Постанова

від 21.08.2023 по справі 917/1103/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2023 року м. Харків Справа № 917/1103/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О. , суддя Радіонова О.О.

за участю секретаря судового засідання Склярук С.І.,

та представників учасників справи:

від позивача -не з`явився; від відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверсі", м. Київ на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.03.2023 року у справі №917/1103/19,

за позовом - Кременчуцької міської ради Полтавської області, м. Кременчук, Полтавська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверсі", м. Київ

про стягнення 1 817 535,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019року Кременчуцька міська рада Полтавської області (далі - Позивач) звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверсі" (далі- Відповідач) про стягнення 1165399,79 грн. безпідставно збережених коштів.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.03.2023 року у справі №917/1103/19 вищезазначені позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду та вважаючи його таким, що постановлено незаконно, з порушенням норм матеріального права та процесуального права, Відповідач звернуся з апеляційною скаргою, відповідно до доводів якої зазначив, що:

рішенням у справі №826/3202/19 Окружним адміністративним судом м. Києва вже було вирішено права та обов`язки Відповідача за той же період;

ці відносини мають публічний характер, оскільки позивачем у даній справі повинен бути лише податковий орган;

суд першої інстанції неналежно повідомляв Відповідача про розгляд справи, в матеріалах справи відсутні докази надіслання ухвал суду на його адресу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2023 року, з поміж іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення.

До канцелярії Східного апеляційного господарського суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача, за змістом якого Позивач просив оспорюване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Через систему Електронний суд від Позивача 24.07.2023р. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми «ВКЗ» системи Електронний суд.

Також, через канцелярію суду від Позивача надійшов відзив, відповідно до якого вважав рішення суду законним, а доводи, викладені в апеляційній скарзі необґрунтованими.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Представники учасників справи в судове засідання не з`явилися, в тому числі, не приєдналися до участі в режимі відеоконференції, але були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 ГПК України.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

укладення між сторонами 26.01.2010р. Договору оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 5310436100:02:003:0256, загальною площею 13055 кв.м. для будівництва 9-ти поверхового житлового будинку № 5-5А та 9-ти поверхового житлового будинку № 7 з прибудованим двоповерховим блоком № 7А в мікрорайоні № 284 в м. Кременчуці строком на 2 роки;

реєстрація декларацій про початок виконання будівельних робіт 23.09.2011 та 23.04.2012;

затвердження рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 26.06.2012 "Про поновлення договорів оренди земельних ділянок" Відповідачу технічої документації із землеустрою щодо складання Договору оренди землі для будівництва 9-ти поверхового житлового будинку № 5-5А та 9-ти поверхового житлового будинку № 7 з прибудованим двоповерховим блоком № 7А в мікрорайоні № 284 (а.с. 19-20 том 1);

обстеження 30.11.2012 спірної земельної фахівцями управління земельних ресурсів виконавчого комітету Кременчуцької міської ради та складання відповідного акту, в якому зафіксовано відсутність ведення будівельних робіт на земельній ділянці та захаращення її будівельним та побутовим сміттям, сухими гілками, тощо;

неодноразове подовження термінів для оформлення земельної ділянки Відповідачу та відсутність з боку Відповідача вчинення відповідних дій для оформлення Договору оренди землі.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Вищезазначений факт використання Відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів для експлуатації нежилої будівлі, несплата ним орендної плати, внаслідок чого Позивач недоотримав дохід від оренди земельної ділянки в розмірі 1 817 535,26грн., слугував підставою для звернення Позивача з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність Позивачем факту збереження Відповідачем, як фактичним користувачем земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки грошових коштів, які Відповідач мав заплатити за користування нею та наявності правових підстав для їх повернення на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно з ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до загальних положень статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Статтею 90 Земельного кодексу України закріплено, що власники земельних ділянок мають право, зокрема продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Також згідно з ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, в якому згідно з частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:02:003:0256, загальною площею 13055 кв.м. в мікрорайоні № 284 в м. Кременчуці належить до комунальної власності.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що у Відповідача на об`єкті: "Будівництво 9-ти поверхового житлового будинку № 7-7а в мікрорайоні № 284 в м. Кременчуці" в вересні 2011 року зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт № ПТ 008311046061 та на об`єкті: "Будівництво 9-ти поверхового житлового будинку № 5-5А в мікрорайоні № 284 в м. Кременчуці" в квітні 2012 року зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт зареєстрована № ПТ 008312062404 (а.с. 24-32 том 1).

Таким чином, Відповідач з 27.06.2016р. використовує земельну ділянку комунальної власності площею 13055 кв.м. з кадастровим номером 5310436100:02:003:0256 для розміщення на ній своїх об`єктів нерухомого майна в мікрорайоні № 284 в м. Кременчуці.

При цьому належне оформлення Відповідачем права користування земельною ділянкою, на якій розміщене його майно, зокрема, укладення Договору оренди вказаної земельної ділянки з Позивачем та державної реєстрації права оренди, Відповідачем не здійснено.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом глави 15, статей 120, 125 ЗК України та з урахуванням положень статті 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 917/432/19, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Отже, оскільки відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти Позивачу як власнику земельної ділянки на підставі частини 1 ст. 1212 ЦК України.

При цьому у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 викладено позицію, згідно з якою обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Суд вказує, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).

Пунктами 288.5.1 та 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, зокрема для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Дослідивши розрахунок заявлених до стягнення коштів за весь період, суд апеляційної інстанції вважає його вірним, здійсненим відповідно до вимог чинного законодавства, тому погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів (орендної плати) в розмірі 1 817 535,26 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому об`єкт нерухомості - підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заперечень щодо невірності такого розрахунку доводи апеляційної скарги не містять.

У свою чергу, Позивачем, як орендодавцем та власником земельної ділянки розраховано не податок, а втрати місцевого бюджету (неодержаний дохід). При цьому суд дійшов висновку про відсутність належного доказу правомірності та обґрунтованості нарахування орендної плати. Однак, нарахування та стягнення орендної плати з компетенцією відповідного податкового органу, а розрахунок неодержаного доходу здійснюється власником земельної ділянки.

Наведене також спростовує доводи апеляційної скарги в частині вирішення Окружним адміністративним судом м. Києва прав та обов`язків Відповідача за той же період, оскільки вирішення питання щодо скасування податкової вимоги №350-23/62 від 10.02.2016р. про сплату пені у сім 5 433,61грн в межах адміністративної справи, не є тотожним з предметом спору у даній справі де вирішується питання стягнення безпідставно збережених грошових коштів.

Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в оспорюваній Відповідачем частині в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку та прийняв в означеній частині рішення на основі всіх доводів, що були належним чином надані сторонами і підтверджувалися наявними в матеріалах справи доказами, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Що стосується факту неналежного повідомлення Відповідача судом першої інстанції про розгляд справи, то такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень Відповідачу, а.с.80, 85, а.с. 188, а.с. 193 т.1, а.с. 23,71,87 т. 2, які свідчать про отримання процесуальних документів суду першої інстанції Відповідачем. Крім того, в матеріалах справи наявні клопотання Відповідача про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 77-78 т. 1) , зупинення провадження (а.с. 87-89 т. 1, а.с. 145-147 т. 1), призначення колегіального розгляду (а.с. 118 т.1 ), відвід судді (а.с. 121 -122 т. 1), допуск директора у судове засідання (179 т. 1), тощо, свідчать про обізнаність останнього про наявність судового розгляду господарської справи №917/1103/19.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 21.03.2023 року у справі №917/1103/19 ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверсі", м. Київ на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.03.2023 року у справі №917/1103/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 21.03.2023 року у справі №917/1103/19 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверсі", м. Київ.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через

Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 21.08.2023

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя Д.О. Попков

Суддя О.О. Радіонова