Рішення

від 24.08.2023 по справі 922/2653/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" серпня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2653/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ», місто Харків, до Громадської організації «Підтримки та захисту осіб з інвалідністю «Красива нація», місто Харків, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Громадської організації «Підтримки та захисту осіб з інвалідністю «Красива нація», про стягнення коштів за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 737/1006 від 26 жовтня 2021 року у загальному розмірі 269 625,45 грн., з них: 202 012,92 грн. - заборгованість за електричну енергію за період січень 2022 року - серпень 2022 року та квітень 2023 року, 43 081,68 грн. - пеня за період з січня 2022 по березень 2023 року, 4 114,94 грн. - 3% річних за період з січня 2022 року по квітень 2023 року, 20 415,91 грн. - інфляційні втрати.

1. ВІДНОСНО РУХУ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

26 червня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/2653/23. Розгляд справи № 922/2653/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 6102272422698, ухвала суду від 26.06.2023 року є повернутою за датою 04.07.2023 року з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 26.06.2023 року, а саме до 19.07.2023 року не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ.

Як зазначено у позовній заяві, у зв`язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» з 01 січня 2019 року позивач є постачальником електричної енергії за вільними цінами на підставі постанови НКРЕКП № 505 від 19 червня 2018 року та постачальником універсальних послуг на території Харківської області у відповідності до Постанови НКРЕКП № 1268 від 26 жовтня 2018 року. Позивач, як постачальник електричної енергії за вільними цінами, здійснює постачання електричної енергії з 01 січня 2019 року у порядку, визначеному Правилами роздрібного ринку електричної енергії (надалі - «Правила»), затвердженими постановою НКРЕКП від 14 червня 2018 року № 312 (надалі - «Постанова») та на умовах договору постачання електричної енергії споживачу. Публічний договір постачання електричної енергії споживачу, комерційні пропозиції та заява-приєднання розміщені на офіційному сайті ПрАТ «Харківенергозбут»: www.zbutenergo.kharkov.ua. Як вказано у позові, відповідач приєднався до умов Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 737/1006 (надалі - «Договір») з 26.10.2021 року шляхом підписання заяви-приєднання на умовах комерційної пропозиції. Згідно із п. 2.1. Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Відповідно до п. 5.10 Договору оплата рахунку постачальника має бути здійснена споживачем у строк, визначений в комерційній пропозиції (публічний), яка є додатком 3 до Договору. Відповідно до п. 3 Комерційної пропозиції № 1 оплата електричної енергії, в тому числі послуги з розподілу електричної енергії, здійснюється споживачем у формі попередньої оплати визначеної на основі фактичного обсягу відпущеної електричної енергії за відповідний попередній період. Відповідно до п. 4 Публічної комерційної пропозиції № 1 рахунок за спожиту електричну енергію надається споживачу протягом 5 робочих днів від дня закінчення розрахункового періоду. Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 5-ти робочих днів від дня отримання рахунка споживачем. Як зазначає позивач, згідно із переданими операторами системи розподілу даним ПрАТ «Харківенергозбут» для відповідача було сформовано рахунки за електричну енергію за період з грудня 2021 року по серпень 2022 року, квітень 2023 року. В лютому 2023 року було проведено перерахунок заборгованості січня 2022 року на суму «- 39 092,50 грн.». Так, станом на 01.05.2023 року сума заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором у період з січня по серпень 2022 р. включно та квітень 2023 р. складає 202 012,92 грн. Позивач стверджує, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати електричної енергії за Договором не виконав. У зв`язку із вищевикладеним, позивач прохає про стягнення 202 012,92 грн. основної заборгованості, пеню в розмірі 43 081,68 грн., 3% річних у розмірі 4 114,94 грн. та інфляційні втрати у розмірі 20 415,91 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач із позивачем уклав договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 737/1006 від 26 жовтня 2021 року, підписавши відповідну заяву-приєднання. Також до суду представлено підписану з боку відповідача Інформацію щодо об`єктів споживача, що представлена в якості окремого документа.

Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Відповідно до п. 5.8. Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць. Відповідно до п. 5.10. Договору оплата рахунка постачальника за цим Договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений в комерційній пропозиції, яка є додатком 3 до цього Договору. Відповідно до пп. 1 п. 6.2. Договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього Договору та пов`язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно з умовами цього Договору.

Як вбачається із заяви-приєднання, що підписана відповідачем, на правовідносини сторін поширюється дія Комерційної пропозиції № 1. Як вбачається із п. 3 цієї Комерційної пропозиції розрахунковим періодом є календарний місяць. Відповідно до п. 4 Комерційної пропозиції рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем. Рахунки на оплату надаються споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника. В разі неотримання споживачем рахунків постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв`язком. У такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем долучено до матеріалів справи наступні рахунки на оплату електричної енергії за Договором: 1) за грудень 2021 року на суму 15 593,62 грн., що направлений відповідачу 12.01.2022 року, а отже строк сплати рахунку до 19.01.2022 року включно. Рахунок сплачений в повному обсязі 07 лютого 2022 року, що підтверджується відповідним платіжним дорученням. 2) за січень 2022 року на суму 41 109,83 грн., що направлений відповідачу 10.02.2022 року, а отже строк сплати рахунку до 17.02.2022 року включно; 3) за лютий 2022 року на суму 38 723,08 грн., що направлений відповідачу 09.05.2022 року, а отже строк сплати рахунку до 16.05.2022 року включно; 4) за березень 2022 року на суму 460,94 грн., що направлений відповідачу 09.05.2022 року, а отже строк сплати рахунку до 16.05.2022 року включно; 5) за квітень 2022 року на суму 267,29 грн., що направлений відповідачу 09.05.2022 року, а отже строк сплати рахунку до 16.05.2022 року включно; 6) за травень 2022 року на суму 385,57 грн., що направлений відповідачу 09.05.2022 року, а отже строк сплати рахунку до 16.05.2022 року включно; 7) за червень 2022 року на суму 354,11 грн., що направлений відповідачу 12.07.2022 року, а отже строк сплати рахунку до 19.07.2022 включно; 8) за липень 2022 року на суму 73 045,92 грн., що направлений відповідачу 10.08.2022 року, а отже строк сплати рахунку до 17.08.2022 року включно; 9) за серпень 2022 року на суму 71 688,01 грн., що направлений відповідачу 05.09.2022 року, а отже строк сплати рахунку до 12.09.2022 року включно; 10) за лютий 2023 року на суму «-39 092,50 грн.», що направлений відповідачу 10.03.2023 року; 11) за квітень 2023 року на суму 15 070,67 грн., що направлений відповідачу 09.05.2023 року, а отже строк сплати рахунку до 16.05.2023 включно.

Підсумувавши суми за вищезазначених рахунків, що були належним чином вручені відповідачу, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача основної суми заборгованості за Договором у розмірі 202 012,92 грн.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7 Комерційної пропозиції у разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії, в тому числі послуги з розподілу електричної енергії, передбачених п. 4 Комерційної пропозиції, постачальник проводить нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, за кожен день прострочки.

Позивачем заявлено до стягнення 43 081,68 грн. пені.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Перевіривши представлений розрахунок пені, суд вказує про те, що позивачем грубо порушено вимоги законодавства під час її нарахування.

По-перше, відповідно до п. 5 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 (в редакції від 27.02.2022) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії». В подальшому, відповідно до п. 16 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 (в редакції від 26.04.2022) вирішено на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

Тобто, до 26.04.2022 постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 року передбачала рекомендацію щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, а вже після 26.04.2022 постановою встановлено чітку заборону нарахування та стягнення штрафних санкцій.

Як вбачається з представлених розрахунків пені, вона нарахована, здебільшого, вже після 26 квітня 2022 року.

По-друге, як зазначено самим же позивачем, в лютому 2023 року останнім було проведено перерахунок заборгованості, що призвело до зменшення заборгованості відповідача перед позивачем на 39 092,50 грн. У зв`язку з цим, під час звернення до суду з позовом у червні 2023 року, позивач мав врахувати здійснений перерахунок та як базу розрахунку пені взяти заборгованості за січень вже у зменшеному розмірі. Іншими словами, позивач у розрахунку пені зазначає як базу заборгованості за січень 2022 року у розмірі 41 109,83 грн. Водночас, з урахуванням здійсненого перерахунку, база заборгованості за січень 2022 року має бути визначена у розмірі 2 017,33 грн.

Враховуючи вищевикладені помилки у розрахунку, суд, виконуючи свій процесуальний обов`язок, самостійно здійснив розрахунок пені, в межах заявлених вимог, і прийшов до висновку, що правильною сумою пені є 236,24 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення пені, а саме у розмірі 236,24 грн., проти 43 081,68 грн., що визначено позивачем.

5. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Позивачем заявлено до стягнення 4 114,94 грн. - 3% річних та 20 415,91 грн. - інфляційні втрати.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних, а також інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що вони здійснено частково невірно з підстав, що були зазначені в попередньому розділі. Зокрема, позивач у розрахунку 3% річних та інфляційних втрат зазначає як базу заборгованості за січень 2022 року у розмірі 41 109,83 грн. Водночас, з урахуванням здійсненого перерахунку, база заборгованості за січень 2022 року має бути визначена у розмірі 2 017,33 грн.

Враховуючи вищевикладені помилки у розрахунку, суд, виконуючи свій процесуальний обов`язок, самостійно здійснив розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, в межах заявлених вимог, прийшов до висновку, що правильною сумою 3% річних є 2 996,38 грн., а інфляційних втрат 11 815,06 грн.

Отже, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних, а саме у розмірі 2 996,38 грн., проти 4 114,94 грн., а також в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 11 815,06 грн., проти 20 415,91 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» задовольнити частково.

Стягнути з Громадської організації «Підтримки та захисту осіб з інвалідністю «Красива нація» (61022, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 67, квартира 2; код ЄДРПОУ: 39733764) на користь Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» (61037, місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 126; код ЄДРПОУ: 42206328) заборгованості за електричну енергію за період з січня 2022 по серпень 2022 та за квітень 2023 року в сумі 202 012,92 грн. на п/р із спеціальним режимом використання в філії ХОУ АТ «Ощадбанк» НОМЕР_1 , МФО 351823, код ЄДРПОУ 42206328.

Стягнути з Громадської організації «Підтримки та захисту осіб з інвалідністю «Красива нація» (61022, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 67, квартира 2; код ЄДРПОУ: 39733764) на користь Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» (61037, місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 126; код ЄДРПОУ: 42206328) пеню у розмірі 236,24 грн., 3% річних у розмірі 2 996,38 грн., інфляційних втрат у розмірі 11 815,06 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 255,91 грн. на ХОУ АТ «Ощадбанк» п/р НОМЕР_2 , МФО 351823, код ЄДРПОУ 42206328.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "24" серпня 2023 р.

Суддя Н.В. Калініченко