Постанова

від 28.08.2023 по справі 916/2089/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/2089/22м. Одеса, проспект Шевченка, 29

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Колоколова С.І.,

Разюк Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я

на рішення Господарського суду Одеської області

від 13 березня 2023 року (повний текст складено 22.03.2023р.)

по справі № 916/2089/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ

до відповідача: Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Одеської обласної ради.

про стягнення 150 728,59 грн.,-

суддя суду першої інстанції: Невінгловська Ю.М.

дата і місце прийняття рішення: 13.03.2023, м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ (далі також позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я (далі також відповідач ООКП ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, Видавництво) 150 728,59 грн., з яких 107 560,00 грн. основний борг, 16 590,76 грн. - пені, 10 756,00 грн. - штраф, 16 001,83 грн. інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог, ТОВ ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ послалось на неналежне виконання ООКП ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати отриманого ним товару за договором від 04.02.2022 №ОД2/22.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 у справі №916/2089/22 (суддя Ю.М. Невінгловська) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ» задоволено повністю. Стягнуто з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на користь позивача основний борг в розмірі 107 560,00 грн., пеню у розмірі 16 590,76 грн., штраф у розмірі 10 756,00 грн., інфляційні витрати у розмірі 16 001,83 грн. та 2 481,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

У вказаному рішенні суд першої інстанції прийшов висновку, що у матеріалах справи наявні належні докази фактичної поставки товару в межах спірного договору, однак, доказів оплати такої поставки у матеріалах справи не міститься, що є підставою для задоволення позовних вимог щодо стягнення основної суми заборгованості у розмірі 107 560,00 грн.

Також, перевіривши розрахунки позивача щодо сум неустойки та інфляційних, суд встановив, що вони є арифметично правильними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Одеське обласне комунальне підприємство «ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2022 у справі №916/2089/22 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ» відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ООКП «ВИДАВНИЦТВО «ЧОРНОМОР`Я» зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки винесено при неповному з`ясуванні обставин, що мають істотне значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, апелянт зазначає, що позовна заява у даній справі підписана особою, яка не мала права її підписувати, оскільки до матеріалів позовної заяви не додано доказів на підтвердження того, що Димитреєва Ю.А. має право відповідно до закону представляти ТОВ "ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ" в якості представника за довіреністю, як адвокат, або в порядку само представництва. Отже, на думку відповідача, позовна заява мала бути повернута судом першої інстанції без розгляду.

Крім того, апелянт зауважує, що місцевий господарський суд незаконно не залучив до участі у справі Одеську обласну раду, залучення якої у даній справі було обов`язковим. При цьому, суд прийняв судове рішення про права та обов`язки останньої, чим також порушив процесуальні норми Закону.

Щодо суті спору, то на переконання апелянта, у матеріалах справи відсутні достатні та достовірні докази отримання відповідачем товару.

Зокрема, Видавництво зазначає, що видаткова накладна від 28.01.2022 №КИ00004103, на яку посилається позивач, підписана з боку останнього Марковою Інною Володимирівною. Однак, матеріали справи не містять доказів уповноваження Маркової І.В. на підписання видаткових накладних.

Також, апелянт вважає, що наявність видаткової та податкової накладних без ТТН не є підтвердженням здійснення передачі товару, оскільки у загальному випадку податкові зобов`язання з ПДВ виникають на дату першої події операції, якою в свою чергу, відповідно до п. 187.1 Податкового кодексу України, може бути: або дата отримання передоплати від покупця на банківський рахунок або в касу, або дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт надання послуги. Таким чином, апелянт зазначає, що податкову накладну продавець має скласти не обов`язково після відвантаження товарів.

Водночас, ООКП ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я зазначило, що відповідно до п.3.1 Договору від 04.01.2022 №ОД 2/22 товар поставляється Постачальником на підставі заявок Покупця. Видаткова накладна від 28.01.2022 №КИ00004103 на суму 142 560,00 грн. містить посилання на замовлення РФ КИ 00000933 від 26.01.2022, однак жодного підтвердження про надсилання даного замовлення на адресу позивача матеріали справи не містять.

За твердженням відповідача, зі змісту видаткової накладної від 28.01.2022 №КИ00004103 на суму 142560,00 грн. неможливо встановити посаду та прізвище осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій з боку покупця. Крім того, вказана видаткова накладна не містить даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що свідчить про те, що надані позивачем видаткові накладні не є первинними документами, які б підтверджували фактичне здійснення господарської операції та рух активів відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім цього, апелянт не погоджується із незадоволенням з боку суду свого клопотання щодо призначення комплексної (почеркознавчої та технічної) судової експертизи для достовірного з`ясування, ким та коли були проставлені підписи та відбитки печатки на видаткової накладної, що є основним доказом по справі.

При цьому, ООКП «ВИДАВНИЦТВО «ЧОРНОМОР`Я» послалось на наявні у матеріалах справи докази звернення відповідача та Одеської обласної ради до правоохоронних органів з приводу нестачі газетного паперу (а.с. 109, 113, 114). Тобто, у відповідача немає достатніх підстав вважати, що папір був взагалі переданий ООКП «ВИДАВНИЦТВО «ЧОРНОМОР`Я» і саме для з`ясування цього питання він і звернувся до правоохоронних органів. Разом з цим, апелянт звертає увагу на те, що сучасні технології дозволяють виготовляти велику кількість копій печаток (штампів) високої якості з одного оригіналу, при цьому в копіях відтворюються загальні й окремі ознаки оригінала печатки (штампа), що значно ускладнює вирішення ідентифікаційних завдань навіть експертом, не говорячи вже про можливість це зробити суду самостійно. Проте, місцевий господарський суд у задоволенні відповідного клопотання ООКП «ВИДАВНИЦТВО «ЧОРНОМОР`Я» відмовив.

Детальніше доводи Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 у справі №916/2089/22 та вирішено розглянути вказану справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Крім того, даною ухвалою залучено до участі у справі №916/2089/22 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Одеську обласну раду.

Також 01.05.2023, однак вже після винесення ухвали від 01.05.2023 про відкриття апеляційного провадження у справі №916/2089/22, до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ» надійшло заперечення проти відкриття апеляційного провадження у даній справі.

Стосовно наданого заперечення судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України до відкриття апеляційного провадження учасники справи мають право подати заперечення проти відкриття апеляційного провадження.

Згідно зі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

Судова колегія вказує, що апелянт звернувся до суду апеляційної інстанції 19.04.2023, до апеляційної скарги ним додано докази від 18.04.2023 надсилання на адресу ТОВ «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ» копії апеляційної скарги.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи №916/2089/22 на час надходження скарги відповідача, ухвалою суду від 20.04.2023 здійснено запит матеріалів вказаної справи із Господарського суду Одеської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

26.04.2023 матеріали справи №916/2089/22 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України питання про відкриття апеляційного провадження у справі вирішується не пізніше п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, передбаченому статтею 260 цього Кодексу.

У даному випадку відрахування 5-ти денного строку для вирішення питання щодо руху апеляційної скарги обчислюється з дати надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

Оскільки, як було зазначено вище, заперечення ТОВ «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ», згідно з інформацією, яка міститься в програмі «Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)», надійшло після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 у справі №916/2089/22, судова колегія залишає вищевказані заперечення позивача проти відкриття апеляційного провадження без розгляду.

08.05.2023 від ТОВ «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ» до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким позивач не погоджується з доводами останньої, посилається на її безпідставність та необґрунтованість, у зв`язку з чим просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Так, позивач наполягає на тому, що позовна заява підписана уповноваженою особою комерційним директором Димитреєвою Ю.А., повноваження якої визначені Статутом ТОВ «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ»; в суді представник діяв на підставі довіреності, а під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідач не ставив під сумнів повноваження комерційного директора Димитреєвої Ю.А. на підписання позовної заяви.

Спірна видаткова накладна від 28.01.2022 №КИ00004103 на суму 142 560,00 грн. підписана як позивачем, так і відповідачем, а також скріплена печатками сторін. Будь-яких заяв, звернень до правоохоронних органів щодо втрати відповідачем печатки під час розгляду справи у Господарському суді Одеської області відповідачем не надавалось, не заявлялось.

Позивач звертає увагу на те, що відповідачем частково сплачено кошти за поставлений товар у розмірі 35000 грн. відповідно до укладеного Договору від 04.01.2022 №ОД 2/22.

Також до суду апеляційної інстанції надійшов відзив (пояснення) на апеляційну скаргу від Одеської обласної ради, в якому остання підтримує доводи апеляційної скарги Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я та вважає рішення суду першої інстанції незаконним, винесеним при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню.

Третя особа наводить ти ж самі аргументи, що і апелянт. Зокрема, Одеська обласна рада вважає, що позовна заява ТОВ «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ» підписана неналежним представником; факт отримання товару позивачем недоведений; надані позивачем видаткові накладні у даному випадку не є первинними документами, які б підтверджували здійснення господарської операції.

Апеляційний суд зазначає, що з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану та у зв`язку із перебуванням суддів-членів колегії Колоколова С.І. та Разюк Г.П. у щорічній відпустці з 26.06.2023 по 28.07.2023, головуючого судді Савицького Я.Ф. з 03.07.2023 по 04.08.2023, в подальшому перебування у відпустці судді-члена колегії Разюк Г.П. з 15.08.2023 по 27.08.2023, а також з огляду на принцип незмінності складу суду та на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 у справі №916/2089/22 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2022 між ТОВ ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ (Постачальник) та ООКП ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я (Покупець) було укладено договір №ОД 2/22 (Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити товар Покупцеві, а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, передбачених цим Договором (п.п. 1.1., 2.1. Договору).

Згідно з п. 2.2. Договору загальна кількість товару, що с предметом поставки за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) по сортах, групах, видах, марках, типах, розмірах, а також повна інформація про ціну за одиницю, загальну вартість, ПДВ зазначена в документах, які визначені у п. 3.3. Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору товар поставляється Постачальником на підставі заявок Покупця, підтвердженням заявок служать виписані Постачальником рахунки-фактури, які є додатками до Договору і його невід`ємною частиною.

Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками відповідних накладних (п. 3.2. Договору).

Умовами п. 3.3. Договору встановлено, що разом з товаром Постачальник направляє Покупцеві оригінали наступних документів, що є невід`ємною частиною цього Договору: рахунок-фактуру та видаткову накладну.

Перехід права власності на товар відбувається в момент отримання покупцем відповідної партії товару (п. 3.4. Договору).

Згідно з п. 3.5. Договору він укладається на товар, що на момент подання заявки Покупцем знаходиться на складі Постачальника.

Загальна сума Договору є сумою, зазначеною в рахунках-фактурах і складає 5 400 000,00 грн. (п. 3.6. Договору).

За визначенням п. 4.1 Договору, умови оплати - оплата 100% вартості кожної поставки товару протягом 30 календарних днів, з дати поставки (п.3.2. Договору).

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що зобов`язання Покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту фактичного зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даним Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

За порушення Покупцем строків оплати (п. 4.1 Договору) Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. У випадку, якщо Покупець порушив строки оплати більш ніж на 2 банківських днів, він додатково виплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості, що виникла на момент оплати товару (п.п. 7.2, 7.3 Договору).

Пунктом 7.7. Договору сторони встановили, що у випадку, якщо Покупець має печатку, то він зобов`язаний скріплювати нею всі документи.

Постачальник у строки, встановлені в п.201.10 розділу V Податкового кодексу, після виникнення податкових зобов`язань, зобов`язаний зареєструвати податкову накладну (не пізніше 15 календарних днів, наступних за датою складання податкової накладної, але не раніше 10 календарного дня) в ЄРПН. Реєстрації підлягають всі без винятку податкові накладні, незалежно від їх суми (п. 7.8. Договору).

Відповідно до п. 7.9. Договору усі первинні документи, виписані за цім Договором, повинні відповідати вимогам чинного законодавства України, в т.ч. ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

За умовами п. 7.10. Договору у разі здійснення доставки товару Постачальником, при подачі заявки на доставку Покупець зобов`язаний надати інформацію про довіреності на отримання товару: номер довіреності, посаду і дані (ПІБ) одержувача товару.

У п. 10.1. Договору визначено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами й діє до 31.12.2022, але в кожному випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Договір підписано сторонами по справі, а також скріплено печатками юридичних осіб.

В матеріалах справи міститься видаткова накладна від 28.01.2022 №КИ00004103, згідно якої ТОВ ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ поставило ООКП ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я товар (папір некрейдований Starprint SILVER 80 г/кв.м., ф.84*60 см. Код УКТЗД - 4802559000) у кількості 74250 арк. на суму 142 560,00 грн. з ПДВ (т.1 а.с. 13).

З даної видаткової накладної також вбачається, що поставка здійснена на підставі замовлення РФ КИ00000933 від 26.01.2022 та на виконання Договору поставки від 04.01.2022 №ОД 2/22. Адреса відвантаження товару м. Одеса, вул. Дальніцька, 48-а.

Вказана видаткова накладна підписана представниками сторін, а з боку відповідача підпис отримувача ще скріплена печаткою Видавництва. Зазначена видаткова накладна підписані представником відповідача без зауважень.

У матеріалах справи наявний договір оренди майна від 22.08.2019 №22/08-01, згідно якому ТОВ ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ орендує нежитлові приміщення та споруди, розташовані за адресою: м. Одеса, віл. Дальніцька, 48-а.

Заперечень щодо якості та/або кількості поставленого товару на адресу Постачальника не надходило.

На оплату Покупцю виставлено відповідний рахунок-фактуру №КИ00000933 від 26.01.2022 на суму 142 560,00 грн. з ПДВ, в якому підставою для оплати зазначено Договір поставки від 04.01.2022 №ОД 2/22 (т. 1 а.с. 87).

Отримання відповідачем поставленого позивачем товару останній підтверджує наявною у матеріалах справи податковою накладною від 28.01.2022 №3736 на суму 142 560,00 грн. (т.1 а.с. 84) та квитанцією від 09.02.2022 про реєстрацію податкової накладної №3736 (т.1 а. с. 85).

Як вбачається з виписок по рахунку позивача, наявних в матеріалах справи, ООКП ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я частково проведено оплату (до відкриття провадження у даній справі) за отриманий товар в сумі 35 00,00 грн. відповідно до укладеного Договору №ОД 2/22 від 04.01.2022, що підтверджується випискою по рахунку (т.1 а.с. 88-93).

Між сторонами Договору станом на 16.06.2022 було складено та підписано без будь-яких зауважень з боку відповідача Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 16.06.2022, в якому визначено, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 122 560,00 грн. Вказаний Акт також скріплений печатками сторін (т.1 а.с. 86).

У зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем суми основного боргу за Договором поставки позивачем нараховано відповідачу пеню, штраф та витрати від інфляції.

Розмір заборгованості у сумі 107 560,00 грн. за вищевказаною поставкою зі сторони відповідача стала підставою для звернення ТОВ ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ до суду з позовними вимогами про стягнення з ООКП ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я основного боргу у розмірі 107 560,00 грн., а також пені 16 590,76 грн., штрафу у розмірі 10 756,00 грн. та інфляційних витрат у сумі 16 001,83 грн.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Аналогічні положення містить ст. 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч.1 ст. 629 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що за правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться у ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, факт поставки спірного товару позивачем та, відповідно, набуття права власності на нього відповідачем, підтверджується видатковою накладною, яка використовується для обліку руху матеріальних цінностей підприємства та податковою накладною, що випливає з положень пункту 7.8. Договору.

Водночас за доводами апеляційної скарги, видаткова накладна від 28.01.2022 №КИ00004103 не є належним доказом поставки товару, оскільки вона не відповідає вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, тому з її змісту неможливо встановити посаду та прізвище осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій з боку покупця. Крім того, вказана видаткова накладна не містить даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що свідчить про те, що надані позивачем видаткові накладні не є первинними документами, які б підтверджували фактичне здійснення господарської операції.

З приводу цього колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до положень пп. 2.1 п. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (в редакції станом на дату поставки товару) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Пунктом 2.5. цього Положення (в редакції станом на дату поставки товару) передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Отже, слід зазначити, що за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов Договору. При цьому, наявність певних дефектів у накладній за наявності інших визначених Законом обов`язкових реквізитів не спричиняє їх недійсність.

Відтак, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Апеляційний суд зазначає, що спірна видаткова накладна оформлена в межах Договору, містить інформацію стосовно найменування товару, його кількості, ціни за одиницю та загальної вартості. Також у даній видатковій накладній визначена назва документу, дата його складання; назва підприємства, від імені якого складено документ. Крім того, в неї зазначено номер рахунку на оплату товару.

На видатковій накладній від 28.01.2022 №КИ00004103 наявна інформація щодо посади особи, уповноваженої на здійснення господарської операції з боку Постачальника, яка є одночасно відповідальною за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, із зазначенням її ПІБ та проставленням особистого підпису менеджер зі збуту Маркова Інна Володимирівна.

При цьому, судова колегія критично ставиться до аргументів апелянта стосовно того, що матеріали справи не містять доказів уповноваження Маркової І.В. на підписання видаткових накладних, оскільки жодного заперечення або зауваження з боку Покупця на видатковій накладній щодо даного питання не міститься, а подальше часткове розрахування останнього за отриманий товар, відпущений Марковою І.В., свідчить про те, що будь-якого сумніву в належності представника Постачальника у відповідача до виникнення судового спору не виникало.

Водночас, колегія суддів враховує, що спірна видаткова накладна з боку Покупця підписана уповноваженою особою останнього, без зазначення її посади та ПІБ, однак, підпис цієї особи у графі «отримав» скріплена печаткою Видавництва, вимоги до чого прямо встановлені приписами пункту 7.7. Договору поставки.

Будь-які заяви з приводу недійсності печатки, якою завірена підпис представника відповідача на видатковій накладній, у матеріалах справи не міститься, експертне дослідження вказаної печатки не проводилось у зв`язку із відсутністю для цього підстав, враховуючи:

- попередню згоду відповідача з існуючим у нього боргом, про що свідчить наявний у матеріалах справи Акт звірки взаєморозрахунків, підписаний відповідачем;

- часткове виконання відповідачем своїх обов`язків по оплаті поставленого йому товару та те, що

- заявлене клопотання Видавництва в суді першої інстанції про проведення комплексної почеркознавчої та судової експертизи обґрунтовувалось твердженням про фіктивність спірної видаткової накладної, за якою відповідачу поставлявся товар та проведенням з цього приводу досудового розслідування відділом поліції №1 Одеського районного управління ГУНП в Одеської області за фактом нестачі паперу на загальну суму 736 223,68 грн.

Однак, як встановлено апеляційною колегією, відповідне досудове розслідування проводилось по факту виявлення нестачі у Видавництва газетного паперу, про що свідчить лист слідчого управління ГУНП в Одеській області від 02.09.2022 №4/1-7529 (т.1 а.с. 123), у той час як спірні правовідносини у справі №916/2089/22 виникли с приводу поставки відповідачу папіру некрейдованого Starprint SILVER 80 г/кв.м.

Крім того, відповідач не був позбавлений права замовити проведення відповідної експертизи самостійно та надати висновок до суду.

Таким чином, апеляційна колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відтиск печатки підприємства є свідченням участі саме Видавництва, як юридичної особи, у відповідному правочині, отже надана позивачем видаткова накладна є належним та допустимим доказом, дефектність якого відповідачем не доведена.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія зазначає, що доводи апелянта про те, що спірна видаткова накладна не є достовірним доказом тих обставин, на які посилається позивач в розумінні ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в них відсутній такий обов`язковий реквізит первинних документів, як посада і прізвище відповідальної особи товароодержувача, судом відхиляються, оскільки означене, за умови не спростування факту отримання товару взагалі, не є підставою для не визнання господарської операції, оскільки за наявності особистого підпису осіб, які брали участь у господарських операціях, такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати цю особу. Крім того, відповідні видаткові накладні містять відбиток печатки відповідача і останнім не надано доказів того, що вона була загублена стороною, викрадена у нього або в інший спосіб вибула з їх володіння, через що печаткою могли б протиправно скористатися інші особи, а відтак відсутні підстави вважати відповідні накладні неналежним доказом у даній справі.

Більш того, судова колегія зазначає, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статті 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбуватися реальний рух активів.

У постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).

Тобто, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Господарська операція у тому звітному періоді, в якому вона була фактично здійснена, підлягає відображенню (на підставі первинного документа) в облікових регістрах, відповідальність за достовірність даних яких несе особа, яка їх склала і підписала (ч. 5 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні).

Відтак, судова колегія вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, згідно з абз. 1 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню…; дата відвантаження товарів (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Отже, встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому, податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків ( п. 4.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).

Судова колегія звертає увагу на те, що сторонами в Договорі поставки встановлені чіткі умови щодо обов`язковості оформлення та реєстрації Постачальником податкових накладних.

Таким чином, зареєстрована податкова накладна у сукупності з іншими доказами, зокрема, видатковою накладною, додатково підтверджує факт здійснення поставки товару відповідачу у кількості та за ціною, що вказана у спірній накладній.

Апеляційний суд враховує, що за вищевказаною господарською операцією поставки позивачем була оформлена податкова накладна №3736 від 28.01.2022, яка зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних від Постачальника ТОВ ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ.

Виходячи з аналізу правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.08.2018 у справі №817/537/17, від 18.02.2021 у справі №924/658/20 щодо презумпції добросовісності платника податків, яка полягає у тому, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними і повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, колегія суддів зазначає, що така обставина як реєстрація вищевказаної податкової накладної, наявної у матеріалах даної справи, яка кореспондує видатковій накладній від 28.01.2022 №КИ00004103, додатково підтверджує поставку товару за спірною видатковою накладною на загальну суму 142 560,00 грн.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, з огляду на зазначене та часткову оплату відповідачем відповідного товару, колегія суддів вважає, що відповідачем визнано спірну видаткову накладну, а тому, вона рахується судом як належний, достовірний та вірогідний доказ відповідної окремої поставки товару.

Отже, ураховуючи все вищенаведене, слід дійти висновку, що наявні у матеріалах справи докази фіксують факт здійснення господарської операції, а тому є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар згідно видаткової накладної від 28.01.2022 №КИ00004103, товар.

Докази сплати відповідачем вартості отриманого від позивача товару в матеріалах даної справи відсутні, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 107 560,00 грн. заборгованості за поставлений позивачем товар, з урахуванням часткової оплати останнього у сумі 35 000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача пені, штрафу та інфляційних втрат.

Матеріали справи свідчать, що покупець порушив умови Договору, оскільки за отриманий товар розраховувався несвоєчасно та не в повному обсязі.

Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Законодавець у відповідних правових нормах обумовив, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судова колегія звертає увагу на те, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постановах: від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.07.2018 у справі №903/647/17, від 08.08.2018 у справі №908/1843/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України (п. 8.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).

За таких обставин, суд вважає, що у спірних правовідносинах одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України.

Враховуючи презумпцію правомірності договору, колегія суддів звертає увагу, що відповідний Договір поставки відповідачем не оскаржувався, тому, він є дійсним.

Тобто, жодних обставин, які звільняють відповідача від виконання своїх обов`язків за договором не існує.

Вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 16 590,76 грн. та штрафу у розмірі 10 756,00 грн. заявлена позивачем на підставі п.п. 7.2. та 7.3. Договору.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки штрафних санкцій, апеляційний господарський суд вважає їх арифметично правильними, такими, що відповідають вказаним нормам законодавства та обставинам справи, кореспондуються з умовами спірного Договору поставки, а тому висновки суду першої інстанції про задоволення вимоги щодо стягнення останніх є обґрунтованими та законними.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

При цьому, судова колегія зазначає, що виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначена норма передбачає, що проценти та інфляційні втрати, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Схожа правова позиція викладена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/600/18.

Перевіривши, здійснений позивачем розрахунок втрат від інфляції, апеляційна колегія дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про стягнення з відповідача 16 001,83 грн.

Щодо тверджень апелянта про те, що позовна заява у даній справі підписана особою, яка не мала права її підписувати.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 ГПК України, позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Частиною 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

В ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи як у порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.

При цьому, 30.09.2016 року набрав чинності Закон України від 02.06.2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Підпунктом 11 п. 16-1 «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що з 1 січня 2018 року представництво у судах апеляційної інстанції відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.

Водночас, варто зазначити, що підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.

За загальним правилом право на самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Разом з тим, Законом України від 18.12.2019р. №390-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення", який набрав чинності 29.12.2019р., внесено зміни, до Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: закон, статут, положення, трудовий договір (контракт).

З аналізу цієї норми закону вбачається, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (ч.4 ст. 87 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім Цивільного кодексу України, спеціальним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов`язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч.1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») .

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 цього закону Витяг з Єдиного державного реєстру містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, закріплений ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі.

Отже, наявність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням наявності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позовна заява від імені ТОВ "ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ" підписана комерційним директором підприємства - Димитреєвою Ю.А.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) керівником (з обмеженнями) ТОВ "ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ", який має право вчиняти дії від імені юридичної особи та є підписантом, зазначено Димитреєву Юлію Артурівну.

За таких обставин Димитреєва Юлія Артурівна є належним представником позивача у даній справі, яка має право, відповідно до закону, підписувати позовну заяву від імені ТОВ "ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ" у порядку самопредставництва, що свідчить про хибність аргументів відповідача стосовно того, що позовна заява підписана особою, яка має право її підписувати.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, виходячи зі змісту статей 13, 74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення та не спростовують правильність висновку місцевого господарського суду, яким правильно встановлено характер спірних правовідносин та застосовані належні норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (див. рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 п.58).

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування рішення чи його зміни, у суду апеляційної інстанції відсутні.

З огляду на вказані обставини, рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 у справі №916/2089/22 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 у справі №916/2089/22 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Матеріали справи №916/2089/22 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена та підписана 28.08.2023 у зв`язку із перебуванням у відпустках суддів членів колегії Разюк Г.П. та Колоколова С.І. - з 26.06.2023 по 28.07.2023, головуючого судді Савицького Я.Ф. з 03.07.2023 по 04.08.2023, судді Разюк Г.П. - з 15.08.2023 по 27.08.2023.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяКолоколов С.І.

СуддяРазюк Г.П.