Рішення

від 24.05.2023 по справі 911/1159/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2023 р. Справа № 911/1159/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю Ольвита, Київська область,

Бориспільський район, с. Шасливе

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЦУ Україна, Київська область,

Бориспільський район, с. Шасливе

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Акціонерного товариства ВТБ Банк, м. Київ

про визнання недійсним договору

в межах провадження у справі № 911/1159/14 про банкрутство ТОВ Ольвита

за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/1159/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Расалес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 30.04.2014 р.

16.01.2019 р. розпорядником майна ТОВ Ольвита через канцелярію суду подано заяву про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень від 30.11.2016 р. № 04/11-16, укладеного боржником з ТОВ ДЦУ Україна. Як вбачається зі змісту вказаної заяви, останню подано в межах провадження у справі № 911/1159/14 про банкрутство ТОВ Ольвита.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.01.2019 р. заяву ТОВ Ольвита від 16.01.2019 р. (вх. № 902/19 від 16.01.2019 р.) про визнання договору недійсним в межах провадження у справі № 911/1159/14 про банкрутство ТОВ Ольвита залишено без руху, запропоновано ТОВ Ольвита в строк до десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху усунути недоліки заяви шляхом надання суду документів, на підтвердження дотримання вимог статі 164 ГПК України.

04.02.2019 р. на адресу господарського сулу Київської області від ТОВ Ольвита (заявник) надійшло клопотання про усунення недоліків у позовній заяві з долученими відповідними доказами.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.02.2019 р. прийнято до розгляду позовну заяву ТОВ Ольвита про визнання недійсним договору в межах провадження у справі № 911/1159/16 про банкрутство ТОВ Ольвита; призначено позовну заяву у підготовчому засіданні на 06.03.2019 р.; зобов`язано заявника надати суду в судовому засіданні 06.03.2019 р. оригінали (для огляду), долучених до позовної заяви копій документів; зобов`язано відповідача у строк до 27.02.2019 р. надати суду нормативно обґрунтований та документально підтверджений відзив на позовну заяву про визнання недійсним договору та докази його направлення заявнику з доданими копіями документів.

04.03.2019 р. на адресу господарського сулу Київської області від відповідача надійшла заява про продовження процесуального строку.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2019 р. розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 03.04.2019 р.; викликано для участі в засіданні уповноважених представників учасників справи, явку представників учасників справи визнано обов`язковою; встановлено строк відповідачу до 27.03.2019 р. на подання відзиву на позовну заяву (пред`явлення зустрічного позову), а також доказів, що підтверджують заперечення проти позову, у разі подання відзиву на позовну заяву (зустрічного позову), докази направлення їх копій позивачу подати до суду; встановлено строк позивачу до 02.04.2019 р. на подання відповіді на відзив, копію якої направити відповідачу, докази чого надати суду.

27.03.2019 р. на адресу господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на заяву про визнання недійсним правочинів (договорів). Даний відзив не приймається судом до уваги так як не містить підпису упоноваженого представника відповідача.

29.03.2019 р. на адресу господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву про визнання недійсним правочину (договору).

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.04.2019 р. продовжено строк підготовчого провадження, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 15.05.2019 р.

04.04.2019 р. на поштову адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

15.05.2019 р. через канцелярію суду представником АТ ВТБ Банк подано заяву про залучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.05.2019 р. залучено до участі у справі № 911/1159/14 за заявою ТОВ Ольвита до ТОВ ДЦУ Україна про визнання недійсним договору Акціонерне товариство ВТБ Банк (01004, м. Київ, бул. Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26, МФО 321767; код ЄДРПОУ 14359319) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом, закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 12.06.2019 р.

12.06.2019 р. через канцелярію суду позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 12.06.2019 р. відкладено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 04.09.2019 р.

21.08.2019 р. через канцелярію суду розпорядником майна боржника подано клопотання про відкладення розгляду справи або здійснення її розгляду без участі представника позивача.

Ухвалою господарського суду від 04.09.2019 р. зупинено провадження у справі № 911/1159/14 за заявою ТОВ Ольвита до ТОВ ДЦУ Україна, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АТ ВТБ Банк про визнання недійсним договору, до набрання рішенням законної сили, за результатами розгляду справи № 911/1159/14 за заявою ТОВ "Расалес" до ТОВ "Ольвита" про банкрутство в частині здійснення заміни розпорядника майна боржника ТОВ Ольвита.

Ухвалою суду від 03.06.2020 р. у справі № 911/1159/14 за заявою ТОВ "Расалес" до ТОВ "Ольвита" про банкрутство відсторонено Сніжка О.Ю. від виконання повноважень розпорядника майна та керівника ТОВ Ольвита та призначено розпорядником майна ТОВ Ольвита арбітражного керуючого Різника О.Ю. тимчасово покладено на останнього обов`язки керівника.

Ухвалою господарського суду від 12.01.2023 р. поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 08.02.2023 р.

07.02.2023 р. через канцелярію суду ліквідатором ТОВ "Ольвита" подано письмові пояснення.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.02.2023 р. розгляд справи по суті в судовому засіданні відкладено на 24.05.2023 р.; зобов`язано відповідача та третю особу у строк до 17.05.2023 р. подати до суду контраргументи щодо письмових пояснень ліквідатора ТОВ "Ольвита".

23.05.2023 р. позивачем подано письмові пояснення у справі щодо в тому числі даної заяви про визнання недійсним правочину.

В судове засіданні з`явився лише позивач, належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду цієї справи відповідач та третя особа не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка належним чином повідомлених про місце, дату та час розгляду справи учасників такої справи не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та всебічного розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути цю справу в даному судовому засіданні за відсутності відповідача та третьої особи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього позивача, суд

встановив:

30.11.2016 р. між ТОВ "Ольвита" (орендодавець) та ТОВ "ДЦУ Україна" (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 04/11-16, відповідно до умов якого, орендодавець є єдиним власником об`єкту нерухомості, а саме: першої черги виробничого складського комплексу, зазначеного в плані згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за № 11573340, виданого Комунальним підприємством "Бориспільське районне бюро технічної інвентаризації" Київської області 17.08.2006 р. та знаходиться за адресою: Україна, Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вул. Леніна. 20-Г (вул. Героїв Майдану, 42). Об`єкт нерухомості має загальну площу, що може бути здана в оренду 2672,5 кв.м., що складається з складських та офісно-побутових приміщень. Право власності Орендодавця підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане Щасливською сільською радою 16.08.2006 р. на підставі рішення виконавчого комітету від 15.08.2006 р. № 74-5-V, зареєстрованого в Бориспільському районному БТІ Київської області під номером 901 в книзі:8 (реєстраційний номер 15750662).

Об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці, площею - 1,4 гектарів, кадастровий номер 3220888001:01:006:0019, що належить Орендодавцеві на праві власності, згідно Державного Акту на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого в Поземельній книзі 31.10.2012 р. за реєстровим №3220888001010060019:3:2.

Орендодавець має намір передати в оренду Приміщення (як визначено нижче) на визначених умовах, а Орендар погоджується прийняти в оренду Приміщення.

Предмет договору:

Майно. Майно визначається як земельна ділянка та будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Леніна, 20-Г (вул. Героїв Майдану, 42), включаючи Будівлю та Приміщення, як це визначено в Розділах 1.2. - 1.3. цього Договору нижче.

Будівля. Перша черга виробничо-складського комплексу Орендодавця, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вул. Леніна, 20-Г. Орендодавець володіє Будівлею на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Щасливською сільською радою 16.08.2006 р., зареєстрованого в електронному реєстрі права власності на нерухоме мано 16.08.2006 р. за № 905 ("Свідоцтво"). Загальна площа будівлі відповідно до свідоцтва дорівнює 2672,5 кв.м.

Приміщення. Перша черга реконструкції з розширення існуючого овочесховища під комплекс по зберіганню овочів, ягід та фруктів "Овочесховище (холодильник)", загальною площею 2672,5 кв.м.

Загальна балансова вартість Будівлі, оцінена з урахуванням його індексації та відновної вартості, дорівнює 1002376,81 (один мільйон дві тисячі триста сімдесят шість) гривень 81 коп. (п.п. 1.1.-1.3.).

Амортизаційні відрахування нараховуються та використовуються Орендодавцем відповідно до чинного законодавства України в т.ч. для відновлення Приміщення.

Орендар має переважне право на придбання Об`єкту, що орендується.

Дозволене Використання. Орендар може використовувати Приміщення виключно для складання товарів, логістичні послуги включаючи складські послуги. Зміна умов використання Приміщень вимагає попередньої письмової згоди Орендодавця. Також у випадку якщо Орендар має намір використовувати Приміщення не для передбаченої цим розділом мети, Орендар отримує відповідні дозволи за свій рахунок лише після отримання письмової згоди Орендодавця на таку зміну мети використання. У будь-якому випадку Орендар самостійно несе відповідальність за отримання та підтримання у чинності будь-яких дозволів державних та контролюючих органів на роботу у Приміщенні та отримує їх за власний рахунок гласними силами, якщо інше не буде договорено Сторонами. Орендар зобов`язується дотримуватися Правил користування Приміщення та правил внутрішнього розпорядку на території підприємства (п.п. 1.1.-1.4.).

Відповідно до п. 1.5. договору право користування приміщенням та обладнанням. Орендодавець цим підтверджує, що на дату початку оренди, вказану в Розділі 2.2. нижче, він володіє на праві власності приміщенням та має право здавати приміщення в оренду орендарю.

Орендар повідомлений орендодавцем про те, що приміщення, як складова об`єкту нерухомості, що є предметом даного договору оренди, перебуває в іпотеці ПАТ "ВТБ Банк". У разі звернення ПАТ "ВТБ Банк" стягнення на приміщення, що є предметом даного договору оренди, договір оренди припиняє свою дію.

Згідно з п. 2.1. договору оренда та строк Оренди. Орендодавець надає в оренду Приміщення, визначені в Розділі 1.3. Орендарю на умовах цього Договору, а Орендар орендує в Орендодавця Приміщення, як визначено в Розділі 1.3. цього Договору, на таких умовах. Цей Договір укладено на строк 2 (два) роки починаючи з Дати початку оренди до 30 листопада 2018 р. включно (надалі "Строк Оренди"), Останній день Строку Оренди вважається датою припинення договору (надалі "Дата припинення").

Дата початку оренди. Строк Оренди відраховується з дня підписання Акту прийому-передачі Приміщення (надалі "Дата початку оренди"), який Орендодавець зобов`язується підписати на протязі 5 (п`яти) банківських днів з дати укладення даного Договору. Орендодавець зобов`язується в день підписання вищезазначеного Акту передати Приміщення у користування Орендарю.

Відповідно до п. 3.1. договору розмір орендної плати за оренду приміщення. За об`єкт оренди орендар сплачує щомісячно орендодавцю орендну плату, яка дорівнює щомісячній вартості комунальних платежів щодо утримання об`єкту оренди та вартості забезпечення охорони об`єкту оренди. Розрахунок щомісячної орендної плати сторони здійснюють на підставі рахунків постачальників відповідних товарів/ послуг зобов`язання орендаря щодо сплати орендної плати виникає з моменту підписання акту прийому передачі об`єкту оренди.

Цим орендодавець доручає орендарю сплачувати орендну плату за цим договором шляхом оплати комунальних платежів об`єкту оренди (газ. опалення, електропостачання, водопостачання та водовідведення, телефонний зв`язок, послуги доступу до мережі Інтернет, вивезення сміття), а також шляхом оплати за охорону об`єкту оренди. Сплата орендарем таких платежів буде вважатися належним виконанням зобов`язання по сплаті орендної плати за цим договором.

Пунктом 4.1. договору сторони передбачили, що орендна плата за користування об`єктом оренди сплачується орендарем щомісячно до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавались послуги, у відповідності з рахунками відповідних організацій. Оплата за електроенергію та газ, здійснюється щомісячно авансовим платежем не пізніше 25-го числа календарного місяця, що передує місяцю, в якому будуть надаватись дані послуги.

Виставлення рахунків. Орендодавець виставляє авансові рахунки на Орендну Плату та інші платежі, якщо такі є, за цим Договором 23-го дня календарного місяця, що передує місяцю, за який виставляються рахунки, або наступного робочого дня, якщо 23-й день місяця є неробочим днем.

Вказаний договір підписаний представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток.

На підтвердження виконання зі сторони орендодавця наведеного договору щодо передання об`єкту оренди орендарю 01.12.2016 р. між сторонами підписано та скріплено відтисками печаток акт прийому-передачі до договору оренди нежитлових приміщень № 04/11-16 від 30.11.2016 р.

Посилаючись на те, що вказаний договір було укладено в порушення чинних, на дату його укладення, положень законодавства, так як передано за таким договором в оренду майно без надання на такі дії згоди іпотекодержателя ПАТ "ВТБ Банк" та розпорядника майна ТОВ "Ольвита", позивач просить суд визнати недійсним наведений договір оренди нежитлових приміщень № 04/11-16 від 30.11.2016 р.

Відповідачем подано відзив, в якому він вказує на те, що відповідно до положень Господарського кодексу України договір оренди укладається у добровільному порядку за згодою обох сторін, за їх волевиявленням та не потребує погодженню з розпорядником майна. З урахуванням в тому числі наведеного, відповідач заявляє, що позов необґрунтований і задоволенню не підлягає.

Позивачем, в свою чергу, подано письмові пояснення, в яких він вказує на те, що наведений договір укладено у порушення умов договору іпотеки від 07.09.2006 р. № 6589, укладеного між ТОВ "Ольвита" (іпотекодавець) та ПАТ "ВТБ Банк" (іпотекодержатель), за умовами якого іпотекодевцем передано банку в іпотеку майно, що є предметом наведеного договору оренди, без згоди на те іпотекодержателя. Крім цього, оскаржений договір, на переконання позивача, має ознаки фраудаторного правочину, тобто правочину вчиненого боржником на шкоду кредиторів, так як метою такого правочину є ухилення від погашення боргів ТОВ "Ольвита".

У ст. 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке:

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КузПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника.

Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі N 905/1227/17, від 02.10.2019 р. у справі N 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 р. у справі N 911/2129/17, від 19.11.2019 р. у справі N 918/204/18).

В даному випадку, оспорюваний договір оренди нежитлових приміщень № 04/11-16, укладено 30.11.2016 р., тобто після відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Ольвита" та під час дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 р. N 4212-VI в редакції від 19.01.2013 р., що діяла до 21.10.2019 р., умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано статтею 20 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в наведеній редакції) правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Крім того, наведене також не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно (кошти), на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав (див. пункти 164-165 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі N 904/7905/16).

У даній справі зміст підстав заявлених вимог ліквідатора складають обставини укладення боржником правочину на невигідних для боржника ТОВ "Ольвита", таких, що порушують права його кредиторів, умовах, що не спрямовані на задоволення вимог кредиторів ТОВ "Ольвита".

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (див. висновки сформовані у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі N 904/7905/16).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі N 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

За наявності невиконаних зобов`язань перед кредиторами, не врахування їх інтересів під час вчинення боржником дій, наслідком яких може бути зменшення його активів є зловживанням з його боку своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредиторами, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі N 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі N 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі N 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі N 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі N 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі N 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі N 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі N 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі N 904/7905/16).

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі N 369/11268/16-ц (провадження N 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (дана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2021 р. у справі № 927/531/18).

Здійснивши аналіз наведених норм права, проаналізувавши заявлені вимоги та заперечення, надані сторонами докази, судом встановлено, що вказаний оспорюваний договір оренди нежитлових приміщень № 04/11-16 від 30.11.2016 р., укладено ТОВ "ДЦУ Україна" (орендар) з боржником ТОВ "Ольвита" (орендодавець) після відкриття відносно останнього провадження у справі про банкрутство, за наявності визнаних в судовому порядку кредиторських вимог, заявлених до боржника, при цьому, аналіз умов такого договору свідчить, що його укладено на шкоду кредиторам боржника у справі № 911/1159/14 про банкрутство ТОВ "Ольвита", оскільки, як вбачається зі змісту договору, ТОВ "ДЦУ Україна", як орендар, в якості орендної плати здійснює лише комунальні платежі, а відтак, зазначений договір не спрямований на отримання боржником протягом дії такого договору, як власником переданого в оренду майна прибутку у вигляді орендної плати, що унеможливлює спрямовування таких коштів на погашення вимог кредиторів боржника ТОВ "Ольвита" та відповідно порушує їх права та інтереси.

Крім того, як свідчать матеріали справи, нерухоме майно, яке згідно вказаного договору оренди було передано боржником в оренду ТОВ "ДЦУ Україна", на дату вчинення правочину було предметом забезпечення вимог кредитора АТ "ВТБ Банк".

Так, в пункті 1.5 оскаржуваного договору визначено, що майно перебуває в іпотеці AT "ВТБ Банк".

В матеріалах справи про банкрутство ТОВ "Ольвита" наявний іпотечний договір від 07.09.2006 р. № 6589 (додатки до заяви АТ "ВТБ Банк" із кредиторськими вимогами), предметом якого є майно, що є предметом оренди за оскаржуваним договором. Пунктом 4.1.2 іпотечного договору визначено, що передавати нерухоме майно в оренду чи розпоряджатися майном іншим чином іпотекодавець ТОВ "Ольвита" може виключно за письмовою згодою іпотекодержателя, тобто АТ "ВТБ Банк".

Однак, не зважаючи на наведені обставини, ТОВ "Ольвита" за договором оренди нежитлових приміщень № 04/11-16 від 30.11.2016 р. було передано в оренду ТОВ "ДЦУ Україна" нежитлові приміщення, що є предметом іпотеки, за відсутності згоди АТ "ВТБ Банк", як іпотекодержателя. Дані обставини жодними доказами відповідачем не спростовані.

Окрім наведеного, як зазначає позивач і не спростовує відповідач, вказаний оспорюваний договір укладено у порушення положень статті 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній на дату укладення договору) за відсутності погодження таких дій з розпорядником майна ТОВ "Ольвита". Дані обставини жодними доказами відповідачем не спростовані.

З огляду на вищенаведені, встановлені судом обставини справи, а саме: передання боржником ТОВ "Ольвита" в оренду ТОВ "ДЦУ Україна" за договором оренди нежитлових приміщень від № 04/11-16 від 30.11.2016 р. нерухомого майна, балансова вартість якого становить 1002376,81 грн., у порушення чинних на дату вчинення вказаного правочину норм законодавства за відсутності погодження таких дій з іпотекодержателем такого майна АТ "ВТБ Банк" та розпорядником майна боржника ТОВ "Ольвита", що є власником переданого в оренду майна, а також за відсутності мети отримання боржником ТОВ "Ольвита" прибутку, що порушує права його кредиторів, суд дійшов до висновку, що вказаний договір оренди нежитлових приміщень № 04/11-16 від 30.11.2016 р. має бути визнано недійсним з підстав, визначених положеннями статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та положеннями статей 3, 13, 228, 234 ЦК України, так як такий правочин, виходячи з наведених обставин, має ознаки фіктивного правочину та фраудаторного правочину.

Таким чином, врахувавши, що судом критично оцінено доводи відповідача, викладені у відзиві, оскільки такі доводи не спростовують виявлених фактів порушення законодавства під час укладення оспорюваного договору, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства, підтвердженими належними доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.

Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування, суд дійшов до висновку, що наведена заява Товариства з обмеженою відповідальністю Ольвита до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЦУ Україна про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень № 04/11-16 від 30.11.2016 р. підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсними договір оренди нежитлових приміщень № 04/11-16 від 30.11.2016 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Ольвита (код ЄДРПОУ 32709379; Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Леніна, 20Г) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЦУ Україна (код ЄДРПОУ 36108336, 08325, Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Леніна, 20Г).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДЦУ Україна (код ЄДРПОУ 36108336, 08325, Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Леніна, 20Г) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ольвита (код ЄДРПОУ 32709379; Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Леніна, 20Г) 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) гривні 00 копійок судового збору.

4.Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 31.08.2023 р.

Суддя А.В. Лопатін