Постанова

від 02.08.2023 по справі 753/17777/17

НЕ ВКАЗАНО

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2 серпня 2023 року місто Київ

справа № 753/17777/17

провадження №22-ц/824/7100/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - КП «Київтранспарксервіс» виконавчого органу Київради (Київської

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Цермолонським Іваном Миколайовичем,

на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 9 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Мицик Ю.С.,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача КП «Київтранспарксервіс», в якому просив зобов`язати відповідача внести зміни до документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:290:0034), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виключивши з неї земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення загальною площею 742 кв.м, яке належить ОСОБА_1 , та подати виправлений проект землеустрою у встановленому законом порядку до Головного управління Держгеокадастру у м.Києві для виправлення вказаної технічної помилки.

Позов обґрунтовано тим, що 7 жовтня 2013 року ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу № 1275,1278 придбав нежитлове приміщення, загальною площею 742 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Позивачем було подане клопотання до Київської міської ради щодо надання дозволу на розробку технічної документації на земельну ділянку, на якій знаходиться нежитлове приміщення, що належить останньому на праві власності (вх..№ К-28175 від 3 липня 2014 року). Проте жодної відповіді за результатами даного клопотання у встановлені законом терміни від Київської міської ради не надійшло.

Зважаючи на відсутність відповіді від Київської міської ради, у передбачені законом строки, позивач скористався правом, передбаченим ч.3 ст.123 ЗК України, шляхом підписання договору з ТОВ «Деметра Плюс» про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 0801 від 5 серпня 2014 року.

Розробляючи землевпорядну документацію, позивачу стало відомо, що на підставі рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року № 214/9271 КП «Київтранспарксервіс» було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для влаштування та експлуатації відкритою автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури. На підставі вказаного рішення відповідачем була розроблена землевпорядна документація та подано для присвоєння кадастрового номеру до Головного управління Держгеокадастру у м.Києві. За результатами розгляду реєстратором були внесені відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:290:0034), площею 0,2900 га,яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зі змісту висновку ТОВ «Диметра Плюс» вбачається, що земельна ділянка, яка була відведена відповідачем згідно проекту землеустрою та зареєстрована за кадастровим номером 8000000000:90:290:0034 накладається на земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення, загальною площею 742 кв.м., яке належить позивачу на праві власності.

Вказані обставини не дозволяють позивачу як законному власнику нерухомості відвести земельну ділянку під нею та оформити у встановленому законом порядку право користування, що у свою чергу є грубим порушенням принципу цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій воно розміщене, передбаченого ст.120 ЗК України.

Єдиним можливим способом відновлення порушеного права, є внесення виправлень до проекту відведення земельної ділянки та подання його відповідачем разом із заявою до Головного управління держгеокадастру у м.Києві. Вказані виправлення стосуються виключення із проекту відведення земельної ділянки меж ділянки, на якій знаходиться нежитлове приміщення, загальною площею 742 кв.м.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 9 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням представник позивача ОСОБА_1 адвокат Цермолонський І.М. подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято без належного дослідження обставин справи.

Що стосується першого висновку суду першої інстанції, то в цій частині позивач звернув увагу суду, що реєстрація права власності на майно відбулось попереднім власником 20 червня 2013 року, а проект землеустрою відповідача був наданий та погоджений висновком Головного управління Держгеокадастру у м.Києві 23 жовтня 2013 року (вказані обставини встановлені рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва по справі №826/10215/16 від 6 березня 2017 року). Тобто проект землеустрою був наданий та погоджений уже після реєстрації права власності первинним власником ОСОБА_2 , правонаступником якого в рамках вказаного майна є нинішній власник - ОСОБА_1 .

Щодо висновку суду першої інстанції про неналежний спосіб захисту обраний позивачем, то в цій частині позивач просить суд врахувати положення ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.

У судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача - Полішко Л.О. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що позивачу належить на праві приватної власності нежитлове приміщення загальною площею 742 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договорами купівлі-продажу від 07.10.2013 № 1275, 1278 (т.1, а.с.138-143).

З метою оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомості, що належить на праві приватної власності, позивач відповідно до статей, 120, 123, 124 Земельного кодексу України та рішення Київської міської ради "Про Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в м. Києві" подав до Київської міської ради клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо передачі в короткострокову оренду на 5 років земельної ділянки орієнтовною площею 0,66 га для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень торгово-офісного призначення за вказаною адресою, яке зареєстроване в приймальні Київської міської ради з земельних питань за № К-22850 від 03.07.2014 (т.1,а.с.6).

Київська міська рада у місячний строк рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки або рішення про відмову у наданні не прийняла (т.1,а.с.8).

Позивач у відповідності до абзацу 3 пункту З статті 123 Земельного кодексу України замовив розроблення документації із землеустрою, про що письмово повідомив Київську міську раду листом від 06.08.2014 № 06/08 (т.1,а.с.8).

На підставі договору від 05.08.2014 № 0801, укладеного між позивачем та ТОВ «ДЕМЕНТРА ПЛЮС», на виконання робіт із землеустрою, землевпорядна організація виконала комплекс робіт з проектування відведення земельної ділянки за вказаною адресою (т.1,а.с.7).

Крім того, судом установлено, що 18.04.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 214/9271 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» на за адресою: м.Київ, вул. Єлизавети Чавдар №1-3 для влаштування та експлуатації автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури» (т.1,а.с.10).

В 2013 році до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від ТОВ «Родіс Компані» надійшов на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2900 га в короткострокову оренду на 5 років Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» на вул. Єлизавети Чавдар, 1-3 у Дарницькому районі м. Києва (т.1,а.с.68-71).

Водночас, Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві було розглянуто, у відповідності до положень статті 186-1 Земельного кодексу України, зазначений проект землеустрою та надано висновок про погодження від 23.10.2013 р. № 4147 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (т.1,а.с.89).

05.11.2013 року Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держземагенства у м. Києві здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2900 га з кадастровим номером 8000000000:90:290:0034, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (т.1,а.с.72-73).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2015 ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позовних вимог до Київської міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради № 214/9271 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» за адресою: АДРЕСА_1 для влаштування та експлуатації автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури» (т.1, а.с.90-94).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №826/10215/16, що набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних про визнання протиправними дій щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку (а.с.101-105).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у справі від 13.11.2020 № 7487/2041-41 частина нежитлового приміщення, загальною площею 742 кв. м, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 розташована в межах земельної ділянки (кадастровий план 8000000000:90:290:0034, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Площа нежитлового приміщення, що накладається на зазначену земельну ділянку становить 0,0303 га (або 303 кв. м) (т.1,а.с.158-167).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що права позивача порушуються відповідачем КП «Київтранспарксервіс», оскільки позивачем було придбане нерухоме майно (будівлі) 7 жовтня 2013 року, згідно договорів купівлі-продажу: № 1275, 1278, в той час, як Київською міською радою 18 квітня 2013 року прийнято рішення № 214/9271 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки КП «Київтраспарксервіс» на АДРЕСА_1 для влаштування та експлуатації автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури», тобто КП «Київтранспарксервіс» було раніше надано дозвіл на розробку проектної документації на земельну ділянку, ніж позивач придбав нерухоме майно. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки Законом України «Про місцеве самоврядування» не встановлено обов`язку землекористувача внести зміни до документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, отже вимоги позивача про зобов`язання КП «Київтранспарксервіс» виконавчого органу Київської міської ради внести зміни до документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:290:0034, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виключивши із неї земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення загальною площею 742 кв.м, що належить ОСОБА_1 та подати виправлений проект землеустрою у встановленому законом порядку до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві для виправлення вказаної технічної помилки не є ефективним способом захисту його прав, так як їх задоволення не призведе до відновлення порушеного права позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відносно них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 140 Конституції України особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в м. Києві ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок відноситься до повноважень Київської міської ради, крім того, відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

За правилом частини другої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 8 вказаної статті наголошено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

В постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «ст. 377 ЦК України ст. 120 ЗК України передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер; отже, передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, то колегія суддів звертає увагу на п. 8.16, 8.17 вказаної постанови, в яких зазначено, що наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування; розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

В постанові Верховного Суду у справі № 910/14057/18 від 23 червня 2020 року було висловлено, що якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Окрім того, за змістом статей 122 та 123 ЗК Кодексу, вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

У відповідності до вищевказаних норм земельного законодавства, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Таким чином особі надається право на одержання земельної ділянки у користування або у власність, однак розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі № 40/3.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було придбано нерухоме майно (будівлі) 07.10.2013р., згідно договорів купівлі-продажу: № 1275, 1278, в той час, як Київською міською радою 18.04.2013 прийнято рішення № 214/9271 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки КП «Київтранспарксервіс» на вул. Єлизавети Чавдар, 1-3 у Дарницькому районі м. Києва для влаштування та експлуатації автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури», а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено, що його права порушуються відповідачем КП «Київтранспарксервіс», оскільки КП «Київтранспарксервіс» раніше отримало дозвіл на розробку проектної документацію на земельну ділянку ніж позивач придбав нерухоме майно від Київської міської ради.

Надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту, суд першої інстанції зазначав, що належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), а також на його правомірність.

У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

З врахуванням вищезазначеного законодавства та обставин справи, колегія судів вважає, що КП «Київтранспарксервіс» є неналежним відповідачем у справі і не порушує права позивача, оскільки нежитловий об`єкт належить позивачу з 07.10.2013, а відповідач користується спірною земельною ділянкою на підставі рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в місті Києві». Дане рішення позивач не оскаржує.

А також враховуючи те, що 18.04.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 214/9271 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» за адресою: АДРЕСА_1 для влаштування та експлуатації автостоянки з об`єктами транспортної інфраструктури», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для оформлення у встановленому порядку свого права користування на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване нежитлове приміщення, що належить позивачу, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, позивач має звернутись до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які в свою чергу мають право вчинити необхідні дії щодо забезпечення можливості реалізації заявником своїх прав на землю.

Виходячи з правових норм чинного законодавства та обставин справи, колегія суддів вважає, що оскільки чинним законодавством не встановлено обов`язку землекористувача внести зміни до документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачем обрано не ефективний спосіб захисту його прав, так як їх задоволення не відновить порушеного права позивача.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Цермолонським Іваном Миколайовичем, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 9 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус