Постанова

від 22.08.2023 по справі 380/7394/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року

м. Київ

справа №380/7394/21

адміністративне провадження № К/990/20090/22

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2022 (головуючий суддя - Гудим Л.Я., Довгополов О.М., Святецький В.В.) у справі №380/7394/21.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.04.2021 №8513/13010704, №8514/13010704, №8515/13010704.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2022 скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2022 задоволено частково клопотання Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» про винесення додаткової постанови щодо розподілу судових витрат. Ухвалено стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2022 та ухвалити нове рішення, яким стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 16000,00 грн. та одноразову винагороду в розмірі 41865,00 грн.

В обґрунтування підстав оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» посилається на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийнято без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.04.2018 у справі №826/7530/17, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління ДПС у Львівській області зазначає, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з пунктами 4, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Приписами частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 17.03.2020 у справі № 520/8309/18 викладено правову позицію, відповідно до якої, враховуючи положення статей 134 та 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сторона має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката за умови подання нею до суду заяви про відшкодування таких судових витрат, яка подана до судових дебатів у справі, подання доказів таких витрат (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, здійснені ним витрати, необхідних для надання правничої допомоги, тощо) до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у справі.

Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 02.06.2022 № 380/3142/20.

Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 57 865 грн., представником позивача було надано: договір від 23.04.2021 №23/04-21/1, додаток від 23.04.2021 до Договору від 23.04.2021 №23/04-21/1, додаток №3 до Договору від 23.04.2021 №23/04-21/1, акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 21.05.2021, акт приймання-передачі наданих послуг від 30.06.2021, банківську виписку від 23.04.2021 на суму 8 000 грн. (вхідний платіж №4276).

При цьому, інших доказів, які підтверджують здійснення витрат на професійну правничу (правову) допомогу позивачем не надано.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката підлягає відшкодуванню в розмірі 8 000 грн., оскільки понесення витрат саме на таку суму документально підтверджено належними доказами.

Наведене свідчить про недотримання позивачем вимог частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у судових рішеннях. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди нижчих інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розумінні частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

За встановлених обставин щодо відсутності документального підтвердження витрат та наведеного правового врегулювання, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів в підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу.

При цьому, Верховний Суд відхиляє доводи позивача про те, що суд апеляційної інстанції постановив оскаржуване рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постановах від 06.04.2018 у справі №826/7530/17, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, оскільки в зазначених рішеннях предметом дослідження було питання щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в той час як в даній справі питання щодо зменшення таких витрат не розглядалось.

Натомість у цій справі судом апеляційної інстанції надавалась оцінка поданим позивачем доказам на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, отже правовідносини не є подібними.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» - залишити без задоволення.

Додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі №380/7394/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова