Постанова

від 27.07.2023 по справі 910/14193/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2023 р. Справа№ 910/14193/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Маренич Г.О.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 27.07.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023

у справі № 910/14193/22 (суддя - Удалова В.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вертекс Україна"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція"

про стягнення 2 757 262,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вертекс Україна" (далі - позивач, ТОВ "Група компаній "Вертекс Україна") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (далі - відповідач, Підприємство, скаржник) про стягнення 2 757 262 грн (1 778 000 грн основного боргу, 323 692,40 грн втрат від інфляції, 39 805,70 грн 3% річних, 484 304 грн пені та 131 460 грн штрафу).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу від 06.07.2021 №17794/53-124-01-21-14986 (далі - Договір) в частині оплати поставленого товару у встановлений Договором строк.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2023у справі № 910/14193/22 закрито провадження у справі №910/14193/22 у частині стягнення 1 421 000,00 грн основного боргу.

Позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вертекс Україна" 323 692,40 грн. втрат від інфляції, 3 822,29 грн. 0,3% процентів річних, 65 730,00 грн. 7% штрафу, 232 523,00 грн. пені, 35 175,31 грн. судового збору, 20 000,00 грн. витрат на правничу допомогу. У іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначив, що в силу приписів статті 625 ЦК України та пункту 8.4 Договору з відповідача слід стягнути 0,3% річних, що за розрахунком суду складає 3 822,29 грн, а в решті позовних вимог в частині стягнення відсотків річних слід відмовити.

Що ж до розрахунку інфляційних втрат, то суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, дійшов висновку, що він правильний, а тому позовні вимоги стосовно стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, стягуючи пеню та штраф, суд першої інстанції керувався положеннями частини 2 статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 у справі № 910/14193/22 у частині стягнення з відповідача на користь позивача 65 730 грн. 7% штрафу, 232 523 грн. пені, у частині відмови про надання відповідачу відстрочення виконання рішення суду, а також у частині розподілу судових витрат та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позивачу у стягненні з відповідача 65 730 грн. 7% штрафу, 232 523 грн. пені, здійснити новий розподіл судових витрат, а також задовольнити клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що укладений між сторонами договір не містить умов щодо покладення на покупця зобов`язань зі сплати штрафних санкцій (пені або штрафу) за несвоєчасну оплату вартості поставленого постачальником і прийнятого покупцем товару, так самі як і не містить жодних умов щодо розміру таких штрафних санкцій або порядку їх нарахування. Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції закривши провадження у справі в частині основного боргу в розмірі 1 421 000,00 грн. безпідставно стягнув суму судового збору у розмірі 35 175,31 грн. з відповідача.

Також скаржник вважає, що наявні усі правові підставі для відстрочення виконання рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 у справі № 910/14193/22. передано колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 витребувано справу № 910/14193/22 у Господарського суду міста Києва, відкладено вирішення питань пов"язаних з рухом апеляційної скарги.

08.05.2023 справа № 910/14193/22 надійшла на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського від 10.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023. Розгляд апеляційної скарги призначено на 22.06.2023.

05.06.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшла заява про про участь представника відповідача в судових засіданнях з апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарсьокго суду від 06.06.2023 задоволено клопотання Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

09.06.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вертекс Україна" надійшла заява про проведення судового засідання у приміщенні суду в режимі відеоконференції у приміщенні Київського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2023 у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вертекс Україна" про проведення судового засідання 22.06.2023 у справі № 910/14193/22 у режимі відеоконференції - відмовлено

15.06.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вертекс Україна" надійшла заява про проведення судового засідання у приміщенні суду в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вертекс Україна" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції в приміщенні суду. Доручено Господарському суду Одеської області проведення відеоконференції 22.06.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 продовжено строк розгляду справи № 910/14193/22 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023. Відкладено розгляд справи № 910/14193/22 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 на 27.07.2023.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 27.07.2023 з`явився представник відповідача (скаржника), який підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав.

Позивач у судове засідання 27.07.2023 представників не направив, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та справи повідомлявся належним чином, через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника останнього.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов`язковою не визнавалась, у зв`язку з чим неявка представників позивача не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстцнії та перевірено колегією суддів, 06.07.2021 Товариством (далі - продавець) і Підприємством (далі - покупець) було укладено Договір, за умовами якого:

- продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар згідно з найменуванням, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, які зазначаються у специфікації № 1 (додаток № 1) до Договору, яка є невід`ємною частиною Договору (пункт 1.1 Договору);

- датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної/товарно-транспортної накладної вантажоодержувачем (пункт 3.5 Договору);

- ціна товару за Договором становить 1 566 000 грн, крім того ПДВ 313 000 грн. Всього ціна Договору: 1 878 000 грн (пункт 4.1 Договору);

- оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 60 днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно з СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» (пункт 5.1 Договору);

- Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками (за наявності) і діє до повного виконання зобов`язань сторонами, а в частині виконання гарантійних зобов`язань, що передбачені Договором, - до спливу гарантійних строків (пункт 11.1 Договору).

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною від 13.12.2021 № 406, яка підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками.

Також 13.12.2021 Товариство виставило Підприємству рахунок-фактуру від 13.12.2021 № 406 на суму 1 878 000 грн, у тому числі ПДВ.

13.02.2021 було оформлено ярлик на придатну продукцію № 198/10, отже, перебіг строку, визначеного в пункті 5.1 Договору, розпочався з 14.12.2021 та закінчився 10.02.2022.

Відповідач на виконання умов Договору перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 1 878 000 грн, що підтверджується такими платіжними дорученнями:

- від 04.05.2022 № 4824 на суму 100 000 грн;

- від 27.10.2022 № 10936 на суму 258 000 грн;

- від 31.10.2022 № 10969 на суму 99 000 грн;

- від 23.12.2022 № 12606 на суму 102 000 грн;

- від 26.12.2022 № 12652 на суму 900 000 грн;

- від 27.12.2022 № 12667 на суму 419 000 грн.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приписами ч. 3 ст. 277 ГПК України встановлено виключний перелік підстав норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Так, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення у частині яка не оскаржується у апеляційному порядку.

Стосовно задоволених позовних вимог, які є предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За частинами першою, четвертою, сьомою статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 ГК України).

Частинами першою та другою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Колегія суддів зазначає, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Водночас, стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: «Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією».

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Проаналізувавши зміст Договору купівлі-продавжу від 06.07.2021, колегія суддів констатує, що укладений між сторонами Договір не містить умов щодо покладення на Покупця зобов`язань зі сплати штрафних санкцый (пені або штрафу) за несвоєчасну оплату вартості поставленого Постачальником і прийнятого Покупцем товару, так само як і не містить жодних умов щодо розміру таких штрафних санкцій або порядку нарахування.

У свою чергу, враховуючи те, що ч. 2 ст. 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором, у той час як, вищевказаним Договором купівлі-продажу передбачені зобов`язання відповідача саме майнового характеру (оплата за поставлений товар), а тому посилання суду першої інстанції на ч. 2 ст. 231 ГК України, як на підставу для задоволення позовних вимог у частині стягнення пені та штрафу, за висновками колегії суддів, є передчасними.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задововолення позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу, у зв`язку із чим рішення у даній частині підлягає скасуванню.

Щодо покладення судового збору у розмірі 35 175,31 грн. на відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Як зазначалось колегією суддів, вище в ході розгляду справи в суді першої інстанції, ще до закриття підготовчого провадження, відповідач сплатив на рахунок позивача суму основного боргу в розмірі 1 421 000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення.

За таких обставин судом першої інстанції було закрито провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача в сумі в розмірі 1 421 000,00 грн. відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

У контексті вищевикладеного колегія суддів зазначає, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв`язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.

Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.

Згідно з п.3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що закривш провадження у справі в частині основоного боргу у розмірі 1 421 000,00 грн., суд першої інстанції мав вирішити питання про повернення позивачу судового збору у відповідній частині за клопотанням останнього.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 82 717,00 грн.

Відповідно до частини першої та третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другою статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження факту понесення вказаних витрат відповідачем до матеріалів справи додані такі документи:

- копія договору про надання правової допомоги та представництво в суді від 24.10.2022, укладеного Товариством і адвокатом Колтовським В.П.;

- копія додаткової угоди від 24.10.2022 № 1 до Договору про надання правової допомоги та представництво в суді від 24.10.2022;

- копія ордеру від 24.11.2022 № 1182633 серія ВН;

- копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.02.2017 № 002959 серія ОД.

Частиною п`ятою статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем, у свою чергу подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до їх реального, розумного та обґрунтованого розміру.

Враховуючи предмет та підстави позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, беручи до уваги розгляд цієї справи в порядку загального позовного провадження, наявність обґрунтованих заперечень відповідача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, а також зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про неспівмірність таких витрат зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг колегією суддів оцінюються критично, оскільки спростовуються матеріалами справи та є нічим іншим як припущеннями самого скаржника.

Що ж до заявленого відповідачем клопотання про відстрочення судового рішення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Враховуючи те, що протягом трьох місяців скаржником погашено заборгованість у розмірі 1 778 000,00 грн. колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем як суду першої інстцанії, так і колегії суддів не наведено доводів щодо обставин, які істотно ускладнять виконання судового рішення.

Окремо колегія суддів звертає увагу скаржника, що вимога апеляційної скарги відстрочити виконання рішення суду не менше, ніж до закінчення двох календарних місяців з моменту припинення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України№ 64/2022 від 24.02.2022 суперечить чинному законодавству, а саме ч. 5 ст. 331 ГПК України.

Всім іншим доводам, наведененим скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів надано правову оцінку, проте, вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з викладених вище підстав. У іншій частині оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 у справі № 910/14193/22 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 у справі № 910/14193/22 - скасувати частково, виклавши п. 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, б. 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» (30100, Хмельницька область, м. Нетішин. вул. Енергетиків, б. 20; ідентифікаційний код 21313677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Вертекс Україна» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 58; ідентифікаційний код 43134443) 323 692 (триста двадцять три тисячі шістсот дев`яносто дві) грн. 40 коп. втрат від інфляції, 3 822 (три тисячі вісімсот двадцять дві) грн. 29 коп. 0,3% процентів річних, 4 912 (чотири тисячі дев`ятсот дванадцять) грн. 20 коп. судового збору за подання позову та 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00коп. витрат на правничу допомогу.»

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 у справі № 910/14193/22 - залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Вертекс Україна» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 58; ідентифікаційний код 43134443) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, б. 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» (30100, Хмельницька область, м. Нетішин. вул. Енергетиків, б. 20; ідентифікаційний код 21313677) 6 710 (шість тисяч сімсот десять) грн. 70 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/14193/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 29.08.2023. (після виходу суддів Ткаченка Б.О., Суліма В.В. та Гаврилюка О.М. з відпустки)

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім