Рішення

від 15.08.2023 по справі 927/973/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

15 серпня 2023 року м. Чернігів справа № 927/973/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Котової А. І.

Позивач: Фізична особа-підприємець Борболюк Дмитро Васильович,

РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фелікс»,

код ЄДРПОУ 41005487, вул. Малиновського, буд. 36, м. Чернігів, 14020

Предмет спору: про стягнення 2 411 500,00 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Луцький О.В., адвокат;

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Борболюк Дмитро Васильович звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Фелікс», у якому просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 2 411 500,00 грн, з яких 136 500,00 грн штрафу в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно сплаченого товару та 2 275 000,00 грн штрафу в розмірі 50% від вартості несвоєчасно сплаченого товару за прострочення оплати більше ніж на 30 календарних днів.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 17.07.2023 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 15.08.2023 об 11:30 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

14.08.2023 відповідач подав до суду заяву, у якій визнає позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у підготовче засідання 15.08.2023 не з`явився.

Разом з тим, у поданій ним заяві про визнання позову відповідач просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України підготовче засідання 15.08.2023 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У підготовчому засіданні 15.08.2023 суд розглянув заяву відповідача про визнання позову.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

У підготовчому засіданні 15.08.2023 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений відповідно до договору поставки №01/250722 від 25.07.2022 товар, у зв`язку з чим позивач нарахував 2 411 500,00 грн штрафу.

Відповідач визнає позовні вимоги у розмірі 2 411 500,00 грн, про що подав відповідну заяву про визнання позову.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

25.07.2022 між Фізичною особою-підприємцем Борболюком Дмитром Васильовичем (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фелікс» (далі - Покупець) було укладено договір поставки №01/250722 (далі - Договір) (а.с. 9-13).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцю Товар - Вироби з металу, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі прийняти та оплатити вказаний Товар.

За умовами п. 6.1 Договору Покупець зобов`язаний оплатити Постачальнику вартість (ціну) Товару на умовах 100% попередньої оплати шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Оплата здійснюється на підставі виставленого Постачальником рахунку-фактури.

Сторони можуть погоджувати умови розрахунків в специфікаціях до цього договору, які є невід`ємною частиною цього Договору.

У п. 8.6 Договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати за Товар, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно оплаченого Товару, а у разі прострочення оплати за Товар більше ніж на 30 календарних днів Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі 50% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.

25.07.2022 сторони підписали Специфікацію №01 до Договору щодо поставки котла твердопаливного з баком для нагрівання води для КШНВ згідно ТС А01XJ.07148-259:2020 (1) у кількості 170 штук, вартістю за 1 шт. у розмірі 33 235,29 грн (а.с. 14).

У вказаній специфікації сторони погодили такі умови та порядок розрахунків: безготівковий розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника, 100% післясплата до 31.12.2022.

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №05 від 01.08.2022 на сплату коштів за зазначений у специфікації товар на загальну суму 5 650 000,00 грн без ПДВ (а.с. 15).

Відповідно до видаткових накладних №05 від 25.08.2022 та №06 від 20.09.2022 позивач поставив, а відповідач прийняв Товар (котли твердопаливні) у кількості 170 штук на загальну суму 5 650 000,00 грн (а.с. 16-17).

Враховуючи умови оплати товару, погоджені у специфікації, відповідач мав оплатити поставлений товар у термін до 31.12.2022.

Згідно з наданими позивачем платіжними інструкціями №1200 від 08.12.2022 на суму 300 000,00 грн, №191 від 13.12.2022 на суму 300 000,00 грн, №196 від 15.12.2022 на суму 250 000,00 грн, №1207 від 16.12.2022 на суму 250 000,00 грн відповідач сплатив позивачу кошти у розмірі 1 100 000,00 грн, а станом на 31.01.2023 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становила 4 550 000,00 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем у повному обсязі заборгованості за поставлений товар у встановлений у Договорі термін, позивач направив на адресу відповідача претензії №01/020123 від 02.01.2023 та №01/010223 від 01.02.2023, у яких просив терміново сплатити заборгованість за поставлений товар у розмірі 4 550 000,00 грн, а також штраф у загальному розмірі 2 411 500,00 грн, а саме: 136 500,00 грн штрафу в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно сплаченого товару та 2 275 000,00 грн штрафу в розмірі 50% від вартості несвоєчасно сплаченого товару за прострочення оплати більше ніж на 30 календарних днів.

У відповідь на ці претензії відповідач у листах №01 від 04.01.2023, №01 від 06.02.2023 повідомив позивача про те, що погасити заборгованість за отриманий товар на той час він не має фінансової спроможності.

Доказів сплати нарахованого позивачем штрафу у розмірі 2 411 500,00 грн відповідач суду не надав, натомість у поданій ним заяві визнав існування цієї заборгованості.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У п. 8.6 Договору сторони погодили відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату за Товар у вигляді сплати штрафу - в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно оплаченого Товару, а у разі прострочення оплати за Товар більше ніж на 30 календарних днів - штраф в розмірі 50% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.

Як встановив суд, відповідач здійснив прострочення оплати за поставлений товар, у тому числі понад 30 календарних днів, внаслідок чого позивач нарахував штраф відповідно до п. 8.6 Договору.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, дійшов висновку про арифметично правильне його нарахування.

Отже, враховуючи приписи ст. 626, 627, 629 Цивільного кодексу України та ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 136 500,00 грн та штрафу у розмірі 2 275 000,00 грн штрафу є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

За подання позовної заяви позивач згідно з платіжною інструкцією №88 від 11.07.2023 сплатив 36 172,50 грн судового збору.

У зв`язку з визнанням відповідачем позову, позивачу підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 18 086,25 грн.

Решта 50% сплаченого позивачем судового збору у розмірі 18 086,25 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 46, 73-80, 86, 129, 130, 185, 191, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фелікс» (код ЄДРПОУ 41005487, вул. Малиновського, буд. 36, м. Чернігів, 14020) на користь Фізичної особи-підприємця Борболюка Дмитра Васильовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 2 411 500,00 грн штрафу та 18 086,25 грн витрат зі сплати судового збору.

3. Повернути Фізичній особі-підприємцю Борболюку Дмитру Васильовичу (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030101) 18 086,25 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №88 від 11.07.2023.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду є підставою для повернення сплаченої суми судового збору з державного бюджету.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

У зв`язку з призупиненням роботи Господарського суду Чернігівської області внаслідок ракетного обстрілу, повне рішення складено 28.08.2023, після відновлення роботи суду.

Суддя В. В. Шморгун