Рішення

від 23.08.2023 по справі 903/664/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 серпня 2023 року Справа № 903/664/23

за позовом: Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нововолинської міської ради, м. Нововолинськ, Волинська обл.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Круп`яний двір, м. Нововолинськ, Волинська обл.

про стягнення 296 616 грн. 73 коп.

Суддя: Кравчук А.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

27.06.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нововолинської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Круп`яний двір про стягнення 296 616 грн. 73 коп. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 28.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати прокурору, позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали, прокурору, позивачу - протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропоновано прокурору, позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь прокурора, позивача протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання прокурору, позивачу.

Ч.5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Частинами 2, 4, 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За приписами ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем реєстрації відповідача ТОВ «Круп`яний Двір» є вул. Шахтарська, буд. 59, м. Нововолинськ, Волинська обл.

Така ж адреса зазначена у позовній заяві.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 28.06.2023 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу відповідача.

Однак, судова повістка повернута об`єктом поштового зв`язку з позначкою "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 56-59).

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі, а саме 03.08.2023.

Строк для подання відзиву по 18.08.2023.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом враховано, що позовну заяву з додатками відповідач отримав 10.07.2023, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" №4540817085368.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах (№910/20360/21 від 06.02.2023) наголошував, що з аналізу приписів ст. ст. 7, 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», ризик неотримання поштової кореспонденції за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань несе заявник (відповідач). Недотримання відповідачем обов`язку з отримання поштової кореспонденції за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є обставиною, яка може свідчити про поважність пропуску таким відповідачем процесуального строку.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищевикладене, відсутність відзиву відповідача, закінчення строку для його подання, ст. 248 ГПК України щодо розгляду справи у спрощеному провадженні у розумні строки (але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі) призначення справи без повідомлення сторін, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

На території Нововолинської міської територіальної громади розміщена земельна ділянка з кадастровим номером 0710700000:03:06:0277, площею 0,4387 га, з цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації основних, підсобних | і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (адреса: 45400, м. Нововолинськ, вулиця Шахтарська, 39в).

Право комунальної власності за Нововолинською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 0710700000:03:06:0277 в Державному земельному кадастрі зареєстровано 04.08.2014 (а.с. 26).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.06.2023 № 336347609 вбачається, що на вищевказаній земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомості, а саме: будівля овочесховища А-1, загальною площею 1 522,3 кв. м, що знаходяться за адресою: Волинська область, місто Нововолинськ, вулиця Шахтарська, 39в та належать на праві приватної власності ТзОВ «Круп`яний двір» (код ЄДРПОУ 32831301) на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.08.2005 № 2962. Відомості про вказаний правочин внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.04.2014 (а.с. 12-16).

Відповідно для обслуговування вищезазначеного об`єкту нерухомого майна використовуються земельна ділянка з кадастровим номером 0710700000:03:06:0277, площею 0,4387 га, що також підтверджується інформацією виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 01.12.2022.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України.

При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.09.2012 № 5245-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013.

Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Таким чином, відповідач фактично користується земельною ділянкою комунальної форми власності з моменту набуття права власності на нерухоме майно.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 07.09.2022 у справі № 925/1081/20.

Згідно інформації виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 01.12.2022 № 2932/02-22/2-22 рішенням Нововолинської міської ради «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» № 37/15 від 18.06.2014 (пункті.26) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Круп`яний двір» - площею 0,4387 га, що знаходиться за адресою: місто Нововолинськ, вул. Шахтарська, 39в для обслуговування вищевказаної будівлі овочесховища (а.с. 18).

Докази звернення ТОВ «Круп`яний двір» до Нововолинської міської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0710700000:03:06:0277, площею 0,4387 га, що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Нововолинськ, вулиця Шахтарська, 39в для обслуговування будівлі овочесховища та передачу в користування на умовах оренди спірної земельної ділянки або з метою продажу у власність в матеріалах справи відсутні, відтак договір щодо оренди земельної ділянки не укладений.

Згідно листа Нововолинської міської ради від 16.06.2023 за період з 01.01.2019 по 14.06.2023 до бюджету Нововолинської міської територіальної громади надходили кошти від ТОВ «Круп`яний двір» в сумі 130 807 грн. 28 коп., зокрема 23.09.2022 в сумі 35 949, 00 грн., 04.10.2022 в сумі 94 858,28 гривень. Разом з цим, вказані кошти були стягнуті на користь Нововолинської міської ради у виконавчому провадженні № 55542402 на виконання наказу Господарського суду Волинської області у справі № 903/670/17-1 від 21.11.2017 про стягнення з ТОВ «Круп`яний двір» 130 807 грн. 28 коп. збитків, завданих внаслідок несплати орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710700000:03:006:0277, площею 0,4387 га, що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Нововолинськ, вулиця Шахтарська, 39в за період з 01.03.2014 по 01.03.2017. Вказане рішення суду виконано, про що Головним державним виконавцем Нововолинського МВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) 30.09.2022 винесено відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження № 55542402 (а.с. 20-24).

Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Волинській області № 3997/5/03-20-04-05-05 від 15.06.2023, згідно даних ІТС "Податковий блок" станом на 14.06.2023 орендна плата за земельну ділянку з кадастровим номером 0710700000:03:06:0277 ТОВ «Круп`яний двір» до бюджету Нововолинської територіальної громади за період 2019-2023 роки не сплачувалась (а.с. 25).

Отже, з моменту набуття нерухомого майна, відповідач фактично користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та орендну плату не сплачує.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За умовами частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122- 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .

Земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0710700000:03:006:0277 в Державному земельному кадастрі зареєстровано 04.08.2014 (а.с. 26).

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 за № 1378-ІУ (з наступними змінами та доповненнями) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.11.2022 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710700000:03:006:0277 становить 1 380 014 грн. 27 коп., від 20.01.2023 - 1 587 025 грн. 77 грн. (а.с. 28-29).

Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2021 рік становить 1,0. Таке ж значення індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2019, 2020 рік (Лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від, 12.01.2023 № 6-28-0.222-323/2-23, а.с. 30-31).

Відтак нормативно-грошова оцінка земельної ділянки у 2019-2021 роках також становитиме 1 380 014 грн 27 коп.

Судом встановлено, що сума безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, заявлена до стягнення з відповідача, обчислена виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із застосуванням коефіцієнта індексації та враховуючи площу земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 288.5.1. п. 288.5 ст. 288 ПК України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування не більше 1 відсотка їх нормативної грошевої оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

У додатку до рішення Нововолинської міської ради від 14.06.2012 № 18/12 «Про затвердження ставок орендної плати за землю», яке діяло з 19.06.2012 по 31.07.2022 визначено, що річний розмір орендної плати за землю встановлено у 5% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, для земель промисловості (а.с. 32-35).

Розмір орендної плати за використання земельної ділянки за місяць становить 5 750 грн. 06 коп. (1 380 014,27 (нормативна грошова оцінка) х 5% = 69 000 грн. 71 коп. орендна плата за рік / 12) за період з 18.03.2019 по 30.12.2022, 6 612 грн. 61 коп. (1 587 025,77 (нормативна грошова оцінка) х 5% = 79 351 грн. 29 коп.). Сума коштів, яку відповідач безпідставно без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника цієї ділянки і які мав би заплатити за користування нею становить 296 616 грн. 73 коп. за період з 18.03.2019 по 10.06.2023, обчислений згідно вимог чинного законодавства України (а.с. 36-38), у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 296 616 грн. 73 коп. підставні та підлягають до задоволення.

Судом враховано відсутність заперечень відповідача щодо розрахунку орендної плати, відсутність контррозрахунку відповідача.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду №912/2385/18 від 26.05.2020).

Повноваження прокурора на звернення до суду підтверджені матеріалами справи, зокрема листами Володимирською окружної прокуратури від 22.11.2022, 07.06.2023 (а.с. 17, 41), Нововолинської міської ради від 02.12.2022, 08.06.2023 (а.с. 18, 42).

При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 4 449 грн. 25 коп. слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Круп`яний Двір» (вул. Шахтарська, 59, м. Нововолинськ, Волинська обл., код ЄДРПОУ 32831301) на користь Нововолинської міської ради (просп. Дружби, 27, м. Нововолинськ, Волинська обл., код ЄДРПОУ 35055268 )

- 296 616 грн. 73 коп. (двісті дев`яносто шість тисяч шістсот шістнадцять грн. 73 коп.) безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Круп`яний Двір» (вул. Шахтарська, 59, м. Нововолинськ, Волинська обл., код ЄДРПОУ 32831301) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 02909915)

- 4 449 грн. 25 коп. (чотири тисячі чотириста сорок дев`ять грн. 25 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя А. М. Кравчук