Рішення

від 23.08.2023 по справі 926/3154/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

23 серпня 2023 року Справа № 926/3154/23

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гушилик С.М. за участю секретаря судового засідання Петровської В.С., розглянувши справу №926/3154/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гріко" (58018, м.Чернівці, вул. Лейтенанта Олександра Маланчука, 36/К)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Групс України" (60234, Чернівецька обл., Сокирянський р-н, с. Михалкове, пров. Макаренка, 5)

Про стягнення заборгованості у розмірі 24260,84 грн

За участю представників:

Від позивача: Оленюк Х.І. адвокат (ордер №1067014 від 09.08.2023 року)

Від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гріко" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Групс України" про стягнення заборгованості у розмірі 24260,84 грн за неналежне виконання умов поставки товару.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що між ТОВ "Гріко" та ТОВ "Бізнес Групс України" була досягнута домовленість щодо поставки позивачем товару відповідачу, на загальну суму 34756,84 грн, що підтверджується накладними №574 від 30.07.2020 року на суму 8696,00 грн, №804 від 13.10.2020 року на суму 8828,00 грн, №825 від 22.10.2020 року на суму 7377,35 грн, №826 від 22.10.2020 року на суму 8055,49 грн, №848 від 30.10.2020 року на суму 1800,00 грн.

Відповідачем частково сплачено поставку товару за двома накладними №574 від 30.07.2020 року на суму 8696,00 грн та №848 від 30.10.2020 року на суму 1800,00 грн, залишок несплаченої суми становить 24260,84 грн.

В порушення умов договору відповідач станом на день звернення з позовом до суду кошти за отриманий товар позивачу у сумі 24260,84 грн не сплатив, що призвело до звернення позивача до суду.

14.07.2023 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№3154.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2023 року позовну заяву передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 17.07.2023 року було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 09.08.2023 року.

Ухвалою суду від 09.08.2023 року відкладено розгляд справи по суті на 23.08.2023 року

У судовому засіданні, 23.08.2023 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та підтвердив, що ним подані всі наявні та допустимі докази.

Відповідач письмовий відзив на позов не подав та не скористався наданим ст.42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) правом на участь у засіданнях суду, причини не з`явлення суду не відомі, при цьому судом встановлено, що ухвали суду були направлені відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення на його юридичну адресу: 60234, Чернівецька обл., Сокирянський р-н, с.Михалкове, пров.Макаренка, 5, яка зазначена у витязі ЄДРПОУ.

Окрім того, суд направив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на адресу засновників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Також, суд повідомив відповідача про розгляд справи через офіційний сайт Господарського суду Чернівецької області.

Вся судова кореспонденція по даній справі була надіслана за вищезазначеними адресами, проте на адресу суду повернулись конверти, які були направлені на юридичну адресу відповідача та засновника ОСОБА_2 без вручення із відповідною відміткою про це органу поштового зв`язку "адресат відсутній". При цьому, слід зазначити, що ухвала про відкладення від 09.08.2023 року, яка була направлена на адресу засновника ОСОБА_1 вручена адресату, отже відповідач був повідомлений про час і місце судового засідання належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частинами 2, 3 ст.120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставці до дому (п. 92. правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п. 102 правил).

У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об`єкта поштового зв`язку місця призначення. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" або "Адміністративна послуга" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 99-3, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення (п. 116 правил).

Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою "Судова повістка", які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення закінчення встановленого строку зберігання, суперечить вимогам правил, та фактично відповідає причині повернення у зв`язку з відсутністю адресата.

Аналізуючи зазначені вище положення правил надання послуг поштового зв`язку, слід дійти висновку, що повернення судових рішень із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

Сам лише факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на подання зокрема відзиву на позов, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №913/879/17, від 21.05.2020 року у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 року у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб`єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.

За приписами ч.1 ст.9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Чернівецької області та визначеними у них датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, ст.2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції.

З метою розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами.

Частиною 8 ст.252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гріко" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Групс Україна" (покупець) у спрощений спосіб відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України домовились, що продавець постачає, а покупець отримує та оплачує товар, а саме: грунт 5 л 59 шт., фарба дисперсійна (матова) 10 л 2 шт., фарба для внутрішніх робіт 14 кг 2 шт., ґрунтовка маскувальна 15 кг 4 шт., фарба фасадна 14 кг 9 шт., фарба фасадна 20 кг 3 шт., фарба фасадна (матова) 10 л 1 шт., фарба для внутрішніх робіт 14 кг 3 шт., кольоровочна паста 3 шт., фарба фасадна 7 кг 1 шт., цемент білий 25 кг 29 шт., фарба для внутрішніх робіт 7 кг 2 шт., кольоровочна паста 7 шт., штукатурка гіпсова HP Gips 30 кг 15 шт.

Предметом домовленості між сторонами є товар, ціна якого визначена сторонами.

На підставі усної домовленості позивач відпустив відповідачу зазначений товар, що підтверджується накладними №574 від 30.07.2020 року на суму 8696,00 грн, №804 від 13.10.2020 року на суму 8828,00 грн, №825 від 22.10.2020 року на суму 7377,35 грн, №826 від 22.10.2020 року на суму 8055,49 грн, №848 від 30.10.2020 року на суму 1800,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Групс Україна" відповідно до виписки з рахунку АТ "Креді Агріколь Банк" 23.11.2021 року частково погасило заборгованість за будівельні матеріали згідно накладної №848 від 30.10.2020 року в сумі 1800,00 грн та 23.11.2021 року згідно накладної №574 від 30.07.2020 року в сумі 8696,00 грн.

Однак, відповідач заборгованість за отриманий товар погасив лише в сумі 10496,00 грн, решта товару залишилося не оплаченим, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 24260,84 грн, як наслідок позивач виставив вимогу про сплату заборгованості, яку останній залишив без уваги, що стало підставою для звернення з позовом про стягнення її у судовому порядку.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст.20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

За приписами ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

В силу п. 1. ч. 1 ст. 208 ЦК України для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма.

Згідно ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч.1 ст.207 ЦК України ).

При цьому в силу ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 ст.205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписами ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічна норма викладена і в ч.1, 6 ст. 265 ГК України відповідно до якої, за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу положень ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ч.1-2 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В якості доказу виникнення між сторонами правовідносин з поставки товару позивач посилається на видаткові накладні №574 від 30.07.2020 року на суму 8696,00 грн, №804 від 13.10.2020 року на суму 8828,00 грн, №825 від 22.10.2020 року на суму 7377,35 грн, №826 від 22.10.2020 року на суму 8055,49 грн, №848 від 30.10.2020 року на суму 1800,00 грн.

До матеріалів справи ТОВ "Гріко" долучив податкові накладні, які зареєстровані у ЄР податкових накладних на загальну суму 34756,84 грн, чим підтверджує факт виконання умов договору.

Сторонами проведено та підписано акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.12.2020 року 27.04.2021 року відповідно до якого станом на 27.04.2021 року заборгованість за поставлений товар відповідача перед позивачем складає 34756,84 грн.

23.11.2021 року відповідачем було перераховано кошти на розрахунковий рахунок позивача, що підтверджується випискою з рахунку останнього, за отриманий товар по двом накладним №574 від 30.07.2020 року у розмірі 8696,00 грн та №848 від 30.10.2020 року у розмірі 1800,00 грн, отже, відповідач сплатив за товар 10496,00 грн.

Решту накладних №804 від 13.10.2020 року на суму 8828,00 грн, №825 від 22.10.2020 року на суму 7377,35 грн, №826 від 22.10.2020 року на суму 8055,49 грн відповідачем сплачено не було, у зв`язку із чим виникла заборгованість перед позивачем.

14.06.2023 року позивач направив вимогу відповідачу в якій просить оплатити поставлений товар у сумі 24260,84 грн у строк протягом 7 днів від дня пред`явлення вимоги

Зазначена вимога була направлена на юридичну адресу ТОВ "Бізнес Груп України", що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019р. у справі № 909/327/18).

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон), передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до п. п. 2.1 ч. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт поставки відповідачу товару, можуть бути належним чином оформлені видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти приймання товарів і послуг та інші документи.

Відтак, наведене свідчить, що видаткова накладна в розумінні положень чинного законодавства може виступати доказом здійснення господарської операції, оскільки є первинним документом, який є підставою для оприбуткування товару.

Відповідно до ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно абз. 1 п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, обов`язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.

З огляду на вищевикладене, суд встановив, що між сторонами укладено договір купівлі продажу шляхом підписання видаткових накладних, що є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом з достовірністю встановлено, що позивач дійсно поставив відповідачу товар на загальну суму 24260,84 грн, про що свідчать досліджувані накладні №804 від 13.10.2020р., №825 від 22.10.2020р., №826 від 22.10.2020р., які скріплені печаткою та підписом ТОВ "Бізнес Груп України", але останній свої зобов`язання не виконав, оплату не здійснив. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 46, 73-79, 86, 129, 222, 232, 233, 236-238, 240-241, 251-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гріко" (58018, м.Чернівці, вул.Лейтенанта Олександра Маланчука, 36/К) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Груп України" (60234, Чернівецька обл., Сокирянський р-н, с. Михалкове, пров. Макаренка, 5) про стягнення заборгованості у розмірі 24260,84 грн - задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Груп України" (60234, Чернівецька обл., Сокирянський р-н, с. Михалкове, пров. Макаренка, 5, код 41143744) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гріко" (58018, м.Чернівці, вул.Лейтенанта Олександра Маланчука, 36/К, код 32357362) заборгованості у розмірі 24260,84 грн та 2684,00 грн судового збору.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повний текст рішення складено та підписано 25.08.2023 року.

Суддя С.М. Гушилик