Постанова

від 16.08.2023 по справі 917/1409/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 року м. Харків Справа № 917/1409/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

за участю секретаря судового засідання Андерс О.К.

за участю представників учасників справи:

прокурора Ковальової І.І. , посвідчення від 01.03.23 № 072865;

позивача -не з`явився;

відповідача Чернявського І.В., довіреність від 23.05.23 № 03-22/1833/1277(в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (вх. № 580 П/2-5) на рішення господарського суду Полтавської області від 16.02.23 у справі № 917/1409/22 (ухвалене у приміщенні господарського суду Полтавської області суддею Мацко О.С., повний текст складено 01.03.23)

за позовом Першого заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України, м. Київ

до Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, м. Горішні Плавні Полтавської області

про визнання незаконними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України до Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання незаконними та скасування рішення Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 19.02.2019 Про реорганізацію ДЮСШ № 1 та ДЮСШ № 2 та рішення Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 16.07.2019. Про затвердження передавального акта ДЮСШ № 2.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що рішення Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 19.02.2019 Про реорганізацію ДЮСШ № 1 та ДЮСШ № 2 прийнято з порушенням положень Законів України Про освіту, Про місцеве самоврядування, Про фізичну культуру і спорт щодо процедури прийняття, що полягало у прийнятті рішення про скорочення існуючої мережі комунальних закладів фізичної культури і спорту без погодження з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, яким є Міністерство молоді та спорту України, за відсутності публічного обговорення проекту відповідного рішення, що є підставою для визнання його незаконним та скасування разом із прийнятим на його підставі рішенням Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 16.07.2019 Про затвердження передавального акта ДЮСШ № 2.

В обґрунтування підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Міністерства молоді та спорту України прокурор послався на те, що прийняттям оспорюваних рішень Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області порушено гарантовані Конституцією та законами України право на освіту та на збереження мережі комунальних закладів фізичної культури і спорту, незаконне скорочення якої порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні, та реалізацію права громадян на вільний вибір видів спорту та фізкультурно-спортивних послуг, а відповідні правовідносини становлять «суспільний», «публічний» інтерес, в той час як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерство молоді та спорту України не здійснює захист інтересів держави у цих правовідносинах, враховуючи відповідь останнього на звернення прокурора в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про вжиття заходів представницького характеру в частині оскарження спірних рішень відповідача, в якій Міністерство повідомило про відсутність реальної можливості звернутися самостійно з відповідним позовом до суду через відсутність фінансування на сплату судового збору.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.02.23 у справі № 917/1409/22 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області від 19.02.2019 Про реорганізацію ДЮСШ №1 та ДЮСШ №2 та рішення від 16.07.2019 Про затвердження передавального акта ДЮСШ №2. Стягнуто з Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області на користь Полтавської обласної прокуратури 4 962,00 грн. судового збору.

В обґрунтування висновку про задоволення позову суд послався на підтвердження доводів прокуратури стосовно допущених порушень при прийнятті відповідачем, як органом місцевого самоврядування, оспорюваного рішення від 19.02.2019 про реорганізацію школи та наявність у зв`язку з цим правових підстав для визнання його незаконним та скасування, а оскільки рішення відповідача про передачу майна ДЮСШ №2 правонаступнику ДЮСШ №1 приймалося на підставі спірного рішення про реорганізацію школи, для повного та ефективного відновлення становища, що існувало до порушення, необхідним є і скасування рішення від 16.07.2019. При цьому суд зазначив про те, що прокурором у позові належним чином обґрунтовано порушення інтересів держави та підстави представництва останніх у суді, з урахуванням чого судом позовну заяву прокурора прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Також суд відхилив доводи відповідача стосовно пропуску прокурором позовної давності, в обґрунтування яких відповідач послався, зокрема, на те, що в порядку Закону України Про доступ до публічної інформації оспорювані рішення у встановлений строк були опубліковані на веб-сайті міської ради, відповідно до Регламенту на сесію запрошувалися, серед інших, і представник прокуратури, зазначивши, що про прийняття спірного рішення органу, що здійснює державну політику у сфері фізичної культури і спорту- Міністерству молоді та спорту України стало відомо 26.05.2022 (з листа Полтавської обласної прокуратури №24-278), а прокурору про порушення порядку погодження зменшення мережі спортивних закладів з відповіді від 14.06.2022. №3058/4.5, в той час як сама по собі публікація рішень на сайті ради не могла стати підставою для встановлення порушень інтересів держави, оскільки не містила інформації про погодження/непогодження такого рішення з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури і спорту.

Відповідач подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався, зокрема, на обрання прокурором неефективного способу захисту, з урахуванням того, що оспорювані рішення органу місцевого самоврядування як акти ненормативного характеру одноразового застосування вичерпали свою дію фактом їх виконання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.23 для розгляду справи № 917/1409/22 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.05.23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача-Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (вх. № 580 П/2-5) на рішення господарського суду Полтавської області від 16.02.23 у справі № 917/1409/22 та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням сторін на 07.06.23 о 10 год. 15 хв.

Від Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області 31.05.23 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.23 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Пуль О.А. для розгляду справи № 917/1409/22 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.06.23 у справі № 917/1409/22 задоволено клопотання відповідача- Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручено Комсомольському міському суду Полтавської області забезпечити проведення судового засідання у справі №917/1409/22, яке відбудеться 07.06.23 о 10 год. 15 хв. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, в режимі відеоконференції.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Тарасової І.В. у період з 02.06.2023 по 12.07.2023 включно у відпустці та відсутності правових підстав, визначених частиною 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України для передачі справи для повторного автоматизованого розподілу, учасників справи повідомлено, що розгляд справи, призначений на 07.06.2023 об 10 год. 15 хв., відбудеться 20.07.23 о 13 год. 15 хв. При цьому увалою від 13.07.23 доручено Комсомольському міському суду Полтавської області забезпечити проведення судового засідання, яке призначено на 20.07.23 о 13:15 год. в режимі відеоконференції.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.23 у зв`язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О. для розгляду справи № 917/1409/22 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

У зв`язку з тим, що сторони в судове засідання 20.07.23 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, а при з`єднанні із Комсомольським міським судом Полтавської області останнім повідомлено про неможливість забезпечення відеоконференції на 20.07.23 о 13:15, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.23 відкладено розгляд справи на 16.08.23 о 12 год. 00 хв.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, а прокурор заперечила проти її задоволення.

Представник позивача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання повторно не прибув, що відповідно до п. 2 ч. 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за його відсутності незалежно від причин неявки, а відповідно до ч. 12 статті 270 цього кодексу неявка учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформації Управління молоді та спорту Полтавської обласної військової адміністрації №896/01-27 від 24.06.2022 комунальний заклад Дитячо-юнацька спортивна школа №2 з плавання був припинений в результаті оптимізації та приєднання до Дитячо-юнацької спортивної школи №1 м.Горішні Плавні із збереженням кількості вихованців і тренерсько-викладацького складу. При цьому Управління зазначає, що не володіє інформацією щодо документів, які стали підставою для прийняття рішення про реорганізацію шкіл, оскільки такі документи міською радою не надсилалися.

Відтак, прокуратурою встановлено, що 19.02.19 Горішньоплавнінською міською радою Полтавської області прийнято рішення Про реорганізацію ДЮСШ №1 та ДЮСШ №2", яким реорганізовано Дитячо-юнацьку спортивну школу №1 міста Горішні Плавні та комунальний заклад Дитячо-юнацька спортивна школа №2 з плавання Горішньоплавнінської міської ради Полтавської області шляхом приєднання комунального закладу Дитячо-юнацька спортивна школа №2 з плавання Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області до Дитячо-юнацької спортивної школи №1 міста Горішні Плавні, створено комісію з реорганізації, визначено її місцезнаходження, встановлено строк для заявлення кредиторам своїх вимог і ін. (копія рішення арк.справи 24-25). Рішенням від 16.07.2019 затверджео передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів комунального закладу ДЮСШ №2 з плавання (т.1 а.с. 27).

Прокуратура в позовній заяві зазначає , що вказані рішення прийняті з порушенням чинного законодавства та підлягають скасуванню, оскільки при прийнятті рішення про реорганізацію було допущено грубе порушення процедури прийняття вказаного рішення, чим порушено приписи Законів України Про освіту, Про місцеве самоврядування, Про фізичну культуру і спорт, Постанови Верховної Ради України від 03.08.2006 № 66 «Про недопущення закриття та перепрофілювання закладів фізичної культури і спорту турбаз олімпійської та параолімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд лікувально-оздоровчих закладів», що полягало у скороченні мережі комунальних закладів фізичної культури без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, яким є Міністерство молоді та спорту України, а також за відсутності проведення публічного громадського обговорення проекту відповідного рішення органу місцевого самоврядування про реорганізацію закладів освіти.

Предмет позову у даній справі складають матеріально-правові вимоги про визнання незаконними та скасування рішення Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 19.02.2019 Про реорганізацію ДЮСШ № 1 та ДЮСШ № 2 та рішення Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 16.07.2019 Про затвердження передавального акта ДЮСШ № 2.

Стосовно повноважень прокурора на подання даного позову, судом встановлено, що Міністерство молоді та спорту України, будучи поінформованим про допущені відповідачем порушення при прийнятті оспорюваного рішення, маючи відповідні повноваження, жодних заходів для звернення до суду не вжило. Натомість, повідомило прокуратуру про відсутність можливості подавати позов самостійно через відсутність закладених коштів на сплату судового збору (а.с.57-58); відтак, окружна прокуратура у встановленому порядку повідомила Міністерство про намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України до Горішньоплавнівської міської ради про визнання незаконним і скасування рішень від 19.02.2019 та від 16.07.2019 в порядку ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру (арк.справи 59-62).

Частинами 1, 3 та 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру закріплено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 3, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

В кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У даному випадку, як вбачається з позовної заяви, прокурор доводить, що у спірних правовідносинах встановлено порушення гарантованих Конституцією та законами України прав на освіту, на збереження мережі комунальних закладів фізичної культури і спорту.

На виконання вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України, в обґрунтування підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Міністерства молоді та спорту України прокурор послався на те, що прийняття оспорюваних рішень Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області порушено гарантовані Конституцією та законами України прав на освіту та на збереження мережі комунальних закладів фізичної культури і спорту, незаконне скорочення якої порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні та реалізації права громадян на вільний вибір видів спорту та фізкультурно-спортивних послуг, а відповідні правовідносини становлять «суспільний», «публічний» інтерес», в той час як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерства молоді та спорту України не здійснює захисту інтересів держави у цих правовідносинах, враховуючи відповідь останнього на звернення прокурора в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про вжиття заходів представницького характеру в частині оскарження спірних рішень відповідача, в якій він повідомив про відсутність реальної можливості звернутися самостійно з відповідним позовом до суду через відсутність фінансування на сплату судового збору.

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції правомірно зазначив, що прокурором у позові належним чином обґрунтовано порушення інтересів держави та підстави представництва останніх у суді, з урахуванням чого судом позовну заяву прокурора прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Щодо підсудності даної справи колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 29.12.22 у справі № 925/1741/21 відступив від висновків щодо адміністративної підвідомчості спору між фізичними особами та органами місцевого самоврядування щодо рішень органів місцевого самоврядування про реорганізацію закладів освіти, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 819/707/18, від 29.03.2021 у справі № 392/1430/16-а(2-а/392/46/16) та від 30.12.2020 у справі № 819/804/18,передавши справу на розгляд , з огляду на таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України ).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Порівняльний аналіз змісту статті 20 Господарського процесуального кодексу України та статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Як зазначено вище, основну вимогу предмету позовних вимог у цій справі складає вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким реорганізовано заклад освіти.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За змістом статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» реорганізація або ліквідація навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням місцевої ради.

Частиною 2 статті 25 Закону України «Про освіту» передбачено, що засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа) приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію, зміну типу закладу освіти, затверджує статут (його нову редакцію), укладає засновницький договір у випадках, визначених законом.

За частиною 3 статті 66 Закону України «Про освіту» сільські, селищні ради: відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності дошкільної та повної загальної середньої освіти; засновують заклади освіти, а також реорганізовують, перепрофільовують (змінюють тип) та ліквідовують їх з урахуванням спеціальних законів; оприлюднюють офіційну звітність про всі отримані та використані кошти, а також перелік і вартість товарів, робіт, послуг, спрямованих на потреби кожного із заснованих ними закладів освіти, та інші видатки у сфері освіти; здійснюють інші повноваження у сфері освіти, передбачені законом.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про загальну середню освіту» рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності приймає його засновник (засновники). Засновником закладу загальної середньої освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад загальної середньої освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

Таким чином, оспорюване рішення в цьому випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є рішенням власника (засновника), яким такий власник (засновник) реалізує своє право на реорганізацію закладу освіти.

Спір між юридичними особами та органами місцевого самоврядування щодо рішень органів місцевого самоврядування про реорганізацію закладів освіти, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки він наближений до корпоративного спору.

Приймаючи спірне рішення про реорганізація закладів освіти, рада діяла як засновник юридичної особи комунальної установи, а тому оспорюване рішення є рішенням власника корпоративних прав (засновника).

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 813/1232/18, предметом якої було рішення Сокальської районної ради Львівської області про створення комунальної установи.

Так, визначаючи юрисдикцію спору в справі 925/1741/21 про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про реорганізацію закладів освіти, Велика Палата Верховного Суду у постанові від зазначила, що районна рада, розпоряджаючись майном територіальної громади, реалізовувала організаційно-господарську діяльність, а тому оспорювані рішення в цьому випадку не є рішеннями суб`єкта владних повноважень, у розумінні КАС України, а є рішеннями власника (засновника), якими такий власник (засновник) реалізує своє право на створення комунальної установи.

Також, у постанові від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 Великої Палати Верховного Суду викладено правову позицію, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.

У постанові від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 Великої Палати Верховного Суду з метою усунення розбіжності у висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, вказано, що розмежування юрисдикції спорів про оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи про створення, реорганізацію чи припинення діяльності такої установи в залежності від характеру та сфери діяльності такої комунальної установи не ґрунтується на положеннях законодавства.

Спори з приводу оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 140/434/19.

Відтак, ураховуючи суть спору та суб`єктний склад спірних правовідносин, оскільки спір у цій справі є спором щодо розпорядження комунальним майном, пов`язаний із реалізацією господарської компетенції власника (засновника) щодо реорганізації юридичної особи, то вказаний спір підлягає вирішенню господарським судом за правилами господарського судочинства.

Щодо суті спору колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, зважаючи на наступне.

Як зазначено вище, предмет позову у даній справі складають матеріально-правові вимоги про визнання незаконними та скасування рішення Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 19.02.2019 Про реорганізацію ДЮСШ № 1 та ДЮСШ № 2 та рішення Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 16.07.2019 Про затвердження передавального акта ДЮСШ № 2.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом наведених норм, спосіб захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених(оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.Тобто це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути ефективними, тобто приводити до реального поновлення порушеного права(забезпечення припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняти неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного забезпечити отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку із цим , або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Зазначена правова позиція щодо способів захисту узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16,постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 910/23488/17 та від 12.12.2019 у справі № 910/1997/18, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Разом з тим, стаття 15 Цивільного кодексу України, передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За положеннями п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України серед способів захисту суб`подарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт органу місцевого самоврядування - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

За змістом наведених норм, підставою для визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування є прийняття його з порушенням чинного законодавства або визначеній законом компетенції цього органу та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги відповідача щодо обрання прокурором неефективного способу захисту через те, що оспорювані рішення органу місцевого самоврядування як акти ненормативного характеру одноразового застосування вичерпали свою дію фактом їх виконання, з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 06.12.2009 у справі № 7-рп, в якому зазначено, зокрема, те, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію, а тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

За змістом вказаного Рішення Конституційного Суду України, в ньому розглядалось питання щодо можливості органів місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті акти та вносити до них зміни, а не питання щодо способу захисту у вигляді визнання таких рішень незаконними та скасування в судовому порядку.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Статтею 106 Цивільного кодексу України передбачено. що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Обраний прокурором спосіб захисту з огляду на характер спірних правовідносин полягає у визнанні незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування як юридичного факту (рішення засновника), з яким чинне законодавство пов`язує факт реорганізації спірних закладів освіти, що відповідає змісту відповідних інтересів держави, на порушенням яких він пославвся в позовній заяві.

Щодо допущених при прийнятті оспорюваних рішень відповідача вимог чинного законодавства та порушення у зв`язку з цим інтересів держави в особі позивача, як органу,уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинахколегія суддів зазначає наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, Дитячо-юнацька спортивна школа №2 з плавання Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області (зареєстрована як юридична особа 17.12.2009) відповідно до її Статуту (розділ 1, (а.с. 47-48)) є комунальним закладом Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області, є власністю територіальної громади м.Горішні Плавні. Порядок її реорганізації та ліквідації передбачено розд.12 Статуту: ліквідація та реорганізація ДЮСШ №2 проводиться за рішенням власника, господарського суду згідно з чинним законодавством України. У випадку реорганізації кошти та майно ДЮСШ №2 переходять до правонаступників або правонаступника.

Управління школою здійснює власник або уповноважений ним орган Відділ освіти Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області, безпосереднє керівництво директор. Відповідно до п.10.1 розд.10 Статуту, державний контроль за діяльністю школи здійснюють Міністерство освіти і науки України та інші центральні органи державної влади, до сфери управління якої вона належить.

Статтею 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що районні ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» основою державної політики у сфері фізичної культури і спорту є гарантування рівних прав та можливостей громадян у сфері фізичної культури і спорту, сприяння безперервності та послідовності занять фізичною культурою і спортом громадян різних вікових груп. Держава підтримує розвиток фізичної культури та спорту, сприяє безперервності та послідовності занять фізичною культурою і спортом громадян різних вікових груп, забезпечує різноманітність, високу якість та доступність фізкультурно-спортивних послуг для громадян, забезпечує умови для підтримки напрямів фізичної культури і спорту.

Крім того, відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону дитинства» на органи місцевого самоврядування покладені функції із забезпечення розвитку мережі навчальних закладів, закладів охорони дитинства, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення, зміцнення їх матеріально-технічної бази.

Таким чином, правовідносини, пов`язані з незаконною ліквідацією позашкільного закладу освіти, із порушенням установленого законом порядку становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний» інтерес».

Відтак, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо.

Законом, що регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти, є Закон України Про освіту, відповідно до ст.10 якого необхідним складником системи освіти є позашкільна освіта. Засновник закладу освіти, відповідно до ч.6 ст.25 Закону України Про освіту, зобов`язаний: забезпечити утримання та розвиток матеріально-технічної бази заснованого ним закладу освіти на рівні, достатньому для виконання вимог стандартів освіти та ліцензійних умов; у разі реорганізації чи ліквідації закладу освіти забезпечити здобувачам освіти можливість продовжити навчання на відповідному рівні освіти; забезпечити відповідно до законодавства створення в закладі освіти безперешкодного середовища для учасників освітнього процесу, зокрема для осіб з особливими освітніми потребами.

Спеціальним законом, що визначає загальні правові, організаційні, соціальні та економічні основи діяльності у сфері фізичної культури і спорту та регулює суспільні відносини у створенні умов для розвитку фізичної культури і спорту, є Закон України Про фізичну культуру і спорт (тут і далі в редакції на час прийняття оспорюваного рішення). Статтею 1 Закону визначено, що заклад фізичної культури і спорту - юридична особа, що забезпечує розвиток фізичної культури і спорту шляхом, зокрема, надання фізкультурно-спортивних послуг. Закладами фізичної культури і спорту, зокрема, є: спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту вищих навчальних закладів, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здоров`я населення, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст.10 Закону, дитячо-юнацькі спортивні школи є позашкільними навчальними закладами спортивного профілю - закладами фізичної культури і спорту, які забезпечують розвиток здібностей вихованців в обраному виді спорту, визнаному в Україні, створюють необхідні умови для гармонійного виховання, фізичного розвитку, повноцінного оздоровлення, змістовного відпочинку і дозвілля дітей та молоді, самореалізації, набуття навичок здорового способу життя, підготовки спортсменів для резервного спорту.

Матеріально-технічне забезпечення сфери фізичної культури і спорту регламентовано, серед іншого, ч. 12 статті 48 даного закону, якою, зокрема, імперативно встановлено:Існуюча мережа державних і комунальних закладів фізичної культури і спорту не може бути скорочена без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту.

Крім того, згідно постанови Верховної Ради України від 08.06.2006р. №66 Про недопущення закриття та перепрофілювання закладів фізичної культури і спорт турбаз олімпійської та параолімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд лікувально-фізкультурних закладів, вважається недопустимим закриття, перепрофілювання закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та параолімпійської підготовки.

Таким чином, доцільність реорганізації та ліквідації закладів фізичної культури та спорту, що є у державній та комунальній власності, визначається відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту.

Згідно із Законом України «Про фізичну культуру і спор» та Положенням про Міністерство молоді та спорту України (Мінмолодьспорт), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 220, таким органом є Міністерство молоді та спорту України.

Зокрема, відповідно до п. 1 Положення про Міністерство молоді та спорту України (Мінмолодьспорт), є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінмолодьспорт є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у молодіжній сфері, сферах фізичної культури і спорту, національно-патріотичного виховання, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у молодіжній сфері, сферах фізичної культури і спорту, національно- патріотичного виховання, участь у формуванні та реалізації в межах повноважень, передбачених законом, державної політики у сфері волонтерської діяльності.

Відповідно Мінмолодьспорту є органом державної влади до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Згідно з листом Управління молоді і спорту Полтавської ОВА від 24.06.2022, комунальний заклад Дитячо-юнацька спортивна школа №2 з плавання... перебувала у мережі закладів фізичної культури та спорту. Виходячи з того, що існуючою мережею державних і комунальних закладів фізичної культури і спорту є сукупність закладів фізичної культури і спорту, розташованих на певній території, які з урахуванням наведених вище приписів ч.12 ст.48 Закону України Про фізичну культуру і спорт, не підлягають скороченню без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури і спорту, яким є ( було станом на 2019 рік) Міністерство молоді і спорту України - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Однак, як вбачається з інформації, наданої Міністерством, воно не надавало згоди на реорганізацію дитячо-юнацьких спортивних шкіл (лист від 27.10.22, т. 1 а.с. 57).

Водночас, згідно зі ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов`язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Статтею 68 Закону України «Про освіту» встановлено, що органи управління у сфері освіти забезпечують обов`язкове громадське обговорення проектів нормативно-правових актів, що стосуються системи освіти, та участь представників громадськості у підготовці та прийнятті цих документів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.1 1.2010 № 996 затверджено Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - Порядок).

Пунктом 5 вказаної постанови Кабінету Міністрів України органам місцевого самоврядування рекомендовано під час проведення консультацій з громадськістю керуватися затвердженими цією постановою Порядком та Типовим положенням.

Консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів. Проведення консультацій з громадськістю має сприяти налагодженню системного діалогу органів влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки рішень з важливих питань державного та суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень (п. 2 Порядку).

Відповідно до п. 3 Порядку консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів тощо.

При цьому, згідно із пунктами 8-12 Порядку № 996 під час проведення консультацій з громадськістю орган виконавчої влади подає громадській раді проекти відповідних нормативно-правових актів та інформаційно-аналітичні матеріали до них. До участі у проведенні консультацій з громадськістю залучаються в установленому порядку органи місцевого самоврядування.

Органи виконавчої влади під час проведення консультацій з громадськістю взаємодіють із засобами масової інформації, надають їм необхідні інформаційно-аналітичні матеріали.

Консультації з громадськістю проводяться у формі публічного громадського обговорення (безпосередня форма) та вивчення громадської думки (опосередкована форма).

В обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення щодо: проектів нормативно-правових актів, що мають важливе суспільне значення і стосуються конституційних прав, свобод, інтересів і обов`язків громадян, а також актів, якими передбачається надання пільг чи встановлення обмежень для суб`єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами; проектів регуляторних актів; проектів державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішень стосовно стану їх виконання; звітів головних розпорядників бюджетних коштів про їх витрачання за минулий рік.

Відповідно до п.14 Порядку №996, публічне громадське обговорення організовує і проводить орган виконавчої влади у такому порядку: визначає питання, яке буде винесене на обговорення; приймає рішення про проведення обговорення; розробляє план заходів з організації та проведення обговорення (у разі потреби); вживає заходів для забезпечення репрезентативності соціальних груп населення, а також суб`єктів господарювання, інститутів громадянського суспільства, органів місцевого самоврядування та інших заінтересованих суб`єктів (далі - заінтересовані сторони); оприлюднює в обов`язковому порядку інформацію про проведення обговорення на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади або за відсутності відповідної технічної можливості в інший прийнятний спосіб; збирає та аналізує інформацію про оцінку громадськістю ефективності запропонованого органом виконавчої влади шляху вирішення питання; формує експертні пропозиції щодо альтернативного вирішення питання; забезпечує врахування результатів обговорення під час прийняття остаточного рішення; проводить аналіз результатів обговорення; оприлюднює результати обговорення на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади або за відсутності відповідної технічної можливості в інший прийнятний спосіб. Для організаційного забезпечення проведення публічного громадського обговорення орган виконавчої влади може утворювати робочу групу.

Пунктом 15 Порядку №996 визначено, що в інформаційному повідомленні про проведення публічного громадського обговорення зазначаються: найменування органу виконавчої влади, який проводить обговорення; питання або назва проекту акта, винесеного на обговорення; варіанти вирішення питання; адреса (гіпертекстове посилання) опублікованого на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади тексту проекту акта; соціальні групи населення та заінтересовані сторони, на які поширюватиметься дія прийнятого рішення; можливі наслідки проведення в життя рішення для різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін; відомості про місце і час проведення публічних заходів, порядок обговорення, акредитації представників засобів масової інформації, реєстрації учасників; порядок участі в обговоренні представників визначених соціальних груп населення та заінтересованих сторін; поштова та електронна адреси, строк і форма подання письмових пропозицій та зауважень; адреса і номер телефону, за якими надаються консультації з питання, що винесено на публічне громадське обговорення; прізвище, ім`я відповідальної особи органу виконавчої влади; строк і спосіб оприлюднення результатів обговорення.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що консультації з громадськістю проводяться в обов`язковому порядку, зокрема, з приводу розроблення та реалізації програм економічного, соціального і культурного розвитку.

Таким чином, консультації з громадськістю проводяться в обов`язковому порядку, зокрема, з приводу розроблення та реалізації програм економічного, соціального та культурного розвитку. Проведення таких консультацій є також необхідним задля дотримання якнайкращого забезпечення інтересів дитини, зобов`язання держави щодо якого визначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII.

Правова позиція щодо необхідності проведення консультацій з громадськістю у разі вирішення питання про ліквідацію, створення, реорганізацію навчальних закладів викладена Верховним Судом у постановах від 14.08.2018 у справі №359/6814/17, від 06.02.2019 у справі №720/1536/16-а, від 27.02.2018 у справі № 495/7147/16-а, від 12.12.2019 у справі №200/13942/18-а, від 07.04.2020 у справі №2140/1730/18, від 13.05.2020 у справі №324/1296/16-а.

У статті 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 № 44/25, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, йдеться про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Це означає, що у випадку будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дітей, з урахуванням положень статті 3 Конвенції "Про права дитини", пріоритет повинен надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дітей.

Оскаржуване рішення про реорганізацію закладів освіти впливає на таке важливе конституційне право, як право на освіту, зокрема позашкільну, що є безумовною підставою для врахування думки територіальної громади при прийнятті такого рішення про припинення спортивної школи.

При цьому, прийняття рішення про припинення діяльності закладу позбавило вихованців дитячого та юнацького віку права на здобуття позашкільної освіти спортивного профілю.

Прокурор в позові наполягає на тому, що публічні обговорення проекту рішення не проводилися, що не спростовано відповідачем.

Виходячи з наведеного, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність допущених порушень при прийнятті органом місцевого самоврядування оспорюваного рішення про реорганізацію закладів освіти, на які послався прокурор в позовній заяві та на порушення у зв`язку з цим інтересів держави в особі позивача.

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом (ст.107 ЦК України).

Як правомірно встановлено судом першої інстанцції, рішенням Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області від 16.07.2019 Про затвердження передавального акта ДЮСШ №2 затверджено передавальний акт, яким передано балансові рахунки, матеріальні цінності та активи ДЮСШ №2 в процесі її реорганізації. Відповідно до додатків до Передавального акту, до ДЮСШ №1 передано необоротні матеріальні активи, малоцінні та швидкозношувальні предмети. У зв`язку з тим, що рішення про передачу майна ДЮСШ №2 правонаступнику ДЮСШ №1 приймалося на підставі спірного рішення про реорганізацію, для повного та ефективного відновлення становища, що існувало до порушення, необхідним є і скасування рішення від 16.07.2019.

Викладеним вище спростовуються доводи відповідача, покладені ним в основу заперечень проти позову та викладені у відзиві на позов. Як правомірно зазначив суд першої інстанції, помилковими є твердження відповідача про те, що ним не було допущено самого скорочення мережі спортивних шкіл та наведення статистики по учням-спортсменам, видах спорту, тренерах, так як у даному випадку визначальним є саме скорочення існуючої мережі закладів фізичної культури і спорту (в розумінні ст.48 Закону України Про фізичну культуру та спорт), а не кількості видів спорту, ставок тренерсько-викладацького складу і т.д.

Також суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача щодо того, що прокуратурою неправильно визначено орган, уповноважений на захист прав держави Наведені відповідачем доводи стосовно створення та існування сектору фізичної культури і спорту відділу культури, спорту і туризму Горішньоплавнінської міської ради Кременчуцького району, який є самостійною юридичною особою та здатен виступати позивачем та відповідачем у суді відповідно до Положення, не спростовує висновків прокуратури про те, що оскільки саме Міністерство молоді та спорту України є тим органом, який надає згоду на скорочення мережі комунальних закладів фізкультури і спорту, то за умови її (згоди) ненадання відсутні перешкоди для визначення саме його позивачем за даним позовом. Норми ст.48 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" не містять вказівки на альтернативного суб`єкта, який мав право надавати згоду на скорочення мережі державних і комунальних закладів фізичної культури і спорту, крім центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури і спорту.

Судом першої інстанції також правомірно відхилено доводи відповідача стосовно пропуску прокурором строку позовної давності. Відповідач посилається, зокрема, на те, що в порядку Закону України Про доступ до публічної інформації, оспорювані рішення у встановлений строк були опубліковані на веб-сайті міської ради. Крім того, відповідно до Регламенту, на сесію запрошувалися , серед інших, і представник прокуратури. Відтак, слід враховувати можливість прокуратури бути обізнаними з приводу прийняття спірних рішень. Натомість прокуратура наполягає на тому, що про прийняття спірного рішення органу, що здійснює державну політику у сфері фізичної культури і спорту, стало відомо 26.05.2022 (з листа Полтавської обласної прокуратури №24-278), а прокурору про порушення порядку погодження зменшення мережі спортивних закладів з відповіді від 14.06.2022 №3058/4.5. Сама по собі публікація рішень на сайті ради не могла стати підставою для встановлення порушень інтересів держави, оскільки не містила інформації про погодження/непогодження такого рішення з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури і спорту.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою оскаржуються рішення, прийняті у лютому та липні 2019 року.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною першою статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною другою статті 258 Цивільного кодексу України передбачено окремі випадки, для яких застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1).

Згідно із частиною першою статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Законом № 540-ІХ внесено зміни до пункту розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та передбачено, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - Постанова № 211).

Постановою № 211 з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин, строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України і на час прийняття оскаржуваного рішення був продовжений до 30.04.2023.

Відтак,як правомірно зазначи суд першої інстанції, доводи відповідача про пропуск прокуратурою позовної давності не відповідають дійсності.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга-без задоволення.

Керуючись статтями статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача - Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 16.02.23 у справі № 917/1409/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.08.23.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль