Рішення

від 18.08.2023 по справі 910/10549/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.08.2023Справа № 910/10549/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (вул. Володимирська 51-А, м. Київ, 01001)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лентрейд Груп" (вул. Михайлівська, 16-А літера 1, м. Київ, 01001)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10)

про стягнення 467 231,56 грн.

Представники сторін: не викликались/

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лентрейд Груп" про стягнення 467 231,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 2994 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.05.2019 року (далі - Договір) в частині своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 31.10.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 21.10.2022 року надійшла заява б/н від 31.10.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, за результатами розгляду якої суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10549/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Окрім того, вказаною ухвалою суду від 07.11.2022 року за клопотанням позивача залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та встановлено третій особі строк для подання пояснень щодо позову - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

В подальшому, 10.11.2022 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява № 062/15/1/03-2074 від 09.11.2022 року про збільшення розміру позовних вимог з оновленим розрахунком заборгованості за договором оренди № 2994 від 31.05.2019 року, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості по орендним платежем у розмірі 831 860,74 грн. за період з 31.05.2019 по 30.05.2020 року, яку перераховано позивачем у зв`язку з корегуванням періоду застосування пільги з орендної плати у розмірі 50% згідно з рішенням Київської міської ради від 26.03.2020 року №903/9073 «Про деякі питання нарахування орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, плати за право тимчасового користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів». Заява про збільшення позовних вимог разом з доказами надсилання її на адресу відповідача та третьої особи судом долучена до матеріалів справи.

Згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі статтею 163 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Отже, дослідивши позовну заяву та зміст заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог суд розцінює останню як заяву про збільшення позовних вимог в частині суми основного боргу до 831 860,74 грн. від попередньо заявленого у сумі 467 231,56 грн.

З огляду на те, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру предмета позову та наведенні його доводів при розгляді даної справи, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим статями 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, відповідна заява Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" приймається судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється подальший розгляд спору.

В свою чергу, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 року у справі № 910/10549/22 через відділ діловодства суду 22.11.2022 року від третьої особи надійшли письмові пояснення б/н б/д щодо обставин виконання сторонами спірного договору оренди №2994 від 31.05.2019 року та використання відповідачем нежитлового приміщення, яке є предметом вказаного договору оренди.

Так, за змістом вказаних письмових пояснень третя особа зазначає про те, що за наслідками проведення перевірки Комісією за участі орендодавця, орендаря та підприємства-балансоутримувача стану використання та зберігання об`єкту оренди - нежитлового приміщення площею 339,0 кв.м, яке розташоване за адресою: вул. Іоанна Павла ІІ, 10, корпус 1 літ. Б, було складено Акт щодо стану використання та зберігання вказаного майна від 09.04.2020 року, в якому зазначено, що об`єкт оренди не може бути використано з метою, яка зазначена в договорі оренди від 31.05.2019 року, у зв`язку з чим відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України орендаря було звільнено від сплати орендної плати відповідно до договору оренди №2994 від 31.05.2019 року починаючи з 31.05.2019 року та до моменту закінчення ремонтних робіт, але не більше ніж на 1 рік. Пояснення разом з доданими до них доказами направлення на адресу позивача та відповідача судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, через відділ діловодства суду 02.12.2022 року від відповідача надійшов відзив б/н б/д на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позову заперечує та посилається на те, що згідно з частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Оскільки, як визначено в Акті щодо стану використання та зберігання майна від 09.04.2020 року, робочою групою з перевірки стану використання та збереження об`єкту оренди - нежитлового приміщення за адресою: вул. Іоанна Павла ІІ, 10, корпус 1 літ. Б, встановлено факт неможливості використання орендарем орендованого приміщення за призначенням через обставини, за які орендар не відповідає, на переконання відповідача, нарахування позивачем орендних платежів за період з 31.05.2019 по 30.05.2020 року є безпідставним, а заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача орендної плати, від сплати якої відповідача звільнено на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, учасниками судового процесу суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 31.05.2019 року між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за договором, третя особа у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лентрейд Груп» (орендар за договором, відповідач у справі), а також Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство-балансоутримувач, позивач у справі) укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №2994 (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 01.02.2019 року та від 08.02.2019 року №4/139 (пункт 319) передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об`єкт оренди), яке знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, будинок №10, корпус 1, літера Б, для розміщення суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і проводить господарську діяльність з медичної практики в інших місцях (пункт 1.1 Договору оренди).

Розділами 1-9 Договору оренди сторони узгодили предмет договору, об`єкт оренди, орендну плату, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, відновлення об`єкта оренди та умови його повернення, строк дії договору, інші умови договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно пункту 9.1 Договору оренди цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 31.05.2019 року по 29.05.2021 року.

Вказаний договір підписаний представниками орендаря, орендодавця та підприємства-балансоутримувача і скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди об`єктом оренди є: нежитлові приміщення загальною площею 339,00 кв.м., у тому числі 1 поверх - 168,60 кв. м., цокольний поверх - 170,40 кв.м., згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

Згідно з положеннями пунктів 2.3-2.5 Договору оренди об`єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація».

Водночас, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 статті 1, регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За висновками суду, при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об`єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи.

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Пунктом 4.1.1 Договору оренди передбачено, що орендодавець зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати по акту приймання-передачі об`єкт.

Згідно з пунктом 2.3 Договору оренди стан об`єкта оренди на дату передачі його орендареві визначається в акті приймання-передачі за узгодженим висновком підприємства-балансоутримувача і орендаря.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору оренди орендодавець та підприємство-балансоутримувач передав, а орендар прийняв в строкове платне користування прибудовані нежилі приміщення до житлового будинку, що перебувають на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загальною площею 339,0 кв.м. (у тому числі 1 поверх - 168,6 кв.м., цокольний поверх - 170,4 кв.м.), розташовані за адресою: м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, 10. Корпус 1, літ. Б., на підтвердження чого 31.05.2019 року між орендодавцем, підприємством-балансоутримувачем та орендарем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі нерухомого майна (Додаток до Договору оренди), копія якого наявна в матеріалах справи.

У вказаному акті приймання-передачі від 31.05.2019 року також визначений стан об`єкта оренди на дату передачі його орендареві та зазначено, що прибудовані нежилі приміщення до житлового будинку потребують реконструкції та модернізації відповідно до акту будівельної лабораторії від 02.11.2017 року №196/69, що передаються в оренду згідно даного договору.

В свою чергу, згідно Акту будівельної лабораторії від 02.11.2017 року №196/69 за наслідками обстеження технічного стану несучих та огороджувальних конструкцій нежитлового будинку №10 літ. Б на вул. Іоанна Павла ІІ надано висновки та рекомендації, відповідно до яких орендна експлуатація нежитлового будинку на даний час неможлива; несучі та огороджувальні конструкції нежитлового будинку знаходяться в аварійному стані; сирість в приміщеннях цокольного поверху важкоусунена; в цілому будинок потребує реконструкції та модернізації для потреб передбачуваного використання.

Таким чином відповідачем, незважаючи на вищезазначені обставини, було прийнято в орендне користування нежитлове приміщення у незадовільному стані, не придатному для експлуатації, яке потребувало проведення значних ремонтних робіт з реконструкції та модернізації будинку.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) встановлено обов`язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до пункту 3.1 Договору оренди орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року №415/1280, та становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку березень 2019 року: 186,83 грн. за 1 кв.м., що в цілому складає 63 336,44 грн.

Згідно з пунктом 3.2 Договору оренди орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Пунктом 3.5 Договору оренди визначено, що додатково до орендної плати нараховується податок па додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до пункту 3.6 Договору оренди орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

За умовами пункту 5.2.2 Договору оренди підприємство-балансоутримувач має право стягувати з орендаря заборгованість з орендної плати та інші збитки, заподіяні ним невиконанням своїх зобов`язань за цим договором.

Так, на відповідно до умов пунктів 3.1-3.5 Договору оренди позивачем як підприємством-балансоутримувачем здійснено нарахування відповідачеві суми орендної плати за період з 31.05.2019 року по 30.05.2020 року, яка відповідно до наданого позивачем разом із заявою про збільшення розміру позовних вимог розрахунку становить 831 860,74 грн.

Відповідно до пункту 3.7 Договору оренди орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.

Пунктом 4.2.3 Договору оренди передбачений обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач свої зобов`язання за Договором оренди щодо сплати орендної плати за період з 31.05.2019 року по 30.05.2020 року не виконав, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за оренду нежитлового приміщення за вказаний період становить 831 860,74 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як зазначено позивачем у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення оплати оренди нежитлових приміщень за період оренди 31.05.2019 - 30.05.2020 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору оренди не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором оренди у розмірі 831 860,74 грн., яку останній просив суд стягнути в поданій позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором та письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №2994 від 31.05.2019 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору оренди на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.

В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилається на наявність обставин, які є підставою для звільнення його від сплати орендної плати у заявленому позивачем розмірі за оренду спірного майна за період з 31.05.2019 по 30.05.2020 року на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

За вимогами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Наразі, судом встановлено за матеріалами справи, що за Актом приймання-передачі нерухомого майна від 31.05.2019 року Департамент комунальної власності м. Києва (орендодавець) передав, а ТОВ «Лентрейд Груп» (орендар) прийняв у строкове платне користування нежилі приміщення, що перебувають на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загальною площею 339,0 кв.м. (розташовані за адресою: м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, 10, корпус 1, літ. Б.), нежитлові приміщення, які перебували у аварійному, не придатному для експлуатації та використання стані, що додатково підтверджується змістом Акту будівельної лабораторії від 02.11.2017 року №196/69 обстеження технічного стану несучих та огороджувальних конструкцій нежитлового будинку № 10 літера Б на вул. Іоанна Павла ІІ.

Додатково суд приймає до уваги, що за умови наявності обов`язку орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за користування майном, який визначений ст. 762 Цивільного кодексу України, ст. 286 Господарського кодексу України, частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також пунктом 4.2.3 Договору оренди також передбачене право орендаря використовувати об`єкт відповідно до його призначення та умов Договору (п. 5.3.1).

Разом з цим, відповідно до частини 4 статті 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17.

При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17.

Отже, закон не містить переліку обставин, які звільняють наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об`єктом оренди і він не відповідає за це.

Разом з цим, судом за матеріалами справи встановлено, що через відсутність нормативно-правового акту та/або акту роз`яснювального характеру щодо механізму застосування положень частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України рішенням постійної комісії Київської міської ради з питань власності, оформленим протоколом від 11.12.2018 року №55/131, встановлено єдиний алгоритм (механізм) такого застосування.

Зазначеним алгоритмом встановлено наступний порядок дій:

- у разі неможливості використання орендарем об`єкта оренди, обумовленими незалежними від орендаря обставинами (в тому числі відсутність підключення нежитлового приміщення до тепло-, електропостачання та інших комунальних послуг), створювати комісію за участю орендодавця, орендаря та підприємства-балансоутримувача для встановлення цього факту. За результатами роботи комісії складати Акт про зупинення виконання сторонами своїх зобов`язань по договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду. В Акті зазначати дату, з якої орендар припиняє користування орендованим приміщенням, підприємство - балансоутримувач припиняє нарахування орендної плати;

- у разі відновлення виконання сторонами своїх зобов`язань до договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, комісії за участю орендодавця, орендаря та підприємства-балансоутримувача складати Акт про відновлення користування орендарем приміщеннями. В Акті зазначати дату, з якої підприємство - балансоутримувач починає нараховувати орендну плату.

- для встановлення факту неможливості використання орендарем об`єкта оренди, до складу комісії можуть бути залучені фахівці інших установ, підприємств, організацій та суб`єкти господарювання.

Отже, відповідно до вказаного алгоритму звільнення від сплати орендної плати, факт неможливості використання орендованого майна фіксується комісією у складі орендодавця, балансоутримувача та орендаря. Акт, складений за результатами роботи цієї комісії, є підставою для припинення нарахування орендної плати.

В контексті наведеного судом за матеріалами справи встановлено, що в лютому 2020 року відповідач звернувся до Департаменту комунальної власності м. Києва з листом (вх. № 062/2549 від 21.02.2020) про звільнення від сплати орендної плати у зв`язку з неможливістю використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням, визначеним умовами договору оренди №2994 від 31.05.2019 року, по причині безпідставного перебування в ньому інших осіб.

За результатами розгляду даного листа, наказом Департаменту комунальної власності м. Києва №237 від 08.04.2020 року «Про проведення перевірки стану використання та збереження об`єктів оренди» було створено робочу групу з перевірки стану використання та збереження об`єкту оренди на вул. Іоанна Павла II, 10, корп. 1, літ Б, загальною площею 339,00 кв. м.

В складі робочої групи приймали участь представники орендодавця - Департаменту комунальної власності м. Києва та підприємства-балансоутримувача - КП «Київжитлоспецексплуатація». Робочій групі було доручено здійснити перевірку з виїздом на місцезнаходження об`єкта, та скласти Акт щодо стану використання та зберігання майна за результатами перевірки.

Так, за результатами обстеження об`єкту оренди на вул. Іоанна Павла II, 10, корп. 1, літ Б, робочою групою був складений відповідний Акт щодо стану використання та зберігання об`єкту оренди від 09.04.2020 року, копія якого наявні в матеріалах справи, відповідно до якого в ході перевірки робочою групою було виявлено: «На момент проведення обстеження приміщення не використовувалось. На вхідних дверях встановлені замки невстановленими особами, ключі від яких у балансоутримувача відсутні. Двері до цокольного поверху вибиті невідомими особами. Використовувати приміщення немає можливості у зв`язку з відсутністю доступу та з незаконною реєстрацією цих приміщень за іншою особою (відповідно до даних з державного реєстру речових прав на нерухоме майно приміщення зареєстровані за власником - Бровіна JL В.). На сьогодні продовжується розгляд справи № 757/13185/17-ц щодо повернення приміщень до комунальної власності в судах. На стелі цокольного поверху виявлено пошкодження верхнього слою покриття, на стінах - пошкодження верхнього слою покритгя, на підлозі - брухт, сміття, на вікнах частково відсутнє скло. Частина приміщень зачинена на замки. До деяких приміщень є доступ у зв`язку з відсутністю дверей. Приміщення відключені від мереж електропостачання, теплопостачання та водопостачання, мають занедбаний стан та потребують проведення ремонтних робіт. Таким чином, у орендаря немає можливості виконувати умови договору оренди в повному обсязі, зокрема, пп. 4.2.12 п. 4 - укладання орендарем договорів щодо постачання електроенергії, теплопостачання та водопостачання, пп. 4.2.4 п.4 - з тих же причин орендар не може забезпечити належне збереження, експлуатацію та санітарне утримання об`єкта оренди, його обладнання та запобігання його псування, пп. 4.2.6 п. 4 - у орендаря немає можливості проводити поточні ремонтні роботи тощо».

У вказаному Акті щодо стану використання та зберігання об`єкту оренди від 09.04.2020 року зроблено наступний висновок: «У зв`язку із неможливістю орендаря використовувати орендовані приміщення за призначенням та виконувати умови, що визначені договором, через обставини, за які орендар не відповідає, керуючись пунктом 6 статті 762 Цивільного Кодексу України, орендар - ТОВ «Лентрейд Груп», що використовує нежитлові приміщення комунальної власності територіальної громади м. Києва загальною площею 339,0 кв.м. на підставі договору оренди від 31.05.2019 року №2994 звільняється від сплати орендної плати починаючи з дати підписання акту приймання-передачі 31.05.2019 року до закінчення ремонтних робіт, але не більше ніж на 1 рік від дати укладання договору».

Наведені висновки Комісії щодо неможливості використання орендарем об`єкту оренди з метою, яка зазначена у договорі оренди, у зв`язку з чим орендар звільняється від сплати орендної плати з 31.05.2019 року та до моменту закінчення ремонтних робіт, зафіксовано в Акті щодо стану використання та зберігання об`єкту оренди від 09.04.2020 року, який підписано уповноваженими представниками орендодавця та підприємства-балансоутримувача.

З матеріалів справи також вбачається, що Департамент комунальної власності м.Києва листом №062/05/15-2727 від 15.04.2020 року повідомив КП «Київжитлоспецексплуатацію» та ТОВ «Лентрейд груп» про те, що на підставі Акту щодо стану використання та зберігання об`єкту оренди від 09.04.2020 року та відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України орендар - ТОВ «Лентрейд груп» звільняється від плати орендної плати відповідно до договору оренди від 31.05.2019 року №2994 починаючи з 31.05.2019 року.

Додатково судом враховано триваючий розгляд цивільним судом справи № 757/13185/17-ц за позовом Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах Київської міської ради до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Трест Промтехмонтаж-2», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування свідоцтв, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна, обґрунтування позовних вимог в якій прокурором, здійснюючи процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42016101060000150 від 02.08.2016 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, встановлене порушення майнових прав територіальної громади міста Києва, а саме: вибуття поза волею власника нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 (на даний час Іоанна Павла ІІ) у Печерському районі м. Києва, які належать територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

Так, Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2021 року позов задоволено. Зокрема, за висновками суду, які підтримані апеляційною інстанцією, спірне майно вибуло з володіння Територіальної громади м. Києва поза волею власника, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що спірні нежилі приміщення мають бути витребувані у останнього набувача гр. ОСОБА_2 на користь дійсного власника - територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на підставі ст. 388 ЦК України.

В подальшому постановою Київського апеляційного суду від 20.01.2022 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» та ОСОБА_1 , нежитлових приміщень груп №29, № 30, по АДРЕСА_1 , з прийняттям нового про відмову в цій частині. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року залишене без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Поряд із цим суд зазначає, що зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів зміни обставин в частині отримання орендарем фактичної можливості користування орендованим майном, в тому числі ненадання доказів складання за участю орендодавця, орендаря та підприємства-балансоутримувача відповідного Акту про відновлення користування орендарем приміщеннями, в якому було б зазначено дату, з якої підприємство-балансоутримувач починає нараховувати орендну плату, підстави для відновлення нарахування позивачем як балансоутримувачем орендної плати відповідачу за спірним договором оренди наразі відсутні.

Отже, відповідно до алгоритму звільнення орендаря від сплати орендної та на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, Акт щодо стану використання та зберігання об`єкту оренди від 09.04.2020 року в сукупності з іншими обставинами, в тому числі встановленими цивільними судами у справі № 757/13185/17-ц, є підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати за Договором оренди від 31.01.2019 року №2994 на період з 31.05.2019 року по 30.05.2020 року, відтак здійснення позивачем нарахування орендної плати відповідачу за вказаний період у загальному розмірі 831 860,74 грн. є необґрунтованим та безпідставним.

За таких обставин, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неможливості використання ТОВ «Лентрейд Груп» об`єкту оренди через обставини, за які він не відповідає, що підтверджується наявними у справі матеріалами, а саме складеним та підписаним за участю позивача Актом щодо стану використання та зберігання об`єкту оренди від 09.04.2020 року та постановою Київського апеляційного суду від 20.01.2022 року у справі № 757/13185/17-ц, та такі обставини відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати, а позивач доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суду не представив, тому за висновком суду вимоги позивача про стягнення з відповідача 831 860,74 грн. орендної плати за період з 31.05.2019 по 30.05.2020 року за вказаним Договором оренди задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов не доведений позивачем, не обґрунтований матеріалами справи та відповідачем спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 18 серпня 2023 року

Суддя А.М. Селівон