Постанова

від 30.08.2023 по справі 486/78/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

30.08.23

22-ц/812/919/23

Справа №486/78/23 Головуючий суду першої інстанції Далматова Г. А.

Провадження №22-ц/812/919/23 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

30 серпня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Самчишиної Н. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання Ковальським Є. В.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 червня 2023 року, ухвалене о 10 год 44 хв під головуванням судді Далматової Г. А. в приміщенні суду у м.Южноукраїнську Миколаївської області, повний текст якого складено 23 червня 2023 року, за позовом ОСОБА_1 до Некомерційного комунального підприємства «Южноукраїнський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

11 січня 2023 року ОСОБА_1 подала до суду позов, що виник із трудових правовідносин, який обґрунтовувала наступним.

Позивач вказувала, що вона з 15 лютого 2021 року працювала в амбулаторії загальної практики сімейної медицини №2 Некомерційного комунального підприємства «Южноукраїнський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» (дала НКП «ЮУ МЦПМСД») на посаді молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці).

Від 07:00 ранку 13 грудня 2022 року її було позбавлено доступу до робочого місця через блокування шляху співробітниками медичної установи, які їй повідомили про її звільнення з роботи без вручення наказу і трудової книжки.

Про вказані неправомірні дії позивач повідомила працівників поліції, в.о. міського голови м.Южноукраїнська та першого заступника міського голови, прокурора міжрайонної окружної прокуратури.

З 13 грудня 2022 року позивач не працює. Звільнення вважає незаконним, безпідставним та упередженим через те, що вона починаючи з серпня 2022 року неодноразово писала заяви щодо надання щорічної основної оплачуваної відпустки, але їй у цьому відмовляли. На її думку тільки після її звернення зі скаргами на дії роботодавця їй була надана відпустка у жовтні 2022 року, яка була проведена наказом №196-щв/4 від 11 жовтня 2022 року.

07 листопада 2022 року вона написала скаргу до виконуючого обов`язки міського голови Южноукраїнська з метою вирішення питань щодо надання відпусток за місцем її роботи, у тому числі стосовно надання їй додаткової щорічної оплачуваної відпустки з 05 по 11 грудня 2022 року (7 днів), яка передбачена умовами колективного договору.

17 листопада 2022 року на особистому прийомі в.о. голови м.Южноукраїнська за участі працівників відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачем було подано заяву щодо надання відпустки (за період з 15 лютого 2021 року по 14 лютого 2022 року) з 05 по 11 грудня 2022 року (7 днів) із наявними підписами ОСОБА_4 (15.11.2022) і ОСОБА_5 (16.11.2022). Відсутність підпису ОСОБА_2 пояснюється її попередніми зверненнями до неї та директора Мірошника Д., а також усним небажанням ОСОБА_2 ставити підпис без будь-яких правових пояснень.

З 05 по 11 грудня 2022 року позивач перебувала у відпустці, оскільки вважала факт її оформлення завершеним після зустрічі на прийомі у в.о. міського голови, де нею було подано заяву про відпустку.

Позивач вважає причини її невиходу на роботу 5-9 грудня 2022 року ґрунтовними та такими, що не можуть вважатися прогулом в розумінні п.4 ст.40 КЗпП України, а звільнення її з цієї підстави незаконним.

Посилаючись на вказане позивач просила: визнати незаконним наказ про її звільнення; поновити її на посаді; внести зміни в її трудову книжку; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року; зобов`язати відповідача зарахувати час вимушеного прогулу до стажу роботи.

Позиція інших учасників справи у суді першої інстанції

Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що дотримався вимог законодавства щодо звільнення позивача, яка здійснила прогул без поважних причин.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач належними та допустимими доказами не довела наявність підстав для задоволення її позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.

Доводи інших учасників справи

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошував на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною. Крім того вказував, що позивача було звільнено без попередньої згоди профспілки, бо таку не створено на підприємстві і позивач не була членом профспілки.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 з 15 лютого 2021 року працювала на посаді молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) Амбулаторії загальної практики сімейної медицини №2 НКП «ЮУ МЦПМСД» (т.2 а.с.3).

У цей же день вона була ознайомлена з правилами внутрішнього трудового розпорядку та умовами праці (т.1 а.с.145).

Згідно з Колективним договором НКП «ЮУ МЦПМСД» та Переліком посад працівників, які мають право на додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, особливий характер роботи та за безперервний стаж роботи понад три роки, гарантована тривалість щорічної основної відпустки для всіх категорій працівників становить не менш як 24 календарні дні. Молодші медичні сестри мають право на додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів (т.2 а.с.8-16, 27, 58-63).

Відповідно до графіку відпусток на 2021-2022 р. ОСОБА_1 мала піти у відпустку з 30 травня по 13 червня 2022 року та з 31 жовтня по 16 листопада 2022 року (т.2 а.с.96-101).

У позовній заяві ОСОБА_1 вказувала, що з серпня 2022 року подавала заяви про надання щорічної відпустки, але вони не приймалися до розгляду працівниками та директором підприємства. На підтвердження цього надала власноручно написані заяви про відпустки, які не містять інформації про їх реєстрацію роботодавцем. Поштою вона направила роботодавцю заяву у вересні 2022 року, про що свідчить квитанція.

Також у вересні 2022 року вона звернулася зі скаргами на дії роботодавця до органу місцевого самоврядування, міністра охорони здоров`я.

Подана нею заява про надання відпустки від 11.10.2022 була задоволена роботодавцем, у зв`язку з чим був виданий наказ про надання відпустки №196-щв/4 (період відпустки з 24.10.2022 по 02.11.2022).

На вказаному наказі є підпис позивача про ознайомлення з його змістом.

Отже, позивач була обізнана з тим, що після подання заяви про відпустку відбувається її погодження, потім видається наказ, зі змістом якого ознайомлюється працівник, і це є підставою для перебування працівника у відпустці.

08 листопада 2022 року позивач звернулася до в.о. міського голови м.Южноукраїнська з заявою-скаргою, якою просила зобов`язати директора НКП «ЮУ МЦПМСД» надати їй щорічну оплачувану відпустку з 05 по 11 грудня 2022 року.

15 листопада 2022 року позивач написала заяву про надання цієї відпустки на ім`я директора, однак вона не була погоджена відділом кадрів.

Наказу про надання цієї відпустки видано не було.

Відповідно до копій доповідних записок, актів працівників відповідача ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 05 по 09 грудня 2022 року. Про причини відсутності на робочому місці жодним способом не повідомила.

За дорученням директора від 05.12.2022 було здійснено вихід за місцем проживання позивача, але двері ніхто не відчинив, на телефонні дзвінки вона не відповідала.

05 грудня 2022 року НКП «ЮУ МЦПМСД» звернулось на спецлінію «102» до ВП №3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області з повідомленням за фактом розшуку працівника підприємства, молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) ОСОБА_1 , яка не з`явилася на роботу (т.1 а.с.153).

06 грудня 2022 року на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням направлено лист про необхідність надання сектору кадрів та діловодства інформації про причину неявки на роботу до НКП «ЮУ МЦПМСД» 05 грудня 2022 року та 06 грудня 2022 року (т.1 а.с.158-160).

На робочому місці позивач з`явилася 12 грудня 2022 року, про що свідчить акт №107 від 12.12.2022 (т.1 а.с.174).

У цей день директор підприємства запропонував ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо відсутності її на роботі з 05 по 09 грудня 2022 року.

Згідно з актом №108 від 12.12.2022 року (т.1 а.с.176) позивачу було повідомлено про необхідність надання пояснень, однак, вони надані не були.

12 грудня 2022 року директором НКП «ЮУ МЦПМСД» було видано наказ №102-од «Про скликання наради за участю представників Ради трудового колективу НКП «ЮУ МЦПМСД» та Роботодавця» для розгляду питання правомірності відсутності позивача на робочому місці з 05 по 09 грудня 2022 року (т.1 а.с.177).

Згідно з актом від 12 грудня 2022 року №110 ОСОБА_1 було ознайомлено з вищевказаним наказом шляхом його зачитування (т.1 а.с.178).

Докази перебування позивача у профспілковій організації відсутні.

Наказом директора НКП «ЮУ МЦПМСД» №107-ос від 12 грудня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено з посади молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) АЗПСМ №2 НКП «ЮУ МЦПМСД» з 12 грудня 2022 року за прогул без поважних причин у період з 05 по 09 грудня 2022 року (т.2 а.с.5-6).

Згідно з актами №111, 112 від 12 грудня 2022 року позивача було ознайомлено зі змістом наказу про звільнення, однак вона відмовилася поставити підпис на підтвердження цього факту. Також вона відмовилася отримати довідку про виплату належних їй сум при звільненні (т.1 а.с.191, 192).

12 грудня 2022 року відповідач направив ОСОБА_1 поштовим зв`язком копію наказу про звільнення та повідомив її про необхідність отримання трудової книжки і довідки про виплату належних їй сум при звільненні (т.1 а.с.193-197).

Відповідно до наданих позивачем заяв вона зверталася до органу місцевого самоврядування, прокурора зі скаргами на неправомірні дії роботодавця щодо недопуску її до роботи.

Згідно знаказами директораНКП «ЮУМЦПМСД» від11серпня 2022року №65-ос,від 19вересня 2022року №85-ос, від 30 вересня 2022 року №88-ос до ОСОБА_1 було застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді доган за невиконання нею посадових обов`язків, несвоєчасне з`явлення на робочому місці, порушенні Правил внутрішнього трудового розпорядку, непристойної поведінки щодо інших працівників підприємства (т.1 а.с.183-186).

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП Українивизначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з нормами статей 43, 43-1 КЗпП Українирозірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, серед іншого, у випадках: звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації; звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації.

Прогул це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишенням роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу).

Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і в разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19 (провадження № 61-3130св21).

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Такий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вона не довела своїх вимог належними доказами.

Судом встановлено, що позивач була відсутня на робочому місці з 05 по 09 грудня 2022 року без поважних причин.

Посилання нею на те, що вона була впевнена, що перебуває у відпустці, яка була погоджена під час розгляду її заяви-скарги про надання відпустки у кабінеті в.о. міського голови міста Южноукраїнська, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Позивач достеменно знала порядок отримання відпустки, про що свідчить отримання нею відпустки на підставі заяви від 11.10.2022: вона написала заяву, її погодили, видали наказ, потім ознайомили її зі змістом наказу про відпустку.

Сам по собі факт написання працівником заяви про відпустку не є доказом погодження такої заяви роботодавцем та не покладає на власника обов`язку видати відповідний наказ. Позивач не надала суду заяви з погодженням її відпустки роботодавцем.

У матеріалах справи містяться складені працівниками відповідача доповідні записки та акти про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на роботі з невідомих причин за кожен робочий день з 05 по 09 грудня 2022 року, запити адресовані позивачці за місцем її проживання стосовно з`ясування причин відсутності її на робочому місці, звернення до поліції щодо її розшуку.

Отже, суд першої інстанції встановивши зазначені обставини справи обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 у зазначений вище період було допущено прогул без поважних причин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що відповідачем при обранні виду стягнення щодо позивача враховано ступінь тяжкості вчиненого нею проступку, його істотну тривалість, попередню роботу працівника та її поведінку.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.374,375,382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 червня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбаченихст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Н. В. Самчишина

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 30 серпня 2023 року.