Постанова

від 24.08.2023 по справі 640/19626/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19626/22 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р.,

Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України, Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства освіти України «Про затвердження Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих навчальних закладів освіти» №245 від 15 липня 1996 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 серпня 1996 року за № 427/145;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України в особі міністра невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду, що набрала законної сили у цій адміністративній справі, в тому офіційному джерелі масової інформації, в якому повинен був бути офіційно опублікований наказ, який скасовано цим рішенням суду;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» «Про введення в дію Положення про порядок переведення студентів та поновлення відрахованих осіб від 04 листопада 2016 року № 810 (нова редакція), затвердженого Вченою радою Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», протокол №4 від 27 жовтня 2016 року (із змінами)»;

- зобов`язати Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» в особі ректора невідкладно видати наказ про його поновлення до складу студентів третього курсу 2022-2023 н.р. денної форми навчання першого (бакалаврського) освітнього рівня за освітньою програмою «Кібербезпека», за спеціальністю «125 Кібербезпека галузі знань 12 Інформаційні технології» за рахунок коштів державного бюджету Навчально-наукового інституту «Інститут інформаційних технологій в економіці» Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за індивідуальним навчальним планом та верифікувати цей наказ в ЄДЕБО.

У подальшому, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив: покласти обов`язок на Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» в особі ректора невідкладно укласти із ним договір на навчання, який передбачений частиною шістнадцятою статті 44 Закону України «Про вищу освіту».

Вказана заява обґрунтована тим, що без вжиття заходів забезпечення позову, стане неможливим виконати рішення суду у даній адміністративній справі щодо покладання на Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» обов`язку видати наказ про поновлення його у складі студентів 2022-2023 навчального року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову від 22.11.2022 №03-13/4038/22 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову - задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що від наявності договору про навчання, укладеного між ним та Державним вищим навчальним закладом «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», залежить задоволення позовної вимоги щодо покладання на ректора цього закладу обов`язку видати наказ про поновлення його у складі студентів 2022-2023 навчального року, тому відсутність такого договору вказує на реальну загрозу невиконання можливого рішення суду про задоволення позову у цій адміністративній справі, а також на порушення судом першої інстанції вимог частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерством освіти і науки України зазначено про те, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження існування стосовно нього очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам, тому підстави для задоволення заяви про забезпечення позову - відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу Державним вищим навчальним закладом «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» вказано про те, що заходи забезпечення позову можуть вчинятись лише у межах позовних вимог та мають бути співмірними з ними, а їх необхідність повинна бути обгрунтована поважними причинами, що у даному випадку позивачем здійснено не було, що свідчить про обгрунтованість ухвали суду першої інстанції.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження існування стосовно нього очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам, тому вказане свідчить про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки судом не встановлено обставин крайньої необхідності та підстав, з якими наведені вище норми Кодексу адміністративного судочинства України пов`язують можливість забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

У відповідності до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України). При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

У той же час, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Як свідчать матеріали справи, подаючи заяву про забезпечення позову позивач посилається на необхідність покладання обов`язку на Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» в особі ректора невідкладно укласти із ним договір на навчання, який передбачений частиною шістнадцятою статті 44 Закону України «Про вищу освіту», оскільки без вчинення таких дій стане неможливим виконати рішення суду у даній адміністративній справі щодо покладання на навчальний заклад обов`язку видати наказ про його поновлення у складі студентів 2022-2023 навчального року.

Так, предметом даного позову є, зокрема: зобов`язання Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» в особі ректора невідкладно видати наказ про його поновлення до складу студентів третього курсу 2022-2023 н.р. денної форми навчання першого (бакалаврського) освітнього рівня за освітньою програмою «Кібербезпека», за спеціальністю «125 Кібербезпека галузі знань 12 Інформаційні технології» за рахунок коштів державного бюджету Навчально-наукового інституту «Інститут інформаційних технологій в економіці» Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за індивідуальним навчальним планом та верифікувати цей наказ в ЄДЕБО.

Втім, обставини, зазначені у заяві про забезпечення позову мають перевірятись саме під час розгляду даної справи по суті, оскільки фактично на відповідача буде покладено обов`язок укласти з ним договір як зі студентом, без розгляду самого спору.

Так, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед, тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

У постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18 та від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18 щодо «очевидності» ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.

Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій ст. 150 КАС України.

Крім того, позивачем не наведено конкретних обставин, які, на його переконання, могли б свідчити про неможливість поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, без вжиття судом заходів забезпечення позову.

При цьому, позивачем не було надано інших додаткових доказів, які б свідчили про необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача без вжиття заходів забезпечення позову.

Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.

Посилання апелянта на протиправність залишення його позовної заяви без руху колегія суддів оцінює критично, враховуючи, що предметом даного розгляду є саме ухвала суду першої інстанції, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді Т.Р. Вівдиченко

В.П. Мельничук