Рішення

від 22.08.2023 по справі 240/6989/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року м. Житомир справа № 240/6989/23

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року, в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що йому безпідставно не нарахована та не виплачена з підстав невиконання бойового наказу за жовтень 2022 року додаткова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 на період дії воєнного стану. Вважає, що невиконання бойового наказу має бути підтверджено та доведено, однак відповідачем не надано доказів невиконання ним бойового наказу , а п.10 телеграми ДФ МОУ від 25.03.2022 №248/1298 не є самостійною підставою невиплати йому додаткової винагороди. Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

До суду надійшов від представника відповідача відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю та необґрунтованістю. Наголосив, що відповідна додаткова винагорода (її виплата або позбавлення в її виплаті) здійснюється відповідно до наказів командирів (начальників). З приводу спірних відносин пояснює, що позивач відмовився від виконання бойових завдань, у зв`язку із чим відносно нього здійснювалося службове розслідування та позбавлено отримання додаткової грошової винагороди за місяць в якому вчинено проступок.

Разом з відзивом відповідач подав клопотання про поновлення строку на подання відзиву, з посиланням на участь особового складу частини та юридичної служби у бойових діях.

Дослідивши доводи клопотання, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву та приймає такий відзив до розгляду.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач 24.02.2022 згідно Указу Президента України від 24.02.2022 року №54/2022 "Про воєнний стан в Україні" був призваний до складу Збройних Сил України, що підтверджується записами у військовому квитку.

Позивач був відряджений в зону ведення бойових дій для забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у період з 08.08.2022 по 16.09.2022, з 17.09.2022 по 14.11.2022 по т.ч в селище Дружба Донецької області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 08.12.2022 №3895.

27.10.2022 командиром 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 за вх.№9786/2 окп на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 було подано рапорт за фактом невиконання наказу солдатом ОСОБА_1 .

На підставі зазначеного рапорту було призначено службове розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.10.2022 № 4764 "Про призначення службового розслідування по факту невиконання наказу командира солдатом ОСОБА_1 ".

Також, позивача було позбавлено додаткової винагороди у жовтні 2022 року, у зв`язку з невиконанням бойового наказу командира.

За наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування, яким встановлено, що вина позивача відсутня. Своїми діями військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , вимоги нормативно-правових документів не порушив.

За результатами акту та матеріалів службового розслідування було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2023 року №730 "Про результати службового розслідування по факту не виконання наказу командира солдатом ОСОБА_1 ", пунктом 2 якого командиру 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , визначено встановленим порядком подати рапорт про виплату додаткової винагороди за жовтень 2022 року позивачу, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168.

В подальшому, представник позивача звернувся із адвокатським запитом до військової частини НОМЕР_1 стосовно причин з яких не було проведено виплату додаткової винагороди позивачу за жовтень 2022 року.

Позивач зазначив, що станом по дату звернення з даним позовом до суду йому невідомі підстави проведення службового розслідування та за жовтень 2022 ні позивачу, ні іншим військовослужбовцям у складі батальйону не ставилось жодного бойового завдання, яке він відмовився виконувати, а тому, не погоджуючись із діями відповідача, спрямованими на позбавлення його права на додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 та вважаючи свої права на отримання належного грошового забезпечення порушеними, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України Про військовий обов`язок і військову службу №2232-XII від 25.03.1992 (далі, - Закон №2232-XII).

Згідно з ч.1, 2 ст. 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

В силу вимог ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до абз. 1 ст. 1-1 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-ХІІ від 20.12.1991 законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно з ч.2 ст. 1-2 цього Закону, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на30 діб, строк дії якого продовжено: з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб (указ Президента України від 14.03.2022 №133/2022); з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб (указ Президента України від 18.04.2022 №259/2022); з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб (указ Президента України від 17.05.2022 №341/2022); з 05 години 30 хвилин 23 серпня строком на 90 діб (тобто до 21 листопада 2022 р.). Воєнний стан діє на даний час.

В свою чергу, Указом Президента України Про загальну мобілізацію №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На виконання Указів Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64 від 24.02.2022 та Про загальну мобілізацію №69 від 24.02.2022, та у межах визначених статтею 9 Закону №2011-ХІІ повноважень, Кабінетом Міністрів України прийнята постанова Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану №168 від 28.02.2022 (далі, - Постанова №168)

Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022.

Отже, постанова №168 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів військовослужбовцями права на отримання збільшеної до 100 000,00 грн. додаткової винагороди, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. За інші періоди несення служби військовослужбовцям Збройних Сил передбачено отримання додаткової винагороду в розмірі 30 000,00 гривень.

Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, на момент виникнення спірних правовідносин, було чинним рішення (телеграма) Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 абзацом 8 пункту 10 якого передбачені підстави, наявність яких позбавляє права військовослужбовців на отримання додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168 в розмірі 100 000 грн. чи 30 000 грн.

Однією із таких підстав є відмова виконувати бойові накази (розпорядження), у зв`язку із чим військовослужбовцю не виплачується така винагорода за місяць в якому здійснено порушення.

За таких обставин, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях є достатньою підставою для нарахування такому військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. Позбавлення такої виплати можливе , зокрема, у разі невиконання бойового наказу.

Разом з тим, суд зазначає, що п.10 телеграми ДФ МОУ від 25.03.2022 № 248/1298 не є самостійною підставою невиплати йому додаткової винагороди на період воєнного стану, оскільки факт невиконання бойового наказу військовослужбовцем потребує доведення та підтвердження відповідними доказами. Тобто, вина військовослужбовця має бути встановлена у визначеному законом порядку.

Судом встановлено, що позивача було позбавлено додаткової винагороди у жовтні 2022 року за невиконання бойового наказу командира.

Суд не погоджується з такими діями, з огляду на таке.

Відповідно до статті 11 затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут внутрішньої служби), необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців обов`язки.

У статті 30 Статуту внутрішньої служби вказано, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання.

Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Відповідно до статті 35 Статуту внутрішньої служби, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.

Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут). Відповідно статтям 1-2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Згідно з ст. 7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.

Відповідно до ст.45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Статтями 84, 85 та 87 Дисциплінарного статуту, серед іншого, передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).

Згідно з ч. 2 ст. 86 Дисциплінарного статуту №551-XIV під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року №608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).

Вимогами п. 1 розділу II Порядку № 608 передбачено випадки, коли може призначатися службове розслідування, зокрема, невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.

Пунктом 3 розділу II Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Згідно з п. 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резулятивну частини.

Згідно з вимогами п. 6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VI Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.

Відповідно до вимог п. 2 розділу VI Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення.

Згідно з вимогами п. 3 розділу VI Порядку № 608 якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.

Таким чином, у разі порушення військовослужбовцем військової дисципліни, призначається службове розслідування, за результатами якого, у разі, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Отже, факт порушення військової дисципліни, має бути підтверджений у встановленому порядку.

Судом встановлено, що 27.10.2022 командиром 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 було подано рапорт за фактом невиконання наказу солдатом ОСОБА_1 , на підставі якого було призначено службове розслідування та позбавлено додаткової винагороди у жовтні 2022 року.

За наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування.

Службовим розслідуванням встановлено, що 27.10.2022 солдат ОСОБА_1 відмовився виконувати бойове розпорядження віддане командиром роти на підставі бойового розпорядження командира 2 стрілецького батальйону №41 від 09 жовтня 2022 року. В подальшому 24.10.2022 солдат ОСОБА_1 вибув на місце виконання поставлених завдань. Своїми діями солдат ОСОБА_1 військову дисципліну не порушив, вина відсутня, нормативно-правових документів не порушив.

Як результат пунктом 2 наказу "Про результати службового розслідування" командиру 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , визначено встановленим порядком подати рапорт про виплату додаткової винагороди за жовтень 2022 року солдату ОСОБА_1 , встановленої Постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168.

Отже, службовим розслідуванням, за наслідками якого винесено наказ "Про результати службового розслідування" встановлено факт відсутності вини позивача та не порушення військової дисципліни, що полягало у невиконанні бойового наказу.

Більш того, як стверджує у позові позивач, за жовтень місяць 2022 року йому не ставилось жодного бойового завдання, яке він відмовився виконувати.

Зазначені доводи відповідач не спростував.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що доказами підтвердження факту відмови від виконання бойового наказу є наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 27.10.2022 , виданий на підставі рапорту командира 2 стрілецького батальйону від 24.10.2022 (зареєстрований 27.10.2022), оскільки зазначений наказ лише є підтвердженням факту призначення службового розслідування з посиланням на рапорт.

Також, суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що у ході проведення службового розслідування заперечень, заяв та клопотань військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , стосовно яких проводилося службове розслідування, не надходило, у тому числі й від позивача, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач взагалі був обізнаний про факт проведення службового розслідування. При цьому, позивач зазначений факт заперечує.

Відповідачем не було надано до суду доказів ознайомлення позивача з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2022 та службовим розслідуванням.

В матеріалах справи наявний бланк письмових пояснень позивача, заповнений від руки заступником командира 5 стрілецької роти ОСОБА_2 29.10.2022.

Разом з тим, у вказаному бланку зроблено відмітку про те, що пояснення відібрано по мобільному телефону. При цьому, розмову не було зафіксовано технічними засобами. У відповідній графі проставлено прочерк.

У графі підпис особи, у якої відбиралися пояснення, відповідний підпис позивача також відсутній.

Крім того, бланк не містить прізвища та ініціалів позивача у графі, що йому доведено положення ст.63 Конституції України, права та обов`язки, підстави проведення службового розслідування.

Відтак, зазначений бланк не є належним доказом, оскільки не дає змогу встановити зміст пояснень та чи дійсно такі відбиралися, чи йому було доведено положення ст.63 Конституції України, права та обов`язки, підстави проведення службового розслідування. Письмових пояснень позивача матеріали справи не містять.

В той же час, суд звертає увагу, що позивач заперечує зазначені обставини.

Протилежного відповідачем не доведено.

Крім того, суд звертає увагу, що у бланку пояснень відсутня дата та підпис особи, в якої відбирались пояснення.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не спростовано доводи позивача та не підтверджено належними доказами факт відмови позивача від виконання бойового наказу.

Більш того, суд звертає увагу, що службовим розслідуванням вину позивача не підтверджено, а навпаки, встановлено відсутність у діях ОСОБА_1 ознак правопорушення, що підтверджується фактами та обставинами, що були встановлені в ході проведення службового розслідування та зазначені в розділі акту службового розслідування.

Враховуючи викладене, в ході розгляду справи не знайшли свої підтвердження доводи відповідача про відмову позивача від виконання бойового наказу внаслідок чого позивача неправомірно позбавили виплати додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ №168.

В той же час, судом встановлено, що відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 02.12.2022 №3817 позивач був відряджений в зону ведення бойових дій для забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у період з 08.08.2022 по 16.09.2022, з 17.09.2022 по 14.11.2022 .

Жодних документів, які б підтверджували недійсність вказаної довідки, матеріали справи не містять і відповідачем не надано, як і не заперечується останнім факт безпосередньої участі позивача в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період.

Відтак, позивач має право на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року.

Враховуючи відсутність у діях позивача. ознак правопорушення щодо невиконання наказу командира, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року.

Такі дії відповідача, в силу приписів ст.2 КАС України суд розцінює як такі, що порушують принцип рівності перед законом та принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року додаткової винагороди за жовтень 2022 року у розмірі 100 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

При цьому, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд зазначає, що розрахунок додаткової винагороди та визначення періоду, за який вона повинна виплачуватися, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходить військову службу та який виплачує йому грошове забезпечення. Тому, саме на відповідача за наявності передбачених законодавством підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, визначивши при цьому період для її розрахунку.

Визначення розміру заборгованості з невиплаченої додаткової грошової винагороди належить до повноважень відповідача, що він повинен зробити на виконання судового рішення.

При цьому, суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення.

Суд зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення кожному окремому військовослужбовцю здійснюється із врахуванням конкретних обставин проходження таким військовослужбовцем служби та виконуваних ним завдань, а виплата додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць виплачується військовослужбовцям пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.

Відповідно до приписів частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

На підставі вищевикладених положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині шляхом зобов`язання військову частину нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України, за жовтень 2022 року.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.

Щодо витрат на правову допомогу.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

На підтвердження витрат на правову допомогу, до матеріалів справи надано копію договору про надання правової допомоги , розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, в якому зазначено про те, що надано правову допомогу наступного характеру:

Консультації, адвокатські запити, підготовка позовної заяви 3000,00 грн.

Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Зазначене свідчить, що відповідач, як особа, яка заперечує відносно визначеного позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Разом з тим, суб`єктом владних повноважень не було подано до суду заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що складність даної справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є співмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві.

Так, витрати зазначені в позовній заяві в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру, а відтак суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Підстави для відшкодування витрат позивачу по сплаті судового збору відсутні, оскільки він звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доведеність в ході розгляду справи порушення прав позивача з боку відповідача у спірних правовідносинах, а тому позов належить задовольнити частково.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (Новогородецьке,Житомирський район, Житомирська область,12572, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року.

Зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України, за жовтень 2022 року.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова