Постанова

від 16.08.2023 по справі 500/1225/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/1225/23 пров. № А/857/8579/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

за участі секретаря судового засідання Ханащак С.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Прем`єр Дент» на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року (головуючої судді Мірінович У.А., ухвалене у письмовому провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль повний текст рішення складено 02.05.2023) у справі №500/1225/23 за позовом Приватного підприємства «Прем`єр Дент» до Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Хлистун Діана Василівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення штрафу,-

ВСТАНОВИВ:

ПП «Прем`єр Дент» 03.04.2023 звернулося в суд з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Хлистун Діана Василівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 в якому просить визнати дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції Хлистун Діани Василівни у виконавчому провадженні ВП №71207164 неправомірними, скасувати постанову від 21.03.2023 державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції Хлистун Діани Василівни у виконавчому провадженні ВП №71207164 про накладення штрафу на директора ПП «Прем`єр Дент» ОСОБА_2 .

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Приватне підприємство «Прем`єр Дент» оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норми процесуального та матеріального права та неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи. Вказує, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 10.01.2023 у справі №607/14983/21 рішення суду першої інстанції скасовано та задоволено позов яким поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря-стоматолога-терапевта Приватного підприємства «Прем`єр Дент». На підставі постанови апеляційного суду - видано виконавчий лист який подано на виконання в Відділ державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції. Вимогою державного виконавця Хлистун Д.В. 06.03.2023 зобов`язано директора ПП «Прем`єр Дент» ОСОБА_2 зявитись для виконання рішення на 15:00 год. 10.03.2023, з`явившись на призначений час державному виконавцю було надано усю інформацію щодо виконання вказаного рішення суду та повідомлено про неможливість його виконання у такому вигляді як вказано в рішенні. Надалі директором ПП «Прем`єр Дент» надано відповідачу заяву від 14.03.2023 (зареєстрована 16.03.2023) стосовно виконання рішення суду, у якій він проінформував державного виконавця про обставини виконання рішення суду у справі №607/14983/21 щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі, адже на даний час, згідно штатного розпису, посада головного лікаря-стоматолога-терапевта у ПП «Прем`єр-Дент» відсутня, проте, наявна посада директора підприємства, з метою виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2023 року, діючий директор ПП «Прем`єр-Дент» ОСОБА_2 не заперечує проти свого звільнення із займаної посади у будь-який час, оскільки керівником підприємства (установи, організації) охорони здоров`я може бути як директор, так і головний лікар, поновлення ОСОБА_1 на посаду директора - цілком відповідатиме вимогам постанови Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2023 року у справі №607/14983/21, ПП «Прем`єр-Дент» є маленьким медичним підприємством яке надає послуги населенню в галузі стоматології, заставником є ОСОБА_3 , також підприємство являється збитковим підприємством у зв`язку з об`єктивними обставинами які виникли в державі, однак відповідачем не надано оцінку повідомленим боржником обставинам, та 21.03.2023 винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_2 як на директора ПП «Прем`єр Дент» в розмірі 5100 грн за «невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення». Звертає увагу на той факт, що іншого способу виконати рішення суду в ПП «Прем`єр-Дент» в силу змін законодавста (виключення з переліку посад «головний лікао») просто не існує і це не залежить від бажання чи небажання ПП «Прем`єр-Дент» це обєктивна і незалежна від волі ПП «Прем`єр-Дент» обставина. Також суд першої інстанції протиправно аналізує постанову органу ДВС від 27.03.2023 про накладення другого штрафу на ПП «Прем`єр-Дент», однак такої на момент ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження не існувало, також така постанова не оскаржувалася і не була предметом розгляду справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Третя особа своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Приватне підприємство «Прем`єр Дент» зареєстроване як юридична особа за кодом ЄДРПОУ 36268565 за адресою: м. Тернопіль, вул. Б. Симоненка, 2.

З матеріалів справи також слідує, що ОСОБА_1 працювала на посаді головного лікаря-стоматолога-терапевта у ПП «Прем`єр Дент».

04 червня 2021 року ПП «Прем`єр Дент» видано наказ №04/06/21 «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно якого ОСОБА_1 звільнена з посади головного лікаря-стоматолога-терапевта з 04 червня 2021 року за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених не неї правилами внутрішнього трудового розпорядку КЗпП України.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позов до Приватного підприємства «Прем`єр Дент», у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 04 червня 2021 року, поновити на посаді головного лікаря-стоматолога-терапевта в приватному підприємстві «Прем`єр Дент», стягнути з приватного підприємства «Прем`єр Дент» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 червня 2021 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.08.2022 у справі №607/14983/21 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Прем`єр Дент» відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10.01.2023 у справі №607/14983/21 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 серпня 2022 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ директора Приватного підприємства «Прем`єр Дент» №04/06/21 від 04 червня 2021 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря-стоматолога -терапевта приватного підприємства «Прем`єр Дент» та стягнуто з Приватного підприємства «Прем`єр Дент» (адреса місцезнаходження вул. Симоненка, 2, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 36268565) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 5 червня 2021 року по 10 січня 2023 року включно.

Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист №607/14983/21 від 23.02.2023 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря-стоматолога-терапевта приватного підприємства «Прем`єр Дент (арк. справи 57-28).

Відділом державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову від 06.03.2023 про відкриття виконавчого провадження у справі №71207164 при примусовому виконанні виконавчого листа №607/14983/21 від 23.02.2023 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря-стоматолога-терапевта приватного підприємства «Прем`єр Дент», виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області (арк. справи 60-61).

Пунктом 2 вказаної постанови визначено, що боржнику - ПП «Прем`єр Дент», необхідно виконати рішення суду протягом 3 робочих днів.

06.03.2023, з метою неупередженого, своєчасного і в повному обсязі виконання рішення суду, положеннями Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем надіслано вимогу боржнику з метою перевірки виконання рішення суду, а саме: вказано боржнику 10.03.2023 з`явитись та надати наказ (розпорядження) про поновлення на роботі та внесення запису про це до трудової книжки стягувача. Також вказано сторонам виконавчого провадження з`явитись за адресою м. Тернопіль, вул. В Симоненка, 2 з метою перевірки виконання рішення суду (арк. справи 62-63).

10.03.2023 на адресу відділу з`явився представник боржника, який надав пояснення та подав заяву про відкладення виконавчих днів на строк 10 днів (арк. справи 65).

10.03.2023 державним виконавцем здійснено вихід за адресою: м. Тернопіль, вул. В Симоненка, 2 та встановлено, що боржником рішення суду не виконано, про що складено акт державного виконавця. Сторонами надано пояснення (арк. справи 66, 67, 68).

16.03.2023 на адресу державної виконавчої служби надійшла заява боржника «Про виконання рішення», зі змісту якої слідує, ПП «Прем`єр Дент» є маленьким медичним підприємством яке надає послуги населенню в галузі стоматології, засновником та директором ПП «Прем`єр Дент» є ОСОБА_2 , ПП «Прем`єр Дент» є збитковим підприємством у зв`язку з об`єктивними та непереборними обставинами які виникли в державі діяльності фактично не здійснює. Вказав, що боржником видано наказ №29/04/22, яким затверджено та введено в дію з 29.04.2022 штатний розпис у кількості 1 штатної одиниці, а тому на даний час згідно штатного розпису посада головного лікаря-стоматолога-терапевта у ПП «Прем`єр-Дент» відсутня. Також згідно штатного розпису у ПП «Прем`єр-Дент» наявна посада директора, а діючий директор (засновник) ПП «Прем`єр-Дент» ОСОБА_2 не заперечує проти свого звільнення з посади директора у будь-який час з метою виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2023 року (арк. справи 69-71).

Надалі, державним виконавцем 21.03.2023, на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із невиконанням без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення суду, - винесено постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлено новий строк виконання судового рішення (арк. справи 76-77).

Не погодившись з такими діями відповідача та даною постановою позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач прийняв правильне рішення.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини 1 статті 3 Закон №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VІІІ встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 1 частини 3 цієї ж норми Закону встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 16 частини 3 статті 18 Закон № 1404-VIIІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною 4 статті 19 Закону №1404-VIII сторони виконавчого провадження зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Відповідно до частини 6 статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначає стаття 63 Закону №1404-VІІІ.

Частиною 1 вказаної статті Закону встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Частина 2 статті 63 Закону №1404-VІІІ передбачає, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Частина 1 статті 75 Закону №1404-VІІІ встановлює, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Відтак, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Статті 63, 75 Закону №1404-VІІІ передбачають відповідальність за невиконання без поважних причин боржником рішення.

Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що на момент винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу має бути встановлений факт невиконання боржником рішення суду у встановлений законодавством строк, з приводу якого здійснюються заходи на його виконання. При цьому обов`язковою умовою накладення державним виконавцем штрафу є невиконання судового рішення боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, виконати судове рішення, проте не зробив цього.

Поважними причинами невиконання рішення суду в розумінні норм Закону №1404-VIII можуть вважатися обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 10.01.2023 у справі №607/14983/21 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 серпня 2022 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ директора Приватного підприємства «Прем`єр Дент» №04/06/21 від 04 червня 2021 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря-стоматолога -терапевта приватного підприємства «Прем`єр Дент» та стягнуто з Приватного підприємства «Прем`єр Дент» (адреса місцезнаходження вул. Симоненка, 2, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 36268565) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 5 червня 2021 року по 10 січня 2023 року включно.

Згідно статті 384 Цивільного процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист №607/14983/21 від 23.02.2023 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря-стоматолога-терапевта приватного підприємства «Прем`єр Дент (арк. справи 57-28).

Боржником у вказаному виконавчому провадженні зазначено ПП «Прем`єр Дент»

Частина 1 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Кодекс законів про працю України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, встановлено статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження».

При розумінні роботи, як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Вказаний спір розглядався за правилами цивільного судочинства. Даний спір належить до категорії трудових спорів.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайно виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Основоположним в даній справі є встановлення, коли виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим (повністю виконаним).

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у Законі України «Про виконавче провадження». Так, рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків (позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 947/3424/21).

Аналогічної за змістом позиція вказана в постановах Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 359/4436/21, від 16.11.2022 у справі № 709/1465/19, 28.10.2022 у справі № 465/2156/20, від 06.10.2022 у справі № 757/6362/19-ц, від 15.06.2022 у справі № 209/1944/18, від 08.12.2021 у справі № 465/6661/16.

Як свідчать матеріали справи позивачем на підтвердження виконання рішення Тернопільського апеляційного суду у справі №607/14983/21, надано Наказ №17/03/23 від 17.03.2023 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » (арк. справи 86) зі змісту якого слідує, що засновником ПП «Прем"єр Дент» ОСОБА_2 вказано поновити стягувача з 05.06.2021 на посаді директора Приватного підприємства «Прем`єр Дент» (арк. справи 87).

Проте, третьою особою у даній справі (стягувачем) заперечується належне виконання боржником судового рішення у обраний ним спосіб, а саме шляхом видання наказу про її поновлення на посаді «директора», а не «головного лікаря-стоматолога-терапевта», оскільки такий наказ стягувачем не отримано та її недопущено до роботи, а саме до виконання попередніх обов`язків, адже посада директора підприємства передбачає виконання інших посадових обов`язків, ніж виконувані стягувачем до її незаконного звільнення.

В свою чергу, як слідує з матеріалів справи, на час незаконного звільнення стягувача з посади «головного лікаря-стоматолога-терапевта» на підприємстві існувала посада і «директора», яку обіймав засновник підприємства ОСОБА_2 , а після звільнення позивача у штатний розпис було внесено зміни та залишено лише одну штатну посаду «директор», на яку і було видано наказ «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », а отже колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що такі посади не є рівнозначними, оскільки сама наявність різних посад на час незаконного звільнення стягувача за своєю суттю вбачає розподіл повноважень між такими працівниками та відповідно їх обов`язків (об`єму виконуваних робіт), а тому таке не може вважатись належним виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки воно здійснено не у спосіб, вказаний судовим рішенням, а саме щодо поновлення на посаді «головного лікаря-стоматолога-терапевта», а будь-яких доказів зміни способу та/або порядку виконання судового рішення у справі №607/14983/21, зокрема з підстав відсутності в штатному розписі боржника на час виконання рішення такої посади та не можливості її введення, - сторонами не представлено, а судом не здобуто, як і не додано до апеляційної скарги.

З огляду на що, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено виконання рішення у встановлений спосіб, а також невиконання такого з поважних причин.

Суд наголошує, що поважними причинами невиконання рішення суду, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Стаття 430 Цивільного процесуального кодексу України та стаття 129-1 Конституції України покладає на позивача обов`язок розпочати виконання рішення суду негайно. При цьому, позивач зобов`язаний виконувати судові рішення за фактом їх ухвалення не чекаючи заходів примусового виконання. Це обумовлюється закріпленим конституційним обов`язком кожного виконувати судові рішення. Презумпція «обов`язковості судових рішень» зобов`язує кожного вчинити дії, які визначені в резолютивній частині судового рішення, як обов`язкові. Втім, коли об`єктивно існують «обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим», то законодавець, саме для таких цілей, запровадив у статті 435 Цивільного процесуального кодексу України право боржника звернутись до суду із заявою про відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання.

Установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

На переконання суду, позивач мав достатній період часу для того, щоб вжити належних заходів на виконання рішення суду у передбаченому законом порядку та згідно обраного судом у справі №607/14983/21 способу поновлення порушеного права стягувача, а саме шляхом поновлення на посаді «головного лікаря-стоматолога-терапевта», або звернутися у встановленому порядку до відповідного суду з заявою про зміни способу та порядку виконання даного судового рішення, чи відстрочку виконання судового рішення у разі наявності об`єктивних перешкод на його виконання. Проте таке позивачем вчинено не було, та в межах даної судової справи доказів наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим у визначений судом спосіб не надано, а тому таке рішення суду не виконано позивачем без поважних причин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що особа звільняється від відповідальності у виді штрафу за невиконання судового рішення, якщо на це були поважні причини, тобто обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.

Об`єктивних причин невиконання рішення суду колегією суддів не встановлено.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що орган державної виконавчої служби правомірно наклав на позивача штраф за невиконання судового рішення, тому постанова про накладення штрафу скасуванню не підлягає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Варто також зауважити, що у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004, Європейський суд з прав людини констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Таким чином, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди ПП «Прем`єр Дент» із постановою Тернопільського апеляційного суду від 10.01.2023 у справі №607/14983/21, що набрала законної сили та підлягає обов`язковому виконанню.

Разом з цим, постанова Тернопільського апеляційного суду від 10.01.2023 у справі №607/14983/21 є чинною, а тому вказані доводи апеляційної скарги є безпідставними.

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують обов`язку, закріпленого нормами Закону України «Про виконавче провадження» щодо вчинення державним виконавцем у повному обсязі необхідних дій, направлених на виконання судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду першої є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Прем`єр Дент» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року у справі №500/1225/23 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Л.Я. Гудим

О.М. Довгополов

Повний текст постанови складено 21.08.2023