Постанова

від 24.08.2023 по справі 520/11038/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2023 р.Справа № 520/11038/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЮА» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2023, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 22.02.23 по справі № 520/11038/22

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЮА»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЮА», в якому просить суд: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЮА» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у сумі 33435,00 грн.; стягнути з відповідача судовий збір у сумі 2481,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2023 року адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЮА» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 33 435,00грн грн. 00 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЮА» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2023 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що за підсумками І кварталу 2021 року середньооблікова кількість штатних робітників на підприємстві склала 6 штатних робітників, норматив робочих місць осіб з інвалідністю у результаті становив 0 осіб. За підсумками півріччя 2021 року та за підсумками 9-10 місяців 2021 року середньооблікова кількість штатних робітників на підприємстві склала 7 штатних робітників, норматив робочих місць осіб з інвалідністю у результаті становив 0 осіб. Вказує, що 27.10.2021 року на підприємстві було створено 13 робочих місць, у тому числі місце для особи з інвалідністю, з 01.11.2021 року усі працівники приступили до роботи на підприємстві, а саме 13 нових штатних працівників, у тому числі 1 особа з інвалідністю (наказ №34-К від 27.10.2021 року). Стверджує, що загальне число штатних найманих працівників з 01.11.2021 року склало 20 осіб на основному місці роботи (до 01.11.2021 року 7 осіб), що підтверджується штатним розкладом на 01.11.2021 року від 27.10.2021 року, наданої щоквартальної об`єднаної звітності у 2021 році податковим органом стосовно доходів фізичних осіб, нарахованих і сплачених ПДФО і ЕСВ. Зауважує, що підприємство виконано встановлений законодавством норматив стосовно соціального захисту осіб з інвалідністю, прийняло усі заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, захисту їх прав відносно працевлаштування.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2023 , з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду даної справи, витребувано у ТОВ Альтаїр ЮА належним чином засвідчений штатний розклад з інформацією про кількісний штат працівників за період з 01.01.2021 року по 27.10.2021 року та призначено дану справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду.

24.08.2023 ТОВ Альтаїр ЮА , на виконання вимог ухвали суду від 27.07.2023, надано до суду належним чином засвідчений штатний розклад з інформацією про кількісний штат працівників за період з 01.01.2021 року по 27.10.2021 року.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Сторони належним чином повідомленні про час та дату судового засідання.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЮА» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів, який, у даному випадку, становить 1 особу, що зазначено позивачем у Звіті про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми №10-ПОІ.

Так, відповідачем подано до контролюючого органу Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми №10-ПОІ, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників у 2021 році становить 10 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб; кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників 668,7 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника 668 69,80 тис. грн.

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідачу була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 33435,00 грн., за стягненням якої позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підприємством - відповідачем протягом 2021 року не подавалися звіти форми №3-ПН до Центру зайнятості, що свідчить про не виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129 передбачено, що Фонд у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами з питань соціального захисту осіб з інвалідністю та цим Положенням. Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.2019 р. №875-ХІІ (далі по тексту Закон України №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Статтею 18 Закону України №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.19 Закону України №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.238 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч.1 ст.239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону України №875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Колегія суддів зауважує, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 28.05.2019 року у справі №807/554/17.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Згідно зі ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

За змістом ст.18-1 Закону України №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 15.04.2019 року у справі №821/681/16.

При цьому, Законом України №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

Отже, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 31.07.2019 року у справі №817/724/17.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, суб`єкт господарювання фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 17.09.2020 року у справі №160/4443/19.

Згідно наявного в матеріалах справи Звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми №10-ПОІ, Товариству з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЮА» у спірний період встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів, який, у даному випадку, становить 1 особу.

Матеріали справи не містять посилань позивача на недоліки у заповненні Звіту №10-ПОІ чи на певні дефекти окремих записів.

Колегією суддів встановлено , що згідно штатного розкладу підприємства відповідача за підсумками 1 кварталу 2021 року середньооблікова кількість штатних робітників на підприємстві склала 6 штатних робітників, тобто норматив робочих місць осіб з інвалідністю становив 0 осіб.

За підсумками півріччя 2021 року (за підсумками 9-10 місяців 2021 року) середньооблікова кількість штатних робітників на підприємстві склала 7 штатних робітників, тобто норматив робочих місць осіб з інвалідністю становив 0 осіб.

27 жовтня 2021 року на підприємстві було створено ще 13 робочих місць, у тому числі 1 робоче місце для особи з інвалідністю.

Загальне число штатних найманих працівників з 01.11.2021 року на підприємстві склало 20 осіб, що підтверджується штатним розкладом на 01.11.2021 року від 27.10.2021 року.

Тобто , саме з 01.01.2021 року норматив робочих місць осіб з інвалідністю на підприємстві відповідача становив 1 особа.

В підтвердження прийняття заходів для виконання встановленої законодавством норми для працевлаштування осіб з інвалідністю, обов`язок про працевлаштуванню якого виник на підприємстві саме з моменту коли кількість прийнятих штатних працівників перевищила 8 осіб і розрахункова середньооблікова кількість штатних працівників за 2021 рік вимагала прийняття заходів для виконання встановленої законодавством норми для працевлаштування осіб з інвалідністю , а саме з 01.11.2021 року, відповідачем надано до суду копію наказу №34-К від 27.10.2021 року, зі змісту якого встановлено, що ОСОБА_1 з 01.11.2021 року прийнятий на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаїр ЮА» на посаду менеджера в оптовій торгівлі. Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №318156, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи.

Колегія суддів наголошує, що у відповідності до Закону №875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється, у тому числі, шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства.

Тобто, ТОВ «АЛЬТАІР ЮА» вчинено залежні від нього передбачені законодавством

заходи для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів встановленим нормативам, тобто підприємство вжило заходів для недопущення господарського правопорушення.

Крім того , ТОВ «АЛЬТАІР ЮА» повідомляло Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про вищенаведені обставини та надавало штатний розклад, наказ №34-К від 27.10.2021, заяву про прийняття особи з інвалідністю, довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №318156.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем на підтвердження факту працевлаштування у 2021 році , обов`язок про працевлаштуванню якого виник на підприємстві саме з моменту коли кількість прийнятих штатних працівників перевищила 8 осіб і розрахункова середньооблікова кількість штатних працівників за 2021 рік вимагала прийняття заходів для виконання встановленої законодавством норми для працевлаштування осіб з інвалідністю , а саме з 01.11.2021 року, 1 особи з інвалідністю надано належні та допустимі докази в розумінні статей 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що твердження позивача про невиконання відповідачем нормативу щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю є безпідставними.

Враховуючи вище встановлені судом апеляційної інстанції обставини, відповідачем доведено, що ним вжито залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу, помилкапри оформленні звіту за формою № 10-ПІ не може слугувати підставою для притягнення підприємства до юридичної або фінансової відповідальності.

Доводи позивача про неподання відповідачем інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН (з позначкою «особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування), колегія вважає безпідставними, оскільки, як зазначено вище, предметом спору в даному випадку є застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за не забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу. Проте, у спірних правовідносинах відповідач виконав вимоги Закону України №875-ХІІ щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та забезпечив середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 33435,00 грн. є необґрунтованими.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2023 по справі № 520/11038/22 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 29.08.2023 року