Постанова

від 25.08.2023 по справі 905/1046/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2023 року м. Харків Справа №905/1046/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Управління поліції охорони в Донецькій області (вх.№1218Д/1) на рішення Господарського суду Донецької області від 30.05.2023 року у справі №905/1046/22,

за позовом Акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ, в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства «Укртелеком», м.Дніпро,

до Управління поліції охорони в Донецькій області, м.Маріуполь Донецької області,

про стягнення грошових коштів в сумі 47361,35 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року позивач - Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства «Укртелеком», звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Управління поліції охорони в Донецькій області про стягнення грошових коштів в сумі 47361,35 грн, з яких: 37991,73 грн - інфляційні витрати та 9369,62 грн 3% річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про надання телекомунікаційних послуг №71 від 26.11.2010 року в частині оплати наданих послуг у встановлені строки, що стало підставою для нарахування вищевказаних сум.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.05.2023 року у справі №905/1046/22 (повний текст складено та підписано 31.05.2023 року, суддя Демідова П.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління поліції охорони в Донецькій області (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Італійська, буд.84; код ЄДРПОУ 40109189) на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (49101, м.Дніпро, вул.Херсонська, 26; код ЄДРПОУ 25543196) грошові кошти у сумі 35162,19 грн, з яких: 6956,23 грн 3% річних, 28205,96 грн інфляційні витрати, а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1841,95 грн.

В іншій частині заявлених вимог відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Донецької області від 30.05.2023 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт також просить стягнути судові витрати з позивача на свою користь.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дослідив, коли саме договір про надання телекомунікаційних послуг №71 від 26.11.2010 року припинив свою дію, а посилаючись на рішення Господарського суду Донецької області від 15.08.2018 року у справі №905/464/18 не взяв до уваги те, що рішенням ліквідаційної комісії Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Донецькій області кредиторські вимоги позивача були визнані та включені до четвертої черги вимог кредиторів, а тому питання повернення вказаного боргу є врегульованим у відповідності до приписів ст. 121 Цивільного кодексу України.

Задовольнивши позов суд першої інстанції нарахував індекс інфляції і 3% річних на суму визнаних ще 26.02.2016 року кредиторських вимог позивача, що не узгоджується з приписами статей 111, 112 Цивільного кодексу України, а стягуючи індекс інфляції та 3% річних суд першої інстанції не застосував статтю 257 Цивільного кодексу України, якою визначена загальна позовна давність у 3 роки.

Не зважив, на думку скаржника, суд першої інстанції на те, що загальний розмір нарахованих індекс інфляції та 3% річних перевищив борг за договором про надання телекомунікаційних послуг №71 від 26.11.2010 року та не врахував правову позицію викладену у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року та правові позиці Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 20 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз`яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв`язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1046/22.

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи засобами поштового зв`язку і отримана ними (позивачем 06.07.2023 року, відповідачем 05.07.2023 року), що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

03.07.2023 року матеріали справи №905/1046/22 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до ч.5 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

26.11.2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Донецької філії (позивач) та Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в Донецькій області (абонентом) укладено договір №71 про надання телекомунікаційних послуг, згідно з умовами якого позивач зобов`язався надавати абоненту загальнодоступні (універсальні) та інші телекомунікаційні послуги, супутні (додаткові) послуги, згідно переліку та в обсягах замовлених абонентом, а абонент зобов`язався своєчасно оплачувати отримані послуги відповідно до умов цього договору.

Згідно із пунктом 3.1.1 договору, Укртелеком зобов`язаний надавати замовлені абонентом послуги цілодобово відповідно до вимог Закону України «Про телекомунікації», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №720 від 09.08.2005 року, та інших нормативно-правових актів України.

За змістом п.3.4.2 договору абонент зобов`язаний своєчасно оплачувати отримані послуги в повному обсязі.

Відповідно до п.4.15 договору оплата рахунку за отримані послуги оплачується абонентом не пізніше 20 числа місяця, що настає після повного розрахункового періоду (при кредитному порядку оплати), та до 20 числа поточного місяця у разі застосування попередньої (авансової) оплати. У разі неотримання рахунка до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду, або здійснення розрахунків без застосування квитанцій (без надсилання рахунків) абонент повинен звернутися до служби розрахунків Укртелекому для отримання інформації про належну до сплати суму.

Договір набуває чинності з дня його підписання Укртелекомом та абонентом і діє протягом одного року. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не повідомила письмово про його припинення договір вважається продовженим на тих самих умовах на кожний наступний рік (п.7.1, п.7.2 договору).

Так, обставини неналежного виконання відповідачем Управлінням поліції охорони в Донецькій області умов договору №71 від 26.11.2010 року і факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаним договором були предметом дослідження у судовій справі №905/464/18.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.08.2018 року у справі №905/464/18 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» до Управління поліції охорони в Донецькій області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Донецькій області про стягнення заборгованості в сумі 69887,38 грн., у тому числі основний борг в сумі 51886,14 грн., інфляція в сумі 14776,83 грн. та три проценти річних в сумі 3224,41 грн. задоволено частково. Визначено стягнути з Управління поліції охорони в Донецькій області на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» основний борг в сумі 49551,58 грн., 3% річних в сумі 3079,33 грн. та інфляцію в сумі 14111,96 грн. Всього заборгованість в сумі 66742,87 грн., судовий збір в сумі 1682,72 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2018 року рішення Господарського суду від 15.08.2018 року у справі №905/464/18 залишено без змін.

20.12.2018 року Господарським судом Донецької області видано наказ на примусове виконання рішення суду, який як вказує позивач, було пред`явлено до виконання.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, порушення умов договору про надання телекомунікаційних послуг №71 від 26.11.2010 року в частині сплати відповідачем наданих послуг в сумі 49551,58 грн., у визначені в договорі строки, встановлено рішенням суду та не підлягає доказуванню.

ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії звернулось до Управління державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області із запитом від 16.01.2019 року про хід виконання судового рішення, в якому просило надати детальну інформацію про конкретні дії, які були вжиті або плануються органом казначейства для забезпечення виконання рішення суду.

У відповідь на вказаний запит Управління державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області повідомило про неодноразове звернення до Управління поліції охорони в Донецькій області з відповідними листами, проте у відповідь на означені листи Управління повідомило, що не очікує надходження коштів на свій рахунок, що унеможливлює виконання судового наказу, при цьому має намір добровільно виконати судове рішення (лист №03-22/154 від 02.04.2019 року).

Листами від 14.04.2021 року та від 02.06.2021 року ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії звернулось до Управління державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області, в якому просив повідомити про хід виконання наказу Господарського суду Донецької області від 20.12.2018 року по справі №905/464/18 та про вжиті заходи для повного і своєчасного виконання рішення суду.

Листами Управління державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області №02-21/35 від 06.03.2021 року, №02-21/06-588 від 17.03.2021 року, №02-21/06-1575 від 30.06.2021 року позивача повідомлено, що ним вжито всіх необхідних заходів в межах своїх повноважень для виконання рішення суду, а затримка перерахування коштів відбувається виключно у зв`язку з наявністю сформованої черги у Державній казначейський службі, на виконанні якої перебуває значна кількість виконавчих документів, а також передбаченими бюджетними асигнуваннями для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями.

Станом на момент подання позовної заяви до суду першої інстанції у даній справі, як вказує позивач, рішення суду №905/464/18 не виконано, кошти в погашення заборгованості за договором №71 від 26.11.2010 року у розмірі, що визначений у рішенні не сплачені.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині погашення суми основного боргу, позивачем відповідно до розрахунку ціни позову нараховані та пред`явлені до стягнення інфляційні витрати у розмірі 37991,73 грн. та 3% річних у розмірі 9369,62 грн.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України.

Так за ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Визначені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

У постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року по справі №906/1283/16 викладено правову позицію щодо правової природи нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та обчислення перебігу строку позовної давності в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. У вказаній постанові зазначено, що правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання є преюдиційним фактом, що встановлений рішенням суду по справі №905/464/18 і наразі не підлягає доказуванню.

Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції не дослідив, коли саме договір про надання телекомунікаційних послуг №71 від 26.11.2010 року припинив свою дію, то слід відзначити, що така обставина не впливає на суть спору. Припинення дії договору не припиняє та не скасовує обставини виникнення прострочення виконання зобов`язання за таким договором під час його дії і розмір заборгованості, який підтверджений судовим рішенням.

Щодо не прийняття до уваги, що рішенням ліквідаційної комісії Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Донецькій області кредиторські вимоги позивача були визнані та включені до четвертої черги вимог кредиторів, а тому питання повернення є врегульованим у відповідності до приписів ст. 121 Цивільного кодексу України, слід вказати таке.

По-перше, ст. 121 Цивільного кодексу України не має жодного відношення до спірних правовідносин, а стосується порядку управління повним товариством.

По-друге, матеріали справи свідчать, що відповідач до суду першої інстанції не надавав відомості та в його поясненнях відсутні посилання на проведення ліквідації юридичної особи. Тобто, відповідним твердженням суд першої інстанції оцінки не надавав і вони не були предметом розгляду.

По-третє, включення кредиторських вимог і визначення черги в яку вони будуть погашені не свідчить, що борг перестав існувати і зобов`язальні відносини між сторонами припинились. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином законодавець визначив період, за який повинні бути розраховані інфляційні витрати кредитора та 3% річних, тобто весь період прострочення до дня повного виконання зобов`язання. Включення кредиторських вимог до черги, в яку відповідні вимоги будуть погашатись, не є тотожним поняттю виконання зобов`язання.

Позивачем заявлено 3% річних в сумі 9369,62 грн. за період з 28.02.2018 року по 02.11.2022 року та інфляційні витрати в сумі 37991,73 грн за період з березня 2018 року по вересень 2022 року.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин (строків оплат і розміру заборгованості), дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що розрахунок позивача є невірним, оскільки вчинений у відношенні суми до якої вже включено розмір інфляційних втрат та 3% річних. Таким чином місцевий господарський зробив власний розрахунок взявши за основу саме суму боргу за договором, яка визначена рішенням суду у справі №905/464/18 і дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 6956,23 грн. 3% річних та інфляційних витрат у розмірі 28205,96 грн.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта про не застосування приписів ст. 257 Цивільного кодексу України, якою визначена загальна позовна давність у 3 роки, оскільки позовна давність застосовується судом за заявою сторони зробленою до винесення рішення у справі. Наразі матеріали справи такої заяви не містять. При цьому, позовна давність до спірних правовідносин застосуванню не підлягає, адже розрахунок та заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних вчинені в межах позовної давності.

У апеляційній скарзі відповідач вказував, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин правову позицію Великої Палати Верховного суду, викладену в постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 та рішення Конституційного суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року.

Суд зауважує, що розрахований судом розмір 3% річних та інфляційних втрат не перевищує розміру основної заборгованості стягнутої за рішенням суду від 15.08.2018 року у справі №905/464/18, до того ж нарахування зазначених сум у відповідності до ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України не пов`язується з наявністю або відсутністю збитків оскільки не є штрафними санкціями, а за своєю правовою природою виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Виходячи із зазначеного, суд з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити загальний розмір 3% річних, при цьому зменшення інфляційних втрат ані вказаною постановою ані нормами чинного законодавства не передбачено.

У даному випадку сума 3% річних, яка підлягає стягненню складає 6956,23 грн., не перевищує суму основного боргу стягнутого в межах справи №905/464/18, не створює більш вигідні умови для позивача та відповідає меті відшкодування матеріальних витрат від знецінення грошових коштів за невиконання відповідачем зобов`язання протягом 2018-2022 років, а також свідчить про компенсаторний характер нарахованої заборгованості, у зв`язку з чим підстави для зменшення вказаної суми заборгованості відсутні.

Доречною є позицією позивача, що відсутність у боржника коштів не може бути підставою для звільнення від виконання зобов`язань, та як наслідок від заходів, які можуть бути застосовані у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Вказане свідчить, що при прийнятті рішення судом першої інстанції було враховано правову позицію викладену у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року та правові позиці Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позицію у справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Управління поліції охорони в Донецькій області не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 30.05.2023 року у справі №905/1046/22, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 30.05.2023 року у справі №905/1046/22 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук