Ухвала

від 30.08.2006 по справі 10406.1-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

10406.1-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к.

УХВАЛА

30.08.2006Справа №2-29/10406.1-2006

За позовом – Фізичної особи – підприємця Вострокнутова Геннадія Олександровича, смт.Сімеїз.

До відповідачів:

1.          Головного санаторію „Південно бережний”, м.Алупка;

2.          Фонд майна АР Крим, м. Сімферополь.

Про визнання права оренди.

Суддя О.І. Башилашвілі

Від позивача – Поповіч І.О. – представник, довіреність від 03.07.2006р.

Від відповідачів:

1. Щебетіна Н.М. – представник, довіреність від 28.04.2006р.

2. Яппарова І.А. – представник, довіреність від 10.02.2006р. № 01/380.

Сутність спору: Фізична особа – підприємець Вострокнутов Геннадій Олександрович звернувся до господарського суду АРК з позовом до відповідача – Головного санаторію „Південнобережний” про визнання права оренди строком до 25.02.2009р. на умовах договору оренди від 25.02.1999р., укладеного між Санаторієм „Красний маяк” та фізичною особою – підприємцем Вострокнутовим Г.О. з урахуванням додаткових угод до даного договору, на майно, яке знаходиться на балансі Головного санаторію „Південно бережний” Міністерства охорони здоров'я України (98677, м.Алупка, вул.Леніна,29, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 01995918), а саме: нежитлові приміщення загальною площею 112,3 кв.м. (перший поверх 58,6 кв.м. та підвал 53,7 кв.м.), розташовані за адресою: смт.Сімеїз, вул.Совєтська,64 „Г”.

          Ухвалою від 13.06.2006р. суд залучив у якості другого відповідача Фонд майна АР Крим

Позивач в судове засідання не з'явився, направив телеграму про відкладення розгляду справи.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачі проти позову заперечують.

Судом встановлено, що 25.02.1999 року між СПД Вострокнутовим Г.О. і Санаторієм «Червоний маяк» МОЗ України укладений договір оренди (майнового найму) нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець (Санаторій «Червоний маяк») зобов'язався передати орендарю (СПД Вострокнутову Г. О.) в тимчасове платне користуватися приміщення-прибудови до корпусу № 2 і підвальні приміщення, загальною площею 112.3м2, розташовані за адресою: смт. Сімєїз вул. Радянська, 33.

          Згідно з п. 9.1 указаний договір був укладений строком на 5 років до 25 лютого 2004 року.

          Договір оренди від 25.02.1999р. був укладений за наявності згоди Міністерства охорони здоров'я України, що підтверджується листом від 25.05.1999р. № 9-03-15/435.

          25.02.1999р. на виконання умов договору об'єкт оренди був переданий позивачу за актом прийому-передачі з одночасним складанням акту технічного стану нежилих приміщень, що орендуються.

          В зв'язку з передачею об'єкту оренди з балансу санаторію «Червоний маяк» на баланс головного санаторію «Південнобережний» на підставі наказу МОЗ України від 02.04.1999р. № 77 між позивачем і відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди від 25.02.1999р., згідно з якою до нього були внесені зміни в частині найменування і реквізитів орендодавця і був викладений в новій редакції п. 7.6. договору щодо компенсації орендарю вартості проведених останнім невіддільних поліпшень орендованого майна по закінченню строку дії договору.

В зв'язку зі зміною адресної схеми смт. Сімєїз, будівлі, в якій розташовані орендовані приміщення, була привласнена нова адреса: смт. Сімєїз, вул. Радянська, 64 літер «Г», що було оформлено додатковою угодою від 16.05.2002р між позивачем і першим відповідачем до основного договору оренди.

          Листом від 16.01.2004р №19/1 головний санаторій «Південнобережний» попередив позивача про те, що строк дії договору оренди від 25.02.1999р. спливає 25.02.2004р. і договір не підлягає пролонгації, оскільки не відповідає типовому договору, затвердженому наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000р. № 1774.

17.02.2004р. з метою врегулювання питання про продовження дії договору оренди на адресу орендодавця позивачем було направлено заяву про продовження сплати орендної платні з 01.03.2004р – тобто, після закінчення терміну дії договору оренди до остаточного рішення питання про його продовження.

          Вказана заява була прийнята до відома орендодавцем, що підтверджується резолюцією головного лікаря Санаторію і будь-які наступні претензії і заперечення на той момент з даного питання були відсутні.

          Після закінчення строку дії договору оренди від 25.02.1999р. позивач продовжив сплачувати передбачений цим договором розмір орендної плати та продовжив користування орендованим майном і здійснення господарської діяльності шляхом використання об'єкту оренди під розміщення кафе «Піцерія», що повністю відповідає цільовому призначенню за договором оренди від 25.02.1999р. і підтверджується дозволом на розміщення об'єкта торгівлі, ліцензіями і т.і.

Проте, листом від 17.08.2004 року, з посиланням на необхідність розміщення в орендованих позивачем нежилих приміщеннях іншого орендаря, перший відповідач зажадав від позивача до 01.09.2004р. звільнити займане приміщення.

Суд вважає, що до правовідносин, які пов'язанні з виконанням договору оренди 25.02.1999р., необхідно застосовувати положення Закону України „Про оренду державного і комунального майна” (далі Закон), оскільки головний санаторій «Південнобережний» є державним підприємством, а орендоване майно є державною власністю.

Та обставина, що права та обов'язки за договором оренди від 25 лютого 1999 року укладеним між позивачем та Санаторієм «Червоний маяк» перейшли до першого відповідача по справі, окрім додаткових угод до договору, заснована також на нормах ст. 23 Закону.

Відповідно до п.2 ст. 17 Закону, в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах, які були передбачені договором.

Аналогічні положення містяться в ст. 764 ЦК України щодо продовження користування наймачем майном після закінчення строку дії договору найму і положення цієї норми мають загальний характер, як положення акту цивільного законодавства вищої юридичної сили.

З матеріалів справи суд вбачає, що заява збоку орендодавця протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди від 25.02.1999р. відсутня і у порушення ст. 33 ГПК України доказів зворотного суду не надано, а отже, у позивача в розумінні ст. 11 ЦК України та згідно зі ст. 17 Закону, ст. 764 ЦК України виникло право на оренду нежилих приміщень площею 112, 3м2, розташованих за адресою: смт. Сімєїз вул. Радянська, 64 „Г” на до 25.02.2009р. (5 років після закінчення строку дії договору оренди) на тих же умовах, які були передбачені договором від 25 лютого 1999 року укладеного між ним та Санаторієм «Червоний маяк» з врахуванням додаткових угод до даного договору.

Дана позиція знаходить пряме підтвердження і в судовій практиці. зокрема, в п. 12 Роз'яснень Президії ВАСУ від 25.05.2000ор № 02-5/237 «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного і комунального майна" вказано, що якщо заява про припинення або зміну умов договору оренди подана стороною за договором після закінчення терміну, встановленого частиною другою статті 17 Закону, але друга сторона не згодна припиняти або змінювати умови договору, останній вважається продовженим на тих же умовах і на той же термін.

Наявність листа від 16.01.2004р №19/1 головного санаторію «Південнобережний» на адресу позивача про те, що договір не підлягає пролонгації, суд не приймає в даному випадку до уваги, оскільки по-перше, вказана заява спрямована відповідачем більш ніж за місяць до закінчення, але не протягом місяця після закінчення договору, як це передбачено вищенаведеними нормами законодавства, а по-друге, в п. 9.6. договору оренди від 25.01.1999р. прямо передбачено, що якщо жодна сторона в термін за 2 місяця до закінчення договору не заявить письмово про намір припинити договір, останній вважається продовженим на 1 рік і на тих же самих умовах – тобто, наведена заява першого відповідача не відповідає вимогам закону та умовам договору.

До того ж, через ч.2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка отримала пропозицію укласти договір, зробила дію відповідно до вказаних в пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом, тобто – факт використання позивачем об'єкту оренди, внесення орендної платні, а також факт прийняття орендодавцем цієї оплати, суд розцінює як фактичне відновлення між сторонами орендних правовідносин і прийняття першим відповідачем пропозиції позивача укласти договір оренди на новий термін.

Також, суд вважає, що відсутність погодження договору оренди від 25.02.1999р. Фондом майна АР Крим не є перешкодою для реалізації прав позивача щодо оренди нежилих приміщень, оскільки по-перше, договір оренди не визнано у встановленому порядку недійсним, при тому, що строки позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом збоку Фонду майна АР Крим сплили, бо як вбачається з наявних у справі листів від 21.04.2003р. та 21.06.2003р. на адресу орендодавця цьому державному органу, до повноважень якого згідно з ст. 5 Закону, віднесено питання надання дозволу на право виступати орендодавцем нерухомого майна, було відомо про наявність та факт укладення договору оренди від 25.02.1999р. між позивачем та Санаторієм „Червоний маяк”; а по-друге, на час розгляду справи, згідно з тією ж нормою ст. 5 Закону, право державних підприємств (установ, організацій) виступати орендодавцями нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 кв. м, взагалі не потребує згоди орендодавців, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, до числа яких належить другий відповідач.

Заперечення першого відповідача про відсутність в нього повноважень на передачу в оренду належного йому на праві оперативного управління майна з посиланням на статутні документи, суд також не приймає до уваги та вважає необґрунтованими.

Так, згідно зі ст. 5 Закону, ст. 287 ГК України, право відповідача, як юридичної особи державної форми власності, виступати орендодавцем державного майна, що перебуває на його балансі на праві оперативного управління.

Більш того, як було вже раніше встановлено судом, договір оренди від 25.02.1999р. був укладений за наявності згоди власника майна - Міністерства охорони здоров'я України, яким до того ж, листом від 15.02.06р. повторно було погоджено питання передачі позивачу в оренду нежилих приміщень площею 112, 3м2, розташованих за адресою: смт. Сімєїз  вул. Радянська, 64 „Г”.

Крім того, суд зазначає, що нежилі приміщення, які є об'єктом оренди є частиною пам'ятника культурної спадщини – дача «Ксенія» (державний облік на підставі рішення Кримського облвиконкому від 20.02.1990р. №48), відносно якої між позивачем та Республіканським комітетом із охорони культурної спадщини АР Крим. укладено охоронний договір від 23.06.2003р. №169 і вказаним державним органом також було погоджено питання передачі позивачу в оренду нежилих приміщень, що підтверджується листом від 21.12.2005р.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, з посиланням на рішення господарського суду АР Крим від 20.09.2005р по справі № 2-8/13288-2005, між головним санаторієм «Південнобережний» МОЗ України та позивачем 03 січня 2006 року було укладено додаткову угоду до договору оренди від 25.02.1999р., якою строк дії вказаного договору було продовжено до 25.02.2009р.

В даному випадку, суд вважає, що факт скасування Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2006р. рішення господарського суду АР Крим від 20.09.2005р. по справі № 2-8/13288-2005 ніяким чином не впливає на законність та чинність вказаної додаткової угоди до договору оренди від 25.02.1999р., з огляду на те, що вказана угода укладена за взаємною згодою сторін та не була спрямована на виконання рішення суду, оскільки предметом даного спору є питання про право оренди, але не про спонукання до продовження договору або укладення додаткової угоди.

Між тим, відповідно до ст. 2 Закону, під орендою розуміється обмежене речове право, а саме: засноване на договорі, строкове платне користування майном, необхідним орендарю для здійснення підприємницькою і іншої діяльності.

Тобто, на момент розгляду справи по суті, позивач на законних підставах реалізує право оренди нежилих приміщень площею 112, 3м2, розташованих за адресою: смт. Сімєїз вул.Радянська, 64 „Г”, тому як це право у повній відповідності до ст. 2 Закону засноване на договорі оренди державного майна, строк якого продовжено до 25.02.09р згідно з додатковою угодою від 03 січня 2006 року та ця угода цілком відповідає повноваженням орендодавця, передбаченим ст. 5 Закону і не суперечить вимогам його статуту, тому як має місце подальше схвалення цієї угоди власником орендованого майна – МОЗ України.

Після укладення вказаної додаткової угоди відсутні будь-які зауваження та заперечення щодо питання орендних відносин і з боку другого відповідача у справі - Фонду майна АР Крим, що підтверджується листом від 30.01.06р. за змістом якого останній запросив від позивача лише інформацію, необхідну для контролю за виконанням умов договорів оренди державного майна.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про судоустрій України» завданням суду є захист гарантованих Конституцією України і законами прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

На підставі ст.1 ГПК України суб'єкти господарського процесу мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і інтересів, що охороняються, законом, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, направлених на запобігання правопорушенням.

За таких обставин, суд доходить висновку про те, що в зв'язку з укладенням між позивачем та першим відповідачем додаткової угоди від 03 січня 2006 року до договору оренди від 25.02.1999р., право оренди позивачем нежилих приміщень площею 112, 3м2, розташованих за адресою: смт. Сімєїз  вул. Радянська, 64 „Г”,  за відсутності його порушення вже не потребує судового захисту, бо вже визнано першим відповідачем – орендодавцем за договором, а отже, відсутній предмет спору і згідно з вимогами п. 11 ст. 80 ГПК України провадження по справі підлягає припиненню.

На підставі викладеного, керуючись п. 11 ст. 80, ст. 86 ГПК України.

УХВАЛИВ:

Провадження у справі – припинити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Башилашвілі О.І.