Рішення

від 23.08.2023 по справі 522/4951/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 522/4951/23-ц

Категорія 17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинова І. В.,

при секретарі судового засідання - Орел А. О.,

розглянувши у відкритому судому засіданні у м. Києві у залі судових засідань цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКК ДЕ-ЮРЕ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

I. Позиції учасників справи.

Позивач звернувся з позовом до суду з вимогою про стягнення заборгованості та відшкодування збитків у розмірі 50 000, 00 грн.

В обґрунтування позову вказано, що сторонами було укладено договір поворотної фінансової допомоги № 27/07/20 від 27 липня 2020 року, за якими відповідачу надавалися грошові кошти у розмірі 50 000, 00 грн, які вона зобов`язалася повернути не пізніше 30 жовтня 2020 року. Позивачем належним чином було виконано всі умови вищевказаного договору та надано поворотну фінансову допомогу у домовленому розмірі шляхом внесення коштів на її поточний рахунок, що підтверджується копією платіжного доручення № 1335 від 27 липня 2020 року. однак відповідач порушила договірні зобов`язання, взяті на себе, та не повернула грошові кошти у встановлений строк. Позивач неодноразово надсилав повідомлення про вимогу сплатити та проводив переговори задля вирішення ситуації, але такі дії не привели до жаданих результатів і заборгованість залишається непогашеною.

Відповідач не скористалася своїм правом на подання відзиву на позов.

II. Процесуальні дії та рішення суду.

09 травня 2023 року до Печерського районного суду м. Києва, на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року, надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

15 травня 2023 року ухвалою суду відкрито провадження у справі для розгляду справи у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін у судове засідання /а. с. 26-27/.

18 липня 2023 року на електронну поштову скриньку суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутності представника сторони.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, будучи повідомленим належним чином про його час, дату і місце призначення, враховуючи подану заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, окрім вищевказаних, як заяви з процесуальних питань, як і заяви по суті, не надходили до суду.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлялася про дату, час і місце судового засідання, не з`явилася у судове засідання, про причини неявки не повідомила, не подала відзив і позивач не висловлював заперечень проти такого вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

III. Фактичні обставини справи.

27 липня 2020 року ОСОБА_1 (позичальник) та ТОВ «Юридична консалтингова компанія ДЕ-ЮРЕ» (позикодавець) уклали договір поворотної фінансової допомоги № 27/07/20, згідно з пунктом 1.1. якого позикодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі встановленому договором, а позичальник зобов`язується повернути їх позикодавцю /а. с. 4/.

Згідно з пунктом 2.1 договору від 27 липня 2020 року сума фінансової допомоги становить 50 000, 00 грн. За пунктом 2.2. договору, проценти за надання фінансової допомоги не нараховуються та не сплачуються.

Як передбачено пунктом 4.1 договору поворотної фінансової допомоги від 27 липня 2020 року, строк повернення допомоги - не пізніше 30 жовтня 2020 року.

Згідно з пунктом 6.1 договору, при простроченні повернення допомоги (її частини) позичальник сплачує штраф у розмірі 0,5 % від неповерненої суми допомоги. Відповідно до пунктом 6.2 договору, при простроченні повернення допомоги (її частини) позичальник додаткового до штрафу, передбаченого п. п. 6.1 договору, сплачує проценти у розмірі 1 % річних від неповерненої суми за весь строк прострочення.

Також 27 липня 2020 року на банківський рахунок ОСОБА_1 ТОВ «Юридична консалтингова компанія ДЕ-ЮРЕ» перераховано суму поворотної фінансової допомоги за договором № 27/07/20 від 27 липня 2020 року /а. с. 5/.

IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Згідно з частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Боржник не звільняється від відповідальності неможливість виконання ним грошового зобов`язання, за приписами частини першої статті 625 Цивільного кодексу України.

За частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 05 квітня 2011 року № 23/466 та листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосував індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03 квітня 1997 року № 62-97р, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період інде інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Відповідно до інформаційного листа Вищого Господарського суду України № 06/928/2012 від 17 липня 2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»: інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 ті відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, як погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Отже сукупний індекс інфляції становить 143,502% з розрахунку: 101,30% х 100,90% х 10.1,30% х 101,00% х 101,70% х 100,70% х 101,30% х 100,20% х 100,10% х 99,80% х 101.20%. х 100,90% х 100,80%. х 100,60% х 101,30% х 101,60% х 104,50% х 103,10% х 102,70% х 103,10% х 100,70% х 101,10% х 101,90% х 102,50% х 100,70%х 100,70% х 100,80% = 143,502% (за період листопад 2020 року - січень 2023 року).

Таким чином, розмір інфляційних нарахувань становить 20 686, 94 грн з розрахунку - 50 000, 00 грн (сума боргу) х 143, 502 % (сукупний індекс інфляції) / 100% - 50 000, 00 грн (сума боргу) 21 751, 21 грн.

Згідно з приписами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Своєю постановою від 20 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 629/5364/13-ц прийшов до висновку, що договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено частинами першою-третьою статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими судом, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а саме стягненню з відповідача сума боргу у розмірі 50 000, 00 грн, сума штрафу - 250, 00 грн, передбаченого пунктом 6.1 договору, проценти у розмірі 1 % річних від неповерненої суми за весь строк прострочення - 1 150, 00 грн, згідно з пунктом 6.2 договору, сума інфляційних втрат у розмірі 21 751, 21 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення відсотків до моменту повного виконання рішення суду, то суд вважає за необхідне вказати, що така вимога виходить за межі поняття охоронюваного законом інтересу, який характеризується межами суб`єктивного права, є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони, має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб, не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Отже у задоволенні стягнення відсотків на майбутній час, до повного виконання рішення суду, суд відмовляє, оскільки така вимога не окреслена об`єктивними ознаками.

V. Розподіл судових витрат.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем з оплати судового збору в розмірі 2 481, 00 грн.

За приписами частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У прохальній частині позовної заяви та у клопотанні про розгляд справи за відсутності позивача, датованій від 22 травня 2023 року, представник позивача просив стягнути з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн, однак на вимогу положень частини третьої статті 137 ЦПК України, згідно з якими, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, такі відомості, підтвердні належними доказами, суду не подано.

Відтак підстави для стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, не встановлені і у цій частині вимог суд відмовляє.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-22, 526, 530, 612, 625, 629, 1050 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 137-141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКК Де-Юре» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКК Де-Юре» (код ЄДРПОУ 37476376, вул. Розкидайлівська, буд. 69/71, м. Одеса, Одеська обл., 65006) суму заборгованості за договором № 27/07/20 від 27 липня 2020 року у розмірі 73 151, 21 грн, судового збору у розмірі 2 481, 00 грн.

Відмовити у задоволенні вимоги про стягнення суми витрат, пов`язаних із отриманням правової допомоги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І. В. Литвинова