Рішення

від 21.08.2023 по справі 620/7937/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2023 року Чернігів Справа № 620/7937/23

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого суддіПоліщукЛ.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмаркет «Іскра» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмаркет «Іскра» (далі відповідач, ТОВ «Будмаркет «Іскра»), в якому просить стягнути з відповідача (код ЄДРПОУ: 38371246) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Чернігівській області, Ніжинський район, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок: А278999980313111230000025303, ККДБ: 50070000, код ЄДРПОУ: 37972475) 41 086,00 грн адміністративно-господарських санкцій та 1873,59 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, тим самим порушив вимогиЗакону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

У відзиві відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити, оскільки протягом 2022 року відповідач мав 8 штатних працівників облікового складу, з яких один працівник протягом всього цього періоду передувала у відпустці за для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (з 27.01.2020 по 28.11.2022). Тобто, облікова кількість штатних працівників відповідача у 2022 році становила 8 осіб, а середньооблікова - 7. Однак, при поданні відповідачем за 2022 рік щоквартальних та річного Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску у рядку «Середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період, осіб» помилково вказано 8 осіб, замість 7 осіб. У зв`язку з допущенням такої помилки відповідачем у 2023 році були подані уточнюючі квартальні та річний Податкові розрахунки, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Ухвалою судді від 21.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ «Будмаркет «Іскра» має статус юридичної особи та згідно з вимогами чинного законодавства України несе обов`язок по обов`язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю, що не заперечується сторонами.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами встановлює Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон).

Статтею 17 Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до положень статті 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу. Виконанням нормативу є працевлаштування осіб з інвалідністю для яких місце роботи є основним.

Частиною першою статті 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно із вимогами частини четвертої статті 20 Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, підставою для виникнення у підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, обов`язку зі сплати до відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій є наявність факту роботи у них середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю меншої, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону.

Відповідно підставою для нарахування пені таким особам є їх добровільна несплата зазначених вище адміністративно-господарських санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно з проведеного позивачем розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становить 08 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1 особа. Сума адміністративно-господарських санкцій визначена у розмірі 41086,00 грн (а.с. 5).

Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті відповідача 17.04.2023 (а.с.6).

Також позивачем проведено розрахунок пені, нарахованої за не сплачену вчасно суму адміністративно-господарських санкцій, в розмірі 1873,59 грн (а.с. 7).

Разом тим, суд акцентує увагу, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно з частиною першою статті 19 Закону встановлено для тих підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу яких за рік становить не менше восьми осіб.

Судом встановлено, що згідно копій Табелів обліку використання робочого часу за період січень грудень 2022 року (а.с. 50-56) кількість штатних посад ТОВ «Будмаркет «Іскра» становить 8 осіб. При цього, як вбачається з Табелів, так і підтверджується копіями наказів Товариства від 27.01.2020 №1/к та від 25.11.2022 №7/К (а.с. 56-57) у період з 27.01.2020 по 28.11.2022 касир торгівельного залу ОСОБА_1 перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Крім того, зазначений факт підтверджується копіями Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, в тому числі уточнених, за період 1-4 квартали 2022 року, квитанцій, що підтверджують їх подання до податкового органу (а.с. 27-48).

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 N 286 (далі Інструкція №286) в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.

У пунктах 3.2 та 3.2.2 визначено, що середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу.

При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.

Таким чином, для визначення середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу на рік враховуються працівники усіх категорій, зазначених у пунктах 2.4, 2.5 Інструкції № 286, крім тих, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого законодавством або колективним договором підприємства.

З огляду на вказане та зважаючи на факт перебування касира торгівельного залу ТОВ «Будмаркет «Іскра» ОСОБА_1 у період з 27.01.2020 по 28.11.2022 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на рік відповідача у 2022 році становить 07 осіб. А отже, вимоги статті 19 Закону у 2022 році не розповсюджувались на ТОВ «Будмаркет «Іскра».

Згідно з частиною тринадцятою статті 19 Закону Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону.

Виходячи з встановлених під час розгляду справи обставин та викладених вище норм права, суд дійшов висновку, що відповідач у 2022 році не мав обов`язку щодо виконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до нормативів встановлених Законом. А отже, підстави для обов`язку у ТОВ «Будмаркет «Іскра» зі сплати до відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій та відповідно підстави для нарахування йому пені відсутні.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що позивачем не доведено ті обставини на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті).

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник позивача у поданих до суду запереченнях зазначив про те, що заявлений відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, оскільки дана справа відноситься до категорії незначної складності.

Відповідно до частин першої, п`ятої, сьомої та дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем до суду надано копії: Договору про надання правничої (правової) допомоги від 03.07.2023 №23/25, Додаткової угоди до нього від 03.07.2023 №1, акту про надану правничу допомогу від 05.07.2023 №1, включаючи Додаток до нього «Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом), Платіжної інструкції від 04.07.2023 №4871, Ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 03.07.2023 серії СВ №1057583 (а.с. 26, 59-63).

Суд зазначає, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов`язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред`явлений до суду, вартість та перелік наданих адвокатом послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.

Разом з тим, зауважує, що предмет позову не є неординарним, а справа відноситься до категорії справ незначної складності.Тому, підготовка позовної заяви не потребувала значних затрат часу, не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині ознайомлення з матеріалами справи, аналізу судової практики у подібних спорах, побудови стратегії захисту клієнта, аналізу документації клієнта пов`язаної з даною справою.

Частина друга статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тому, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Верховний Суд неодноразово зауважував, зокрема, у постановах від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18, від 08.12.2022 у справі № 824/45/22, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 6000,00 грн.

Таким чином, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені ним судові витрати - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмаркет «Іскра» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмаркет «Іскра» судові витрати в розмірі 6000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, вул.В.Радченка, 14, м.Чернігів, 14017, ЄДРПОУ: 14220194.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будмаркет «Іскра», пров.Урожайний, 21, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, ЄДРПОУ: 38371246.

Повний текст судового рішення складено 21 серпня 2023 року.

Суддя Л.О. Поліщук