Постанова

від 23.08.2023 по справі 380/11833/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11833/21 пров. № А/857/9411/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Обрізка І.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року (судді Сакалоша В.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/11833/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стасенко та партнери» до Головного управління ДФС у Львівській області Шевченківський район м. Львова) про визнання протиправною і скасування податкової вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Стасенко та партнери» 19.07.2021 звернулося в суд з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області Шевченківський район м. Львова) в якому просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 07.06.2021 № 0064698-130201307 (форма Ю) про сплату ТзОВ «Стасенко та партнери» податкового боргу в сумі 15601,08 грн. з податкового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код класифікації доходів бюджету 1401100, стягнути судові витрати.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що у позивача наявна сума заборгованості із податку на додану вартість 15601,08 грн.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 07.06.2021 Головним управлінням ДПС у Львівській області прийнято податкову вимогу №0064698-1302-1307 (форма «Ю»), якою повідомлено керівника ТзОВ «Стасенко та партнери» про наявність податкового боргу в сумі 15601,08 грн. з податкового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код класифікації доходів бюджету 14010100.

Вказана податкова вимога відправлена 15.06.2021 та отримана ТзОВ «Стасенко та партнери» поштовою кореспонденцією 16.06.2021, що підтверджується копією поштового конверта з номером рекомендованого поштового відправлення та інформацією про його відстеження.

Не погодившись із податковою вимогою №0064698-1302-1307 (форма «Ю») позивач звернувся до суду із даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) податковий борг- сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений вказаним Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Зі змісту пункту 54.1. статті 54 ПК України вбачається, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 59.1. статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За вимогами пункту 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

У відповідності до статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених вказаним Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 вказаного Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

У відповідності до вимог підпунктів 56.15-56.16 статті 56 ПК України скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 зазначеної статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов`язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

Водночас, за приписами пункту 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 вказаного Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

При цьому, за вимогами підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України лише узгоджене грошове зобов`язання вважається податковим боргом, на підставі чого у контролюючого органу виникає право формувати податкову вимогу.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що право контролюючого органу на формування податкової вимоги залежить від факту узгодження грошових зобов`язань, що, в свою чергу, пов`язано із днем закінчення процедури судового оскарження нарахованих податкових зобов`язань.

Таким чином, враховуючи зміст наведених норм, суд зазначає, що податкові зобов`язання платника податків, визначених у податковому повідомленні-рішенні контролюючим органом є неузгодженими у разі оскарження рішення контролюючого органу в судовому порядку до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 у справі №813/302/17, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2017, позов ТзОВ «Стасенко та партнери» задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області №0008441200 від 25.08.2016 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28.11.2019 року вказані рішення у справі №813/302/17 (адміністративне провадження №К/9901/45074/18) - залишені без змін.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.11.2019 року у справі №813/302/17 погодився із обґрунтованістю та правильністю рішень судів попередніх інстанцій та зазначив, що ТзОВ «Стасенко та партнери» було сплачено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в межах строку, встановленого п. 57.1 cт.57 Податкового кодексу України. Судами також було враховано, що на вимогу суду контролюючим органом не надано акту звірки розрахунків позивача та не надано доказів на обґрунтування підстав нарахування оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій з урахуванням доводів позивача та наявних у справі доказів. Більш того, не було надано відповідачем й доказів того, що сплачені позивачем суми були зараховані в рахунок погашення податкового боргу за попередні періоди. За таких обставин, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість висновків акту перевірки щодо несвоєчасної сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість, що свідчить про відсутність правових підстав для нарахування штрафних санкцій згідно зі cm. 126 Податкового кодексу України, та, як наслідок, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Листами Головне управління ДПС у Львівській області від 02.04.2021 №8435/6/13-01-18-08 та від 24.06.2021 №18145/6/13-01-18-08 повідомлено, що станом на 02.04.2021 та 28.04.2021 відповідно, податкове повідомлення-рішення №0008441200 від 25.06.2016 на суму штрафної санкції 425,46 грн. виключено з обліку на виконання постанови Верховного Суду від 28.11.2019.

Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів аналізуючи доводи апеляційної скарги враховує, що такі наводять висновки про наявність в інтегрованій картці платника податку заборгованості яка виникла до виконання рішення суду №813/302/17, а тому за рахунок сплати позивачем податків погашалась відповідна заборгованість, однак контролюючий орган крім наведення відповідних доводів не подає жодних підтверджень виникнення у ТзОВ «Стасенко та партнери» податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість за попередні періоди.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, які б могли спростувати доводи позивача, наведені апелянтом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують доводи позивача, а відтак, не доведено правомірності оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року у справі №380/11833/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

І.М. Обрізко

Повний текст постанови складено 25.08.2023