель Волинська область, 45000; тел.(0332)280841;

e-mail:kovel_prok@pvo.gov.ua

Позивач: Волинська обласна державна (військова) адміністрація, місцезнаходження: м.Луцьк, Київський Майдан,9, Волинська область, 43027, код ЄДРПОУ - 13366926, тел.(0332) 77-82-17, e-mail:post@voladm.gov.ua

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України», місцезнаходження: вул. Руставелі Шота,9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 44768034, тел.(044) 2356129.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2 .

Суддя А.В.Малюта


Суд	Старовижівський районний суд Волинської області
Дата ухвалення рішення	22.08.2023
Оприлюднено	24.08.2023
Номер документу	112961851
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Малюта А. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 22.08.2023 по справі 168/283/23СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —168/283/23

Рішення від 22.08.2023

Рішення
від 22.08.2023 по справі 168/283/23
СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ