Рішення

від 22.08.2023 по справі 914/1885/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2023 Справа № 914/1885/23

За позовом: Керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Городоцької міської ради Львівської області, м. Городок, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцент Апарт», м. Львів

про стягнення 101 920,14 грн

Суддя Наталія Мороз

при секретарі Соломії Дицькій

Представники:

Від прокуратури: Леонтьєва Н. Т.

Від позивача: Несімко М. П.

Від відповідача: не з`явився

Суть спору:

В провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Городоцької міської ради Львівської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцент Апарт» про стягнення 101 920,14 грн.

Ухвалою суду від 26.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.07.2023.

18.07.2023 судове засідання відкладено на 22.08.2023, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

В судове засідання 22.08.2023 прокурор та представник позивача з`явились, дали пояснення по суті спору. Позов просять задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Суд зазначає, що поштова кореспонденція (ухвали суду від 26.06.2023 та 18.07.2023) надсилалися на адресу місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцент Апарт», вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 79005, м. Львів, вул. Гулака Артемовського, 5. Однак, така була повернута на адресу суду з відміткою установи поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим конвертом з вкладенням та Довідкою Ф.20.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи наведене, справа розглядається за наявними матеріалами.

Позиція прокурора та позивача.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 12.07.2021 в частині сплати орендної плати за користування об`єктом оренди. Зазначене зумовило звернення до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості.

Позиція відповідача.

Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзив на позов у встановлені процесуальним законом строки не подав.

Обставини справи.

12.07.2021 на підставі рішення Городоцької міської ради № 1851 від 24.06.2021, між Городоцькою міською радою (позивач, за договором - орендодавець) та ОСОБА_1 (за договором - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки.

У відповідності до умов договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, місце розташування якої: Львівська область, Городоцький район, с.Мавковичі, вул.Лугова (п.1.1). В оренду передається земельна ділянка площею 0,5423 га, кадастровий номер 4620983900:30:007:0103, КВЦПЗ 11.02 (п.2.2). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відділу у Городоцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 12.07.2021 становить 788 395,74 грн (п.2.3). Договір укладено на 5 (п`ять) років з переважним правом викупу земельної ділянки. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк. У цьому разі він повинен не пізніше, ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.3.1). Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату у грошовій формі. Розмір річної орендної плати складає 47 303,74 грн (сорок сім тисяч триста три гривні 74 копійки), що становить 6% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься щомісячно до 5 числа (п.4.1). Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату рівними частинами, виходячи із річної суми орендної плати, яка вноситься і зараховується на розрахунковий рахунок Городоцької міської ради Львівської області (п.4.2). У разі невнесення орендної плати, визначеної цим договором, справляється пеня в розмірі 0,2% несплаченої суми за кожний день прострочення (п.4.3). Орендна плата підлягає перегляду щорічно виходячи із нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п.4.4). Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням цільового призначення земельної ділянки та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством (п.4.5). Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у десятиденний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі (п.6.3). Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівняні з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку (п.7.1). Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати (п.9.1). Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.14.1).

12.07.2021 на підставі акту прийому-передачі земельної ділянки площею 0,5423 га, кадастровий номер 4620983900:30:007:0103, КВЦПЗ 11.02, орендодавцем передано земельну ділянку орендарю.

20.07.2021 вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 43143079.

Як зазначено прокурором у позовній заяві, на даній земельній ділянці (кадастровий номер 4620983900:30:007:0103) знаходиться нежитлова будівля (АДРЕСА_1), на яку 22.07.2021 ОСОБА_1 зареєстрував право приватної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису 2417719646209).

11.11.2021 ОСОБА_1 вказану нежитлову будівлю, що розташована на орендованій земельній ділянці (кадастровий номер 4620983900:30:007:0103) подарував ОСОБА_2 на підставі договору дарування нежитлової будівлі, про що зроблено відповідний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право: 44994623).

15.11.2021 згідно акту прийому-передачі нерухомого майна, ОСОБА_2 вищезгадану нежитлову будівлю, що розташована на АДРЕСА_1 , внесла в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцент Апарт».

16.11.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Акцент Апарт» оформлено право приватної власності на нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці з кадастровим номером 4620983900:30:007:0103, про що зроблено відповідний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2417729846209, номер відомостей про речове право: 44994623). Відтак, в силу закону, ТзОВ «Акцент Апарт» набуло право оренди вищевказаної земельної ділянки (кадастровий номер 4620983900:30:007:0103, площею 0,5423 га, що розташована на АДРЕСА_1 ).

Однак, в порушення умов договору, відповідачем не здійснювались оплати за користування об`єктом оренди, внаслідок чого, в останнього утворилась заборгованість за періоди 16.11.2021 - 31.12.2021, січень 2022 - грудень 2022, січень 2023 - квітень 2023.

Як вбачається із звітних податкових декларацій з плати за землю за 2022-2023 рр (в матеріалах справи), ТзОВ «Акцент Апарт» самостійно задекларовано податкові зобов`язання з орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4620983900:30:007:0103.

Враховуючи неналежне виконання ТзОВ «Акцент Апарт» зобов`язань за договором щодо своєчасного внесення орендної плати, зважаючи на невжиття Городоцькою міською радою, як стороною договору та власником спірної земельної ділянки заходів, спрямованих на стягнення заборгованості, прокурор звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 77 893,51 грн - заборгованості, 13 607,69 грн - пені, 1 575,11 грн - 3% річних та 8 843,83 грн - інфляційних нарахувань.

Оцінка суду.

Щодо здійснення представництва інтересів держави прокурором в суді.

Як встановлено ч. ч. 1, 3, 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч.3-5 ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

В кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Однією із підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою палатою Верховного Суду України у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Слід зазначити, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, поведінка органів, через які діє держава в цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави в цивільних (господарських) або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних (господарських), так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Державу в судовому процесі, зокрема як позивача, може представляти орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У відповідності до вимог ч.3 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В даному випадку прокуратурою встановлено порушення інтересів держави, яке полягає в користуванні відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення плати за неї у обсязі та в строки, які передбачені умовами укладеного договору, внаслідок чого до місцевого бюджету не надходять значні кошти.

Відповідно до вимог ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу, а земля перебуває під особливою охороною держави.

У відповідності до ч.3 ст.142 Конституції України, держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Згідно з ст.5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об`єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об`єднаних територіальних громад.

За змістом ст. ст. 14.1.147, 265.1.3, 10.1.1 Податкового кодексу України, плата за землю є місцевим податком.

Пунктом 4 ч.1 ст.69 Бюджетного кодексу України визначено, що до доходів загального фонду бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів належить податок на майно, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування. Згідно Класифікації доходів бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 14, орендна плата за землю з юридичних осіб (код доходів бюджетної класифікації 18010600) є складовою податку на майно.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, сформованою за наслідками розгляду справи № 6-824цс16 (Постанова від 11.05.2016) дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави.

Таким чином, ненадходження коштів зі сплати орендної плати, надходження їх несвоєчасно та не в повному розмірі призводить до спричинення шкоди державним інтересам та підриву основ фінансово-економічної діяльності держави та економічної безпеки держави в цілому.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зробила правовий висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п. 37 Постанови). Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38). Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (п. 40).

Аналогічні правові висновки зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18.

У даному випадку вбачається, що Городоцька міська рада Львівської області, як власник спірної земельної ділянки та сторона договору, незважаючи на очевидний характер порушень з боку відповідача, володіючи інформацією про допущені порушення, не вживала жодних заходів до стягнення заборгованості у судовому порядку.

Про факти наведених вище порушень Пустомитівська окружна прокуратура недноразово повідомляла Городоцьку міську раду.

Окружною прокуратурою також скеровувалися листи до Городоцької міської ради про надання інформації в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», в тому числі детального розрахунку виниклої заборгованості за договором оренди землі з кадастровим номером 4620983900:30:007:0103 площею 0,5423 га.

Проте, вказані листи залишені поза увагою Городоцької міської ради, яка до суду про стягнення заборгованості не зверталася.

Вказані обставини є достатнім аргументом для підтвердження бездіяльності позивача та обґрунтованою підставою для застосування представницьких повноважень прокурором з метою захисту порушених інтересів держави.

З урахуванням наведеного, систематична несплата відповідачем орендної плати за землю, а також її сплата несвоєчасно та не в повному розмірі, порушує право держави в особі позивача на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй; ослаблює економічні інтереси держави в цілому та, зокрема, органу місцевого самоврядування з огляду на наповненість місцевого бюджету через ненадходження коштів.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В даному випадку, між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки від 12.07.2021, а також ст. 120 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на час переходу права власності на згадану вище будівлю), у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у попереднього власника, до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та па умовах, встановлених для попереднього власника такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною четвертою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагаються. Про перехід відповідного права його суб`єкт зобов`язаний негайно повідомити орендодавця, особу, яка передала земельну ділянку в користування на праві емфітевзису, суперфіцію.

За приписами ст. 1 ЗУ «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої ст. 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 ЗУ «Про оренду землі»).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.15 вказаного Закону, істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до договору оренди землі, розмір річної орендної плати складає 47 303,74 грн, шо становить 6% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься щомісячно до 5 числа.

Як вбачається з витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 4620983900:30:007:0103, її нормативна грошова оцінка станом на 01.01.2022 становить 867 235,31 грн, станом на 01.01.2023 - 997 320,61 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було здійснено оплати за користування об`єктом оренди за договором оренди земельної ділянки від 12.07.2021, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 77 893,51 грн у відповідності до розрахунку, зазначеного у позовній заяві (за періоди 16.11.2021 - 31.12.2021 у розмірі 5 912,95 грн; січень 2022 - грудень 2022 у розмірі 52 034,12 грн; січень 2023 - квітень 2023 у розмірі 19 946,44 грн).

Відповідач проти наявності заборгованості по сплаті орендних платежів не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Положеннями ст. ст.24, 25 ЗУ «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

У ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Так, за ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані послуги.

Згідно з положеннями ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що прокурором доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань із оплати орендних платежів, відтак, позовна вимога про стягнення 77 893,51 грн заборгованості є обґрунтованою.

За неналежне виконання орендарем зобов`язань щодо сплати орендної плати, прокурором також нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 1 575,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 8 843,83 грн, у відповідності до розрахунку позовних вимог, викладеного у позовній заяві та за вказані в ньому періоди.

Перевіривши поданий прокурором розрахунок, а також зазначені в ньому періоди за допомогою системи «Ліга:закон», суд встановив, що такі нараховано вірно.

Суд звертає увагу, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Зазначена стаття розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Нарахування 3% річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти та інфляційні втрати за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 575,11 грн та інфляційних втрат у розмірі 8 843,83 грн підлягає до задоволення.

Крім того, на підставі п.4.2 договору прокурором нараховано відповідачу 13 607,69 грн пені у відповідності до розрахунку позовних вимог, викладеного у позовній заяві та за вказані в ньому періоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, у п. 4.3 договору закріплено, що у разі невнесення орендної плати, визначеної цим договором, справляється пеня в розмірі 0,2% несплаченої суми за кожний день прострочення.

За приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань також врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України зокрема викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14.

Таким чином, перевіривши поданий розрахунок пені, а також зазначені в ньому періоди за допомогою системи «Ліга:закон», суд встановив, що така нарахована вірно, відтак, вимога про стягнення з відповідача 13 607,69 грн пені є правомірною та підлягає до задоволення.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Відтак, станом на день прийняття рішення судом, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору оренди земельної ділянки - підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та становить 77 893,51 грн - заборгованості, 13 607,69 грн - пені, 1 575,11 грн - 3% річних та 8 843,83 грн - інфляційних нарахувань .

Згідно з ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд також звертає увагу, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76 - 79, 86, 123, 126, 129, 231, 233, 236 -238, 240, 241 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцент Апарт» (790058, м. Львів, вул. Гулака Артемовського, 5, ідентифікаційний код 43571388) на користь Городоцької міської ради Львівської області (81500, Львівська область, м. Городок, майдан Гайдамаків, 6, ідентифікаційний код 26269892) 77 893,51 грн - заборгованості, 13 607,69 грн - пені, 1 575,11 грн - 3% річних та 8 843,83 грн - інфляційних нарахувань.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцент Апарт» (790058, м. Львів, вул. Гулака Артемовського, 5, ідентифікаційний код 43571388) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр.Шевченка, 17/19, МФО 820172, р/р UA 138201720343140001000000774 в ДКСУ в м. Київ, ідентифікаційний код 02910031) 2 684,00 судового збору.

Рішення складено 24.08.2023

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.