Вирок

від 24.08.2023 по справі 953/9449/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/9449/21

н/п 1-кп/953/290/23

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" серпня 2023 р. Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретарів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

потерпілого ОСОБА_10 ,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_11 ,

обвинуваченого ОСОБА_12 ,

захисника адвоката ОСОБА_13 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові кримінальне провадження № 12020220490002033від 03.06.2020за обвинуваченням:

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Печеніги Печенізького району Харківської області, громадянина України, із вищою освітою, офіційно не працюючого, одруженого, зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Приблизно у жовтні 2018 року (більшточний часне встановлено),знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , потерпілий ОСОБА_10 , за проханням ОСОБА_12 , передав останньому на усних домовленостях для користування автомобіль «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності потерпілому ОСОБА_10 , ключі від вказаного транспортного засобу та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 на вказаний транспортний засіб, яке видане на ім`я потерпілого ОСОБА_10 . Умовами безоплатної передачі транспортного засобу потерпілим ОСОБА_10 громадянину ОСОБА_12 було його обслуговування, утримання в робочому стані та повернення за першою вимогою ОСОБА_10 .

В свою чергу ОСОБА_12 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, шляхом зловживання довірою потерпілого ОСОБА_10 , з метою особистого користування транспортним засобом та подальшого особистого збагачення за рахунок майна потерпілого, не плануючи повертати автомобіль законному власнику та сплачувати будь-які грошові кошти за нього, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , приблизно у жовтні 2018 року (більш точний час не встановлено), отримав у ОСОБА_10 на усних домовленостях на зазначених умовах автомобіль «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , ключі від вказаного транспортного засобу та свідоцтво про його реєстрацію НОМЕР_3 , вартістю згідно висновку автотоварознавчої експертизи № 176 від 29.01.2021 265 191,46 грн., після чого користувався ним до 12.11.2019.

В подальшому 12.11.2019, завершуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_12 перебуваючи в приміщенні ТСЦ № 6341 МВС України за адресою: м. Харків, вул. Шевченко 26, ввівши в оману свою дружину ОСОБА_14 стосовно підстав набуття нею права власності на автомобіль «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , надав працівнику сервісного центру № 6341 для реєстрації права власності зазначеного автомобілю на ОСОБА_14 - договір комісії № 8010/11/2019 від 08.11.2019 між ОСОБА_10 та ТЗОВ «НОВУС-Н», відповідно до якого ОСОБА_10 нібито передав свій автомобіль «Renault Traffic», д.н.з. НОМЕР_2 зазначеному підприємству для реалізації, який відповідно до почеркознавчої експертизи № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2020, підпис від імені ОСОБА_10 виконаний не ОСОБА_10 , а іншою особою, та заяву № 250143371 на реєстрацію транспортного засобу «Renault Traffic», д.н.з. НОМЕР_2 від 12.11.2019, акт огляду транспортного засобу «Renault Traffic», д.н.з. НОМЕР_2 № 6884/19/008818 від 08.11.2019, договір купівлі-продажу «Renault Traffic», д.н.з. НОМЕР_2 № 8010/11/2019 від 08.11.2019, в яких відповідно до висновку почеркознавчої експертизи № 10/8/59СЕ-20 від 06.07.2020, підпис від імені ОСОБА_14 в графах « ОСОБА_14 виконаний ОСОБА_14 . На підставі зазначених завідомо підроблених документів було зареєстровано право власності на автомобіль «Renault Traffic», д.н.з. НОМЕР_2 за ОСОБА_14 , таким чином ОСОБА_12 розпорядився автомобілем потерпілого ОСОБА_10 на власний розсуд.

Після чого, ОСОБА_12 достовірно знаючи про неодноразові вимоги потерпілого ОСОБА_10 повернути автомобіль, з метою подальшого укриття вчиненого кримінального правопорушення, та особистого збагачення ОСОБА_12 , видаючи себе за дійсного власника автомобіля «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , 17.06.2020 знаходячись в Територіальному сервісному центрі МВС України № 6341, за адресою: м. Харків, вул. Шевченко, 26 продав вказаний автомобіль своєму знайомому ОСОБА_15 , отримавши від останнього грошові кошти за транспортний засіб.

За цих обставин ОСОБА_12 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, тобто незаконному заволодінні транспортним засобом, вартість якого у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_12 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення не визнав. Пояснив, що він знайомий з потерпілим ОСОБА_10 приблизно тринадцять років. У 2018 році потерпілий придбав автомобіль «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , на зазначеному транспортному засобі він разом з потерпілим перевозили ковбасну продукцію до м. Суми, де її реалізовували. Приблизно через три місяці він також придбав автомобіль марки «Renault» модель «Trafic» та думав, що він буде їздити на одному, а потерпілий на іншому транспортному засобі. Згодом сестра потерпілого ОСОБА_10 запропонувала останньому приїхати працювати на будівництві до м. Суми, на що той погодився. Після чого потерпілий залишився проживати у м. Суми, де обвинувачений з ним часто зустрічався. Одного разу, в ході бесіди потерпілий повідомив, що має борги, які нічим повертати, на що обвинувачений запропонував потерпілому продати належний останньому автомобіль «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , а вирученими коштами погасити заборгованість, на що той погодився. В присутності двох свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 в рахунок купівлі транспортного засобу він передав потерпілому 5 000,00 доларів США та 2000,00 Євро, а останній пообіцяв переоформити автомобіль. З метою оформлення автомобіля «Renault Trafic» д.н.з. НОМЕР_2 , він, разом з дружиною та дитиною, приїхав до МРЕО за адресою м.Харків вул..Шевченка, 26, однак в приміщення МРЕО він не заходив. Огляд автомобіля експертом проводився без його участі.

Зазначив,що вказанимтранспортним засобомкористувалася йогодружина.В подальшомутранспортний засіб«RenaultTrafic»,д.н.з. НОМЕР_2 ,у зв`язкуз несправністюдвигуна,був проданий ОСОБА_15 за 6000,00 доларів США, який згодом також його продав. Про ТЗОВ «НОВУС-Н» до моменту проведення слідчих дій у вказаному кримінальному провадженні йому нічого не було відомо, з директором ТЗОВ «НОВУС-Н» ОСОБА_18 до липня 2021 року він жодного разу не бачився та з будь-яких приводів не спілкувався.

Потерпілий ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що 31.03.2017 він купив транспортний засіб «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 та користувався ним до жовтня 2018 року. Грошові кошти для купівлі транспортного засобу в сумі 11500,00 доларів США він взяв в борг у своєї сестри. Метою купівлі вказаного транспортного засобу було здійснення підприємницької діяльності, а саме: продаж ковбасної продукції. Наприкінці вересня 2018 року його сестра запропонувала йому приїхати до неї у м. Суми працювати на будівництві, що він і зробив. З обвинуваченим ОСОБА_12 він знайомий приблизно шість сім років, у них склалися добрі, товариські відносини, з дружиною обвинуваченого вони мали спільний магазин, тому транспортний засіб залишився у користуванні останнього. Крім цього, у ОСОБА_12 було місце для його збереження. Наприкінці вересня 2019 року він повідомив обвинуваченому, що має намір забрати вказаний транспортний засіб, однак останній попрохав відстрочити вказаний термін та надати йому можливість ще трохи ним покористуватися, оскільки були не завершені справи, для яких був потрібен транспортний засіб.

20.05.2020 він разом з товаришами під`їхав до будинку, де мешкає ОСОБА_12 , який знаходився у стані алкогольного сп`яніння, також поруч була його дружина та товариш. На прохання потерпілого повернути транспортний засіб «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого він є, обвинувачений повідомив, що у його дворі відсутнє чуже майно, а вказаний автомобіль належить не потерпілому, а його дружині. Через деякий час йому зателефонував ОСОБА_12 та запропонував зустрітися біля магазину, який належить потерпілому та дружині обвинуваченого. Зустрівшись, останній запропонував надати за вказаний автомобіль 10000,00 доларів США та 6000,00 доларів США за частку потерпілого в магазині, на що він погодився. Оформлення угоди відклали на сім - вісім днів. Через п`ять днів йому зателефонував ОСОБА_12 та повідомив, що у нього є обумовлена ними сума. Приїхавши до нотаріуса разом з сестрою ОСОБА_19 , він зустрівся з обвинуваченим та його дружиною та попрохав віддати гроші за автомобіль, а після оформити угоду на продаж частки нежитлових приміщень магазину. На що обвинувачений повідомив, що у нього є грошові кошти лише за магазин, а за транспортний засіб він поверне після продажу насіння соняшника. На прохання потерпілого повернути належний йому транспортний засіб, обвинувачений повідомив, що продав його та гроші у нього відсутні. З огляду на вказані обставини, потерпілий поїхав до поліції де написав заяву про вчинення злочину. Зазначив, що жодних документів на продаж транспортного засобу «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 він не підписував.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_12 вини у вчиненні кримінального правопорушення, встановлені судом обставини повністю підтверджуються зібраними в кримінальному провадженні та дослідженими в судовому засіданні наступними доказами, які суд вважає належними та допустимими, а саме:

- заявою потерпілого ОСОБА_10 про вчинене кримінальне правопорушення від 01.06.2020 (а.с. 2 т. 2);

- відомостями з підсистеми НАІС ДДАІ МВС України від 31.03.2017 щодо транспортного засобу «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_10 (а.с. 3 т. 2);

- відомостями з Державного реєстру транспортних засобів МВС про транспортні засоби станом на 01.05.2020, з яких вбачається, що реєстраційні дії, пов`язані зі зміною власника транспортного засобу «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 було проведено 31.03.2017 та 12.11.2019 (а.с. 142-146 т. 1);

- оригіналом свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого Центром № 6341, з якого вбачається, що власником транспортного засобу Renault Trafic VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_10 (а.с. 147 т. 1);

- відомостями з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та з Єдиного реєстру боржників відносно ОСОБА_10 та транспортного засобу «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 , з яких слідує, що за вказаними параметрами запиту відсутня інформація в реєстрах (а.с. 148 т. 1);

- заявою № 115616647 від 31.03.2017, яка стала підставою для реєстрації транспортного засобу «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 на ОСОБА_10 (а.с. 150 т. 1);

- інформацією із Єдиного реєстру МВС щодо перереєстрації транспортного засобу «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 на ОСОБА_14 (а.с. 151-157 т. 1);

- висновком експерта ХНДЕКЦ МВС України № 10/8/59СЕ-20 від 06.07.2020, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_14 в графі « ОСОБА_14 » в заяві № 250143371 від 12.11.2019, виконаний ОСОБА_14 ; підпис від імені ОСОБА_14 в графі «покупець» в акті огляду реалізованого транспортного засобу № 6884/19/008818 від 08.11.2019, виконаний ОСОБА_14 ; підпис від імені ОСОБА_14 виконано підпис в графі «покупець» в договорі купівлі-продажу транспортного засобу № 8010/11/2019 від 08.11.2019, виконаний ОСОБА_14 (а.с. 166-171 т. 1);

- висновком експерта ХНДЕКЦ МВС України № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2020, яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_20 у графі «Комітент» у договорі комісії № 8010/11/2019 від 08.11.2019, у графі «Комітент (довірена особа)» у акті № 8010/11/2019 технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер від 08.11.2019, виконані не ОСОБА_10 , а іншою особою (а.с. 173-178 т. 1);

- актом технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 8010/11/2019 від 08.11.2019, укладеного між представником ТОВ «Новус-Н» ОСОБА_21 з однієї сторони та гр. ОСОБА_10 з іншої (а.с. 179 т. 1);

- договором комісії № 8010/11/2019 від 08.11.2019, укладеним між представником ТОВ «Новус-Н» ОСОБА_21 з однієї сторони та гр. ОСОБА_10 з іншої (а.с. 180 т. 1).

- договором купівлі-продажу транспортного засобу № 8010/11/2019 від 08.11.2019, укладений між ТОВ «Новус-Н» ОСОБА_22 з однієї сторони та ОСОБА_14 з іншої (а.с. 4 т. 2);

- рапортами о/у ВКП Луцького ВП ГУ НП у Волинській області ОСОБА_23 , з яких вбачається, що за адресою: м. Луцьк, вул. Єршова, буд. 11, оф. 311 відсутнє ТзОВ «Новус-Н» та на дверях офісу наявна табличка «ТзОВ «Продзахід» (а.с. 185-187 т. 1);

- заявою № 250143371 від 12.11.2019, яка стала підставою для реєстрації транспортного засобу «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 на ОСОБА_14 (а.с. 5 т. 2);

- заявою № 264576268 від 17.06.2020, яка стала підставою для реєстрації транспортного засобу «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 на ОСОБА_15 (а.с. 195 т. 1);

- актом огляду реалізованого транспортного засобу від 17.06.2020, укладеного між представником ТФ «Автолюбитель» ОСОБА_24 з однієї сторони та гр. ОСОБА_15 з іншої (а.с. 196 т. 1);

- договором купівлі продажу транспортного засобу № 352/20/015120 від 17.06.2020, згідно якого ТФ «Автолюбитель» передало у власність ОСОБА_15 транспортний засіб «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 (а.с. 197 т. 1);

- договором комісії № 352/20/015120 від 17.06.2020, укладеним між представником ТФ «Автолюбитель» ОСОБА_24 з однієї сторони та гр. ОСОБА_14 з іншої (а.с. 198 т. 1);

- протоколом огляду файлів, вилучених на підставі доступу до інформації мобільного оператора «Київстар» від 08.01.2021, з якого вбачається, що абонентські номери ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 у період часу з 08.11.2019 по 12.11.2019 не змінювали область свого знаходження (а.с. 207-210 т. 1);

- висновком автотоварознавчої експертизи, проведеної Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса», № 176 від 29.01.2021, яким встановлено, що вартість автомобіля «Renault Traffic» VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 становить 265191,46 грн. (а.с. 215-218 т. 1).

- показаннями допитаної в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_19 , яка пояснила, що вона є сестрою потерпілого ОСОБА_10 . Так, в березні 2018 року її брат придбав автомобіль «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , яким користувався в подальшому. У вересні 2018 року її компанія отримала великий підряд по будівництву та вона запропонувала братові стати її правою рукою, здійснювати контроль на будівництві та переїхати до м. Суми, на що він погодився. Транспортний засіб «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 залишився у користуванні ОСОБА_12 . Приблизно у вересні 2019 року потерпілий ОСОБА_10 попрохав обвинуваченого ОСОБА_12 повернути належний йому транспортний засіб. Однак ОСОБА_12 попросив ще трохи покористуватися автомобілем, яким він користувався до лютого 2020 року. Згодом по с. Печеніги Печенізького району Харківської області пішли чутки про те, що у обвинуваченого відсутнє майно належне потерпілому ОСОБА_10 , у зв`язку з чим 20.05.2020 її брат поїхав до с. Печеніги Печенізького району Харківської області, де мешкає обвинувачений ОСОБА_12 забирати свій транспортний засіб, однак транспортний засіб йому повернуто не було. Через деякий час обвинувачений ОСОБА_12 зателефонував потерпілому ОСОБА_10 та запропонував домовитися. Після зустрічі обвинуваченого з потерпілим, останній пішов на усі поступки та вони домовилися зустрітися через 7-8 днів, вказаний час був необхідний для збирання ОСОБА_12 обумовленої сторонами суми грошових коштів за транспортний засіб та частину нежитлових приміщень магазину, належних ОСОБА_10 . Через 5 днів потерпілому ОСОБА_10 зателефонував обвинувачений ОСОБА_12 та сказав, що він готовий повернути грошові кошти. Приїхавши до нотаріуса разом з нею, потерпілий попросив віддати гроші за автомобіль, а потім укласти угоду щодо продажу частки в магазині, однак обвинувачений зазначив, що у нього відсутня обумовлена ними сума та він може сплатити за частку в магазині, а за транспортний засіб потім, після продажу насіння соняшника. Зазначила, що вказаний транспортний засіб було продано без відома потерпілого, оскільки його було відчужено 19.11.2019, а вони приїжджали його забирати 20.05.2020. Також надала для залучення до матеріалів справи документи, повернуті їй слідчим після проведення експертизи;

- показаннями допитаного в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 , яка пояснила, що вона є дружиною обвинуваченого ОСОБА_12 . Потерпілого знає з 2011 року, товаришували з ним. В 2017 році потерпілий придбав автомобіль «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , з метою проведення господарської діяльності, яким користувалися як потерпілий з її чоловіком, так і вона. Приблизно через рік ОСОБА_10 поїхав працювати до своєї сестри у м. Суми. В 2019 році вона з чоловіком дізналися, що ОСОБА_10 має намір продати автомобіль «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , оскільки йому були потрібні гроші. Вони зателефонували та запропонували купити вказаний автомобіль. В березні 2019 року її чоловік ОСОБА_25 зустрівся з ОСОБА_10 у м. Суми, де в рахунок купівлі транспортного засобу «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 передав останньому грошові кошти в розмірі 5 000,00 доларів США та 2 000,00 Євро. Посилаючись на зайнятість, потерпілий пообіцяв потім переоформити вказаний транспортний засіб на обвинуваченого через юридичну фірму. У листопаді 2019 року вони отримали документи та поїхали у МРЕО, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, де в порядку загальної черги переоформили вказаний транспортний засіб на неї. Зазначила, що до них додому приїжджала група молодиків, які вимагали гроші. Потім у них була домовленість про продаж частки в магазині, на яку потерпілий ОСОБА_10 приїхав, однак відмовився укладати вказану угоду;

-показаннями допитаногов судовомузасіданні вякості свідка ОСОБА_26 ,який пояснив,щопрацює адміністратором в сервісному центрі, в день реєструє по 30-40 автомобілів та з приводу оформлення автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 нічого не пам`ятає. Щодо оформлення транспортного засобу на підставі комісійного договору, зазначив, що особа - продавець звертається до комісійного магазину, де оформлюється договір комісії і комісійний магазин продає транспортний засіб покупцю на підставі договору купівлі-продажу, це регламентується постановою Кабінету Міністрів України № 1200, за вказаним договором в сервісному центрі достатньо присутності тільки покупця, за наявності у нього пакету документів, а саме: паспорту; коду; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; договору купівлі-продажу транспортного засобу, оформленого суб`єктом господарювання; комісійного договору, акту огляду технічного стану транспортного засобу; акту огляду транспортного засобу. Після огляду транспортного засобу, вказаний акт огляду реєструється в базі НАІС;

-показаннями допитаногов судовомузасіданні вякості свідка ОСОБА_15 ,який пояснив,щовін є знайомим обвинуваченого та потерпілого. У травні 2021 року, по чуткам в селі дізнався, що подружжя ОСОБА_27 продає транспортний засіб «Renault Trafic», після чого він приїхав, оглянув транспортний засіб, домовився про його ціну та купив його. Вартість угоди, з врахуванням переоформлення склала сім тисяч доларів США. При оформленні договору купівлі-продажу в сервісному центрі був він та ОСОБА_14 . Вказаний транспортний засіб він купив з метою перепродажу, оскільки той знаходився у поганому технічному стані та мав привабливу ціну. У липні 2021 року він продав автомобіль «Renault Trafic», під час продажу на вказаному автомобілі був відсутній арешт, також вказаний автомобіль не був у розшуку;

- показаннями допитаного в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_17 , який пояснив, що він є знайомим обвинуваченого та потерпілого. Так, ОСОБА_12 працював разом з ними водієм та допомагав перевозити ковбасні вироби. В березні 2019 року вони ( ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 ) завантажили транспортний засіб та поїхали працювати до м. Суми. Під час руху транспортного засобу, ОСОБА_12 розповідав, що у м. Суми йому необхідно передати ОСОБА_10 грошові кошти у розмірі 5000,00 доларів США та 2000,00 Євро. Приїхавши до м. Суми, вони торгували ковбасними виробами, та на третій день поїхали до Універмагу «Київ», де до їх транспортного засобу підійшов потерпілий ОСОБА_10 , який сів до автомобіля, а вони з ОСОБА_16 вийшли на вулицю. Через деякий час ОСОБА_12 та ОСОБА_10 вийшли з автомобіля, потиснули один одному руку та вони поїхали. Потім вони заїхали до магазину, в якому ОСОБА_12 купив у подарунок для своєї дружини шубу;

- показаннями допитаного в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_16 , який пояснив, що на початку березня 2019 році він, ОСОБА_12 та ОСОБА_17 возили до м. Суми ковбасну продукцію. Під час поїздки, ОСОБА_12 розповідав, що він в м. Сумах планує передати грошові кошти ОСОБА_10 за транспортний засіб, вказані грошові кошти у вигляді доларів та євро він бачив у ОСОБА_12 . Приїхавши до м. Суми, вони продали продукцію, потім ОСОБА_12 повідомив, що йому необхідно передати грошові кошти ОСОБА_10 , після чого вони в районі обідньої перерви поїхали до універмагу «Київ». Зустріч між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 відбувалась в салоні транспортного засобу, на якому вони прибули. Він та ОСОБА_17 в цей момент вийшли з транспортного засобу випити кави. Моменту передачі грошових коштів ОСОБА_12 ОСОБА_10 він не бачив. Бачив, що після виходу з транспортного засобу ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , останні були веселі, по дружньому обійнялися та потиснули один одному руку. Після чого вони поїхали додому, та по дорозі заїхали до торгівельного центру «Мануфактура», де ОСОБА_12 купив шубу для своєї дружини;

- показаннями допитаного в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_28 , який пояснив, що працює адміністратором в сервісному центрі № 6341 в м. Харкові. Провів реєстрацію транспортного засобу згідно чинного законодавства;

- показаннями допитаного в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_18 , яка пояснила, що з 2016 року по даний час працює в ТЗОВ «НОВУС-Н». У вказаному ТОВ працює директор та вона, до карантинних обмежень працював ще один працівник. У листопаді 2019 року до компанії ТЗОВ «НОВУС-Н» звернувся ОСОБА_10 , який надав документи, необхідні для укладення договору комісії. Вона перевірила паспорт продавця, оглянула автомобіль (номер кузова, він код), внесла дані в електронну програму НАІС та роздрукувала договір комісії, акт технічного стану, які були підписані нею та продавцем. Зазначила, що такі договори вона укладає у кількості приблизно до 30 одиниць на день та в її обов`язки в ТЗОВ «НОВУС-Н» входять складання цих документів. При перевірці особи продавця їй було надано оригінал паспорту та ідентифікаційний номер, які вона скопіювала та приєднала до договору. Також зазначила, що акт огляду реалізованого транспортного засобу від 08.11.2019, нею особисто після його друку було підписано та передано покупцю ОСОБА_14 ;

- показаннями допитаної в судовому засіданні в якості експерта ОСОБА_29 , яка підтвердила обставини, викладені у складеному нею висновку № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2020. Повідомила, що до неї надійшло одне пакування в якому були: договір комісії № 8010/11/2019 від 08.11.2019; акт № 8010/11/2019 від 08.11.2019 технічного стану транспортного засобу або його складової частини; зразки підпису та почерку ОСОБА_10 , про які зазначено у експертизі, а саме: акт прийому передачі площадки під демонтаж будівлі від 22.11.2019, заява від 01.07.2019, наказ (розпорядження) № 06/ОС від 01.07.2019 про надання відпустки без збереження заробітної плати, звіт про використання коштів, виданих на відрядження від 30.05.2019, звіт про використання коштів, виданих на відрядження від 04.04.2019, звіт про використання коштів, виданих на відрядження від 25.03.2019, звіт про використання коштів, виданих на відрядження від 12.02.2019; експериментальні зразки, виконані на 10 стандартних (формату А-4) не розлінованих аркушах паперу білого кольору, писальним приладом з фарбувальною речовиною синьо-фіолетового кольору. Протокол відібрання зразків, протокол допиту потерпілого ОСОБА_10 , вона не отримувала. Про будь - які порушення керівництво не повідомляла, до дисциплінарної відповідальності не притягувалася. Зі свідком ОСОБА_19 не знайома та остання їй нічого не надавала.

Аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Суд критично оцінює показання ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_14 в частині того, що обвинувачений передав ОСОБА_10 грошові кошти в розмірі 5 000,00 доларів США та 2 000,00 Євро, оскільки в ході судового розгляду не надано доказів, що обвинувачений передав зазначені кошти потерпілому. Так, допитані в ході судового розгляду свідки ОСОБА_30 , ОСОБА_16 підтвердили факт спілкування обвинуваченого з потерпілим ОСОБА_10 , однак зазначили, що моменту передачі грошових коштів не бачили, у зв`язку з чим вважає їх такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за вчинене чи пом`якшення відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних, достовірних та допустимих доказів провадження, які зазначені вище, та у своєму взаємозв`язку безсумнівно спростовують позицію обвинуваченого.

Крім того, суд критично оцінює покази свідка ОСОБА_18 в частині того, що вона особисто бачила потерпілого ОСОБА_10 , який у листопаді 2019 року звернувся до компанії ТЗОВ «НОВУС-Н» з метою укладення договору комісії, оскільки згідно протоколу огляду від 08.01.2021 (а.с. 207-210 т. 1), гр. ОСОБА_10 08.11.2019 та 12.11.2019 не перебував у м. Луцьку Волинської області та не міг підписати договір комісії від 08.11.2019. Крім того, в ході судового розгляду потерпілий ОСОБА_10 заперечив факт перебування 08.11.2019 у м. Луцьку та те, що бачив раніше свідка ОСОБА_18 .

З метою з`ясування місцезнаходження потерпілого в період з 08.11.2019 по 13.11.2019, судом за клопотанням сторони захисту 15.02.2022 було винесено ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які знаходяться у володінні операторів мобільного зв`язку ПрАТ «ВФ Україна», ПрАТ «Київстар», ТОВ «лайфселл» (а.с. 61 т. 2). Копію вказаної ухвали від 15.02.2022 було вручено захиснику ОСОБА_12 адвокату ОСОБА_13 (а.с. 63 т. 2). Однак даних про виконання даної ухвали стороною захисту на час розгляду справи не надано.

Також суд не погоджується з доводами сторони захисту щодо визнання недопустимим доказу, а саме: висновку експерта № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2023, у зв`язку з тим, що: постанова слідчого СВ ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області ОСОБА_31 від 09.07.2020 про призначення почеркознавчої експертизи викладена слідчим на простому аркуші А-4, який не містить жодного бланку органу досудового розслідування, його найменування, реквізитів, контактних даних, тощо, а підпис слідчого не скріплений печаткою; стороні захисту не є зрозумілим за яких умов та на підставі чого у слідчого з`явилися документи на 7 арк., на яких були зразки підпису потерпілого ОСОБА_10 ; стороні захисту не було надано для ознайомлення матеріали кримінального провадження, а саме документи у кількості 7 арк., які стали предметом експертного дослідження; слідчим не було належним чином задокументовано отримання наданих директором ТОВ «Ессен Груп Україна» ОСОБА_10 документів, на підставі яких було проведено експертне дослідження; стороні захисту не надано в повному обсязі документи, які досліджував експерт; слідчим було порушено порядок відібрання експериментальних зразків підпису потерпілого.

Вирішуючи питання про допустимість/недопустимість вищевказаного доказу, отриманого під час досудового розслідування, суд виходить з наступного.

Вирішення питання про допустимість доказів є прерогативою національних судів, а роль Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) обмежується оцінюванням загальної справедливості провадження, зокрема там, де на підставі доказів, здобутих із порушенням встановленого порядку, особа визнана винуватою у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Такий загальнопоширений правозастосовний підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, яка відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується під час розгляду справ як джерело права.

При цьому приписи ст. 9 КПК України визначають однією із основоположних засад кримінального провадження законність, яка є фундаментальною юридичною категорією, критерієм правового життя суспільства і громадян, принципом, методом та режимом суворого, неухильного дотримання, виконання норм права учасниками кримінальних процесуальних відносин і гарантією правомірності застосованого примусу з боку держави.

Як неодноразово наголошувалося у постановах Касаційного кримінального суду, порушення порядку отримання доказів, яке призводить до їх недопустимості, визначається правилами допустимості доказів, передбаченими главою 4 § 1 КПК України та іншими статтями КПК України, в яких такі правила сформульовані. Також суд визнавав, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

Відповідно до частини 1 статті 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а саме відомості (фактичні дані), які отримані саме завдяки такому порушенню. Тобто закон вимагає встановити прямий причинний зв`язок між порушенням прав людини і отриманими доказами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 242 КПК експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Згідно ч. 5 ст. 110 КПК України постанова слідчого, дізнавача, прокурора складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім`я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову; 2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу; 3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.

Частиною 6 ст. 110 КПК України, визначено, щопостанова слідчого, дізнавача, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Як встановлено зі зміступостановислідчого Київського ВП ГУ НП в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_31 від 09.07.2020 про призначення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12020220490002033 від 03.06.2020 (а.с. 232 т. 1), вказана постанова містить всі реквізити офіційного документу, відповідає вимогам КПК України та прийнята уповноваженою на те особою, у зв`язку з чим, не може вважатись судом недійсною.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 04.10.2021 по справі № 724/86/20 в контексті застосування приписів ст. 110 КПК України, виходить з того, що зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назву, а зміст, структуру і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації.

З п.п. 3.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 слідує, що у документі про призначення експертизи (залучення експерта) зазначаються такі дані: місце й дата винесення постанови чи ухвали; посада, звання та прізвище особи, що призначила експертизу (залучила експерта); назва суду; назва справи та її номер; обставини справи, які мають значення для проведення експертизи; підстави для призначення експертизи; прізвище експерта або назва експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; питання, які виносяться на вирішення експертові; перелік об`єктів, що підлягають дослідженню (у тому числі порівняльних зразків та інших матеріалів, направлених експертові, або посилання на такі переліки, що містяться в матеріалах справи); інші дані,які мають значення для проведення експертизи.

При цьому, вимоги про виготовлення постанови на офіційному бланку чи скріплення її печаткою відсутні.

Так, з висновку експерта № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2023 від 10.08.2023 (а.с. 173 т. 1) вбачається, що постанова слідчого надійшла з Київського ВП ГУ НП в Харківській області із супровідним листом від 09.07.2020 № 61/04983 (а.с.233 т.1), який був оформлений на бланку та мав усі необхідні реквізити.

Доводи сторони захисту про недопустимість як доказу висновку експерта № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2023 через відсутність у матеріалах провадження документів, на які посилається експерт у висновку, є необгрунтованими, оскільки доказом у кримінальному провадженні є саме висновок експерта, а не документи, які використовувались експертом при проведенні експертизи.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час надання стороною обвинувачення доступу до матеріалів досудового розслідування стороні захисту, жодних зауважень щодо обсягу зібраних та отриманих доказів не надходило (а.с. 13 т. 1). При ознайомленні з матеріалами досудового розслідування в порядкуст. 290 КПК України, в тому числі з даними судово - почеркознавчої експертизи № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2023, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до документів, за результатами дослідження яких експертом було сформовано висновок.

Крім того, під час судового слідства стороні захисту було надано доступ до вказаних документів та надано можливість ознайомитися з ними (а.с. 234, 236-245 т. 1, а.с. 140-151 т. 2).

Щодо твердження сторони захисту про те, що слідчим були отримані документи від родича потерпілого, а саме його сестри ОСОБА_19 , яка має процесуальний статус свідка; надані документи є внутрішньою документацією ТОВ «Ессен Груп Україна» на якому працює потерпілий, а ОСОБА_32 є директором, не було належним чином задокументовано отримання вказаних документів, суд зазначає наступне.

У вказаному кримінальному провадженні як під час досудового розслідування так і під час судового провадження ОСОБА_19 допитувалася у процесуальному статусі свідка, попереджалася про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, під час судового розгляду підтвердила, що вільні зразки підпису ОСОБА_10 надала слідчому в ході проведення її допиту. При цьому, факт того, що документи з вільними зразками підпису ОСОБА_10 є внутрішньою документацією підприємства ТОВ «Ессен Груп Україна» не ставить під сумнів їх достовірність, оскільки вони виготовлені в ході службової діяльності підприємства в 2019 році, тобто до початку кримінального провадження.

Також не заслуговують на увагу доводи сторони захисту з приводу порушення процедури відібрання експериментальних зразків підпису потерпілого ОСОБА_10 , оскільки на аркушах з експериментальними зразками підпису потерпілого ОСОБА_10 міститься вказвка про їх приналежність ОСОБА_10 , допитаний в судовому засіданні ОСОБА_10 особисто підтвердив приналежність йому експериментальних зразків підпису, які були надані під час його допиту слідчому.

Отже, недопустимості доказів згідно вимог ст.ст. 87-89 КПК України судом не встановлено, оскільки всі докази встановлені, зібрані та досліджені органом досудового розслідування, а згодом судом, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України. Істотних порушень прав та свобод людини, визначених ст. 87 КПК України, судом не встановлено. Досліджені в судовому засіданні докази узгоджуються між собою, та не викликають сумнівів у суду. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи, судом встановлено не було.

Дослідивши і перевіривши надані в ході судового розгляду показаннязазначених вищесвідків, які є процесуальними джерелами доказів, суд дійшов висновку, що ці показання є конкретними та узгоджуються з сукупністю інших доказів, які судом покладено у вирок.

Свідки були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів і підстав сумніватися у показах даних осіб суд не вбачає.

Підстави ставити під сумнів вказані вище показання, документи, висновки експертів, відсутні, всі вони узгоджуються між собою, є належними, допустимими, достовірними доказами, та не викликають сумнівів у суду.

Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд вважає, що в діях ОСОБА_12 відсутнє незаконне заволодіння транспортним засобом, вартість якого у двісті пятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, і такі дії слід перекваліфікувати з ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 3 ст. 190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене у великих розмірах.

Суд таким чином кваліфікує дії ОСОБА_12 , виходячи з вимог ст. 337 КПК України, якою передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, враховуючи те, що суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Кваліфікацію дій ОСОБА_12 стороною обвинувачення за ч. 3 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вартість якого у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, суд вважає помилковою та не доведеною під час судового розгляду.

Відповідно до вимог ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Обов`язок доказування обставин, зазначених в ст. 91 КПК України (подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого, форма вини, мотив, мета вчинення кримінального правопорушення, вид, розмір шкоди та інше) покладається на прокурора, що передбачено ст. 92 КПК України.

Так, сторона обвинувачення не приділила належної уваги тому, що за змістом п. 1 примітки до ст. 289 КК України, незаконним заволодінням транспортним засобом вважається умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі.

Проте,всупереч наведенимвище приписамзакону,кваліфікуючи діїобвинуваченого зач.3ст.289КК України,поза увагоюсторони обвинувачення залишилося те, що автомобіль був переданий власником ОСОБА_12 добровільно, з можливістю його експлуатації, і перебував у нього тривалий час. Також потерпілим добровільно були передані реєстраційні документи на цей автомобіль та ключі від нього. Ці обставини жодним із учасників кримінального провадження не заперечуються.

Отже, автомобіль не був протиправно або поза волею власника вилучений ОСОБА_12 . Натомість, обвинувачений отримав цей автомобіль у тимчасове користування на підставі усної домовленості, після чого транспортний засіб перебував у нього протягом тривалого часу за згодою власника. Проте в подальшому ОСОБА_12 , не маючи права розпоряджатися цим автомобілем, використовуючи договір комісії № 8010/11/2019 від 08.11.2019 (а.с. 180 т. 1), укладений між представником ТОВ «Новус-Н» ОСОБА_21 з однієї сторони та гр. ОСОБА_10 з іншої, в якому згідно з висновком експерта ХНДЕКЦ МВС України № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2020 (а.с. 173-178 т. 1), яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_20 у графі «Комітент», у графі «Комітент (довірена особа)» у акті № 8010/11/2019 технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер від 08.11.2019, виконані не ОСОБА_10 , а іншою особою, оформив право власності на транспортний засіб на свою дружину, та в подальшому доручив дружині ОСОБА_14 продати транспортний засіб належний ОСОБА_10 .

ОСОБА_12 , завершуючи свій злочинний умисел, ввівши в оману свою дружину ОСОБА_14 стосовно підстав набуття нею права власності на автомобіль «Renault Trafic» VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , на підставі завідомо підроблених документів, що підтверджується висновком експерта № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2020 (а.с. 173-178 т. 1), зареєстрував за нею право власності на вказаний автомобіль, після чого продав його своєму знайомому ОСОБА_15 , отримавши від останнього грошові кошти за транспортний засіб. Таким чином, ОСОБА_12 розпорядився автомобілем потерпілого ОСОБА_10 на власний розсуд.

Таким чином, викладені обставини свідчать про те, що в діях ОСОБА_12 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, оскільки він, за згодою потерпілого користувався належним останньому автомобілем.

Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» незаконне заволодіння транспортним засобом слід розуміти як умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.

Наведене свідчить про те, що у ситуації, що склалася, обвинувачений ОСОБА_12 , заволодів належним ОСОБА_10 транспортним засобом, який останній передав обвинуваченому добровільно, шляхом зловживання довірою.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність у діях ОСОБА_12 складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене у великих розмірах.

При кваліфікації дії обвинуваченого ОСОБА_12 судом також враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України», у п. 43 якого Суд зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

У цій правовій позиції можна виокремити такі конститутивні ознаки: а) обов`язкова наявність сукупності ознак чи неспростовних презумпцій; б) ознаки чи презумпції повинні бути достатньо вагомими; в) чіткими; г) взаємоузгодженими. Тому за відсутності таких ознак не можна констатувати, що вину доведено «поза розумним сумнівом».

Поза розумним сумнівом під час судового розгляду було встановлено, що потерпілий добровільно передав обвинуваченому транспортний засіб в користування, внаслідок чого останній, після тривалого користування з відома власника, з метою особистого збагачення, не маючи права розпоряджатися цим автомобілем, використовуючи договір комісії № 8010/11/2019 від 08.11.2019 (а.с. 180 т. 1), укладений між представником ТОВ «Новус-Н» ОСОБА_21 з однієї сторони та гр. ОСОБА_10 з іншої, в якому згідно з висновком експерта ХНДЕКЦ МВС України № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2020 (а.с. 173-178 т. 1), яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_20 у графі «Комітент», у графі «Комітент (довірена особа)» у акті № 8010/11/2019 технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер від 08.11.2019, виконані не ОСОБА_10 , а іншою особою, оформив право власності на транспортний засіб на свою дружину, та в подальшому доручив дружині ОСОБА_14 продати транспортний засіб належний ОСОБА_10 .

Обвинувачений ОСОБА_12 заволодів належним ОСОБА_10 транспортним засобом шляхом зловживання довірою потерпілого, оскільки для отримання автомобіля він використав особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та ОСОБА_10 , а не шляхом ігнорування, подавлення чи фальсифікації волі потерпілого.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що достатніх та допустимих доказів, підтверджуючих вчинення ОСОБА_12 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, стороною обвинувачення надано не було.

З огляду встановлені судом обставини кримінального правопорушення, оцінуючи в сукупності досліджені під судового розгляду докази, суд вважає, що вина обвинуваченого в незаконному заволодінні транспортним засобом, варті сть якого у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян не доведена відповідно критерію «поза розумним сумнівом», у зв`язку з чим кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене у великих розмірах, а не за ч. 3 ст. 289 КК України, як помилково кваліфіковано його дії стороною обвинувачення.

При цьому, вчинене ОСОБА_12 діяння підлягає кваліфікації саме за ч. 3 ст. 190 КК України, оскільки, своїми діями він спричинив великої шкоди потерпілому.

Великою шкодою, згідно з Приміткою 3 до ст. 185 КК України, визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з висновком автотоварознавчої експертизи, проведеної Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса», № 176 від 29.01.2021, яким встановлено, що вартість автомобіля «Renault Traffic» VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 становить 265191,46 грн. (а.с. 215-217 т. 1).

Згідно з ч. 5 підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, а саме у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатної особи з 1 січня 2019 року встановлений у розмірі 1921,00 грн.

Враховуючи вищезазначене шкода завдана ОСОБА_10 становить: 265 191,46/(1921*0.5)=276,09 НМДГ, що входить в межі ч. 3 ст. 190 КК України більше в двісті п`ятдесят і більше разів неоподатковуваного мінімума доходів громадян.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_12 судом не встановлено.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_12 у відповідності до вимог ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, відомості про обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.

Так, вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем с. Печеніги Печенізького району Харківської області, з вищою освітою, одружений, зареєстрований та фактично мешкаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий.

ОСОБА_12 є осудним, на обліках у психіатра та нарколога не перебуває.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_12 , суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, а саме: принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, яке віднесено до тяжкого злочину, проти власності, конкретні обставини та наслідки, особу винного, відсутність визнаних судом обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, у вигляді позбавлення волі, в межах санкції ч. 3 ст. 190 КК України і застосувати ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_12 від відбування покарання з випробуванням, оскільки саме такий вид покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_12 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

По кримінальному провадженню потерпілим ОСОБА_10 було заявлено цивільний позов про стягнення зобвинуваченого ОСОБА_12 на його користь на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 290000,00 (дві дев`яносто тисяч) грн., 100000,00 (сто тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди (а.с. 18-20, 189-191 т. 1).

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з такого.

Частинами 1, 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода полягає, зокрема у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній та юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Заявлений потерпілим ОСОБА_10 цивільний позов в частині вимог про відшкодування майнової шкоди у розмірі 290000,00 грн. підлягає частковому задоволенню, оскільки в кримінальному провадженні була проведена автотоварознавча експертиза № 176 від 29.01.2021, яким встановлено, що вартість автомобіля «Renault Traffic» VIN НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 становить 265191,46 грн. (а.с. 215-217 т. 1).

Отже, суд вважає, що позовні вимоги потерпілого в частині відшкодування матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню, а з обвинуваченого ОСОБА_12 слід стягнути на користь потерпілого ОСОБА_10 - 265191,46 грн. матеріальної шкоди.

Також, на переконання суду, враховуючи конкретні обставини кримінального правопорушення, характер душевних страждань, що зазнав потерпілий внаслідоквтрати належного йому транспортного засобу, характер і глибину душевних, емоційних, моральних страждань, яких зазнав потерпілий, їх тривалість, та зважаючи на обставини, за яких було заподіяно моральну шкоду, ґрунтуючись на принципах розумності і справедливості, суд вважає, що позовні вимоги потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а з обвинуваченого ОСОБА_12 слід стягнути на користь потерпілого ОСОБА_10 - 50 000,00 грн. моральної шкоди.

Визначаючи саме такий розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує обставини вчиненого кримінального правопорушення і його вплив на нормальну життєдіяльність потерпілого, а тому на підставі ст. 1167 ЦК України така шкода підлягає відшкодуванню і з урахуванням наведених норм права та встановлених судом обставин справи. Ця сума, враховуючи особу обвинуваченого і характер його дій, на думку суду, відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин не може вважатися явно завищеною чи надмірною.

Таким чином, загальна сума матеріальної та моральної шкоди яка підлягає стягненню із ОСОБА_12 на користь ОСОБА_10 складає 315191,46 грн. (265191,46 + 50000,00).

Крім того, представником потерпілого ОСОБА_10 адвокатом ОСОБА_11 подано до суду заяву про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого інфляційного збільшення суми відшкодування у розмірі 137050,05 (сто тридцять сім тисяч п`ятдесят) грн. 05 коп. та клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 37800,00 (тридцять сім тисяч вісімсот) грн. (а.с. 115-117а, 124-125 т. 2).

З приводу вимог щодо інфляційного збільшення суми відшкодування, суд зазначає наступне:

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні.

Індекс інфляції за листопад 2019 року становив 100,1 %, за грудень 2019 року становив 99,8 %, за січень 2020 року становив 100,2 %, за лютий 2020 року становив 99,7 %; за березень 2020 року становив 100,8 %, за квітень 2020 року становив 100,8 %, за травень 2020 року становив 100,3%, за червень 2020 року становив 100,2 %, за липень 2020 року становив 99,4 %, за серпень 2020 року становив 99,8 %, за вересень 2020 року становив 100,5 %, за жовтень 2020 року становив 101,00 %, за листопад 2020 року становив 101,3 %, за грудень 2020 року становив 100,9 %, за січень 2021 року становив 101,3 %, за лютий 2021 року становив 101,0 %, за березень 2021 року становив 101,7%, за квітень 2021 року становив 100,7 %, за травень 2021 року 101,3 %, за червень 2021 року становив 100,2 %, за липень 2021 року становив 100,1 %, за серпень 2021 року становив 99,8 %, за вересень 2021 року становив 101,2 %, за жовтень 2021 року становив 100,9 %, за листопад 2021 року становив 100,8 %, за грудень 2021 року становив 100,6 %, за січень 2022 року становив 101,3 %, за лютий 2022 року становив 101,6 %, за березень 2022 року становив 104,5 %, за квітень 2022 року становив 103,1 %, за травень 2022 року становив 102,7 %, за червень 2022 року становив 103,1 %, за липень 2022 року становив 100,7 %, за серпень 2022 року становив 101,1 %, за вересень 2022 року становив 101,9 %, за жовтень 2022 року становив 102,5%, за листопад 2022 рокустановив 100,7 %, за грудень 2022 року становив 100,7 %, за січень 2023 року становив 100,8 %.

Таким чином, інфляційні втрати відповідно до суми боргу 265191,46 грн. становлять у розмірі 125325 грн. 77 коп. ((265191,46 х 100.1/100 х 99.8/100 х 100.2/100 ….) 265191,46).

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказаною нормою визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Крім того, таке рішення узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц, згідно з яким стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, загальна сума матеріальної та моральної шкоди та розміру інфляційного збільшення від суми відшкодування, яка підлягає стягненню із ОСОБА_12 на користь ОСОБА_10 складає 440517,23 грн. (265191,46 + 50000,00 + 125325,77).

З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 37800,00 грн., суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо процесуальних витрат суд має чітко дотримуватись вимогглави 8 КПК України, яка регламентує поняття процесуальних витрат у кримінальному процесі, їх види та порядок відшкодування.

Положеннями частини першоїстатті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

До таких витрат відповідно до п. 1 частини першоїстатті 118 цього Кодексуналежать витрати на правову допомогу.

Згідно з п. 3 частини першоїстатті 91 КПК Українирозмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Отже, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Одночасно, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленомузакономпорядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).

Згідно з п. 4 частини першоїстатті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного вище Закону).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху». Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим («Двойних проти України», «Гімайдуліна і інших проти України», «East/West Alliance Limited» проти України», «Баришевський проти України»).

На підтвердження понесених судових витрат цивільним позивачем надано:

-копію договору, відповідно до якого 07.07.2021 між потерпілим ОСОБА_10 та Адвокатським бюро «Євгена Васильєва» укладено договір № 2021/7/1 від 07.07.2021 про надання професійної правничої допомоги (а.с. 116 т. 2);

-акт приймання-передачі правничої професійної допомоги до договору № 2021/7/1 від 07.07.2021 про надання професійної правничої допомоги, відповідно до якогоАдвокатське бюро «Євгена Васильєва» в особі директора ОСОБА_11 передав, а ОСОБА_10 прийняв надані належним чином послуги, загальна вартість яких склала 37800,00 грн. (а.с. 117 т. 2);

-виписку з АТ КБ «Приватбанк» про надходження грошових коштів на поточний рахунок АБ «Євгена Васильєва» код ЄДРПОУ 41331643 від ОСОБА_10 за договором про надання професійної допомоги до договору № 2021/7/1 від 07.07.2021 (а.с. 117а т. 2).

З урахуванням вищевикладеного, строку судового розгляду, складності кримінального провадження, суд дійшов висновку, що заявлений в акті приймання - передачі наданих послуг розмір витрат на правову допомогу є повною мірою співрозмірним із обсягом наданих у кримінальному провадженні адвокатських послуг.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Аналізуючи вказане, виходячи із загальних засад справедливості, співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, враховуючи всі аспекти та складність справи, суддійшов висновку про присудження на користь ОСОБА_10 понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі37 800,00 грн., оскільки зазначені витрати документально були підтверджені.

Відповідно до ст. ст. 118, 122, 124 КПК України судові витрати за проведення почеркознавчої експертизи № 10/8/59СЕ-20 від 06.07.2020 у розмірі 1961,40 грн. (а.с. 166-171 т. 1); почеркознавчої експертизи № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2020 у розмірі 3 922,80 грн. (а.с. 173-178 т. 1); автотоварознавчої експертизи № 176 від 29.01.2021 у розмірі 2288,16 грн. (а.с. 215-218 т. 1), а всього у розмірі 8172 грн. 36 коп., підлягають стягненню з ОСОБА_12 на користь держави.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.02.2021 ухвалою слідчого судді Київського районного судум. Харкова ОСОБА_33 накладено арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 211-212 т. 1).

У зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на вищезазначене майно.

Долю речових доказів суд вважає за необхідне вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України, при цьому скасувавши арешт накладений на них ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 12.06.2020 у справі № 953/9028/20 (а.с. 165 т. 1).

Керуючись ст. ст. 369, 370, 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від призначеного покарання звільнити з іспитовим строком на 3 (три) роки, поклавши на нього обов`язки у відповідності до ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з представником уповноваженого органу з питань пробації.

Цивільний позов ОСОБА_10 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 265191 (двісті шістдесят п`ять тисяч сто дев`яносто одну) грн. 46 коп., завданої моральної шкоди - 50000,00 (п`ятдесят тисяч) грн., інфляційні втрати від суми боргу - 125325,77 (сто двадцять п`ять тисяч триста двадцять п`ять ) грн. 77 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 37800,00 (тридцять сім тисяч вісімсот) грн., а всього у розмірі 478317,23 (чотириста сімдесят вісім тисяч триста сімнадцять) грн. 23 коп.

Стягнути з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави в особі Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України витрати за проведення: почеркознавчої експертизи № 10/8/59СЕ-20 від 06.07.2020 у розмірі 1 961,40 грн.; почеркознавчої експертизи № 10/8/65СЕ-20 від 10.08.2020 у розмірі 3 922,80 грн., а всього у розмірі 5884,20 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 накористь державив особіНаціонального науковогоцентру «Інститутсудових експертизім.Засл.проф.М.С.Бокаріуса» витратиза проведенняавтотоварознавчої експертизи№ 176 від 29.01.2021 у розмірі 2288,16 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 16 коп.

Арешт, накладений на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: автомобіль «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_5 , VIN - НОМЕР_6 ; квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 37.7 кв.м.;1/3 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,2 кв.м.; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0149, загальною площею 1 гектар, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0148, загальною площею 1.9999 гектар, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0145, загальною площею 2 гектари, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області; земельну ділянку із кадастровим номером 6322283500:04:000:0144, загальною площею 1.9998 гектари, яка розташована на території Рунівщинської сільської Ради Зачепилівського району, Харківської області, відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 08.02.2021 - після набрання вироком законної сили скасувати.

Скасувати арешт з майна, визнаного речовими доказами, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 12.06.2020 у даному кримінальному провадженні, а саме: з автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_2 , VIN - НОМЕР_1 , який був перереєстрований 12.11.2019 на ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 .

Речові докази: автомобіль «RenaultTrafic»,д.н.з. НОМЕР_2 ,VIN- НОМЕР_1 ;свідоцтво прореєстрацію транспортногозасобу НОМЕР_7 залишити в розпорядженні ОСОБА_15 .

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_12 - в той же строк з моменту вручення йому копії цього вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя: ОСОБА_1