Рішення

від 15.08.2023 по справі 758/2799/23

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/2799/23

Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2023 року

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді - Рибалки Ю.В.,

за участю секретаря судових засідань Басараба К.Ю.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», товариства з обмеженою відповідальністю «УКРКОЛЕКТ», про повернення стягненого за виконавчим написом та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути із відповідача 1 стягнуте за виконавчим написом нотаріуса у розмірі 7 696,50 грн; з відповідачів 1,2 моральну шкоду у сумі 20 000,00 грн та вирішити питання судових витрат.

Позивач обґрунтовує вимоги тим, що 20 лютого 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис за реєстраційним номером 4234, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства « Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість в розмірі 20 830 грн. 67 коп. за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «ПУМБ».

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л. від 21.03.2019 року відкрито виконавче провадження про примусове стягнення грошових коштів в розмірі 20 830 грн.67 коп., згідно вчиненого виконавчого напису.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року у справі №761/4641/20, визнано виконавчий напис від 20 лютого 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. зареєстрований № 4234, таким що не підлягає виконанню.

За період з травня 2019 року по квітень 2021 року із заробітної плати ОСОБА_1 було стягнуто 7 696 грн. 50 коп. Тому просить стягнути з відповідача 1 зазначені кошти, так як правова підстава для їх стягнення з неї відпала. Також, внаслідок завдання їй душевних страждань стягнути з відповідачів моральну шкоду.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15 березня 2023 року провадження у вищевказаній цивільній справі відкрито та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, яку сторони отримали в установлений законом строк.

Відповідачем 1 подано до суду відзив, у якому зазначено, що між позивачем та відповідачем існує кредитний договір № GP-5248297 від 16.10.2013 року, рішенням суду від 18.08.2022 виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню. Однак банк зазначає, що заборгованість за кредитним договором не погашена у сумі 15 169,56 грн, тому просить відмовити у позові. Щодо моральної шкоди зазначає, що позивачем не наведено у чому саме полягає протиправність дій.

Відповідачем 2 подано до суду письмові пояснення, у яких заперечує факт завдання моральної шкоди позивачу, на його думку вона є надуманою та недоведеною.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Суд установив, що 16 жовтня 2013 року між Акціонерним товариством «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» та позивачем укладено кредитний договір № GP-5248297 про видачу кредитних коштів.

У зв`язку із виникнення заборгованості за кредитним договором, банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н. С. про вчинення виконавчого напису про стягнення з позивача на користь банку заборгованості за кредитним договором за період з травня 2019 року по квітень 2021 року у розмірі 20 830,67 грн. Нотаріусом вчинено виконавчий напис від 20 лютого 2019 року № 4234.

З примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 20 лютого 2019 року № 4234 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Юхименко О. Л. відкрито виконавче провадження №58686615.

Приватним виконавцем за період з травня 2019 року по квітень 2021 року із заробітної плати ОСОБА_1 було стягнуто 7 696 грн. 50 коп. на користь відповідача.

В подальшому, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до АТ «ПУМБ» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року (справа № 761/4641/20) виконавчий напис нотаріуса від 20 лютого 2019 року № 4234 визнано таким, що не підлягає виконанню. У межах цієї справи, ухвалою суду від 02 лютого 2021 року, вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження № НОМЕР_2. Рішення суду набрало законної сили 18 серпня 2022 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

В порядку ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 вказано на те, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 також вказано на те, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

У постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 Верховний Суд роз`яснив наступне.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту ст. 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнута, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставно набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі ст. 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнута, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст.1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до переконання про те, що стягнення коштів із банківського рахунку позивача у спірній сумі відбулось з метою виконання виконавчого напису нотаріуса від 20 лютого 2019 року, який був визнаний судовим рішення від 18 липня 2022 року (рішення суду набрало законної сил 18 серпня 2022 року) таким, що не підлягає виконанню, адже інших правових підстав для стягнення коштів у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеного між сторонами, судом не установлено.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна правова норма міститься у ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що оскільки правова підстава для стягнення коштів з позивача відпала (виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню), слід стягнути з відповідача стягнуті згідно з ним кошти з позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд прийшов до наступного.

Позивач наводить аргументи про те, що неправомірними діями щодо списання грошових коштів відповідачем їй заподіяна моральна шкода, оскільки була позбавлена можливості забезпечити собі достатній життєвий рівень, а саме повноцінне харчування, відпочинок, лікування. Разом із тим, неправомірні дії банку негативно відображаються на психічному та емоційному стані, адже стала знервованою, втратила сон. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінила в суму 20 000,00 грн, вказуючи, що саме ця сума буде достатньою для відновлення її прав в цій частині і є співмірною завданими їй діями відповідача душевними стражданнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Крім того, що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи спір в частині визначення розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом. Наразі немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, почуття врівноваженості. Тому будь-яка компенсація моральної шкоди може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Відповідно до ст. 23 ЦК України суд, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, враховує обставини, при яких моральна шкода була заподіяна, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого попереднього стану.

Згідно з правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року (справа № 752/17832/14-ц) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

На підставі викладеного та з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає, що позивачем не доведено, що пережиті нею негативні емоції спричинили такий рівень душевних страждань, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

При цьому суд звертає увагу на те, що моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року (справа № 815/2603/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 815/6107/17), від 04 березня 2020 року (справа № 815/2215/15).

З аналізу обставин справи та наведених норм закону, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду будь-яких доказів завдання моральної шкоди, також не обґрунтовано її розміру, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене вище суд прийшов до переконання про те, що позов підлягає до часткового задоволення.

Суд установив, що позивачем при поданні позову до суду не сплачено судовий збір за у сумі 1073,60 грн, оскільки вона є інвалідом 1 групи та відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору. Таким чином, з відповідача в дохід державного бюджету підлягає сплаті судовий збір у сумі 1073,60 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 264, 265, 273, 280-284, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», товариства з обмеженою відповідальністю «УКРКОЛЕКТ», про повернення стягненого за виконавчим написом та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 7696 (сім тисяч шістсот дев`яносто шість) гривень 50 копійок.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» в дохід Державного бюджету судовий збір у сумі 1073,60 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач 1 Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», місцезнаходження - 04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок № 4, код ЄДРПОУ 14282829.

відповідач 2 Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРКОЛЕКТ», місцезнаходження - 14000, місто Чернігів, пр. Миру, будинок № 42А, кімн. 604, код ЄДРПОУ 41501722.

Повне судове рішення складено 15 серпня 2023 року.

Суддя Ю.В.Рибалка