Рішення

від 23.08.2023 по справі 760/3742/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/3742/22

2/760/5800/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Кушнір С.І.,

секретар судового засідання - Федоренко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Данкол»</a>, третя особа: Головне управління Держпраці у Київській області про встановлення факту роботи, -

встановив:

16 лютого 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Данкол»</a>, третя особа: Головне управління Держпраці у Київській області про встановлення факту роботи, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 11 жовтня 2022 року просив встановити факт роботи ОСОБА_1 на посаді охоронника в ТОВ «Данкол» з 27 листопада 2020 року по 27 серпня 2021 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив наступні обставини.

У листопаді 2020 року в мережі Інтернет на сайті «ОЛХ» позивач знайшов вакансію охоронника в охоронній фірмі. 26 листопада 2020 року за адресою: м. Київ, пров. Квітневий, 1 позивач уклав з особою, яка представилася юристом ТОВ «Данкол» контракт. У зв`язку з відсутністю директора на робочому місці примірник контракту позивачу не вручався, однак запропоновано з 27 листопада 2020 року приступити до виконання обов`язків охоронника автосалону TOPCARS Kiev по Столичному шосе, 104, з оплатою 700 грн. за добу.

Таким чином, 27 листопада 2020 року позивач був допущений до виконання роботи. Грошові кошти за виконувану роботу на банківську карту позивача сплачував ОСОБА_2 - директор ТОВ «Данкол».

Протягом тривалого часу роботодавець не вживав заходів щодо належного працевлаштування позивача та укладення з ним трудового договору в порядку ст. ст. 21, 24 КЗпП України. У зв`язку з недотриманням порядку працевлаштування позивач протягом 8 місяців позбавлений страхового стажу, відпустки за відпрацьований час та ін.

Зазначає, що факт роботи позивача в ТОВ «Данкол» протягом 27 листопада 2020 року - 27 серпня 2021 року підтверджується показами свідка, системою відслідковування google, роздруківки повідомлень в месенджері.

Головне управління Держпраці у Київській області не надало допомоги позивачу у встановленні факту роботи ОСОБА_1 у ТОВ «Данкол», у зв`язку з чим позивач змушений встановлювати факт роботи у судовому порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 18.02.2022 року зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 21.02.2022 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 13.10.2022 року відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду, постановленою на місці у судовому засіданні 19.06.2023 року задоволено клопотання позивача про виклик свідка ОСОБА_3 .

Ухвалою суду, постановленою на місці у судовому засіданні 23.08.2023 року відмовлено у задоволенні клопотань позивача про виклик свідків та витребування доказів.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача ТОВ «Данкол» у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідача до суду не надійшло.

Представник третьої особи - ГУ Держпраці у Київській області в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за відсутності представника управління.

З`ясувавши думку учасників, що прибули у судове засідання, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи без участі представників відповідача та третьої особи.

Суд, заслухавши пояснення позивача, допитавши свідка, розглянувши подані докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та які мають юридичне значення для вирішення справи по суті, дійшов наступних висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

ОСОБА_1 просить встановити факт його перебування на посаді охоронника в ТОВ «Данкол» з 27 листопада 2020 року по 27 серпня 2021 року.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущенний до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності 02 січня 2015 року, виключено частину четверту статті 24 КЗпП України, відповідно до якої трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

З огляду на ці положення позивач повинен був дотриматися умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме скласти заяву про прийняття на роботу, подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку тощо.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц (провадження № 61-10916св18).

КЗпП України досить детально врегульовує трудові відносини між працівником і роботодавцем, зокрема встановлює обов`язок роботодавця поінформувати працівника про: 1) місце роботи, трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи; 2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами; 3) права та обов`язки, умови праці; 5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку (ст.29 КЗпПУ).

Особливістю трудових відносин є те, що працівникові виплачується заробітна плата у якості винагороди за виконану ним роботу, яка обчислюється, як правило, у грошовому виразі і розмір якої залежить від складності та умов виконуваної роботи, проте не менше розміру мінімальної заробітної плати (ст.ст.94, 95 КЗпПУ).

Отже, аналіз змісту положень КЗпПУ дає підстави для висновку, що основними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку та дотримання дисципліни; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

У постанові Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі №344/2293/19 зазначено, що встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Надаючи оцінку наданим позивачем доказам на підтвердження позовних вимог суд зазначає наступне.

Долучені до позову копії квитанцій від 25.05.2021 року, 29.06.2021 року та 21.07.2021 року у розумінні ст. 77 ЦПК України не є належними доказами виплати позивачу заробітної плати, оскільки платежі здійснені як «поповнення картки/ рахунку» приватною особою ( ОСОБА_2 ), на різну суму (10779 грн., 9601 грн., 500 грн.) та, з урахуванням періоду, за який позивач просить встановити факт трудових відносин, не були систематичними.

Посилання позивача на ту обставину, що ОСОБА_2 як директор ТОВ «Данкол» виплачував йому заробітну плату за встановлених обставин є припущенням та за відсутності інших належних та допустимих доказів не може бути прийнято судом як доказ систематичної виплати заробітної плати відповідачем.

Крім того, згідно листа вих. №4.2/4-Г-5521-6572 від 01.10.2021 року Управління з питань праці ГУ Держпраці у Київській області встановило, що ТОВ «Данкол» за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 104 свою діяльність не здійснює та не має ніяких договорів оренди, співпраці чи будь-яких договорів надання послуг, охорони тощо. За повідомленням директора товариства ТОВ «Данкол» ніколи не перебувало та не перебуває у трудових відносинах з позивачем.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 повідомив, що є батьком позивача. Зі слів сина свідок дізнався, що ОСОБА_1 з листопада 2020 року працював охоронцем у ТОВ «Данкол» за адресою: м. Київ, вул. Столичне шосе, 104. Позивач також повідомляв свідка, що заробітну плату йому перераховує на картку ОСОБА_2 та показував переписку з ним. У травні та липні 2021 року свідок особисто відвідував позивача за місцем роботи в районі Столичного шосе (біля ринку), де перебував близько 15 хвилин та фотографував сина.

У справі, що розглядається позивачем не надано доказів про те, що він був прийнятий на роботу наказом чи розпорядженням відповідача, а також що він щодня, починаючи із 27 листопада 2020 року з`являвся на робоче місце за конкретною адресою, визначеною йому відповідачем, підпорядкувався правилам внутрішнього трудового розпорядку і виконував певну роботу по 27 серпня 2021 року, як і не вказав яку саме роботу і коли він виконував. Окрім того, позивач не надав доказів про те, що протягом цього періоду йому систематично виплачувалася відповідачем заробітна плата. Наявні в матеріалах справи фотографії позивача не є достатніми доказами з огляду на відсутність будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем визначено ОСОБА_1 робоче місце саме за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 104 та виконання роботи охоронця.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами не довів наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а тому приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 21, 24, 232 КЗпП України, ст. ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-82, 89, 258, 263, 264, 265, 273-279, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Данкол»</a>, третя особа: Головне управління Держпраці у Київській області про встановлення факту роботи відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.08.2023 року.

Суддя С.І. Кушнір