Рішення

від 25.08.2023 по справі 910/5207/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.08.2023Справа № 910/5207/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Сто доріг" (вул. Богдана Хмельницького 2/9, Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, 09117, код ЄДРПОУ 33143430)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур" (вул. Іоанна Павла ІІ буд. 4/6, корп. А, кім. 705, Київ, 01042, код ЄДРПОУ 31199874)

про стягнення 69 037, 77 грн,

Без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Сто доріг" (далі - позивач, ПП "Сто доріг" ) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур" (далі - відповідач, ТОВ Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур") про стягнення 69 037, 77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору про надання послуг позивачем здійснено передоплату згідно платіжного доручення №2379 від 22.11.2021 на суму 105 807, 60 грн на підставі рахунку №9 та згідно платіжного доручення №2400 від 01.12.2021 на суму 26 288, 00 грн на підставі рахунку №11. Проте у зв`язку з невиконанням послуг, позивачем заявлено про повернення сплаченої суми. Втім, свої зобов`язання відповідач виконав лише частково, сплативши 77 095, 60 грн, у зв`язку з чим виникла заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 55 000, 00 грн, а також обов`язок сплатити на користь позивача 7 897, 59 грн інфляційних втрат, 911, 41 грн 3% річних та 5228, 77 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2022 судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 01.07.2022 була надіслана відповідачу на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Іоанна Павла ІІ буд. 4/6, корп. А, кім. 705, Київ, 01042, проте повернута із зазначенням причини повернення "за закінченням терміну зберігання".

Приписами пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

Отже, відповідач, у визначений законом строк, не подав відзиву на позовну заяву.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На виконання умов укладеного між ПП "Сто доріг" та ТОВ Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур" у спрощений спосіб договору про надання послуг позивач здійснив передоплату згідно платіжного доручення №2379 від 22.11.2021 на суму 105 807, 60 грн на підставі рахунку №9 (туристичні послуги Levi 03.01.2022 - 10.01.2022. Переліт, груповий трасфер, проживання в готелі Levi SPA MAKSYMCHUK M - 3) та згідно платіжного доручення №2400 від 01.12.2021 на суму 26 288, 00 грн на підставі рахунку №11 (туристичні послуги. Екскурсійні програми в Levi SPA MAKSYMCHUK M - 2).

У грудні 2021 року відповідач повідомив позивача про неможливість викупу квитків та необхідність перенесення періоду туру або повернення коштів сплачених за тур.

13.12.2021 позивач надіслав відповідачу заяву про повернення сплачених коштів згідно договору у зв`язку із ануляцією замовлення.

З виписки по картковому рахунку ПП "Сто доріг" вбачається, що на рахунок останнього від ТОВ Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур" було перераховано кошти: 16.12.2021 на суму 20 000,00 грн (призначення платежу - повернення коштів у зв`язку із ануляцією замовлення зг. заяви б/н від 13.12.2021 без ПДВ); 22.12.2021 на суму 30 000, 00 грн (призначення платежу - повернення коштів у зв`язку із ануляцією замовлення зг. заяви б/н від 13.12.2021 без ПДВ); 28.01.2022 на суму 12 095,60 (призначення платежу - повернення коштів у зв`язку із ануляцією замовлення зг. заяви б/н від 13.12.2021 без ПДВ).

02.02.2022 позивач надіслав на адресу відповідача претензію на загальну суму 70 000, 00 грн. Вказану претензію отримав відповідач 05.02.2022, що підтверджується трекінгом відстеження АТ "Укрпошта".

08.02.2022 відповідач здійснив перерахунок коштів на рахунок позивача на суму 15 000, 00 грн (призначення платежу - повернення коштів у зв`язку із ануляцією замовлення зг. заяви б/н від 13.12.2021 без ПДВ).

Оскільки сплачені позивачем кошти у повному обсязі, у зв`язку із анулюванням замовлення, не було повернуто, останній звернувся до суду з цим позовом.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу Укаїни (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд вважає, що дії сторін з виставлення рахунку та його оплати відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГК України, ст. 202 ЦК України свідчать про схвалення ними правочину, що створило для них цивільні права та обов`язки.

Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статті 525 та частини 1 статті 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у частині 7 статті 193 Господарського кодексу України.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 295 ГК України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб`єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 297 ГК України, за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов`язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про туризм" туристичні оператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про туризм" туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про туризм" за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його.

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої, другої ст. 32 Закону України "Про туризм" за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену у договорі, відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного між ПП "Сто доріг" та ТОВ Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур" у спрощений спосіб договору про надання послуг позивач здійснив передоплату таких послуг на загальну суму 132 095, 60 грн.

Натомість, відповідач, діючи в особі туроператора, не надав передбачені послуги в установлений період на сплачену суму 132 095, 60 грн.

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач звертався до ТОВ Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур" із заявою про повернення грошових коштів у сумі 132 095, 60 грн унаслідок ануляції замовлення.

Матеріалами справи підтверджується повернення відповідачем коштів за замовлені туристичні послуги у загальному розмірі 77 095, 60 грн. Відтак, неповернутими залишилися кошти у розмірі 55 000, 00 грн (132 095, 60 грн - 77 095, 60 грн).

Будь-яких інших доказів повернення відповідачем коштів за замовлення туристичних послуг матеріали справи не містять.

Суд враховує, що відповідно статтями 2, 13 ГПК України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відтак, враховуючи факт здійснення позивачем оплати відповідачу за туристичні послуги та факт неповернення у повному обсязі коштів, сплачених за надання туристичних послуг, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо стягнення з відповідача 55 000, 00 грн за ненадані туристичні послуги.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача: 7 897,59 грн -інфляційних втрат за період з 22.12.2021 по 28.01.2022; 1 067,23 грн - 3% річних за період з 28.01.2022 по 22.06.2022 та пені - 5 228,77 грн.

Із приводу цієї частини позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Умови договору не встановлюють конкретних строків повернення позивачу грошових коштів, як і обов`язку їх негайного повернення, у зв`язку з чим початок прострочення виконання таких грошових зобов`язань має обчислюватись за правилами ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто по спливу семиденного строку від дня пред`явлення вимоги.

Оскільки матеріали справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати основного боргу, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними.

Суд, перевіривши надані позивачем розрахунки, дійшов висновку про їх арифметичну правильність.

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 7 897,59 грн інфляційних втрат за період з 22.12.2021 по 28.01.2022 та 1 067,23 грн 3% річних за період з 28.01.2022 по 22.06.2022.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 5228, 77 грн за період з 28.01.2021 по 22.06.2022 суд зазначає наступне.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1 та 2 статті 217 ГК України).

За частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

За пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Частиною 4 статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини 6 статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

З огляду на викладене вище, беручи до уваги факт укладення між сторонами договору про надання послуг в спрощений спосіб без погодження розміру пені, відсутність спеціального законодавчого акту щодо регулювання відповідальності в даних правовідносинах, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав стягнення з відповідача пені в розмірі 5228, 77 грн, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статтей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Згідно частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №3101/2022 від 31.01.2022 (далі - Договір), укладений адвокатом Бондар Є.В. та ПП "Сто доріг"; додатки №1, №2 до Договору про надання правової допомоги №3101/2022 від 31.01.2022; акти №1, №2 наданих послуг за Договором про надання правової допомоги №3101/2022 від 31.01.2022.

Згідно пункту 2.1 Договору вартість послуг та порядок оплати визначаються Сторонами в Додатках до даного Договору окремо щодо кожного Замовлення Клієнта.

За умовами підпункту 2.3 ціна Договору становить загальну ціну всіх послуг, наданих адвокатом протягом строку дії Договору, що зазначаються в Додатках до Договору та Актах наданих послуг.

Додатками №1, №2 сторони погодили порядок оплати та вартість послуг у розмірі 2 000, 00 грн - виготовлення досудової претензії до ТОВ Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур"; 5 000, 00 грн виготовлення позовної заяви до Господарського суду м. Києва про стягнення заборгованості з ТОВ Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур".

Згідно актів наданих послуг №1, №2 адвокатом були надані послуги в повному обсязі, а клієнтом прийняті, а саме: виготовлення досудової претензії до ТОВ Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур" 2 000, 00 грн; виготовлення позовної заяви до Господарського суду м. Києва про стягнення заборгованості з ТОВ Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур" - 5 000, 00 грн.

Вказаний акт підписаний сторонами без заперечень.

Доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг та детальний опис (наданих послуг) суду позивач не надав.

В той же час, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 01.11.2022 у справі №757/24445/21-ц зазначив, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

Щодо відсутності детального опису (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги на виконання положень статті 126 ГПК України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».

Аналогічна правова позиція щодо фіксованого розміру гонорару викладена у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №357/11023/18.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 статті 126 ГПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - часткове задоволення позовних вимог та відсутність клопотання відповідача, поданого в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 6 469, 83 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-Фінське підприємство "Укр-Фін Тур" (вул. Іоанна Павла ІІ буд. 4/6, корп. А, кім. 705, Київ, 01042, код ЄДРПОУ 31199874) на користь Приватного підприємства "Сто доріг" (вул. Богдана Хмельницького 2/9, Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, 09117, код ЄДРПОУ 33143430) заборгованість у розмірі 55 000 (п`ятдесят п`ять тисяч) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 7897 (сім тисяч вісімсот дев`яносто сім) грн 59 коп., 3% річних у розмірі 911 (дев`ятсот одинадцять) грн 41 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 293 (дві тисячі двісті дев`яносто три) грн 09 коп., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6469 (шість тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн 83 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати відповідний наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 28.08.2023

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА