Ухвала

від 23.08.2023 по справі 607/15649/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

23.08.2023 Справа №607/15649/23 Провадження № 2/607/3063/2023

м. Тернопіль

Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Марциновська І.В. під час вирішення питання про прийняття до розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Детективно-Юридична Компанія Стасишин» про припинення трудового договору

УСТАНОВИЛА:

21.08.2023 ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Верес М.Я., звернулась до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ПП «Детективно-Юридична Компанія Стасишин» про припинення трудового договору.

Ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданими до неї документами, доходжу такого висновку.

Статтею 124 Конституції Українипередбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» (рішення від 12.10.1978) вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

При цьому Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Так, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

У свою чергу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України). Наведений припис не охоплює спори директора товариства, який не є його учасником (засновником, акціонером, членом), із самим товариством про припинення трудових відносин - звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), зокрема, розірвання з цієї ініціативи трудового договору, укладеного на невизначений строк (ст. 38 КЗпП України).

Однак правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), з його власної ініціативи відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, який не є виконавчим органом товариства або членом цього органу.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством.

Відтак з огляду на чинне правове регулювання спір за вимогою директора про визнання припиненими його трудових відносин із товариством на підставі ст. 38 КЗпП України не є трудовим. Так само помилковим є твердження про те, що такий спір стосується реалізації особою як працівником виключно права на працю.

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі пов`язані з управлінням юридичної особою.

Так само системний аналіз п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України свідчить про те, що перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов`язаного з управлінням товариством.

Указані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.

Так, в обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 зазначила, що 11.01.2019 призначена на посаду керівника (директора) ПП «Детективно-Юридична Компанія Стасишин» і фактично складає виконавчий орган даної юридичної особи. Разом з тим станом на даний час єдині засновники та власники товариства померли, що позбавляє позивача можливості скористатись наданим їй ст. 38 КЗпП України правом на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

З урахуванням викладених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, доходжу висновку про те, що розгляд даного позову не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно доп.1ч.1ст.186ЦПК Українисуддя відмовляєу відкриттіпровадження усправі,якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 5 ст. 186 ЦПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

З урахуванням викладеного доходжу висновку, що розгляд даної справи за позовом ОСОБА_1 не належить до юрисдикції Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, а тому відсутні правові підстави для відкриття провадження у справі.

При цьому роз`яснюю, що розгляд даної справи повинен відбуватися за правилами господарського судочинства, а відтак позивач має право на звернення з позовом до ПП «Детективно-Юридична Компанія Стасишин» про припинення трудового договору до Господарського суду Тернопільської області (вул. Князя Острозького, буд. 14а, м. Тернопіль).

Крім цього, звертаю увагу, що позивач ОСОБА_1 уже зверталась до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з аналогічним позовом. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.06.2023 у справі № 607/9455/23 відмовлено у відкритті провадження у справі та роз`яснено позивачу право на звернення з позовом до Господарського суду Тернопільської області.

Керуючись ст. 20 ГПК України, ст. 19, 186, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Детективно-Юридична Компанія Стасишин» про припинення трудового договору.

Копію ухвали не пізніше наступного дня після її постановлення надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяІ. В. Марциновська