Постанова

від 23.08.2023 по справі 127/33814/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/33814/21

Провадження № 22-ц/801/1708/2023

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 рокуСправа № 127/33814/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

Секретар: Ковальчук О. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи,

Рішення ухвалив суддя Бойко В. М.

Рішення ухвалено о 14:43 год у м. Вінниця

Повний текст судового рішення складено 19 червня 2023 року,

Встановив:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (далі ВДПУ ім. М. Коцюбинського) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи, мотивуючи свої вимоги тим, що вона із 01 вересня 2003 року працює у Вінницькому державному педагогічному університеті, а з 01 вересня 2021 року працює на посаді доцента кафедри дошкільної освіти на умовах контракту, як обрана за конкурсом, відповідно до наказу № 482ос від 01 вересня 2021 року.

У листопаді 2021 року її конституційне право на працю було порушено відповідачем, що полягало в тому, що у неї незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19 та обмежили її права щодо повноцінної роботи.

09 листопада 2021 року їй був вручений витяг з наказу № 668-ос про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19. Наказ мотивований тим, що оскільки у неї відсутнє відповідне щеплення, тому відповідач відсторонює її від роботи.

Проте, ні у трудовому договорі, ні у посадовій інструкції, ні у будь-якому іншому документі, підписаному між нею на відповідачем, такого обов`язку у неї немає, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19.

Наказ вважає незаконним, оскільки він фактично скасовує її конституційне право на працю, на отримання заробітної плати та відпочинок, на соціальний захист. У зв`язку з чим просила визнати незаконним і скасувати наказ Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського № 668-ос від 08 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 та поновити її на роботі; зобов`язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи в сумі 21536,88 грн. і стягнути судові витрати. У заяві від 09 червня 2022 року про збільшення позовних вимог, позивач підтримала заявлені позовні вимоги і просила стягнути із відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи в сумі 117940,00 грн. за період з 08 листопада 2021 року по 25 квітня 2022 року, тобто за 5 місяців 20 днів.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського № 668-ос від 08 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Стягнуто з ВДПУ ім. М. Коцюбинського на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи у сумі 74600,32 грн.

Стягнуто з ВДПУ ім. М. Коцюбинського на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Стягнуто з ВДПУ ім. М. Коцюбинського на користь держави 745,97 грн.

В решті вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ВДПУ ім. М. Коцюбинського просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним, оскільки воно винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції цілком зайняв позицію позивача, оскільки не взяв до уваги докази надані відповідачем, побудував рішення на необхідності доведення тих фактів, які визнавались позивачем і не потребували доказування. Позивач зазначила у позові і підтвердила у судових засіданнях, що не реагувала на неодноразові звернення адміністрації щодо необхідності вакцинації через особисті переконання.

Судом першої інстанції не взято до уваги та не надано оцінки, не описано доказів, що містяться в матеріалах справи, поданих відповідачем, зокрема щодо повідомлення позивача про необхідність вакцинації, про організацію вакцинації в університеті, контракту позивача, наданого нею.

Суд не надав оцінки доводам представника відповідача щодо того, що єдиною аргументацією позивача, викладеною в позовній заяві є те, що відповідач не мав правової підстави здійснити відсторонення, оскільки згідно Дорожньої карти щеплень щеплення саме від COVID-19, було добровільним.

ВДПУ ім. М. Коцюбинського, як державна установа, повідомив усіх працівників про набрання з 08 листопада 2021 року чинності Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». На засіданні Ради з виховної та соціальної роботи від 21 жовтня 2021 року № 12 було зобов`язано всіх працівників університету до 05 листопада 2021 року подати до відділу кадрів підтверджуючий документ про проходження вакцинації, або її відтермінування у зв`язку з медичними протипоказаннями, однак позивач зазначених документів не надала.

В порушення вимог статті 12 ЦПК України суд зайняв позицію відповідача по справі та розглянув справу упереджено, з наданням явних переваг стороні позивача. У мотивувальній частині рішення суд використав відомості, які не надавалися сторонами по справі.

Суд першої інстанції визнав встановленим ненадання доказів відповідачем щодо належної організації вакцинації в університеті, однак в матеріалах справи містяться відповідні докази, одним із яких є інформація першого проректора про те, що в університеті 10 разів працювали пункти вакцинації. Висновки суду не відповідають матеріалам справи.

Також суд задовольнив позовні вимоги частково, однак поклав обов`язок відшкодувати витрати на відповідача в повній мірі, порушивши принцип пропорційності. Так, суд задовольнив одну позовну вимогу немайнового характеру, в задоволенні другої позовної вимоги немайнового характеру відмовив, а позовну вимогу майнового характеру задовольнив на 63 %. Мотивацію щодо задоволення і розподілу судових витрат суд не описав.

Позивач ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду без змін та стягнути із відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Кронівець Т. М. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 заперечила проти апеляційної скарги, підтримала свій відзив на апеляційну скаргу. Рішення суду першої інстанції просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є доцентом кафедри дошкільної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, де працює на підставі контракту від 01 вересня 2021 року з науково-педагогічним працівником Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (а. с. 14-17).

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 02 січня 1996 року на ім`я ОСОБА_1 , вона працює у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського із 01 вересня 2003 року (запис № 13), де згідно запису № 28 від 01 вересня 2021 року, вчиненого на підставі наказу № 48ос від 01 вересня 2021 року працює та обіймає посаду доцента кафедри дошкільної освіти на умовах контракту, як обрана за конкурсом (а. с. 19-25).

Наказом № 668-ос від 08 листопада 2021 року ректора Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати (а. с. 18, 213-215).

У додатку до цього наказу листі про ознайомлення із наказом № 668 ос від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи» підпис ОСОБА_1 відсутній. Складений 08 листопада 2021 року акт свідчить про те, що доцент кафедри дошкільної освіти ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом № 668 ос від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи»; в додатку до наказу відмовилася поставити свій підпис (а. с. 210, 211).

Також по справі встановлено, що згідно складеного Вінницьким державним педагогічним університетом імені Михайла Коцюбинського листом № 12 від 05 листопада 2021 року, доцента кафедри дошкільної освіти ОСОБА_2 повідомлено про необхідність надання документів до 08 листопада 2021 року на підтвердження наявності профілактичного щеплення проти COVID-19, наприклад: документа на підтвердження отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародного, внутрішнього сертифіката або іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Роз`яснено, що у випадку не подачі документів вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати і період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу і до стажу, що дає право на щорічну відпустку. Зміст листа доведений до відома ОСОБА_1 , про що свідчить її підпис і дата 08 листопада 2021 року (а. с. 216).

Згідно витягу із наказу ректора Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського № 131-ос від 01 березня 2022 року доцент кафедри дошкільної освіти ОСОБА_1 із 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану допущена до роботи (а. с. 190, 201).

Проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського надала інформацію від 14 червня 2022 року, із якої вбачається, що починаючи із травня 2021 року в університеті організовано вакцинацію працівників від коронавірусної хвороби COVID-19. Мобільні бригади лікарів КНП «ЦПМСД № 2» у період з травня 2021 року по листопад 2021 року приїжджали в університет 10 разів для проведення щеплень, якими охоплено 825 осіб. Працівники університету регулярно отримували інформацію від керівників структурних підрозділів про обов`язковість щеплень (а. с. 203).

Із витягу з протоколу засідання Ради з виховної та соціальної роботи Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського № 12 від 21 жовтня 2021 року вбачається, що рада ухвалила рішення, яким зобов`язала керівників структурних підрозділів довести до відома працівників університету зміст наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»; зобов`язала працівників університету до 05 листопада 2021 року подати у відділ кадрів підтверджуючий документ про проходження вакцинації від COVID-19 або відтермінування вакцинації у зв`язку з медичними протипоказаннями (а. с. 202).

Матеріали справи не містять даних про те, що таке ухвалене рішення виконано і його зміст доведений до відома всіх працівників університету.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено, що позивач відмовилися або ухилилася від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, не доведено правомірності відсторонення позивача від роботи, у тому числі наявності у цьому випадку встановлених законодавством підстав для відсторонення, не доведено належними, допустимими доказами факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, а також не дотримано встановленого статтею 7 і частиною 2 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», який має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивача від роботи та не дотримано встановленого законодавством строку, на який працівника може бути відсторонено до проходження обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 (за відсутності протипоказань), а саме, лише на період встановленого Кабінетом Міністрів України карантину.

При частковому задоволенні позовної вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, суд першої інстанції виходив із того, що право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 8 листопада 2021 року № 668-ос про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, а тому в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи, тобто до 01 березня 2022 року.

Суд першої інстанції такий розрахунок провів наступним чином. Згідно заяви про збільшення позовних вимог від 09 червня 2022 року позивач просила стягнути на її користь 117940,00 грн. невиплаченої заробітної плати за 5 місяців і 10 днів, а саме: в період з 08 листопада 2021 року по 25 квітня 2022 року, коли позивач була звільнена із займаної посади з ініціативи роботодавця, що вона оскаржує у судовому порядку. Проте, за період з 01 березня 2022 року по 25 квітня 2022 року позивачу була виплачена заробітна плата у розмірі 43339,68 грн. Тому до стягнення підлягає сума 74600, 32 грн. невиплаченого середнього заробітку за час відсторонення від роботи: 117940,00 43339,68 = 74600,32 грн.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, проте вважає не правильною позицію суду першої інстанції в проведеному розрахунку середнього заробітку за час відсторонення від роботи, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, та не обмежений доводами і вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому, обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя та є втручанням у право на повагу до такого життя.

З урахуванням наведеного спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивача від роботи, підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини в основоположних свобод.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені у пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є: - чи ґрунтувалося таке втручання на національному закону, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); - чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; - чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлені обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян (пункт «а»); у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення (пункт «б»). Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (частина 2 статті 30 цього Закону).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 42 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта (ч. 1).

Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (ч. 2).

Згідно зі статтею 284 ЦК України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою (ч. 3). Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовити від лікування (ч. 4).

Згідно із частиною 1 статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» згода інформованого відповідно достатті 39цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування.

Відповідно до частини 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків.

Зі змісту наведених норм закону слідує, що для отримання профілактичного щеплення, у тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну і об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Статтею 43 Конституції України кожному громадянину надано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч. 1). Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (ч. 2). Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ч. 4).

Відповідно до частини 1 статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У рішенні Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) зазначено, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливими у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина 4 статті 4 ЦК України).

Згідно статті10Закону України«Основи законодавстваУкраїни проохорону здоров`я» громадяниУкраїни зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення (пункт «б») ; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я (пункт «г»).

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що протиепідемічні заходи це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Згідно вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень (частина 1). Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина 2).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина 3).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина 4).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року, із відповідними змінами, внесеними згідно із наказом Міністерства охорони здоров`я № 2393 від 01 листопада 2021 року (в редакції, чинній станом на день винесення оскаржуваного по справі наказу) затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають зокрема, працівники: пункт 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності з 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», у редакції постанов Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року та № 372 від 26 березня 2022 року, керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій зобов`язано забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбаченапереліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46Кодексу законів про працю України,частини другоїстатті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб тачастини третьоїстатті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуваннямчастини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України,частини першоїстатті 1 Закону України Про оплату праці тачастини третьоїстатті 5 Закону України Про державну службу;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 372 від 26 березня 2022 року, встановлено, що на період воєнного стану:

фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендувати дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

фізичним особам рекомендувати забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану.

Зазначене свідчить про те, що до завершення воєнного стану в Україні до працівників, посади яких включені до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення від COVID-19.

Відповідно дочастини 1статті 7Закону України«Про забезпеченнясанітарного іепідемічного благополуччянаселення» підприємства,установи іорганізації зобов`язані: усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

З огляду на викладене вважається, що відсторонення працівника від роботи в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19, керівник установи проводить відповідно до статті 46 КЗпП України та частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Таким чином відсторонення від роботи працівника, який відмовився від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, передбачено законами, приписи яких з приводу відсторонення від роботи є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури, дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові і практичні питання» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союз інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами.

Відсторонення працівника від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки працівника, лише на тій основі, що вона працює у певному закладі, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. При цьому слід перевіряти чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних працівником трудових обов`язків, у тому числі, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Судом встановлено, що позивач згідно наказу № 482 ос від 01 вересня 2021 року працювала на посаді доцента кафедри дошкільної освіти на умовах контракту, як обрану за конкурсом, із 01 вересня 2021 року на умовах контракту, укладеного 01 вересня 2021 року із Вінницьким державним педагогічним університетом імені Михайла Коцюбинського.

Формально вона належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому щепленню від COVID-19.

Вінницький державний педагогічний університет імені ОСОБА_3 05 листопада 2021 року за № 12 виготовив лист, адресувавши його доценту кафедри дошкільної освіти ОСОБА_4 , про необхідність надання до 08 листопада 2021 року документів на підтвердження наявності профілактичного щеплення проти COVID-19.

Зміст листа доведений до відома ОСОБА_1 08 листопада 2021 року, про що свідчить її підпис і вказана нею дата (а. с. 216).

08 листопада 2021 року наказом ректора Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського № 668-ос Більська О. В. відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а. с. 213-215).

21 жовтня 2021 року Вінницьким державним педагогічним університетом імені Михайла Коцюбинського виданий наказ про дистанційну роботу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції в тому, що відповідач не довів правомірності відсторонення працівника від роботи та встановлених законом підстав для такого відсторонення, оскільки застосування до позивача такого заходу не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків з урахуванням форми організації відповідачем праці дистанційна робота. При цьому враховано і той факт, що відповідачем порушено порядок відсторонення позивача від роботи, так як працівник наказом була відсторонена від роботи без належного її повідомлення про обов`язковість щеплення проти COVID-19: таке повідомлення позивачу вручено 08 листопада 2021 року, тобто в день винесення наказу про її відсторонення від роботи.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги в тому, що судом першої інстанції не взято до уваги та не надано оцінки, поданим відповідачем доказам, зокрема щодо повідомлення позивача про необхідність вакцинації; про організацію вакцинації в університеті; про повідомлення усіх працівників про набрання з 08 листопада 2021 року чинності Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»; про засідання Ради з виховної та соціальної роботи від 21 жовтня 2021 року № 12, на якому було зобов`язано всіх працівників університету до 05 листопада 2021 року подати до відділу кадрів підтверджуючий документ про проходження вакцинації, або її відтермінування у зв`язку з медичними протипоказаннями. Також враховується судом і те, що всі ці доводи відповідача є усними, та відповідно не підтверджують належними, допустимими й достовірними доказами факту належного і завчасного повідомлення ОСОБА_1 про обов`язковість щеплення проти COVID-19.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1). Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується (ч. 2). Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом,Законом України "Про оплату праці"та іншими нормативно-правовими актами (ч. 3).

У частині 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» також визначено, що заробітна плата це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Згідно з частиною другоюстатті 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року роз`яснив, що якщо буде встановлено, що на порушення вимогстатті 46 КЗпП Українироботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що позивач незаконно була відсторонена від виконання її посадових обов`язків із зупиненням виплати їй заробітної плати, а іншої роботи відповідач їй не пропонував та не звільнив її з роботи, у зв`язку з чим вона перебувала у вимушеному прогулі, то суд прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення із відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

При цьому судом першої інстанції розрахунки такої заробітної плати проведені з порушенням Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в абзацах 3-4 пункту 32 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з абзацом третім пункту 2 цього Порядку середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року і з 01 березня 2022 року допущена до роботи відповідно до наказу № 131-ос від 01 березня 2022 року (а. с. 213-215 та а. с. 190, 201). Тобто, починаючи із 08 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року позивач не працювала.

Згідно довідки № 119 від 09 листопада 2021 року, виданої Вінницьким державним педагогічним університетом імені Михайла Коцюбинського, ОСОБА_1 працює в університеті на посаді доцента К/Н і її заробітна плата становила: вересень 2021 року 21536,88 грн., жовтень 2021 року 21536,88 грн. (а. с. 29).

Вересень і жовтень 2021 року мають 42 робочих дні, за які позивач отримала заробітну плату в розмірі 43073,76 грн. (21536,88 + 21536,88). Середньоденна заробітна плата складатиме 1025,57 грн. (43073,76 : 42).

Період з 08 листопада 2021 року по день допуску позивача до роботи 01 березня 2022 року має 78 робочих днів.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу складатиме: 79994,35 грн. (середньоденна заробітна плата 1025,57 грн. помножена на 78 робочих днів).

Таким чином, оскільки рішення суду містить не правильний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як проведений із порушенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, рішення суду в цій частині підлягає зміні із визначенням обрахованого розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 79994,35 грн.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, проте з урахуванням наведеного апеляційна скарга відповідача підлягає до часткового задоволення та зміною рішення суду першої інстанції в частині стягнення заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи.

Також підлягають до часткового задоволення вимоги апеляційної скарги щодо розподілу судових витрат в залежності від вирішення позову по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать також витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3).

Згідно вимог частин 1 і 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Із матеріалів справи слідує, що позивач заявила три позовні вимоги: дві вимоги немайнового характеру і одна вимога майнового характеру та сплатила судовий збір при подачі позову за ці три вимоги в сумі 2724,00 грн.: квитанція № 77410 від 07 грудня 2021 року на суму 908,00 грн., квитанція № 77522 від 07 грудня 2021 року на суму 908,00 грн., квитанція №77599 від 07 грудня 2021 року на суму 908,00 грн. (а. с. 30, 31, 32).

За наслідками розгляду спору вимоги розглянуті таким чином: перша вимога: про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи задоволена, друга вимога: поновлення на роботі залишена без задоволення; третя вимога: про стягнення заробітної плати задоволена частково.

З урахуванням позиції відповідача та принципу пропорційності на користь позивача із відповідача підлягає до стягнення 1525,44 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Хоменчук А. О. подав до суду: ордер серії ВН № 184916 від 07 грудня 2021 року на надання правової допомоги ОСОБА_1 у Вінницькому міському суді Вінницької області та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю виданого 03 квітня 2020 року, серії ВН № 000655 (а. с. 27, 28); додаток № 1 до договору про надання правової допомоги № 115/21 від 11 листопада 2021 року про визначення ціни договору у розмірі 10000,00 грн., яку клієнт ОСОБА_1 сплачує адвокату Хоменчуку А. О. за правову (правничу, юридичну) допомогу, передбачену договором, в день укладення договору (а. с. 26).

Відповідно до частини 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, звернувши увагу на співмірність витрат на правову допомогу та врахування позиції Верховного Суду, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат має бути співрозмірним із ціною позову, має враховуватися критерій об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Суд може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат у справі та під час визначення суми відшкодування повинен виходити із критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, з урахуванням обставин справи, позиції відповідача та у зв`язку із висновком суду про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і визначеної п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України пропорційності розміру задоволених позовних вимог, на її користь із відповідача підлягають стягненню витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги адвокатом в суді першої інстанції в сумі 5600,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила стягнути з відповідача 5000,00 грн., понесених нею витрат на правову допомогу, в підтвердження чого надала: додаток № 4 від 07 серпня 2023 року до договору про надання правової допомоги № 115/21 від 11 листопада 2021 року, яким визначений розмір гонорару в 5000,00 грн.; детальний опис робіт (наданих послуг) від 09 серпня 2023 року, в який входить: вивчення матеріалів, формування позиції та консультування 2 год, підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу 3 год; акт передачі-прийняття наданих послуг (виконаних робіт) від 09 серпня 2023 року; платіжну інструкцію 0.0.3137106975.1 від 09 серпня 2023 року на суму 5000,00 грн.

Оскільки апеляційна скарга відповідача задовольняється частково, тому вимога позивача про стягнення витрат за професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5000,00 грн. підлягає до часткового задоволення пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги, що складатиме суму 4466,67 грн.

Згідно із статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2023 року змінити в частині стягнення із Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського на користь ОСОБА_5 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи в сумі 74600,32 грн. та в частині розподілу судових витрат, виклавши його в наступній редакції:

«Стягнути із Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (код ЄДРПОУ 02125094) на користь ОСОБА_5 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи в сумі 79994,35 грн. (без утримання податку й інших обов`язкових платежів).

Стягнути із Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (код ЄДРПОУ 02125094) на користь ОСОБА_5 1525,44 грн. судового збору і 5600,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути із Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (код ЄДРПОУ 02125094) на користь ОСОБА_5 4466,67 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:М. В. Матківська Судді:Ю. Б. Войтко І. В. Міхасішин

Повний текст судового рішення складено 24 серпня 2023 року