Рішення від 29.08.2023 по справі 910/6396/21

Провадження № 2/760/5058/23

Справа № 910/6396/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 /далі - ОСОБА_3 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_3 ), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович /далі - приватний нотаріус Осипенко Д.О./ (адреса: АДРЕСА_4 ) про визнання недійсним окремого положення шлюбного договору,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

20.04.2021 вказана позовна заява за підписом позивача надійшла до Господарського суду міста Києва, в якій позивач просить суд:

- визнати недійсним наступний пункт шлюбного договору від 12.03.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 :

«3. Усе майно, що потребує державної реєстрації, є особистою приватною власністю того з Подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване.».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.01.2022 дану справу передано за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24.06.2022 справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

Зазначені ухвали (господарського суду міста Києва від 12.01.2022 та Голосіївського районного суду міста Києва від 24.06.2022) в установленому законом процесуальному порядку не оскаржувались та набрали законної сили.

26.08.2022 вказана справа надійшла до Солом`янського районного суду міста Києва з супровідний листом Голосіївського районного суду міста Києва від 17.08.2022.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2022 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано судді по реєстру 31.08.2022

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 05.09.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надійшло.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Обґрунтування позову

В обґрунтування позовних вимог вказано, що ухвалою від 25.11.2020 Господарського суду міста Києва було провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 . В матеріалах відповідної справи наявна копія шлюбного договору від 12.03.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за умовами п. 3 якого усе майно, що потребує державної реєстрації, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстровано.

На думку позивача, вказаний п. З шлюбного договору суперечить законодавству України, порушує права та законні інтереси, як кредитора ОСОБА_2 , що є підставою для визнання його недійсним.

При цьому, позивач зауважує, що п. 3 Шлюбного договору суперечить, зокрема ч. 5 ст. 93 Сімейного кодексу України.

Також, в позові зазначено, що за відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано наступне нерухоме майно, яке повинно бути у спільній сумісній власності з ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок, загальною площею 413,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_5 ; земельна ділянка, площею 0,0964 га, кадастровий номер 8000000000:72:531:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 ; 1/4 частина земельної ділянки, площею 1,5486 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:5675, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина.

Позивач посилається на те, що за рахунок вказаних об`єктів нерухомого майна можуть бути задоволені права кредиторів у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , в тому числі і позивача - ОСОБА_4 .

Так, позивач наголошує на тому, що у разі визнання п. 3 Шлюбного договору недійсним, нерухоме майно ОСОБА_3 , набуте за час шлюбу з ОСОБА_2 , буде належати їм на праві спільної сумісної власності. Отже, арбітражний керуючий буде зобов`язаний ініціювати виділення частки боржника із спільного майна й подальше включення даної частки до складу ліквідаційної маси задля задоволення вимог усіх кредиторів у вказаній справі.

Щодо правової позиції відповідачів

19.05.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позов, датований 17.05.2021, за підписом представника ОСОБА_3 - адвоката Кириченко А.С. (діє на підставі ордеру), в якому ОСОБА_3 просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (т. І, а.с. 36-39).

В обґрунтування відзиву, зазначено, що 22.12.2020 засобами поштового зв`язку позивач спрямував до суду заяву про грошові вимоги до ОСОБА_2 в справі № 910/15694/20 про банкрутство та в обґрунтування своєї заяви надав копію розписки про отримання в позику матеріальних цінностей.

Відповідач наголошує, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 в задоволені кредиторських вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 відмовлено.

Крім того, у відзиві зауважується, що дійсно, 12.03.2012 укладено та нотаріально посвідчено шлюбний договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до п. 3 якого все майно, що потребує державної реєстрації, є особистою приватною власністю того, з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване.

Разом з тим, звертається ага на те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що укладений шлюбний договір, якимось чином порушує його права та інтереси.

Крім того, 21.05.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позов датований 17.05.2021 за підписом ОСОБА_2 в якому останній просить у задоволенні позові відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_2 вважає, що позивачем не доведено наявність у нього правового зв`язку зі сторонами спору, останній не є родичем або будь-якою іншою особою, права чи інтереси якої може стосуватись приватне життя відповідачів, а тому ОСОБА_4 не може виступати позивачем з таким предметом позову (т. І, а.с. 48-51).

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Зі змісту постанови Верховного суду від 06.10.2021, що міститься в матеріалах справи (т. 2, а.с. 38-56) вбачається:

-ухвалою Господарського суду м. Києва 25.11.2020 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 ;

-23.12.2020 від ОСОБА_4 надійшла заява з грошовими вимогами до боржника;

-ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено повністю.

Судом в порядку ч. 1 ст. 189 ЦПК України, ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» досліджено та встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у справі № 910/15694/20: провадження по справі про визнання банкрутом ОСОБА_2 закрито; апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 - закрито (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97555382).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (див п. 5.4 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/2344/22).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

За змістом ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Відповідні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17 та постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14.

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи наявне у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачає такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину.

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно з ст. 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У ст. 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 217 зазначеного Кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

За висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

Як встановлено судом, позивач у справі ( ОСОБА_4 ) обґрунтував порушення своїх прав та інтересів спірним пунктом шлюбного договору (стороною якого він не є) з огляду на свій статус кредитора у справі про банкрутство сторони відповідного договору - ОСОБА_2 , та з огляду на те, що наявність такого пункту договору впливає на ліквідаційну масу та задоволення вимог кредиторів.

Проте, як встановлено судом, ОСОБА_4 кредитором у вказаній справі про банкрутство - не визнавався, а провадження у справі про визнання банкрутом ОСОБА_2 наразі закрито.

Відтак, позивачем не доведено порушення його прав або законних інтересів спірним пунктом шлюбного договору, а отже суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро, про визнання недійсним окремого положення шлюбного договору, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич