Рішення

від 28.08.2023 по справі 757/2432/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/2432/23-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа № 757/2432/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач 1: Фонд державного майна України

відповідач 2: Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України про визнання приміщень такими, що належать до спільної сумісної власності власників квартир та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить виключити із Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна приміщень у будинку АДРЕСА_1 : НОМЕР_2 з реєстраційним номером 1476904180000, НОМЕР_3 з реєстраційним номером 1476854280000, НОМЕР_4 з реєстраційним 1483150080000; визнати приміщення НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 такими, що належать до спільної сумісної власності власників квартир будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача 2 забезпечити вільний доступ мешканців будинку до допоміжних приміщень.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 , в якому згідно витягів з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 11.09.2017 року наявні допоміжні приміщення, призначені для фізкультурно-оздоровчої роботи та гурткової роботи з дітьми: НОМЕР_2 з реєстраційним номером 1476904180000, НОМЕР_3 з реєстраційним номером 1476854280000, НОМЕР_4 з реєстраційним 1483150080000.

Вказує, що про належність приміщень до категорії допоміжних свідчить і відповідь ТОВ «Київські енергетичні системи» від 11.01.2023 року, в якій зазначено: «Договірних відносин з власниками/користувачами приміщень НОМЕР_2, НОМЕР_5, НОМЕР_6 за адресою: АДРЕСА_1 у Товариства немає», що свідчить про те, що власники квартир будинку оплачують електроенергію вказаних приміщень аналогічно, як і інших допоміжних приміщень.

До внесення до Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна в 2017 році вказаним напівпідвальним приміщенням номери не присвоювалися.

Факт належності приміщень до категорії допоміжних встановлено рішенням Печерського районного суду від 03.02.2005 року та рішенням Печерського районного суду від 07.04.2014 року, які вступили в законну силу і є преюдиційними щодо всіх інших судових рішень, у яких беруть участь ті самі особи.

Таким чином вважає, що внесення відповідачем 1 вказаних приміщень до Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна є помилковим через введення його в оману відповідачем 2 шляхом приховання вищевказаних судових рішень при подачі реєстраційних документів, і має місце заволодіння відповідачем об`єктами спільної власності громадян, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.01.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а.с. 13).

Копію ухвали від 24.01.2023 року було направлено на адреси сторін, крім того відповідачам було направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі електронні адреси сторін (а.с.14).

Відповідно до розписки представник відповідача 1 отримав копію ухвали та копію позовної заяви з додатками 10.02.2023 року (а.с. 15).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача 2, останній отримав копію ухвали та копію позовної заяви з додатками - 10.03.2023 року (а.с. 63).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

24.02.2023 року від представника відповідача 1 надійшов відзив на позову, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що із змісту позову та матеріалів справи вбачається, що оскаржуючи витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, позивач фактично намагається утвердити своє речове право на нерухоме майно шляхом подальшої реєстрації у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності та довести відсутність речових прав на це ж майно у третіх осіб. Скасування витягу не захистить належним чином права позивача на спірне майно за наявності зареєстрованого права на це ж майно за третьою особою, адже витяг лише містить інформацію щодо майна та майнових прав, однак не є підставою їх виникнення. Позивачем не надано достовірних та не спростовуваних доказів, шо спірні приміщення призначені для забезпечення експлуатації будинку або побутового обслуговування його мешканців, а також чим саме порушуються права інших власників багатоквартирного житлового будинку та чи має позивач представляти права інших власників будинку. Вважають, що доводи, наведені у позовній заяві ОСОБА_1 не відповідають дійсним обставинам справи, а тому не підлягають задоволенню (а.с. 41-62).

04.04.2023 року від представника відповідача 2 надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що ДП «Управління житловими будинками» володіє державним майном за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення НОМЕР_2, НОМЕР_5 , НОМЕР_6 з реєстраційним номером 1476904180000, 1476854280000, 1483150080000 на праві господарського відання. Зазначене майно знаходиться на балансі підприємства. Всупереч інформації, наведеній у позовній заяві щодо витрат на управління багатоквартирним будинком, слід зауважити, що ДП «Управління житловими будинками» як балансоутримувач майна, котре перебуває у державній власності здійснює його утримання та несе всі витрати по його утриманню, доказом такого є укладені договори про надання комунальних послуг за вказаною адресою по зазначеним приміщенням НОМЕР_2, НОМЕР_3 , НОМЕР_4 (договори на постачання теплової енергії №520782-0101, №520782-02, №520782-03 від 17.04.2020 року, договір про постачання електроенергії №20125 від 19.05.2016 року, договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі №14295/9-10 від 10.02.2016 року (а.с. 67-117).

31.03.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, у якій зазначає, що із наданих копій договорів вбачається, що укладені вони лише в 2016 році та 2020 році, хоча будинок здано в експлуатацію 1992 року, що свідчить про те, що утримання цих приміщень здійснювалося власниками квартир, а отже вони належали до спільної сумісної власності власників квартир. Про належність приміщень до спільної власності власників квартир свідчить і Додаток 4А до Договору про постачання електроенергії, де вказуються спірні приміщення разом з ліфтом, хоча щодо спірних приміщень Управління виступає в якості представника власника, а щодо ліфта - управитель багатоквартирного будинку (а.с. 64-66).

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтей 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 24.04.2000 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є власниками квартири АДРЕСА_2 (а.с. 3).

Апаратом Верховної Ради України до Фонду державного майна України з метою внесення до Реєстру надані відомості про нерухоме державне майно, зокрема нежитлові приміщення (НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, загальною площею 189,4 кв.м, 174 кв.м, 188,3 кв.м відповідно) за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , яке перебуває на балансі державного підприємства «Управління житловими будинками «Управління справами Апарату Верховної Ради України», код за ЄДРПОУ: 40159706; суб`єкт управління - Апарат Верховної Ради України (а.с. 49).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України відповідальний перед Президентом України. Діяльність Фонду державного майна України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Прем`єр-міністра України.

Частиною 1 п. 7 ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» визначено, що Фонд державного майна України забезпечує відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності» формування і ведення Єдиного реєстру об`єктів державної власності, є його держателем.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначені об`єкти управління державної власності, зокрема майно державних підприємств, установ, організацій та державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій тощо.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності є Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» передбачено, що повноваження Фонду державного майна України відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна: а) виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна; б) розробляє методичні засади визначення орендної плати відповідно до ринкової вартості майна; в) здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, виконанням договорів оренди державного майна; г) приймає рішення про передачу до статутного капіталу господарських організацій об`єктів державної власності; ґ) забезпечує в межах повноважень функціонування єдиної державної інформаційної системи обліку, зберігання та оцінки майна, що реалізується за рішенням органів виконавчої влади; д) здійснює в межах, визначених законодавством, формування і ведення Єдиного реєстру об`єктів державної власності; е) виступає держателем Єдиного реєстру об`єктів державної власності; є) забезпечує передачу нерухомого майна творчим спілкам та релігійним конфесіям у порядку, встановленому законодавством; з) за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі; и) дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством; і) дає дозвіл на здійснення застави майна державних підприємств, що перебувають у його управлінні; ї) здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного; й) погоджує (приймає) рішення про передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших уповноважених органів управління або Національній академії наук України, галузевим академіям наук, крім випадків, передбачених законом; к) виступає у встановлених законодавством випадках організатором продажу нерухомого майна державних унітарних підприємств.

Відповідно з положеннями вищевказаних законів України, постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності» від 14 квітня 2004 року №467 та «Про затвердження Методики проведення інвентаризації об`єктів державної власності» від 30 листопада 2005 року №1121 Єдиний реєстр об`єктів державної власності (далі - Реєстр) формується та ведеться Фондом державного майна України згідно з наданою суб`єктами управління інформацією щодо об`єктів державної власності.

Суб`єкти управління об`єктами державної власності: несуть відповідальність за проведення інвентаризації державного майна, яка проводиться раз на рік (станом на 31 грудня) або позапланово; ведуть облік об`єктів державної власності, які належать до сфери їх управління та підлягають внесенню до Реєстру; здійснюють контроль за повнотою даних Реєстру та їх відповідністю встановленим вимогам; передають щокварталу до Фонду інформацію для внесення змін до Реєстру в паперовому вигляді за формами, затвердженими наказом Фонду державного майна України від 03 лютого 2006 року №197 «Про затвердження форм надання відомостей про об`єкти державної власності» (зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04 квітня 2006 року за №380/12254), та засобами автоматизованої системи «Юридичні особи».

Відповідно до вимог пункту 7 Методики проведення інвентаризації об`єктів державної власності: інвентаризація державного майна проводиться за рішенням відповідного суб`єкта управління; юридичні особи (балансоутримувачі державного майна) на підставі даних інвентаризаційних описів складають пооб`єктний перелік державного майна за формою № 26 «Відомості про державне майно» та надають його суб`єкту управління.

Суб`єкт управління на підставі отриманих переліків державного майна, що надійшли від юридичних осіб, узагальнює та надає його до Фонду. Фонд отримує від суб`єктів управління пооб`єктний перелік державного майна за структурою форми №26 та узагальнену інформацію про все державне майно за формами №2 «Інформація щодо державного майна» та №2 «Інформація стосовно державного майна, щодо якого прийнято управлінські рішення» за підписом керівника суб`єкта управління з метою внесення змін до Реєстру.

Підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб`єктів управління до Фонду інформації про об`єкти державної власності.

Таким чином, дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб`єктів управління.

Відомості про майно за структурою форми №26, відповідно до вимог вищезазначених нормативно-правових актів суб`єктами управління до Фонду не надаються.

Апаратом Верховної Ради України до Фонду з метою внесення до Реєстру надані відомості про нерухоме державне майно, зокрема нежитлові приміщення (НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, загальною площею 189,4 кв.м, 174 кв.м, 188,3 кв.м відповідно) за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , яке перебуває на балансі державного підприємства «Управління житловими будинками «Управління справами Апарату Верховної Ради України» (код за ЄДРПОУ: 40159706; суб`єкт управління - Апарат Верховної Ради України).

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року, справа №440/3716/18, Фонд держмайна уповноважений на ведення та зберігання даних у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності, однак відомості, на підставі яких наповнюється Реєстр, подаються органами, що набули речових прав на об`єкти нерухомого майна державної власності.

Так, як вбачається зі змісту позову, а також матеріалів справи, оскаржуючи витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, позивач фактично намагається утвердити своє речове право на нерухоме майно шляхом подальшої реєстрації у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності та довести відсутність речових прав на це ж майно у третіх осіб.

Разом з тим, скасування витягу не захистить належним чином права позивача на спірне майно за наявності зареєстрованого права на це ж майно за третьою особою, адже витяг лише містить інформацію щодо майна та майнових прав, однак не є підставою їх виникнення.

Отже, скасування оскаржуваного витягу та запису про речове право в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності за третіми особами є способом захисту права позивача на спірне нерухоме майно від його порушення іншими особами, за якими зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.

Спір про скасування витягу з Реєстру та запису про речове право на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням речових прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої наявний спірний запис.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року, справа №440/3716/18.

Відтак, скасування запису з Реєстру ніяким чином не захистить права позивачів на спірне майно, адже запис в Реєстрі містить лише інформацію щодо майна та майнових прав, однак не є підставою їх виникнення.

При цьому, суд зазначає, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» право спільної сумісної власності - це право всіх власників квартири або нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» законодавство, що регулює відносини з реалізації права власності у багатоквартирних будинках, складається з Конституції України, цього Закону, інших законів України та нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері власності у багатоквартирних будинках.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.

Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку»).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Співвласники мають право: 1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; 2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника; 3) одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання; 4) безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом; 5) ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії; 6) на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; 7) інші права, визначені законом (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку»).

За приписами ч. 2 цієї статті реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.

Статтями 10, 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» передбачений порядок регулювання взаємовідносин між співвласниками багатоквартирного будинку і управителем на договірній основі.

Частиною 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що власникам квартири у дво - або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно із ч. 2 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою усіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Також суд наголошує, що виходячи з поняття права спільної сумісної власності особа має повне право самостійно розпоряджатися своєю часткою в праві спільної часткової власності, проте вона повинна зважати на те, що вона не є єдиним суб`єктом права спільної часткової власності, що існує множинність осіб співвласників, інтереси яких мають бути враховані. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їх розташування, так із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №598/175/15-ц (провадження №14-363цс19), також схожі висновки наведені і у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №201/4974/16-ц.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.

З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку, що саме суб`єкти управління державним майном ведуть облік та несуть відповідальність за проведення інвентаризації об`єктів державної власності, Фонд в свою чергу є держателем відповідного реєстру та вносить данні до нього на основі отриманих переліків та інформації від суб`єкта управління. Тому зміна інформації в Реєстрі, розміщеної та/або наданої органами, уповноваженими управляти об`єктами державної власності, здійснюється шляхом надання такими органами до Фонду актуальної інформації щодо таких об`єктів, а не її одностороннім скасуванням з боку Фонду.

Крім того, позивачем не надано будь-яких належних доказів, що спірні приміщення призначені для забезпечення експлуатації будинку або побутового обслуговування його мешканців, а також чим саме порушуються права інших власників багатоквартирного житлового будинку та чи має позивач представляти права інших власників будинку.

Посилання позивача на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03.02.2005 року, справа №2-100-1/05, від 07.04.2014 року, справа №757/13958/13-ц, суд не бере до уваги, оскільки останні не містять відомостей про встановлення факту належності спірних приміщень до категорії допоміжних, а твердження позивача про вказаний преюдиційний факт є хибних та не відповідає змісту долучених копій рішень.

Згідно рішення Конституційного суду України № 1-2/2004 від 02.03.2004 р. у справі за конституційним зверненням ОСОБА_7 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) співвласники багатоквартирного будинку є співвласниками його допоміжних приміщень (горища, підвалу та ін.) допоміжні приміщення (підвали, сараї, комори, горища, колясочні і та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Разом з тим, із наданих сторонами доказів не вбачається, що приміщення НОМЕР_2, НОМЕР_3 , НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_1 , має статус допоміжного приміщення, із наданих позивачем витягів з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 11.09.2017 року вбачається, що вказані приміщення є нежитловими, код класифікатора державного майна: 1220.9 Будівлі для конторських та адміністративних цілей інші, а отже посилання позивача, що згідно вказаних витягів наявні допоміжні приміщення для фізкультурно-оздоровчої роботи та гурткової роботи з дітьми, не відповідають дійсності.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 319, 382, 369 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», ст. ст. 3, 4, 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ст. Ст. 1, 3, 4, 5, 6,10, 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 102, 110, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України про визнання приміщень такими, що належать до спільної сумісної власності власників квартир та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1: Фонд державного майна України, адреса: вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 0003945.

Відповідач 2: Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України, адреса: пров. Нестерівський, 4, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 40159706.

Суддя Г.О.Матійчук