Ухвала

від 22.08.2023 по справі 916/3452/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"22" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3452/23

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Малярчук І.А.,

дослідивши матеріали заяви Одеської міської ради (площа Думська, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691) до Товариства з обмеженою відповідальністю «САУСБІЧ» (вул. Базарна, буд. 40, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 41208441) про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та зобов`язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

09.08.2023 за вх.№3962/23 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «САУСБІЧ» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та зобов`язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Ухвалою суду від 10.08.2023 повернуто позивачу заяву від 09.08.2023 за вх.№ 2-1193/23 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 14.08.2023 залишено без руху позовну заяву від 09.08.2023 за вх.№ 3962/23 Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «САУСБІЧ» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та зобов`язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Встановлено Одеській міській раді строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для подання до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви, яка має містити: зазначення ціни позову, яка визначається вартістю майна.

Разом з позовною заявою Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з заявою про забезпечення позову від 18.08.2023 за вх.№2-1234/23, в якій заявник просить суд забезпечити позов шляхом накладання арешту на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 595,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1942898051101, а також шляхом заборони суб?єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 595,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1942898051101.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує, що рішення державного реєстратора від 22.10.2019 №49292331, яким зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «САУСБІЧ» на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 595,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1942898051101), є незаконним, проведена державна реєстрація не відповідає вимогам чинного законодавства, порушує право власності територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку. На думку заявника існує реальна імовірність проведення незаконних реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомого майна в подальшому, що в свою чергу, призведе до неможливості або утруднення виконання рішення по справі. Таким чином, заявник наголошує на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю «САУСБІЧ» може здійснити відчуження або передачу у довгострокове користування на користь третіх осіб об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що може істотно ускладнити або унеможливить виконання рішення суду у випадку задоволення позову позивача, у зв`язку з чим у останнього виникне необхідність вжиття додаткових заходів, подання нових позовів, з метою захисту своїх прав.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За положеннями ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Якщо на момент постановлення ухвали про арешт судна позов по суті морської вимоги до особи, яка є відповідальною за морською вимогою, не поданий, в ухвалі про арешт судна суд зазначає строк, протягом якого особа, що подала заяву про арешт морського судна, зобов`язана подати такий позов та надати відповідне підтвердження суду (ч.ч.1, 2, 3, 5, 6 ст.140 ГПК України).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Також заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.

Так, предметом позову по даній справі є вимоги немайнового характеру, а саме: скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни (з відкриттям розділу) від 22.10.2019 р. індексний номер 49292331, що є підставою для припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «САУСБІЧ» на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 595.3 кв.м. за адресою: м. Одеса. Отрада пляж, (реєстраційний номер буд. 17 об`єкта нерухомого майна: 1942898051101), із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «САУСБІЧ» (65014, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 40, ідентифікаційний код юридичної особи: 4|208441) звільнити за власний рахунок самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення навісів Г, Д. Е, Ж, 3, И; огорожі 1-7; мостіння 1, 11, IV-VII; басейну III. Таким чином, у даному випадку має застосовуватись та досліджуватись така підстава для вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до господарського суду.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії, було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1,2 та 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, тоді як заборона на здійснення реєстраційних дій у відношенні нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Відповідно до абзацу 4 ч.2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Згідно п.1 ч.1 ст.25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі: судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

Відтак, з огляду на предмет позову, а саме вирішення спору щодо припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «САУСБІЧ» на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 595.3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та підстави такого припинення, господарський суд вважає обґрунтованими посилання заявника щодо заборони можливості провадження реєстраційних дій відносно до спірного майна, внаслідок яких, у разі задоволення позову у даній справі, виконання рішення суду буде неможливим. З огляду на вказане, суд вважає такий вид забезпечення позову, як заборона органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна, адекватним та співмірним із предметом та підставами позову у даній справі. При цьому, суд визначає, що даний захід покликаний обмежити можливість лише розпорядження нерухомим майном, без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним до вирішення судом даного спору. Водночас, заявлений позивачем захід забезпечення позову щодо накладання арешту на об`єкти нерухомого майна покликаний до обмеження вчиненню дій, заходів стосовно розпорядження, користуванням спірним майном. Наразі, як вбачається із витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами економічної діяльності ТОВ «САУСБІЧ» є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, організація інших видів відпочинку та розваг. Звідси, задля уникнення втручання в господарську діяльність відповідача, на думку суду достатньо обґрунтованим, адекватним та співмірним є вжиття заходу забезпечення позову саме стосовно заборони суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 595,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1942898051101. Також, суд звертає увагу позивача на те, що арешт майна і заборона здійснення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомого майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, які за своєю правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але є різними для виконання, тому не мають суттєвого значення у виборі їх застосування для вирішення справи по суті та способу забезпечення позову.

З огляду на викладене, підлягає судом частковому задоволенню заява Одеської міської ради від 18.08.2023 за вх.№2-1234/23 про забезпечення позову в частині заборони суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 595,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1942898051101.

Так, вжиті судом заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Одночасно, суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний забезпечувальний характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.

Наразі суд зазначає, що обставини щодо наявності/відсутності обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд встановлює під час ухвалення рішення по суті спору, разом цим, матеріали позовної заяви та заяви про забезпечення позову містять відповідні обґрунтування, на підтвердження яких надано докази та які суд має оцінити, вирішуючи питання про наявність/відсутність підстав саме для вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити частково заяву Одеської міської ради від 18.08.2023 за вх.№2-1234/23 про забезпечення позову.

2. Відмовити в частині вжиття заходів до забезпечення позову щодо накладення арешту на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 595,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1942898051101.

3. Заборонити суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 595,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1942898051101.

4. Стягувачем за даною ухвалою є: Одеська міська рада (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691).

5. Боржником за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «САУСБІЧ» (вул. Базарна, буд. 40, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 41208441).

6. У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 22.08.2023р. та згідно ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її винесення. Згідно ч.8 ст.140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

7. Згідно ч.1 ст.144 ГПК України ухвала підлягає негайному виконанню.

8. Ухвала може бути пред`явлена до примусового виконання у строки, визначені ст.12 Закону України „Про виконавче провадження.

Суддя Малярчук Ірина Анатоліївна